Глава 44 пропуск та оподаткування товарів, які ввозяться громадянами на митну територію україни
Стаття 252. Умови ввезення громадянами товарів на митну територію України
Товари, які ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають оподаткуванню в порядку та на умовах, визначених законами України.
Дія частини першої цієї статті не поширюється на:
1) товари, сукупна вартість яких не перевищує суму, еквівалентну 200 євро;
2) предмети особистого користування, що тимчасово ввозяться (пересилаються) громадянами-нерезидентами на митну територію України під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення;
3) предмети, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну;
4) товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами, які користуються пільгами згідно з міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;
5) предмети, які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за межами митної території України на користь резидента, у разі підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження підлягає легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній країні;
6) предмети, одержані громадянами-резидентами у вигляді нагород і призів на змаганнях, конкурсах, фестивалях за межами митної території України, за умови документального підтвердження факту нагородження;
7) товари, що були попередньо вивезені (переслані) громадянами за митний кордон України під письмове зобов'язання про їх зворотне ввезення і ввозяться (пересилаються) назад на митну територію України, за наявності відповідної вивізної митної декларації;
8) товари, що у порядку, передбаченому законодавством України, ввозяться (пересилаються) на митну територію України працівниками дипломатичної служби закордонних дипломатичних установ України, які перебували за кордоном у довготерміновому відрядженні й повертаються в Україну після завершення цього відрядження.
{ Частину другу статті 252 доповнено пунктом 8 згідно із Законом N 1970-IV ( 1970-15 ) від 01.07.2004 }
Стаття 253. Звільнення від оподаткування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які ввозяться на митну територію України громадянами
Громадяни можуть ввозити алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України без сплати податків, установлених на імпорт, у таких кількостях з розрахунку на одну особу:
а) 2 літри вина та 1 літр міцних алкогольних напоїв;
б) 200 цигарок або 50 сигар, або 250 грамів тютюну, або набір таких виробів загальною вагою не більше 250 грамів.
Алкогольні напої та тютюнові вироби, зазначені у частині першій цієї статті, звільняються від оподаткування за умови, що вони:
ввозяться на митну територію України громадянами, які досягли 18-річного віку;
переміщуються через митний кордон України у супроводжуваному багажі або ручній поклажі громадян.
Алкогольні напої та тютюнові вироби незалежно від їх кількості не звільняються від оподаткування, якщо особа, яка ввозить їх на митну територію України, була відсутня в Україні менш ніж 24 години.
Стаття 254. Умови тимчасового ввезення громадянами товарів на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, у тому числі з метою транзиту
Товари, що підлягають оподаткуванню, які тимчасово ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, а також з метою транзиту, пропускаються на митну територію України за умови надання митному органу гарантій. Види гарантій, умови і порядок їх надання та повернення визначаються законом.
У разі порушення зобов'язання про зворотне вивезення за межі митної території України або транзиту через митну територію України товарів, зазначених у частині першій цієї статті, за винятком випадків, коли таке порушення сталося внаслідок аварії або дії непереборної сили, що підтверджується відповідними документами, надані гарантії застосовуються для забезпечення стягнення.
14.Оподаткування доходів фізичних осіб та напрями його удосконалення
Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян — резидентів) і не резидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні. Характеристика основних елементів податку на доходи фізичних осіб: платники, об'єкт, база оподаткування
Дохід є однією з найзначніших категорій у теорії оподаткування та податковому законодавстві. Оскільки в ринковій економіці будь-яку економічну одиницю можна подати у вартісному вигляді, а також у вигляді еквівалента грошового потоку або запасу багатства, то дохід виступає одним із основних об'єктів оподаткування.
Найбільш вагомим у системі прямого оподаткування в Україні виступає податок на доходи фізичних осіб.
Становлення системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, яка мала певні відмінності від практики прибуткового оподаткування в СРСР, почалося у 1991 р. Було встановлено умови оподаткування та ставки прибуткового податку для всіх категорій платників; замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділено розмір неоподатковуваного доходу.
Прибуткове оподаткування фізичних осіб регламентувалося Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92.
Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні у 1991-1992 рр. є постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991 р. ставки було встановлено у розмірі 13, 30, 40, 45 і 50%; у 1992 р. - 12, 15, 20 і 30% в залежності від розміру доходу. Слід зазначити, що за такими ставками оподатковувалися доходи, одержані за місцем основної роботи. Доходи за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. У 1992 р. вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є:
1. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з принципом резидентства, оподатковуватися має увесь дохід резидента, незалежно від місця розташування джерела доходу, а для нерезидентів оподаткуванню підлягає тільки дохід, отриманий у межах відповідної країни (екстериторіальна ознака).
2. Фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї діяльності.
3. Податковий агент - юридична особа, самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу, способу оподаткування іншими податками та форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок коштів платника податку.
Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.
Наприклад, пропонується суттєво збільшити розмір стандартного податкового відрахування з податку на доходи фізичних осіб. Вважається, що цей захід призведе до підвищення добробуту низькооплачуваних категорій громадян і зниження рівня бідності в РФ. Проте ряд досліджень з даного питання доводить, що цей захід малоефективний в даний час.
Так, П.В. Трунін у своїй роботі з дослідження впливу збільшення стандартного податкового відрахування з ПДФО на добробут низькооплачуваних категорій працівників розглядає два основних варіанти реформування стандартного податкового відрахування: збільшення розміру податкового відрахування до рівня прожиткового мінімуму; а також зростання розміру податкового відрахування до рівня прожиткового мінімуму, що супроводжується зростанням порогового значення накопиченого доходу, до досягнення якого застосовується податкове вирахування, до величини річного доходу, відповідного щомісячної зарплати, що дорівнює прожитковому мінімуму.Дослідження показало, що збільшення стандартного відрахування до рівня прожиткового мінімуму викличе зниження частки працівників з розташовуваним доходом нижче прожиткового мінімуму лише на 1,8%, а одночасне збільшення порогового значення накопиченого доходу, до досягнення якого застосовується стандартний вираху Представляється, що в даному випадку першочерговим заходом щодо підвищення рівня добробуту громадян, що не супроводжується зниженням надходжень ПДФО до бюджету, може стати законодавче закріплення мінімального розміру оплати праці на рівні прожиткового мінімуму. вання, призведе до падіння цієї частки на 3 , 7%.
15.Еволюція прибуткового оподаткування фізичних осіб в Україні
1.2 Еволюція прибуткового оподаткування юридичних осіб за часів незалежності України
Податок на прибуток підприємств - одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок - продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обовязків. Цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні [8, с. 97].
Прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі уваги законодавців, які неодноразово пробували вдосконалити його. Зміни об'єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів.
Перехід до податкової форми взаємовідносин між підприємствами і державою розпочався з 1990 р., коли в процесі проведення податкової реформи було ухвалено Закон СРСР «Про податки з підприємств, обєднань і організацій». Так, в 1991 р. діяв Закон СРСР «Про податок з підприємств і організацій», відповідно до якого обєктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму затрат з цих операцій. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35 %. Крім того, ставки податку на прибуток були диференційовані в залежності від сфери діяльності.
В Україні аналогічні взаємовідносини було започатковано ухваленням 21 лютого 1992 р. Закону «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Згідно з цим Законом обєктом став валовий дохід підприємства, зменшений на суму матеріальних затрат і обовязкових платежів. В обєкт оподаткування були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18 % доходу. Понижені ставки в розмірі 15 % були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9 % для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65 %) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70 % ) [36, с. 164-165].
З переходом до оподаткування підприємств відразу постало питання про те, що має стати обєктом оподаткування - валовий дохід чи прибуток.
Доцільність оподаткування валового доходу в перші роки становлення системи прибуткового оподаткування підприємств зумовлена гіперінфляцією, зниження якої потребувало антистимулів для підвищення заробітної плати і сукупного попиту.
Серед аргументів проти оподаткування валового доходу підприємств найбільш вагомим було твердження, згідно з яким заробітна плата як частина валового доходу стає об'єктом подвійного оподаткування - прибутковим податком з громадян і податком на валовий дохід, отже, в разі застосування останнього логічним було б скасування прибуткового податку з громадян.
