6. Етика

Будучи першопричиною всіх речей, Бог, водночас, кінцевою метою їх устремлінь; кінцевою метою морально благих людських дій є досягнення блаженства, яке у спогляданні Бога (неможливого, відповідно до Фомі, не більше справжнього життя), й інші мети оцінюються залежність від їхупоряченной спрямованості на кінцевої мети, відхилення від якої є зло,коренящееся в нестачі існування й не що є деякою самостійної сутністю. Разом про те Фома віддавав належне діяльності, спрямованої для досягнення земних, кінцевих форм блаженства.Началами власне моральних діянь з боку є чесноти, із зовнішнього - закони та благодать. Фома аналізує чесноти (навички, дозволяють людям стійко вживати свої здібності в інтересах) й їм пороки, слідуючи Арістотелевої традиції, проте він думає, що з досягнення вічного щастя крім чеснот існує у дарунках,блаженствах і плодах Св. Духа.Нравственную життя Фома не мислить поза наявності теологічних чеснот - віри, і надії любові. Після теологічними йдуть чотири "кардинальні" (основні) чесноти - розсудливість і соціальна справедливість, мужність і поміркованість, із якими пов'язані інші чесноти.

7. Політика і право

Закон окреслюється "будь-яке веління розуму, яке проголошується задля загального добра тим, хто опікується про громадськість". Вічний закон з якого божественне провидіння управляє світом, робить зайвим решта видів закону, що виникають від цього: природний закон, принципом якого є основним постулаттомистской етики - "слід йти до благу та робити благе, зло ж слід уникати", відомий у достатній мірі кожній людині, і дуже людський закон,конкретизирующий постулати природного закону (визначаючи, наприклад, конкретну форму покарань досконале зло), необхідний, оскільки досконалість в чесноти залежить від вправи й утримання від недоброчесних схильностей, і сила якого Фома обмежує совістю, противитися несправедливому закону.

Історично що склалося позитивне законодавство, що є продуктом людських установлень то, можливо, за певних умов, змінено. Благо окремої людини, нашого суспільства та універсуму визначається божественним задумом, і порушення людиною божественних законів є дією, спрямованим проти його власного блага.

Дотримуючись Арістотелеві, Фома думав в людини природною громадське життя, що вимагає управління задля загального добра. Фома виділяв шість форм правління: залежно від приналежності влади одному, небагатьом чи багатьом - і залежно від цього, виконує ця форма правління належну мета — збереження світу і спільного блага, або ж переслідує приватні мети правителів, суперечать громадському благу.

>Справедливие форми управління — монархія, аристократія іполисная система,несправдливие — тиранія, олігархія і демократія. Найкраща форма правління — монархія, оскільки рух до загального блага найефективніше здійснюється, прямуючи єдиним джерелом; відповідно найгірша форма правління — тиранія, оскільки зло, здійснюване волею одного, більше, ніж зло, що з безлічі різних воль, ще, демократія краще тиранії тим, що є благу багатьох, а чи не одного. Фома виправдовував боротьбу з тиранією, якщо встановлення тирана явно суперечать божественним принципам (наприклад, примушуючи доидолопоклонству).

>Единовластие справедливого монарха має враховувати інтереси різних груп населення виключає елементів аристократії іполисной демократії. Церковну влада Фома ставив вище світської, зважаючи на те, що як перша спрямовано досягнення божественного блаженства, тоді як остання обмежується переслідуванням лише земного блага; проте до та її реалізації це завдання необхідна допомога вищих зусиль і благодаті.

Висновок Хома Аквінський - найбільший середньовічний філософ і теолог, який одержав титул "ангельського доктора", зарахований 18 липня 1323 р. до святих Іоанном XXII і вважається покровителем католицьких університетів, коледжів і шкіл. Найважливішою рисою філософії Середньовіччя,отличающей його від античної філософії, а тим паче від філософії Нового часу, була її тісний зв'язку з монотеїстичної релігією. У своїйтеодицее (виправданні Бога) Фома зніме відповідальність за злостиво й покладає цю важку ношу на плечі недосконалого людини. >Аквинат розглядав Бога як першопричину і кінцевої мети сущого. Сутність всього тілесного залежить від єдності форми і матерії. Саме вони суть реальнісверхчувственние внутрішні принципи, що утворюють будь-яку реальну річ, все тілесне взагалі. Відповідно доАквинату, матерія - лишевосприемницасменяющих одне одного форм, оскільки лише завдяки формі річ є певного роду та виду. Як першопричина, Бог створює численні пологи й ті види речей, наділених різної ступенем досконалості, необхідних повнотиуниверсуума, має ієрархічну структуру. Особливе місце у витворі посідає людина, завершальний у собі два світу — матеріальний і, є єдністю матеріального тіла, і душі як форми тіла. Людина відрізняється від тварини світу наявністю здібності пізнання і підставі усього цього, здатністю здійснювати вільний свідомий вибір. Основний принцип пізнання, поАквинату, - реальне існування загального. Людині притаманні дві здібності пізнання - відчуття і інтелект. ІстинуАквинат визначає як "відповідність інтелекту і речі". У цьому поняття, утворювані людським інтелектом, істинними тією мірою, якою вони відповідають своїм поняттям, попереднім в інтелекті Бога. Заперечуючи вроджене знання,Аквинат водночас визнавав, що у наспредсуществуют деякі зародки знань, саме: перші поняття, відразу ж пізнавані активним інтелектом у вигляді образів, абстрагованих від почуттєвого. Він висунув принцип: не можна одночасно щось підтверджуватиме ціни й заперечувати; у цьому принципі грунтуються й інші норми логічного мислення. Будучи першопричиною всіх речей, Бог, водночас, кінцевою метою їх устремлінь. Фома віддавав належне діяльності, спрямованої для досягнення земних, кінцевих форм блаженства.Началами власне моральних діянь з боку є чесноти, із зовнішнього - закони та благодать. Фома аналізує чесноти й їм пороки, проте він думає, що з досягнення вічного щастя крім чеснот існує у дарунках,блаженствах і плодах Св. Духа.Нравственную життя Фома не мислить поза наявності теологічних чеснот - віри, і надії любові У політиці Фома виділяв шість форм правління.Справедливие форми управління, на його думку, — монархія, аристократія іполисная система, несправедливі — тиранія, олігархія і демократія. Найкраща форма правління — монархія, оскільки рух до загального блага найефективніше здійснюється, прямуючи єдиним джерелом; відповідно найгірша форма правління — тиранія. І все-таки церковну влада Фома ставив вище світської.

Список використаної літератури

1. АлексєєвП.В.,Панин А.В.Фидлософия:учеб.-4-е вид., перераб. ідоп. – М.: ТКВелби, Вид-во Проспекта, 2007.-592 з. 2. Історія філософії: підручник для ВНЗ/ під ред. В.П. Кохановського, В.П. Яковлєва. 3-тє вид.- Ростовн/Д: Фенікс, 2005 – 736 з.

3.Спиркин О.Г. Філософія: Підручник. - 2-ге вид. М.:Гардарики, 2002. – 736 з.

4. Філософський енциклопедичний словник/Гл. редакція: О.Л. Іллічов,П.Н. Федосєєв,С.М. Ковальов, В. Г. Панов – М.: Рад. Енциклопедія, 1983.- 840 з.

5. Вікіпедія [Електронний ресурс]