- •Тема 1: Загальні основи і принципи бухгалтерського обліку в банках
- •1.1.Фінансовий облік як підсистема системи бухгалтерського обліку в банках
- •Через процедури аналітичного обліку, тобто через спеціальні параметри аналітичних рахунків (за кредитними угодами в нашому прикладі), отримуємо таку оперативну аналітичну інформацію:
- •1.2.Організація операційної діяльності в банках
- •1.3.Документування, аналітичний та синтетичний облік операційної діяльності в банках. Порядок відкриття кореспондентських рахунків комерційним банкам у регіональних управліннях нбу
- •4.2. Організація міжбанківських розрахунків
- •Аааа в еееееееее
- •Аааа в ссс nnn ее
- •3.2. Параметри контрагентів (клієнтів) банку
- •3.3. Параметри документів
- •За статтями надходження
- •За статтями видатків
- •1.4.Загальна характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках .
- •Рахунки доходів та витрат банку:
- •Рахунки управлінського обліку:
- •Позабалансові рахунки:
- •Тема 1: Загальні основи і принципи бухгалтерського обліку в банках
Рахунки доходів та витрат банку:
Клас 6. Доходи.
Клас 7. Витрати.
Рахунки управлінського обліку:
Клас 8. Управлінський облік.
Позабалансові рахунки:
Клас 9. Позабалансові операції.
За кожним класом виокремлюються двозначні рахунки другого порядку як розділи конкретного класу, які, власне, дублюють структуру статей активу та пасиву балансового звіту.
Тризначні рахунки означають групу за кожним розділом, а чотиризначні — балансові рахунки, на яких у системі фінансового обліку через подвійний запис відображується зміст господарських операцій банку.
У такий спосіб у структурі плану рахунків виокремлюють чотири модулі: 1) балансові рахунки; 2) рахунки доходів та витрат; 3) рахунки управлінського обліку; 4) позабалансові рахунки.
Модульний підхід до побудови плану рахунків спрямовано на розв’язання таких кардинальних проблем ефективного функціонування обліково-аналітичного механізму банку:
пристосованість до вдосконалення облікового процесу, тобто будь-які коригування структури плану рахунків торкаються тільки конкретної банківської операції, а методики обліку за іншими операціями не порушуються, так само як і загальні принципи формування плану рахунків;
відповідність номенклатури плану рахунків характеру та особливостям банківської діяльності.
Перший модуль «Балансові рахунки» забезпечує формування інформації за статтями активу та пасиву балансового звіту банку.
Другий модуль «Рахунки доходів та витрат» передбачає процедури обліку всіх доходів та витрат банку за принципом нарахування, незалежно від чинного порядку оподаткування. Записи за рахунками доходів (витрат) виконуються наростаючим підсумком з початку звітного року і в кінці року залишки закриваються на відповідний рахунок класу 5 «Капітал банку». У такий спосіб модуль «Рахунки доходів та витрат» процедурно забезпечує можливість визначення результатів діяльності банку за звітний період через зіставлення загальних підсумків за рахунками доходів і витрат.
Третій модуль «Рахунки управлінського обліку» структурно опрацьовується кожним банком окремо з огляду на внутрішні потреби формування управлінської інформації. Зрештою, кожна установа банку встановлює внутрішні правила управлінського обліку, визначає форми, принципи та цілі його організації.
Четвертий модуль «Позабалансові рахунки» забезпечує облік тих об’єктів, які відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку не можуть визнаватися елементами активу чи пасиву, оскільки або не забезпечують можливості достовірного визначення їхньої вартості, або не мають прямого відношення до можливих втрат банку в майбутньому. З огляду на це модуль «Позабалансові рахунки» призначається для обліку вимог і зобов’язань банку, що можуть виникнути в майбутньому і за якими банк зазнаватиме ризику; документів і цінностей; розрахунків за операціями з приватизації.
Фактично перший і другий модулі становлять основу фінансового обліку комерційного банку. Номенклатура рахунків цих модулів, сформована з урахуванням міжнародних бухгалтерських стандартів, відповідає чинним нормативним документам Національного банку України з питань обліку, тобто конкретним методикам обліку банківських операцій. Застосування цих рахунків є обов’язковою умовою ведення фінансового обліку всіма банками України.
Другою складовою фінансового обліку, як уже зазначалося, є фінансова звітність. Збіг номенклатури рахунків першого і другого модулів (передусім ідеться про рахунки другого порядку, що визначають розділи в кожному класі) зі статтями балансового звіту комерційного банку засвідчує повну взаємозалежність цих двох складових єдиної системи фінансового обліку.
Статті балансового звіту включають рахунки, відображені у табл. 2.5.
Побудова такої номенклатури плану рахунків забезпечує процедуру обліку кожної облікової одиниці, послідовне виконання завдань фінансового обліку. Водночас на кожному етапі облікового циклу потрібної деталізації облікових об’єктів досягають через впровадження аналітичних рахунків. Рівень деталізації практично не обмежується з огляду на те, що до балансових рахунків, рахунків доходів та витрат, а також позабалансових рахунків можна від- кривати будь-яку необхідну кількість аналітичних рахунків. Це залежить від низки факторів: мети формування інформації; обсягу інформації, заданого конкретним користувачем; характеру та напрямів аналізу отриманої інформації.
Великою мірою рівень деталізації і точність інформації залежить від структури плану рахунків.
Певна річ, економічний зміст інформації, що відображається на бухгалтерському рахунку, характеризує той об’єкт спостереження, для опису якого рахунок призначається. Назва рахунка також має відповідати об’єкту спостереження, а економічний зміст усієї номенклатури рахунків — забезпечити формування повного обсягу показників діяльності банку, що необхідні для складання звітності, оцінки і фінансового аналізу результатів, тобто для прийняття управлінських рішень.
Таблиця 2.5 свідчить про повний інформаційний зв’язок ра- хунків із балансовим звітом банку.
Важливо визначити, чи відповідає план рахунків новому інструментарію фінансового обліку, запровадженому в процесі реформування облікової системи банків. Ідеться про базові основи обліку за методом нарахування, резервів та переоцінювання активів. Так, рядок звіту 10 означає конкретну статтю активу «Нараховані доходи до отримання», а рядок 18 — «Нараховані витрати до сплати», що свідчить про дотримання облікового методу нарахування. Дотримання основних концепцій методу нарахування, про які вже йшлося, засвідчує факт взаємодії обох частин фінансового обліку: безпосередньо методики обліку операцій, здійснюваних банком, та фінансової звітності. Аналіз цієї взаємодії дав можливість автору розкрити форму реалізації науково-пізнавальної функції фінансового обліку, виходячи з таких провідних принципів: 1) функція завжди первинна щодо його методу та організаційних форм; 2) пізнання функції слід розглядати як обов’язкову передумову розуміння головного в облі- ку — його призначення [44, с. 67].
