Лівобережна Україна

1663 —1668 рр. — гетьманство Івана Брюховецького. У 1665 р. він підписує новий договір з Москвою, за умовами якого права України ще більше обмежувалися.

30 січня 1667 р. в селі Андрусово було підписано польсько-російське перемир’я на тридцять років. За його умовами, Сіверщина, Лівобережна Україна та на два роки Київ (згодом Росія його викупила) закріплювалися за Росією. Білорусь і Правобережну Україну залишила за собою Річ Посполита. Оголошувалось, що територія Запорозької Січі перебуватиме під управлінням обох держав.

1669 р. — на раді у Конотопі гетьманом обирають Дем’яна Многогрішного (1669 —1671 рр.), який підписує з Росією нову угоду — “Глухівські статті”. У 1671 р. внаслідок старшинської змови Многогрішного скидають з гетьманства.

1672 р. — на Конотопській раді гетьманом обрано Івана Самойловича (1672-1687 рр.). До нього прибувають депутати десяти правобережних полків і визнають своє підданство Москві. У липні 1687 р. група змовників, у тому числі генеральний осавул І. Мазепа, надіслали до Москви донос на гетьмана. У ньому вони наводили його критичні висловлювання щодо російського влади, підкреслювали небажання воювати з татарами. Колишнього гетьмана разом із сім’єю вислали до Сибіру.

1687 —1708 рр. — гетьманство Івана Мазепи.

Державний розвиток Правобережної України

1663 — 1665 рр. — після Чигиринської ради і зречення Ю. Хмельницького гетьманом обрано Павла Тетерю, якого підтримувала Польща та кримські татари. Проводив пропольську політику, що спровокувало народне повстання 1664 — 1665 рр. Не зумівши опанувати ситуацію, П. Тетеря зрікається гетьманства і втікає до Польщі.

1666 —1677 рр. — гетьманом стає черкаський полковник Петро Дорошенко. Прагнув досягти незалежності Української держави і об’єднати її під своєю владою. З цією метою П. Дорошенко заключив союз з Туреччиною та Кримом. У 1669 р. козацька рада під Корсунем ухвалює рішення про перехід України під протекторат Туреччини. Дорошенко бере участь у спільних українсько-турецьких бойових діях проти Польщі. Вони закінчуються підписанням Бучацького миру (1672 р.), згідно з яким Правобережна Україна (Брацлавщина, Київщина) відходили до Туреччини, а Волинь і Галичина залишалися у складі Польщі. Ця угода підірвала авторитет гетьмана.

1667 р. — війна між Росією та Польщею, у якій гетьманське військо виступає на боці Польщі. Війна закінчилася підписанням Андрусівського перемир’я: закріплення розподілу України на дві частини — Лівобережну Україну з Києвом, яка відходила Росії, і Правобережну — до Польщі, а на Запоріжжя розповсюджувалося подвійне польсько-російське управління.

1668 р. — П.Дорошенко вступив зі своїми військами на Лівобережжя і, після вбивства І. Брюховецького, проголосив себе гетьманом обох сторін Дніпра, однак не зміг зберегти єдності України. Значна частина козацьких полків на чолі з наказним гетьманом Д. Многогрішним переходить на бік Росії. У 1669 р. Д. Многогрішний стає гетьманом замість скинутого В. Самойловича.

1674 р. — російські війська вступили на Правобережну Україну з метою захопити Чигирин. Від Дорошенка відходять його прибічники, у 1676 р. він змушений був зректись гетьманства і присягти на вірність російському царю. Решту свого життя П.Дорошенко провів у своєму маєтку під Москвою.

Не бажаючи втрачати свої позиції в Україні, Туреччина запросила на гетьманство Ю. Хмельницького (1677 — 1681 рр.). 13 лютого 1676 р. в Адріанополі Ю. Хмельницький видав універсал, закликаючи підкоритися його владі все населення України. Його останнє правління навіть турків вразило жорстокістю і численними невдачами, і за наказом турецького султана Ю. Хмельницького було страчено.

1682 р. — між Росією, Туреччиною і Кримським ханством укладено Бахчисарайське перемир’я. За його умовами, до складу Росії входила Лівобережна Україна з Києвом. Під владою Туреччини залишалася частина Київщини, Поділля, а територія між Дніпром та Південним Бугом мала бути незаселеною. Але вже 1689 р. Польща відновлює своє панування на Правобережній Україні.

У 1686 р. у Москві підписано “Трактат про вічний мир” між Росією і Польщею:

— Польща визнавала приєднання Лівобережної України і Києва до Росії;

— Правобережна Україна відходила до Польщі;

— Поділля залишалося за Туреччиною (пізніше його захопила Польща);

— Південна Київщина та Брацлавщина залишалися нейтральними.