Досягнення індустріалізації

1926 —1928 рр. — реконструкція старих промислових підприємств, будівництво нових невеликих підприємств.

1928 —1932 рр. (перша п’ятирічка):

— прискорений розвиток важкої індустрії:

— створення енергетичного комплексу, будівництво Київської, Криворізької, Харківської, Кам’янської електростанцій, Дніпрогесу;

— спорудження “Азовсталі”, “Запоріжсталі”, “Криворіжсталі”, реконструкція дореволюційних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці;

— у Донбасі уведено в експлуатацію 53 великі шахти;

— зростання обсягу виробництва у машинобудуванні в 4,5 разів (ХТЗ, Харківський завод “Серп і молот”, Запорізький завод “Комунар”);

— збудовані Рубіжанський хімічний комбінат, комбінат Донсода, Горлівський азотно—туковий завод, ряд коксохімзаводів;

• ліквідація безробіття.

1933 — 1937 рр. (друга п’ятирічка): зниження темпів приросту індустріалізації через брак коштів, зниження продуктивності праці, початок масових репресій в країні.

1938 — 1941 рр. (третя п’ятирічка):

- спад виробництва в усіх галузях народного господарства, через репресії проти технічних фахівців, відсутність матеріального стимулювання робітників.

Методи проведення індустріалізації:

— з метою вилучення коштів для індустріалізації був припинений неп і проведена прискорена колективізація сільського господарства;

— перехід від підрядної форми заробітної платні до нарахування її адміністративним методом, незалежно від напрацьованого;

— встановлення підвищених, часто нереальних виробничих планів;

— скорочення обсягів вільної, а також державної торгівлі;

— витіснення приватного сектора з економіки;

— заміна матеріальних заохочень моральними.

Наслідки індустріалізації:

- Радянський союз перетворився з аграрної на індустріально-аграрну країну. У 30-ті роки Україна посіла 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-е - за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е в світі - за видобутком вугілля;

- прискорилися темпи урбанізації;

— перехід від ринкових відносин до встановлення цін урядовими установами — Держпланом СРСР та УСРР, наркоматами (командна економіка);

— знаження життєвого рівня населення;

— нестача товарів широкого вжитку, а також житла;

— панування державної власності, відсутність конкуренції;

— якість виготовленої продукції була досить низькою.

Колективізація сільского господарства

XV з’їзд ВКП(б) у 1927 р. проголосив курс на кооперування сільського господарства, тобто об’єднання селян-власників у колгоспи та радгоспи.

Причини колективізації:

— радянська система не передбачала існування селянського виробництва і прошарку власників;

— державі було легше керувати колгоспами, де селянин був зобов’язаний підкорятися безпосередньому керівництву — бригадиру і голові колгоспу.

Згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву” в Україні колективізацію планувалося закінчити восени 1931 р. Розпочався примусовий запис селян до артілей під загрозою карної відповідальності. У масовому порядку усуспільнювали худобу, знаряддя праці, господарські споруди, а іноді і предмети побуту. Все це призвело до зростання напруження на селі. Навесні 1931 р. починається масове розкуркулювання селянства. Протягом 1932 — 1933 рр. з Україні для потреб промисловості, а також для покарання республіки, були конфісковані майже всі продовольчі запаси, що призвело до голоду і загибелі 3 — 6 млн. осіб.

За роки 2-ї п’ятирічки (1933 —1937 рр.) в Україні було завершено колективізацію.

Голод в Україні був спровокований радянським урядом для того, щоб:

— залякати селянство і позбавити його землі і засобів виробництва;

— безкоштовно забезпечити державу продуктами харчування і сировиною.

Штучний голод був проявом політики геноциду стосовно українського селянства.