У зв’язку з цим облік за методом нарахування можна вважати складною процедурою, що будується, головно, на професійних знаннях бухгалтера, отже, є безпосередньо пов’язаною з науково-пізнавальною функцією. Відображення операцій за методом нарахування суттєво впливає на кінцевий фінансовий результат діяльності банку. Однак формальне збільшення обсягів доходів чи витрат, не обмежуючись бухгалтерською операцією з їх нарахування, потребує конкретних логічних висновків, тобто коригування нарахованих сум за умови визнання їх безнадійними щодо отримання чи сплати.
Саме в такий спосіб відбувається логічний теоретико-практичний зв’язок суб’єктивних та об’єктивних засад у механізмі вияву науково-пізнавальної функції. Більше того, цей механізм є досить динамічним, оскільки зміни економіко-правових відносин у сфері банківського бізнесу потребують високого методологічного рівня організації системи обліку кожного окремого банку.
Процедурно облік за методом нарахування забезпечується балансовими рахунками «нараховані доходи» та «нараховані витрати». Ці рахунки діють у межах кожної групи рахунків, що визначають об’єкти обліку, за якими банк може отримувати доходи або нести витрати.
З-поміж нових облікових інструментів, котрі суттєво вплинули на методологію обліку в банках, важливим є метод резервів, що про нього ми вже згадували. Розвитку зазначений метод набув також завдяки номенклатурі рахунків чинного плану рахунків. Дію методу резервів слід розглядати у зв’язку з регулювальною функцією бухгалтерського обліку. Суть регулювальної функції полягає в тому, що через конкретні прийоми обліку можна суттєво змінити показник фінансового результату діяльності банку. Передусім ідеться про формування резервів на випадок втрат від активних банківських операцій. Механізм формування резервів було описано вище. Технічне відображення цих операцій забезпечується через контрарні рахунки чинного плану рахунків, записи на яких регулюють вартісну оцінку конкретного активу, доводячи її показник до реального рівня (табл. 2.6). В «Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України» подано таке визначення: контрарні рахунки — це рахунки фінансового обліку, показники яких використовуються для регулювання оцінки об’єктів, котрі обліковуються на інших рахунках [73, с. 145]. Це визначення повною мірою відповідає суті регулювальної функції фінансового обліку. План рахунків включає як контрактивні, так і контрпасивні рахунки, що є певним елементом новизни. Записи на контрактивних рахунках здійснюються за методикою відображення операцій на пасивних рахунках, тобто вони регулюють показники активних рахунків. Контрпасивні рахунки регулюють показники пасивних рахунків, а тому записи на них відповідають методиці відображення операцій на активних рахунках.
У плані рахунків контрарні рахунки записують наприкінці розділу, на рахунках якого обліковується об’єкт, вартісна оцінка котрого підлягає регулюванню.
Таблиця 2.6
НОМЕНКЛАТУРА РАХУНКІВ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ
Розділ плану рахунків |
Об’єкт обліку |
Контрарні рахунки |
|
№ рахунка |
Назва рахунка |
||
14 |
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ, та цінні папери, емітовані НБУ |
1416 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж |
1426 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на інвестиції |
||
|
|
1436 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами, емітованими НБУ, у портфелі банку на продаж |
Продовження табл. 2.6
Розділ плану рахунків |
Об’єкт обліку |
Контрарні рахунки |
|
№ рахунка |
Назва рахунка |
||
|
|
1446 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами, емітованими НБУ, у портфелі банку на інвестиції |
1490 КА |
Резерв під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, в портфелі банку на продаж |
||
1491 КА |
Резерв під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, в портфелі банку на інвестиції |
||
15 |
Кошти в інших банках |
1590 КА |
Резерви під нестандартну заборгованість інших банків |
1591 КА |
Резерви під стандартну заборгованість інших банків |
||
17 |
Сумнівна заборгованість та резерви за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями |
1790 КА |
Резерв під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями |
18 |
Дебіторська заборгованість за операціями з банками |
1890 КА |
Резерв під дебіторську заборгованість за операціями з банками |
20 |
Кредити, які надані суб’єктам господарської діяльності |
2026 |
Неамортизований дисконт за врахованими векселями суб’єктів господарювання |
24 |
Сумнівна заборгованість за нарахованими доходами та резерви під заборгованість за кредитами і нарахованими доходами |
2400 КА |
Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами, які надано клієнтам |
2401 КА |
Резерв під стандартну заборгованість за кредитами, які надано клієнтам |
||
2490 КА |
Резерв під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами |
||
26 |
Кошти клієнтів банку |
2626 КП |
Управління коштами фізичних осіб, отриманими банком у довірче управління |
Закінчення табл. 2.6
Розділ плану рахунків |
Об’єкт обліку |
Контрарні рахунки |
|
№ рахунка |
Назва рахунка |
||
28 |
Дебіторська заборгованість за операціями клієнтів |
2890 КА |
Резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю за операціями з клієнтами |
31 |
Цінні папери в портфелі банку на продаж |
3116 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у портфелі банку на продаж |
3190 КА |
Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж |
||
32 |
Цінні папери в портфелі банку на інвестиції |
3216 КА |
Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у портфелі банку на інвестиції |
|
|
3290 КА |
Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції |
33 |
Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу |
3306 КП |
Неамортизований дисконт за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком |
3326 КП |
Неамортизований дисконт за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком |
||
35 |
Інші активи банку |
3590 КА |
Резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю |
3599 КА |
Резерви під сумнівну заборгованість за іншими нарахованими доходами |
||
43 |
Нематеріальні активи |
4309 КА |
Знос нематеріальних активів |
44 |
Операційні основні засоби |
4409 КА |
Знос основних засобів |
45 |
Неопераційні основні засоби |
4509 КА |
Знос інших необоротних матеріальних активів |
50 |
Статутний капітал та інші фонди банку |
5001 КП |
Несплачений зареєстрований статутний капітал банку |
5002 КП |
Власні акції, які придбано в акціонерів |
||
Табл. 2.6 наочно свідчить, що більшість контрарних рахунків призначено для обліку резервів, сформованих для відшкодування можливих втрат банку від банківських операцій. Утім рахунки груп 43—45 регулюють вартість також і нематеріальних активів, операційних та неопераційних основних засобів. Такий підхід не новий для облікової практики банків. Як відомо, рахунки, на яких обліковувався знос, класифікувалися як пасивні за планом рахунків, що втратив чинність 1 січня 1998 року. Отже, суми зносу основних засобів обліковувались у пасиві балансу, а основні засоби за первісною вартістю — в активі. Залишкова вартість основних засобів за такого методу формування статей балансового звіту визначалась розрахунково — як первинна вартість за відрахуванням зносу. Запровадження контрактивних рахунків зносу спричинило зміну методики подання звітних показників, спростивши її згідно з принципом переваги змісту над формою.
Така зміна підтверджує динамічний характер методології фінансового обліку. Застосування нових прийомів, принципів обліку є адекватною реакцією на зміни відносин власності за умов дії ринкових механізмів.
