2. Джерела права інтелектуальної власності

Джерелами права інтелектуальної власності є нормативно-правові акти, які містять норми, що регулюють відносини, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності.

На сьогодні правовідносини в сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері. Правовідносини, пов’язані з правовою охороною інтелектуальної власності, регулюють також близько 100 підзаконних нормативних актів.

Конституція України, як першочергове джерело права, визначає основоположні засади існуючих в цій сфері правовідносин. Відповідно до Конституції України кожен має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди власника, за винятками, встановленими законом. Кожен має право володіти, користуватися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, особистих немайнових прав і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

З 1 січня 2004 р. набув чинності Цивільний кодекс України, який містить окрему Книгу четверту “Право інтелектуальної власності”, яка регулює загальні питання у цій сфері, Главу 75, яка регулює відносини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також містить загальні положення стосовно права особи на захист її цивільних прав та інтересів судом та органами державної влади.

Книга четверта визначає такі основні засади, як:

поняття права інтелектуальної власності, а саме встановлює, що це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Крім того, в цій книзі визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності;

співвідношення права інтелектуальної власності та права власності;

об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності;

підстави виникнення права інтелектуальної власності;

особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності;

строки чинності цих прав;

права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору та на об’єкт, створений за замовленням;

наслідки порушення права інтелектуальної власності;

захист права інтелектуальної власності.

При цьому кожному конкретному об’єкту права інтелектуальної власності присвячена окрема глава цієї книги.

Глава 75 Цивільного кодексу України визначає види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та встановлює конкретні вимоги щодо кожного з них. Такими договорами можуть бути: ліцензія, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а також інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Також визначено порядок державної реєстрації таких договорів. Крім цього, Цивільний кодекс України містить також главу 76, що регулює відносини, пов’язані із договорами комерційної концесії. Ці договори безпосередньо не віднесені до договорів щодо розпорядження майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності, але також стосуються відносин, пов’язаних із наданням дозволу на використання цих об’єктів.

Відносини щодо використання об’єктів права інтелектуальної власності в господарській діяльності врегульовані таким нормативно-правовим актом, як Господарський кодекс України. Він містить Главу 16, якою, зокрема, визначені правомочності щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання. Також цей кодекс містить норми, що передбачають відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Наприклад, до порушника можуть бути застосовані такі види господарських санкцій, як:

відшкодування збитків;

штрафні санкції;

оперативно-господарські санкції.

Що стосується адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, то адміністративні процедури застосовуються у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема при: порушенні прав інтелектуальної власності, здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції, незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою настання кримінальної відповідальності.

Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться також у:

митному кодексі України, зокрема Розділі Х “Сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України”, в якому визначаються особливості переміщення через митний кордон України зазначених товарів;

спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності і регулюють відносини, пов’язані із захистом права інтелектуальної власності в Апеляційній палаті Державного департаменту інтелектуальної власності;

законах України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних” та “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Кримінально-правові способи захисту прав інтелектуальної власності передбачені Кримінальним кодексом України та застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину, і полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Такими видами покарань можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Спеціальне законодавство України у сфері охорони прав інтелектуальної власності складають, зокрема, такі закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та "Про авторське право i суміжні права". Ними детально врегульовано відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на винаходи, корисні моделі, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, географічні зазначення, об’єкти авторського права і суміжних прав.

До основних міжнародних нормативно-правові актів, учасницею яких є Україна, зокрема слід віднести:

Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р.

Всесвітню конвенція про авторське право від 17 липня 1952 р.;

Паризьку конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. (Паризька конвенція);

Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р. (РСТ);

Мадридську угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Мадридська угода)/;

Бернську конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. (Бернська конвенція);

Міжнародну конвенція по охороні нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р.;

Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. (TLT);

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 27 червня 1989 р. (Протокол до Мадридської угоди);

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 р.;

Договір ВОІВ про авторське право від 20 грудня 1996 р.;

Договір ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 р.;

Міжнародну конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р. (Римська конвенція);

Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

Договір про патентне право від 1 червня 2000 р. (РLТ);

Отже, на сьогодні законодавство України становить цілісну систему правових норм, що регулюють відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності. Разом з тим, робота над удосконаленням законодавства і механізмів його реалізації наразі триває.

З огляду на те, що Україна проголосила одним із стратегічних напрямків зовнішньоекономічної політики інтеграцію до світового співтовариства, насамперед до Європейського Союзу, на часі стоїть завдання адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка здійснюється відповідно до прийнятої Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. На цей час Державним департаментом інтелектуальної власності вже здійснено значний обсяг робіт, спрямованих на приведення чинного законодавства у відповідність до норм законодавства Європейського Союзу.

Ст. 418 ЦК України дає визначення поняття права інтелектуальної власності: право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності – це встановлена законом заборона усім третім особам використовувати нематеріальний об’єкт та надання уповноваженому суб’єкту можливості дозволяти використання певного нематеріального об’єкту. Право інтелектуальної власності є абсолютним, виключним, розповсюджується не тільки на чітко визначений об’єкт, а й на тотожні або сходні об’єкти, має самостійну економічну цінність та може відчужуватись.