2. Україна у планах фашистських загарбників. Боротьба проти фашистських загарбників в Україні в 1941 – 1942 рр.

18 грудня 1940 р. генеральний штаб збройних сил Німеччини затвердив план нападу на СРСР (план “Барбаросса”) та його розгрому шляхом “блискавичної” війни. Наступ на Україну повинна була здійснити група армій “Південь”. Згідно із фашистським планом “Ост” (майбутні перетворення на загарбаних радянських територіях), Україна мала стати сировинною базою Німеччини під час війни, а згодом підлягала повній колонізації та германізації. Планом передбачалася депортація 65% українців до Сибіру; переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, підпорядкованих СС.

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на СРСР.

Основні причини поразок Червоної Армії на початку війни:

— Німеччина використовувала матеріально-технічну базу окупованої нею Європи, яка вдвічі перевищувала потенціал Радянського Союзу;

— відсталість радянського озброєння;

— відсутність досвідченого керівництва у Червоній Армії;

— прорахунки Й. Сталіна в оцінці світової воєнно-політичної;

— радянські командири були позбавлені права займати передові бойові рубежі, аби “не спровокувати агресора”;

- неприведення прикордонних радянських військ у повну бойову готовність.

11 липня 1941 р. розпочалась оборона Києва. 19 вересня гітлерівські війська увійшли до Києва. У полон потрапили майже 650 тис. бійців і командирів РСЧА. 5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони, 16 жовтня 1941 р., захисники залишили місто.

За 5 місяців війни ворогу вдалося просунутися на 900-1200 км углиб України. Не окупованими залишилися лише території на сході України.

3. Фашистський окупаційний режим в Україні. Рух Опору в Україні

Територія України була розчленована німцями:

— західноукраїнські землі (“дистрикт Галичина”) включені до генерал-губернаторства, створеного на території окупованої Польщі;

— південні райони України між Дністром і Південним Бугом, північна Буковина й Бессарабія (“Трансністрія”) увійшли до складу Румунії;

— створення на окупованій території рейхскомісаріату “Україна” (Волинь, Полісся, Правобережжя, частина Полтавської і Запорізької);

• Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиіловградська області УРСР та територія Криму перебували під владою воєнних властей тому що вони знаходилися у прифронтовій смузі.

На захопленій території України гітлерівці, їхні союзники та колабораціоністи (особи, які співпрацювали з фашистами під час Другої світової війни) встановили “новий порядок”, який характеризувався:

• масовим знищенням мирного населення;

• грабіжницьким вилученням матеріальних ресурсів, варварським використанням виробничих потужностей;

• вивезенням до Німеччини молоді на примусові роботи;

• фашизацією свідомості громадян УРСР.

Центром окупованої України стало м. Рівне. В Україні виникають сотні таборів смерті (львівський, славутський, житомирський, уманський, дарницький та ін.). Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення у Бабиному Яру в Києві, де тільки за перші п’ять днів з 29 вересня 1941 р. розстріляли 150 —160 тис. мирних громадян, переважно євреїв. Усього на території України було закатовано 5264 тис. осіб. До Німеччини депортовано 2,4 млн. молодих людей. Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн. осіб.

Україну безжалісно грабували, вивозячи до Німеччини продукти харчування, промислове обладнання і навіть родючий чорнозем. Усі промислові підприємства окупанти оголосили власністю Німеччини і використовували їх для ремонту військової техніки та виготовлення боєприпасів. Через грабіжницьку німецьку політику в Україні почався голод. З України було вивезено понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій та колекцій.

Окупанти закривали навчальні заклади, наукові установи, проводилася політика цькування людей різних національностей один на одного. Так, 4 липня 1941 р. у Львові руками окупантів і колабораціоністів були знищені відомі діячі культури: В. Серадський (ректор Львівського університету), Т.Бой-Желенський (член Спілки радянських письменників), Г. Гурська (письменниця), А. Фішер (етнограф) та ін.