На підтвердження цього звернімося до процедури обліку статутного фонду комерційного банку. Передусім слід зазначити, що план рахунків, запроваджений як один із елементів загальної програми реформування обліку в банківській системі України, за період з 1 січня 1998 року і до сьогодні зазнав суттєвих коригувань. Так, початково статутний капітал обліковувався у розрізі сплаченої зареєстрованої частини (рахунок 5000 П) і несплаченої зареєстрованої його частини (рахунок 5001 П), тобто загальна сума зареєстрованого статутного капіталу банку розглядалась як підсумок записів на рахунках 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» та 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку». Для обліку власних акцій, викуплених у акціонерів, призначався активний рахунок 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів». У цілому колишня методика обліку статутного капіталу давала уявлення про загальну сплачену та несплачену його частини, однак порушувала принцип відкритості у формуванні показників фінансової звітності. Передусім це стосувалося акцій, викуплених в акціонерів, вартість яких показувалась загальним підсумком розділу 31 «Цінні папери в портфелі банку на продаж».
Зміни до плану рахунків, затверджені постановою Правління НБУ від 16.12.98 р. № 520, було внесено з орієнтацією на реалізацію регулювальної функції фінансового обліку. Зокрема, було впроваджено контрпасивні рахунки: 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» та 5002 «Власні акції банку, які придбані в акціонерів», записи на яких регулюють суму, що обліковується на рахунку 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».
На підтвердження того, що сьогодні комерційні банки в процесі фінансового обліку за основний аргумент беруть економічний зміст операції, а не її юридичну форму, наведемо опис рахунка 5002 КП «Власні акції банку, які придбані в акціонерів» [73, с. 100].
Призначення рахунка — облік придбаних та не анульованих банком акцій за номінальною вартістю. Різниця між номінальною вартістю та вартістю викупу списується в межах кредитових залишків спочатку з рахунка 5010 «Емісійні різниці», потім — з рахунка 5030 «Прибутки та збитки минулих років»; а в разі нестачі — з рахунка 5040 «Прибуток та збиток минулого року, що очікує на затвердження».
Наведений опис є, по суті, описом конкретної методики обліку власних акцій банку, які придбано в акціонерів. Отже, план рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України відповідає правилам і нормам чинних нормативних документів НБУ, які складено з орієнтацією на світову банківську практику, принципи міжнародного обліку та фінансової звітності.
За всієї значущості сталого плану рахунків у загальній системі фінансового обліку не слід забувати про можливість (і необхідність) зміни певних його елементів відповідно до змін у банківській діяльності. Утім ці зміни не повинні порушувати загальні засади його побудови: принципи, структуру класів, розділів, груп. Змін зазнаватиме, головно, мікрорівень плану: номенклатура балансових рахунків, рахунків доходів та витрат і позабалансових рахунків. Така відносна сталість пояснюється тим, що план рахунків є одним із основних засобів контролю та аналізу діяльності банку, він тісно пов’язаний з бухгалтерськими регістрами й документами та має забезпечувати системну структуру детермінованої інформаційної бази за всіма джерелами її походження. Передусім це пов’язується з реалізацією аналітичної функції фінансового обліку, що є неможливим без чітко сформульованих класифікаційних груп інформації. Виокремлювати класифікаційні групи рахунків доцільно також з таких причин:
класифікація рахунків забезпечує точність обліку банківських операцій згідно з їхнім економічним змістом, а не з юридичною формою;
класифікація рахунків є вагомим пізнавальним інструментом у навчальному процесі підготовки фахівців з бухгалтерського обліку в банках;
класифікація рахунків справляє суттєвий вплив на процес вдосконалення плану рахунків за його доповнень, змін, оновлення з урахуванням нових операцій, що впроваджуються в банківську діяльність.
Визначаючи класифікаційні ознаки конкретних груп рахунків, важливо наголошувати на практичних питаннях обліку банківських операцій. Як елемент методу фінансового обліку рахунки (і записи на них) є способом отримання інформації про наявність господарських засобів, зобов’язань та капіталу банку, а також про зміни, що відбуваються в процесі здійснення банківських операцій.
Відомий російський учений у галузі бухгалтерського обліку Я. В. Соколов із планом рахунків пов’язує конкретну проблему, що її найчастіше доводиться розв’язувати бухгалтеру: суперечність між нормативним регулюванням бухгалтерського обліку і професійними судженнями бухгалтера. «Можливі дві ситуації: або бухгалтер як суддя керується комплексом нормативних документів, або йому надається свобода у прийнятті методологічних рішень» [74, с. 26]. У першому випадку йдеться про план рахунків, а у другому — про певні принципи, які допомагають бухгалтеру осмислити кожну конкретну ситуацію, і прийняти професійні рішення щодо здійснення відповідних заходів.
Нормативне регулювання не слід прямо пов’язувати із планом рахунків з огляду на те, що останній є тільки систематизованим переліком рахунків бухгалтерського обліку, обов’язковим для використання фінансовими банківськими установами України в процесі реєстрації господарських операцій. Інша річ, що чинних нормативних документів є дуже багато. Зокрема банківська діяльність повністю регламентується нормативними документами, вимоги яких у сукупності формують очевидний предмет бухгалтерського права. За таких обставин неможливо повною мірою запровадити механізм обліку операцій за принципом переваги змісту над юридичною формою. Якщо нормативний документ визначає правила обліку конкретної банківської операції, то це свідчить про елемент регламентації, тобто обов’язкову юридичну вимогу, недотримання котрої спричинятиме санкції з боку відповідних підрозділів Національного банку України.
Водночас вітчизняні принципи обліку формують межі облікової системи. Найзагальнішим принципом за її побудови визнається цілісність. Саме через план рахунків усі елементи облікової системи пов’язуються між собою, сказати б, кореспонденцією рахунків. Така кореспонденція (подвійний запис) також потребує конкретних логічно-професійних суджень бухгалтера як щодо економічного змісту, так і щодо юридичної форми операції, а також знання нормативних документів.
У такий спосіб план рахунків, на мій погляд, не протиставляє, а гармонічно поєднує два напрями ефективного функціонування облікової системи для одержання результативного інформаційного продукту: нормативне регулювання обліку та професійні судження бухгалтера.
Для правильного використання синтетичних рахунків важливо розуміти характер їх інформаційного зв’язку з балансом банку. За цією ознакою рахунки поділяють на активні, пасивні та позабалансові. Визначальним тут є сам характер операції, здійснюваної банком: активний, пасивний чи позабалансовий.
Поділ рахунків обліку в банках на активні та пасивні проведено в повній відповідності до принципу окремого відображення активів та пасивів. Отже, усі рахунки є активними або пасивними за винятком клірингових, транзитних або технічних.
Такий підхід характерний для першого модуля чинного плану рахунків «Балансові рахунки». Утім поняття «активний» чи «пасивний» поширюється і на позабалансові рахунки. Інформаційний зв’язок із балансом банку щодо позабалансових рахунків визначається логічно з огляду на зміст операції, котру буде реально здійснено, отже, визнано балансовою. Так, позабалансовий рахунок уважається активним за умови дебетування балансового рахунка за настання умов визнання операції балансовою і відображення її на балансових рахунках.
