Внесок Германа Госсена в економічну науку:

Центральною проблемою політичної економії для Г. Госсена було раціональне споживання індивідом обмеженої кількості благ. У своїх міркуваннях він ігнорував соціальну структуру суспільства і застосовував такий метод як ,,робінзонада”, тобто вивчав поведінку окремої ізольованої людини, а потім зроблені висновки переносив на поведінку людей реального капіталістичного суспільства. Він сформулював два закони, які отримали популярність та його прізвище. Вони так і називаються ,,два закони Госсена”.

І-й закон Госсена: величина задоволення від кожної додатково спожитої одиниці блага неухильно спадає і при насиченості людини цим благом дорівнює нулю. Вважається, що у такому вигляді він сформулював закон спадної граничної корисності.

ІІ-й закон Госсена: людина максимізує свою корисність у тому випадку, коли розподіляє наявні в неї грошові кошти між різними благами таким чином, що досягає рівного задоволення від останньої одиниці грошей, витраченої на кожен з товарів. По суті, таким чином Г. Госсен сформулював правило максимізації корисності споживачем.

2. Сутність маржиналізму та його основні методологічні принципи.

Маржиналізм (marginal – граничний)– це концепція економічного аналізу, яка застосовується при дослідженні принципів оптимальної поведінки суб’єктів в економіці, для наближення до оптимальних станів і рішень. Ця концепція лягла в основу всієї неокласичної економічної теорії.

Основні методологічні принципи маржиналізму:

1. Центр уваги в економічному аналізі був зміщений з витрат на кінцевий результат. Виходячи з цього, виробничі ресурси отримують свою цінність в залежності від цінності кінцевого продукту, у виробництві якого вони використовуються, а не навпаки.

2. У якості вихідного моменту в економічній теорії приймаються не об’єктивні фактори і сили, а суб’єктивні мотиви поведінки економічних суб’єктів.

3. В політичній економії вперше був застосований принцип граничності. Цей принцип, на відміну від класичної політичної економії, яка оперувала середніми показниками, дозволяє досліджувати гранично малі зміни в різних економічних явищах і процесах. Це мало велике значення для прогресу техніки аналізу і відкрило шлях до застосування в економічній теорії методів вищої математики.

4. Почала формулюватися двофакторна теорія цінності товару, яка враховує як фактори, що впливають з боку попиту, так і фактори, що впливають з боку пропозиції на процес формування цінності товару.

5. Багато уваги приділялось визначенню стану рівноваги і досягненню економічної ефективності, які стали центральними проблемами у подальшому розвитку економічної теорії та практики.

3. Австрійська школа граничної корисності.

Неокласичний напрямок економічної теорії сформували чотири основні наукові школи: австрійська, лозаннська, кембріджська та американська.

Неокласична економічна концепція була визначальним напрямком розвитку економічної теорії у період з кінця XІX ст. до 30-х років XX ст., а саме до світової економічної кризи 1929 – 1933 рр., яка отримала назву “Велика Депресія”.

Основними представниками австрійської школи були: Карл Менгер (1840 – 1921), Фрідріх фон Візер (1851 – 1926) та Ойген Бем-Баверк (1951 – 1919).