Відповідно пасивним уважатиметься позабалансовий рахунок —за умови кредитування балансового рахунка.
Побудова номенклатури активних і пасивних рахунків за планом рахунків передбачає аналіз економічної інформації, що циркулює в системі фінансового обліку, за активними і пасивними операціями, і визначення переліку рахунків, на яких реєструються показники, що стосуються конкретних об’єктів бухгалтерського спостереження. Особливістю плану рахунків бухгалтерського обліку банків є досить конкретний опис об’єкта спостереження, що починається вже з назви рахунка. Для прикладу наведемо ознаки, за якими формуються балансові рахунки для обліку активних кредитних операцій банку (рис. 2.4).
Такий підхід до побудови номенклатури рахунків забезпечує досить повне формування обсягу показників, що узагальнюють конкретні напрями банківської діяльності. У нашому прикладі — це кредитування. Простежимо інформаційні зв’язки рахунків розділу 20 «Кредити, які надані суб’єктам господарської діяльності». Так, групи ра- хунків у складі розділу вже за своїми назвами чітко характеризують цільове призначення кредиту та вид банківського кредитування:
200 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом»;
201 «Кошти, які надані суб’єктам господарської діяльності за операціями РЕПО»;
202 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за облікованими векселями»;
203 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за факторинговими операціями»;
204 «Кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями»;
205 «Кредити суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;
206 «Інші кредити в поточну діяльність, які надано суб’єктам господарської діяльності»;
207 «Кредити в інвестиційну діяльність, які надано суб’єктам господарської діяльності»;
209 «Сумнівна заборгованість за кредитами, які надано суб’єктам господарської діяльності».
Рис. 2.4. Схема класифікації балансових рахунків для обліку кредитних операцій
У групах рахунки деталізуються за такими ознаками: строк кредиту; тип заборгованості; нараховані та прострочені доходи за кредитами. Зазначені ознаки, наприклад, у групі 204 «Кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» відображуються в номенклатурі рахунків так:
2040 А |
«Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
2045 А |
«Довгострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
2046 А |
«Пролонгована заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
2047 А |
«Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
2048 А |
«Нараховані доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
2049 А |
«Прострочені нараховані доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями» |
Досить логічно в першому модулі «Балансові рахунки» розв’язано проблему обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. По-перше, у номенклатурі рахунків нема активно-пасивних рахунків коштів у розрахунках; по-друге, для обліку сум дебіторської заборгованості зарезервовано рахунки розділу 35 «Інші активи банку», а для обліку кредиторської заборгованості — рахунки розділу 36 «Інші пасиви банку». Як наслідок, заборгованості обліковуються окремо з огляду на економічний зміст операції, тобто практикою ліквідовано правило розгорнутого відображення сальдо за активно-пасивними рахунками в балансовому звіті.
Таким чином, номенклатура рахунків першого модуля визначає оптимальну їхню кількість, необхідну і достатню для опису об’єктів бухгалтерського спостереження, розподілу цих об’єктів за конкретними рахунками, розбивки системи рахунків на класи, згруповані за конкретною ознакою в такий спосіб, що отримані декомпозиції зберігають властивості загальної системи рахунків.
Особливістю рахунків першого модуля є те, що кожен з них є не тільки елементом інформаційної системи, а одночасно й певною інформаційною підсистемою.
Кожен клас рахунків першого модуля формує класифікацію рахунків за економічним змістом. Загалом номенклатура балансових рахунків забезпечує рахунковий опис фінансово-господарської діяльності банку.
Другий модуль плану рахунків «Рахунки доходів та витрат банку» виконує в загальному обліковому процесі банку такі функції:
1) забезпечення розрахунку економічного прибутку діяльності як різниці між доходами та витратами за звітний фінансовий рік;
2) формування звіту про прибутки та збитки звітного року в розрізі таких статей:
відсотковий дохід;
відсоткові витрати;
комісійний дохід;
комісійні витрати;
дивідендний дохід;
чистий торговельний дохід;
прибуток (збиток) від інвестиційних цінних паперів;
прибуток від довгострокових вкладень в асоційовані компанії і дочірні установи, а також від інших інвестицій;
інший операційний дохід;
загальноадміністративні витрати;
витрати на персонал;
витрати на безнадійні та сумнівні борги;
прибуток до оподаткування;
податок на прибуток;
прибуток після оподаткування;
непередбачені доходи (витрати);
чистий прибуток (збиток) банку.
Класифікацію рахунків доходів та витрат показано на схемі рис. 2.5. Рисунок підтверджує тезу, що за побудови номенклатури плану рахунків передусім бралися до уваги потреби звітності.
Основою науково обґрунтованої і правильної побудови номенклатури рахунків другого модуля слід вважати такі принципи:
повна відповідність назви рахунка виду доходів чи витрат банку, які на цьому рахунку обліковуються;
забезпечення агрегування (об’єднання і розмежування) інформації про доходи і витрати через рахунки другого порядку (розділи, групи, синтетичні рахунки);
підпорядкованість групування інформації за рахунками потребі складання звіту про прибутки та збитки;
відображення економічно обґрунтованого змісту операцій з нарахування доходів та витрат банку з допомогою кореспондування з рахунками першого модуля;
облік доходів та витрат на нагромаджувальній основі з початку кожного звітного року.
Характеризуючи конструкцію рахунків другого модуля слід ураховувати, що банківське бюджетування як основа побудови управлінського обліку базується на доведенні до структурних підрозділів об’ємних прогнозних показників доходів та витрат за операціями, що їх ці підрозділи виконують.
На думку провідного російського вченого в галузі бухгалтерського обліку В. Ф. Палія, інформаційні системи планування і бухгалтерського обліку існують у системі економічної інформації автономно, виконуючи свої специфічні функції притаманними їм методами, які мають суттєві відмінності [45, с. 251]. Це загалом правильно, але за складання як звітності, так і бюджетів структурних підрозділів по- казники цих систем досить точно узгоджуються через додаткові розрахунки і перерахунки даних. Більше того, кількість цих перерахунків суттєво зменшується в процесі ведення аналітичних рахунків, що відкриваються до будь-якого з рахунків другого модуля. Як наслідок, дані фінансового обліку щодо доходів та витрат досить широко використовуються за підбиття підсумків і оцінювання діяльності структурних підрозділів та банку в цілому.
Згідно з процедурами фінансового обліку доходи й витрати банку обліковуються на відповідних рахунках другого модуля, тобто на рахунках класу 6 «Доходи» та класу 7 «Витрати» незалежно від порядку оподаткування.
Рахунки другого модуля поділяються на дві основні групи: для обліку банківських та небанківських доходів і витрат банку. Банківські обліковуються у розрізі відсоткових, комісійних, торговельних та інших доходів і витрат.
До відсоткових належать доходи за кредитами, витрати за депозитними операціями, за операціями з цінними паперами з фіксованим прибутком, амортизація дисконту (премії) за цінними паперами. Інакше кажучи, до цієї категорії відносять доходи (витрати), які обчислюються пропорційно терміну здійснення операції та з огляду на її суму. Їх розглядають як компенсацію за згоду банку на кредитний ризик.
Комісійні доходи (витрати) слід розглядати як плату за надані (отримані) послуги. До категорії комісійних належить оплата за:
гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;
розрахунково-касове обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами;
проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін;
торговельні прибутки (збитки) розглядаються відповідно як доходи (витрати) банку за операціями купівлі-продажу різних фінансових інструментів: чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів; операції з продажу цінних паперів.
У групі інших банківських операційних доходів (витрат) обліковуються дивіденди від акцій, які утримуються банком як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.
Другу групу модуля «Рахунки доходів та витрат банку» формують рахунки для обліку адміністративних витрат, а також інших небанківських операційних доходів (витрат). Структура рахунків цієї групи є достатньою мірою аналітичною, забезпечуючи формування інформаційного уявлення про витрати на утримання персоналу, нарахування податків та інших обов’язкових платежів, на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів, вартість робіт і послуг, потреба в яких виникає в процесі комерційної діяльності банку.
Категорію інших операційних доходів (витрат) формують результати від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій.
Виокремлення у другому модулі рахунків груп 680 «Непередбачені доходи» та 780 «Непередбачені витрати» відповідає міжнародним правилам обліку, оскільки: по-перше, визначити суму таких доходів (витрат) можна тільки за фактом виникнення неординарної ситуації, пов’язаної із надзвичайною подією; по-друге, ймовірність повторення цих доходів (витрат) є досить низькою, бо надзвичайні події мають разовий стихійний характер; по-третє, непередбачені доходи (витрати) не визнаються об’єктом банківського планування, отже, не беруться до уваги за оцінювання фінансової діяльності комерційного банку.
У плані рахунків ураховано також суттєву особливість фінансового обліку, а саме: нараховані суми податків визнаються витратними статтями банку, тобто обліковуються в класі 7 «Витрати» на рахунках: 7410 «Податок на додану вартість»; 7411 «Податок на землю»; 7419 «Сплата інших податків та обов’язкових платежів, крім податку на прибуток»; 7900 «Податок на прибуток».
Загалом у рахунках другого модуля плану рахунків збережено чітку їх класифікаційну ознаку, а саме: рахунки класу 6 «Доходи» — пасивні, а класу 7 «Витрати» — активні. Певна річ, такий підхід ураховує фактор характеру операцій (активна чи пасивна). Проте неправильним буде операції з нарахування доходів (витрат) визначати відповідно як активні чи як пасивні банківські операції.
Інша річ, що банківські установи, які звітують, відносять на відповідний рахунок нараховані суми доходів і витрат за кожним фінансовим інструментом на кожну звітну дату, але в межах дії принципу обережності. На кінець звітного року за рахунками другого модуля формується підсумкова сума отриманих (нарахованих) доходів та сплачених (нарахованих) витрат наростаючим підсумком з 1 січня поточного року.
Без огляду на те, що підсумкові залишки на рахунках доходів і витрат є основою формування показників фінансової звітності (ф. № 2 «Звіт про прибутки і збитки» комерційного банку), рахунки другого модуля вважаються технічними і в кінці звітного року закриваються на рахунок 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження». Наслідком цієї операції будуть зміни у власному капіталі банку.
Третій модуль плану рахунків — рахунки управлінського обліку. Номенклатуру цих рахунків планом рахунків не визначено, отже, її встановлює кожний банк самостійно з урахуванням вибраного інформаційного механізму управлінського обліку.
Четвертий модуль плану рахунків (клас 9 «Позабалансові рахунки») поділено на три частини.
Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, ризикових для банків. Це зобов’язання та вимоги за укладеними, але ще не здійсненими угодами: кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов’язання, зобов’язання за цінними паперами, спотові, форвардні та умовні контракти на купівлю-продаж іноземної валюти та інших фінансових інструментів. Проте надані зобов’язання, за якими не виникає кредитних чи ринкових ризиків, на рахунках розділів 90—95 не обліковуються. Це надані гарантії або акредитиви, які мають покриття у формі заставних депозитів або заблокованих коштів клієнтів: вони обліковуються на балансових рахунках «Кошти в розрахунках».
Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації.
Рахунки 99 розділу призначено для виконання процедури подвійного запису за позабалансовими операціями, отже, їх класифікують як контррахунки до розділів класу 9:
9900 «Контррахунок для рахунків розділів 90—95»;
9910 «Контррахунок для рахунків розділів 96—98»;
9920 «Позабалансова позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами».
У характеристиці номенклатури плану рахунків звернуто увагу тільки на одну класифікаційну ознаку рахунків — на характер їх інформаційного зв’язку з балансом банку. Однак у теорії бухгалтерського обліку значне місце належить найрізноманітнішим варіантам класифікації рахунків. Проте класифікацію не слід обмежувати механічним упорядкуванням фіксованої номенклатури бухгалтерських рахунків. Вона означає певне конструювання системи рахунків, що ґрунтується на дослідженні фінансово-господарських процесів суб’єктів господарської діяльності, зокрема банків, аналізі потреби в інформації для відображення цих процесів і виявленні напрямів її отримання.
Факт доцільності та наукової обґрунтованості будь-якої класифікації слід вважати аргументованим за умови забезпечення можливості характеризувати економічну сутність інформації, що обліковується на тому чи іншому рахунку.
Я. В. Соколов уважає, що в процесі опрацювання підходів до класифікації рахунків необхідно передусім керуватися орієн- тирами, вибраними за складання плану рахунків, а також умінням правильно вибирати рахунки для бухгалтерських проведень [75, с. 32].
З цього випливає, що формуванням номенклатури плану рахунків можуть займатися тільки практики високої кваліфікації. Саме тому Національний банк України залишив за собою монопольне право на затвердження плану рахунків та внесення до нього змін з урахуванням потреб у розширенні його інформаційних можливостей щодо ведення банківського бізнесу.
По суті, план рахунків для обліку в банках сформований на основі класифікації балансових синтетичних рахунків за економічним змістом. Як наслідок, номенклатура рахунків повною мірою відповідає потребам відображення діяльності банку. Проте, як стверджує В. Ф. Палій [76, с. 151], сутність пізнання системи досліджуваних множин, якою є система синтетичних рахунків, великою мірою залежить від кількості ознак класифікації, які можна згрупувати за певними принципами.
Загалом чинному плану рахунків бухгалтерського обліку банків притаманні ті основні ознаки, якими оперує теорія бухгалтерського обліку, розглядаючи питання класифікації рахунків.
Найпоширенішою в економічній літературі є класифікація рахунків: 1) за економічним змістом; 2) за призначенням і структурою; 3) за рівнем узагальнення і деталізації інформації про конкретні операції [77, с. 154—162]. Стосовно плану рахунків обліку в банках слід дещо нетрадиційно підійти до наведених ознак класифікації.
З
агальна
структура плану рахунків (рис. 2.6)
свідчить, що класифікацію за економічним
змістом визначають класи. Виокремлені
всередині класів розділи і групи
характеризують рахунки за призначенням
та структурою. Синтетичні рахунки
четвертого порядку, інформація яких
деталізується підсистемою аналітичного
обліку, забезпечують класифікацію
рахунків за рівнем узагальнення і
деталізації інформації. Очевидно, що
друга і третя із наведених ознак
класифікації взаємодіють та взаємодоповнюють
одна одну.
Ще 1926 року І.-Ф. Шерр [43] сформулював шість концептуальних вимог до плану рахунків:
1) повнота (всі об’єкти, що є предметом бухгалтерського обліку, мають бути охоплені можливими бухгалтерськими проведеннями через кореспондування рахунків);
2) універсальність (план рахунків має бути достатньо загальним, щоб відповідати обліковим потребам будь-якого суб’єкта господарювання);
3) легітимність (план рахунків має відображувати юридичні відносини, що складаються на підприємстві);
4) ліквідність (план рахунків має показувати, в якій мірі кредиторська заборгованість підприємства покривається його майном);
5) мобільність (рахунки повинні забезпечити аналітичне виокремлення і синтетичне узагальнення змісту здійснених господарських операцій);
6) достовірність (не допускається використання того самого рахунка для різнопланових об’єктів обліку).
Такі характеристики повною мірою притаманні плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою Правління НБУ від 21.11.97 р. № 388.
Розвиваючи думку І.-Ф. Шерра, підкреслимо, що план рахунків — це сформована система рахунків. Основою такої системи є окремі рахунки, які передбачають планомірний, послідовний процес нагромадження системних облікових даних щодо об’єктів обліку. У таких спосіб забезпечується контроль готівки, приросту і спаду активних і пасивних складових майна і капіталу, тобто його зростання чи зменшення внаслідок здійснюваних господарських операцій.
Отже, план рахунків фінансових банківських установ — систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовуються для реєстрації господарських операцій, тобто бухгалтерської інформації. Він є складовою національної системи бухгалтерського обліку і відпрацьований відповідно до загальновживаних у міжнародній практиці принципів міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності.
План рахунків фінансових банківських установ — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, використовуваних для реєстрації господарських операцій. Цей план як складова національної системи бухгалтерського обліку слугує для відображення бухгалтерської інформації.
План рахунків розроблено згідно із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, і його неодмінно мають використовувати всі банківські установи.
У процесі підготовки Плану рахунків було взято до уваги той факт, що комерційні банки та Національний банк виконують неоднакові операції. Більш того, Національний банк здійснює контрольні та наглядові функції щодо діяльності комерційних банків, вирішує питання з методології обліку. Саме тому готувалися два окремі нормативні документи: План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та окремий План рахунків бухгалтерського обліку в Національному банку України, які було затверджено Постановою Правління Національного банку України від 21.11.97 за № 388.
План рахунків поділяється на чотири категорії та дев’ять класів (див. дод. 1).
Категорія 1-ша — балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:
Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.
Клас 2. Операції з клієнтами.
Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.
Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.
Клас 5. Капітал банку.
Категорія 2-га — рахунки доходів та витрат.
Клас 6. Доходи.
Клас 7. Витрати.
Категорія 3-тя — рахунки управлінського обліку.
Клас 8. Управлінський облік.
Категорія 4-та — позабалансові рахунки.
Клас 9. Позабалансові рахунки.
Характерні особливості цього Плану рахунків такі:
● мультивалютність;
● спрямованість на управлінський облік;
● подвійний запис за позабалансовими рахунками;
● нові вимоги до аналітичних рахунків.
Зауважимо, що банківський фінансовий облік не обмежується числовою інформацією про відносини з клієнтами. Він являє собою складну й водночас чітко визначену інформаційну систему, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають прямі або через посередників відносини з банком. З огляду на це висуваються нові вимоги до аналітичних рахунків, що також можна вважати особливістю Нового Плану рахунків: він ефективно сприятиме створенню бази економічних показників лише разом з аналітичними рахунками, тобто аналітичні рахунки невіддільні від балансових рахунків Плану рахунків, а також від рахунків доходів та витрат.
Балансові рахунки класифікують як реальні, а рахунки доходів та витрат як умовні, тобто тимчасові.
До реальних належать рахунки активів, зобов’язань, капіталу, а отже, залишкові підсумки цих рахунків мають відбиватися в балансовому звіті.
Рахунки класів 6 і 7 кореспондують з рахунками класів 1—4 під час обліку доходів та витрат банку. Проте залишки за рахунками доходів і витрат до балансового звіту не включаються. Записи за цими рахунками нагромаджуються з початку року і подаються у звіті про фінансові результати за відповідний період. Наприкінці року різниця між загальною (річною) сумою доходів та витрат подається у балансовому звіті як результат поточного року в розділі «Капітал».
План рахунків забезпечує мультивалютний режим обліку операцій: операції в іноземній валюті згідно з їх економічним змістом відображаються за тими самими рахунками, що й операції у гривнях.
Рішення щодо мультивалютності Плану рахунків пояснюється такими міркуваннями:
● банк виконує операції у різній валюті під час розрахунків за ними, але всі вони того самого типу, що й ті, розрахунок за якими здійснюється в гривнях;
● валюта операції може бути одним із параметрів аналітичного рахунка.
Щодо управлінського обліку, то нормативними документами НБУ він не регламентується, і комерційні банки мають самостійно визначати відповідну методику обліку за ними у класі 8 Плану рахунків. Такий підхід забезпечує можливість створення системи внутрішнього контролю. Отже, банк як суб’єкт господарської діяльності має працювати за принципом установи, що сама собою управляє.
Позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису, що забезпечується спеціальними контррахунками.
Кожний клас рахунків поділяється на такі групи:
● рахунки порядку ІІ — вони мають двоцифрову нумерацію, що означає розділ;
● рахунки порядку ІІІ — нумерація трицифрова, що означає групу;
● рахунки порядку ІV — нумерація чотирицифрова, що означає номер балансового рахунка.
Отже, синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків порядків ІІ—ІV, а національний план рахунків на рівні двох цифр синтетичних рахунків дублює баланс банку за статтями активу і пасиву.
Балансові рахунки, як рахунки синтетичного обліку, забезпечують формування інформації про операції, які виконуються банком, та відображення зазначеної інформації у фінансовій звітності.
Усі балансові рахунки класифікуються за такими ознаками:
● за видами контрагентів;
● характером операцій;
● ступенем зниження ліквідності.
На прикладі структури класу 1 Плану рахунків розглянемо порядок об’єднання рахунків у розділи та групи.
У класі 1 обліковуються казначейські інструменти, які визначають розділ (рахунки двоцифрові):
● готівкові кошти 10
● банківські метали 11
● кошти комерційного банку у НБУ 12
● кошти Національного банку в комерційному банку 13
● казначейські та інші цінні папери, що рефінансую- ться Національним банком України 14
Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:
● кошти в інших банках 15
● кошти інших банків 16
● дебіторська заборгованість за операціями з банками 18
● кредиторська заборгованість за операціями з банками 19
Далі на прикладі розділу 12 розглянемо деталізацію коштів, що належать комерційному банку і перебувають у Національному банку. У цьому разі деталізація пов’язана з трицифровими балансовими рахунками, що визначають групу, а саме:
кошти до запитання в НБУ 120
строкові депозити в НБУ 121
Далі в кожній групі безпосередньо визначається чотирицифровий номер балансового синтетичного рахунка.
За групою 120 маємо:
кореспондентський рахунок в НБУ 1200
накопичувальний рахунок в НБУ 1207
нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ 1208
Отже, нумерація проходить в порядку зростання чисел, як правило, за порядком. Окремі числа пропущені, так би мовити «про запас», на випадок необхідності у майбутньому відкрити нові балансові рахунки. За групою 120 це може бути у випадку появи інших коштів КБ у Національному банку України. Так, з 1 січня 1999 р. введено рахунок 1202 «Обов’язкові резерви страхування вкладів фізичних осіб».
Дуже розгалужений груповий поділ за розділом 15 та 16.
За рахунками цих розділів відповідно обліковуються кошти в інших банках та кошти інших банків, а саме:
кошти до запитання 150,160
строкові депозити 151,161
кредити 152,162
сумнівна заборгованість інших банків 158,0
За рахунками класу 2 обліковуються операції, що їх комерційний банк проводить із клієнтами.
Рахунки цього класу використовуються для обліку розрахунків з клієнтами (крім банків) — суб’єктами господарської діяльності, органами загального державного управління та фізичними особами. Суб’єктами господарської діяльності є усі юридичні особи, у тому числі неприбуткові установи й організації, а також підприємці, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи.
Чимало рахунків класу 2 призначено для обліку кредитів, депозитів. Інша дебіторська та кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами виділені в окремі розділи. Оскільки при побудові Плану рахунків узято до уваги принцип нарахування, у кожній групі рахунків і класів І і ІІ щодо обліку депозитних та кредитних операцій передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати.
За рахунками класу 3 обліковуються операції комерційних банків із цінними паперами, а також інші активи і зобов’язання. Облік ведеться за такими розділами:
цінні папери в портфелі банку на продаж 31
цінні папери в портфелі банку на інвестиції 32
цінні папери власного боргу 33
господарські матеріали 34
інші активи банку 35
інші пасиви банку 36
суми до з’ясування та транзитні рахунки 37
позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів 38
розрахунки між філіями та іншими підві- домчими установами банку, які розташовані в Україні 39
Зауважимо, що відповідно до нормативних документів НБУ облік цінних паперів ведеться за кожною їх складовою частиною окремо, а саме: номінал, дисконт або премія. З огляду на це за рахунками розділів 31, 32, 33 виокремлюються рахунки: неамортизована премія, неамортизований дисконт та безпосередньо рахунки цінних паперів, за якими вони обліковуються за номіналом.
За кожною групою класу 3 облік цінних паперів здійснюється щодо контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій. Згідно з основоположними принципами методу нарахування в класі 3 також передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції, власного боргу, емітованих банком. Виокремлюються також рахунки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів.
До речі, рахунки резервів передбачено у класах 1 і 2 відповідно для обліку резервів під заборгованість інших банків (балансові рахунки 1590, 1591) та під заборгованість за кредитами, які надані клієнтами (2400, 2401).
Введення до Плану рахунків резервів, які є контрактивними, можна віднести до особливостей його побудови. Сума контрактивних рахунків зменшує облікову вартість відповідного активу: кредитного портфеля, фінансових інвестицій у цінні папери. Отже, створення резервів — це застосування у практичній діяльності банку принципу обережності.
На прикладі рахунків класу 3 можна простежити ще одну особливість Нового Плану рахунків. Ідеться про рахунки дебіторської та кредиторської заборгованості. Здебільшого вони враховувались як активно-пасивні. Внаслідок цього нерідко під час складання звітності заборгованість за цими рахунками взаємопогашувалася, що порушувало реальний стан коштів у розрахунках.
Принципи міжнародного обліку передбачають окреме відображення активів і пасивів. Саме тому рахунки дебіторської заборгованості є активними, а рахунки кредиторської заборгованості — пасивними. Отже, додержано вимогу МСБО, яка стосується того, що всі рахунки активів та пасивів у балансі оцінюються окремо.
У класі 3 передбачено низку рахунків за обліком внутрішньобанківських операцій. Так, за рахунками розділу 34 обліковуються господарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За розділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборгованості при розрахунках за податками та обов’язковими платежами (3520, 3521, 3522), розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559).
Нараховані доходи, які за їх видами не підпадають під назви конкретних рахунків класів 1—3, обліковуються за рахунками групи 357 «Інші нараховані доходи».
Аналогічними за структурою до розділу 35 є синтетичні балансові рахунки, що входять до розділу 36 «Інші пасиви банку»: це рахунки кредиторської заборгованості за господарською діяльністю банків, податками та обов’язковими платежами, розрахунками з акціонерами, працівниками банку.
Досить конкретною виглядає структура рахунків груп 390, 391 і 392. Рахунки призначені для здійснення розрахунків між філіями та підвідомчими установами банку. У балансі банку — юридичної особи залишки за активними рахунками груп 390, 391 мають дорівнювати залишкам за пасивними рахунками цих самих груп.
Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкладів, основних засобів та нематеріальних активів.
Насамперед це вклади в асоційовані компанії (рахунки групи 410) та дочірні компанії (група 420). Саме тому балансові рахунки груп 410, 420 ведуться у розрізі емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, інших компаній.
Оскільки дохід від інвестицій в асоційовані компанії розподіляється за пайовим методом від суми прибутку (пропорційно до частки банку — інвестора в капіталі компанії), рахунки нарахованих доходів у класі 4 не виокремлюються.
За групами 430, 431 відображається вартість придбаних банком прав користування землею, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об’єктом права власності банку і приносять дохід. (Ідеться про нематеріальні активи).
Рахунки розділу 44 «Операційні основні засоби» та 45 «Неопераційні основні засоби» повністю забезпечують вимоги щодо обліку придбання, руху, реалізації та списання основних фондів, які передбачено нормативними актами Національного банку України. Коли операційні основні засоби є банківськими активами, які використовуються для здійснення банківських операцій, то неопераційні являють собою активи, які не використовуються в банківській діяльності. Ті й ті обліковуються за первісною вартістю, тобто за фактичними витратами на їх придбання і доведення до робочого стану. Для нагромадження цих витрат до моменту введення основних засобів в експлуатацію призначено рахунки капітальних вкладень в основні засоби, а саме
група 443 — в операційні основні засоби;
група 453 — в неопераційні основні засоби.
Капітал, що є різницею між загальними сумами активів і зобов’язань банку, обліковується за балансовими рахунками класу 5:
5000 |
ІІ |
Зареєстрований статутний капітал банку |
5001 |
КП |
Несплачений зареєстрований статутний капітал банку |
5002 |
КП |
Власні акції банку, які придбані в акціонерів |
5003 |
ІІ |
Дивіденди, які спрямовані на збільшення статутного капіталу |
5010 |
ІІ |
Емісійні різниці |
5020 |
ІІ |
Загальні резерви |
5021 |
ІІ |
Резервні фонди |
5030 |
АП |
Прибутки та збитки минулих років |
5040 |
АП |
Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження |
5100 |
АП |
Результати переоцінки основних засобів |
Рахунки класу 5 можуть кореспондувати з рахунками дебіторської, кредиторської заборгованості та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів та одержання внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку переоцінюванням активів. У будь-якому іншому разі рахунки класу 5 кореспондують лише між собою. Коли обчислюють суму капіталу банківської установи, дебетове сальдо активних рахунків класу 5 береться з від’ємним значенням, тобто виключається із суми власних коштів.
Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи та витрати поділяються на банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати охоплюють решту доходів і витрат, які не стосуються основної діяльності банку, але сприяють її здійсненню.
Банківські доходи (витрати) поділяються на такі групи:
процентні;
комісійні;
торговельні;
інші банківські операційні доходи (витрати).
Процентні доходи (витрати).
До цієї категорії належать доходи (витрати), які обчислюються пропорційно до часу, впливають на фінансовий результат діяльності банку та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.
Розглянемо такі доходи (витрати) за їх видами.
1. Доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, у тому числі за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.
2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.
3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов’язанням її надати, які визначаються пропорційно до часу або до суми вимоги (зобов’язання).
Комісійні доходи (витрати).
Комісійні — це доходи (витрати) за всіма послугами, наданими (отриманими) контрагентом.
До категорії комісійних можна віднести такі види доходів.
1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами.
2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.
3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.
4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом «Про банки і банківську діяльність». Торговельні — окремо за групою 620 плану рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні рахунки цієї групи є активно-пасивними. Отже, результати бувають як позитивними, так і негативними: вони можуть означати збільшення або доходів (позитивний результат), або видатків (результат негативний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів.
Облік отриманих результатів ведеться за такими рахунками:
від торгівлі цінними паперами на продаж 6203
від торгівлі іноземною валютою та банківськими системами 6204
від торговельних операцій з іншими фінансовими інструментами 6209
Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не належать переліченим групам, визначаються як «Інші доходи» та «Інші витрати».
Небанківські операційні доходи і витрати поділяються на такі групи:
адміністративні витрати;
інші.
Адміністративні витрати пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи, і облік здійснюється за такими групами:
витрати на утримання персоналу 740
сплата податків та інших обов’язкових плате- жів, крім податку на прибуток 741
витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів 742
інші експлуатаційні та господарські витрати 743
витрати на телекомунікації 744
супутні небанківські операційні витрати 745
Інші небанківські операційні доходи (витрати), які виникають у процесі здійснення небанківських операцій, є складовою діяльності банків.
До них належать доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів, від орендних операцій, доходи, одержані від надання банківських послуг. Це насамперед аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації тощо.
Як уже зазначалося, результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками груп 620 (6203, 6204, 6209).
Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу основних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані й дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негативний —за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394).
Отже, рахунки для фіксування позитивного результату — пасивні, а негативного — активні.
Корисною для управління банком є бухгалтерська інформація щодо створення резервів. За МСБО, резерви — це визнання витрат на врахування зниження якості активів банку або підвищення ризиковості його операцій. Відрахування до резервів обліковуються згідно з їх видами за рахунками групи 770. Коли якість активів підвищується, а ризиковість зменшується, то відрахування до резервів коригуються з відображенням скоригованих сум за кредитом рахунків групи 770 «Відрахування до резервів».
Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків полягає ось у чому. Згідно із засадами фінансового обліку суми податку на прибуток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Інакше кажучи, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, а отже, облік здійснюється в класі 7 «Витрати».
Значним за обсягом є клас 9 Плану рахунків «Позабалансові рахунки». Зауважимо, що за Новим Планом рахунків позабалансовий облік запозичує низку положень міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться на рахунках балансу в тому разі, якщо він задовольняє дві вимоги.
1. Імовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов’язану з цим елементом активу або пасиву.
2. Цей елемент активу або пасиву має вартість, яку можна точно виміряти.
Елементи активу або пасиву, які не задовольняють ці дві вимоги, обліковуються на позабалансових рахунках.
На рахунках класу 9 обліковуються:
вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за яких банк піддається ризику;
документи й цінності;
рахунки за операціями з приватизації.
Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Характеристика рахунків — актив або пасив — визначається з таких міркувань.
Позабалансовий рахунок є активним, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» — активний, оскільки в неплатоспроможності клієнта банк змушений буде платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб’єктами господарської діяльності».
Позабалансовий рахунок є пасивним, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання з кредитування, які отримані від банків» — пасивний. Адже якщо банк скористається, наприклад, кредитною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу групи 162 «Кредити, які отримані від інших банків».
Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки груп 990 та 991.
Усі рахунки класу 9 поділяються на три частини.
1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які тягнуть за собою різні ризики для банку. Це насамперед:
зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій;
зобов’язання з кредитування;
зобов’язання і вимоги за операціями з валютою;
вимоги та зобов’язання щодо андерайтингу цінних паперів спотових та строкових фінансових інструментів.
За рахунками розділів 90—95 не обліковуються надані зобов’язання, за якими не існують кредитні або ринкові ризики (скажімо, видані гарантії або акредитиви, за якими є покриття у формі заставних депозитів або блокованих коштів клієнтів).
Такі кошти обліковуються за рахунками «Кошти в розрахунках». За рахунками (активними або пасивними) розділів 90—95 обліковуються безвідкличні операції лише за угодами, які мають юридичну силу. Відкличні зобов’язання не є ризиковими і можуть на розсуд банку обліковуватися в розділі 98 або позасистемно.
Рахунки розділів 96—98 слугують для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.
Рахунки розділу 99 «Контррахунки» використовуються для обліку позабалансових операцій методом подвійного запису. Так, рахунок № 9900 є контррахунком для рахунків розділів 90—95, а рахунок № 9910 — для рахунків розділів 96—98.
Рахунок № 9920 кореспондує з відповідними рахунками при відображенні змісту позабалансових операцій в іноземній валюті. План рахунків містить у собі значний обсяг інформації щодо господарських операцій банку. Проте для створення бази даних (репозитарію) цей обсяг потрібно істотно розширити. Це можна зробити в системі аналітичного обліку.