У І кварталі 1993 р. повернулися до оподаткування прибутку, а з II кварталу - знову до оподаткування валового доходу. Зазначений податок стягувався і протягом 1994 р. [75, с. 227-228].
З 1 січня 1995 року Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був замінений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Обєктом оподаткування став балансовий прибуток підприємств, розрахований як сума прибутку від усіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30 %. Для підприємств агропромислового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій - 45 %, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу - 60 %.
Таким чином, у процесі становлення прибуткового оподаткування підприємств в Україні простежується тенденція до переходу від оподаткування доходу до оподаткування прибутку, внаслідок чого обєкт оподаткування наближається до встановлених у світовій практиці норм.
З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податкового обліку.
Після введення даного Закону обєктом оподаткування виступає розрахунковий прибуток, основою для визначення якого є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не за конкретно реалізовану продукцію, а за певний період часу. Даний метод розрахунку обєкту оподаткування носить назву «сальдового». В таких умовах платникам надається можливість понизити податковий прес на балансовий прибуток.
З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток [36, с. 165].
Щодо визначення величини обєкта оподаткування, то в його еволюції простежуються дві тенденції. З одного боку, спостерігається прагнення до збільшення коригуючих вирахувань з обєкта оподаткування певних видів доходів і витрат з метою як виконання податком на прибуток регулюючої функції, так і запобігання подвійному оподаткуванню доходів на корпоративні права, а також нарахуванню податків на податки. З іншого боку, має місце тенденція до збільшення обєкта оподаткування в процесі його коригування з метою зменшення можливостей заниження оподатковуваного прибутку внаслідок реалізації продукції за бартерними угодами з використанням цін, нижчих від звичайних, та інших операцій, спрямованих на приховування доходів. Зокрема, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р. з метою оподаткування валовий прибуток зменшується на суму: а) рентних платежів, що вносяться в установленому порядку до бюджету з прибутку; б) доходів (дивідендів, процентів) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, випущених в Україні, що належать підприємству; в) доходів від пайової участі в діяльності інших підприємств, створених на території України.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. передбачено не лише зменшення, а й збільшення обєкта оподаткування. Зокрема, він має бути збільшений: на суму збитків з товарообмінних операцій, здійснених за цінами, нижчими від звичайних; коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції, використаних не за цільовим призначенням; суму коштів, одержаних платником податку від інших субєктів підприємницької діяльності на власні потреби безоплатно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або неврахованих на рахунку реалізації.
Балансовий прибуток для цілей оподаткування зменшується на суму: прибутку від володіння корпоративними правами (отриманих дивідендів); податку на майно підприємств; податку на землю, що використовується у сільськогосподарському або виробничому обороті; податку з власників транспортних засобів; витрат на утримання обєктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємств; грошових коштів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів підприємств, перерахованих до фондів, установ, закладів, релігійних організацій, метою діяльності яких не є одержання прибутку, але не більше 4 % балансового прибутку; прибутку від реалізації інвестором належної йому частки житла та обєктів торгівлі й соціально-побутового призначення, збудованих за рахунок його коштів для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
З 1997 р. запроваджується нова методика визначення оподатковуваного прибутку, яка передбачає не окремий розрахунок прибутку (доходу) від різних видів діяльності підприємства (шляхом вирахування з доходу від цього виду діяльності витрат, у тому числі з виручки від реалізації продукції витрат, які відносяться на собівартість) з подальшим обчисленням суми їх, а вирахування зі скоригованого валового доходу підприємства як доходу від усіх видів його діяльності валових витрат, що становлять суму будь-яких витрат платника, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаних (виготовлених) для їх використання у господарській діяльності платника, та амортизаційних відрахувань.
Запровадження цієї методики мало на меті, по-перше, наближення оподаткування прибутку підприємств до світових стандартів; по-друге, зменшення податкового тиску на прибуток підприємств, який був вищим, ніж у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою не внаслідок завищення податкової ставки, а внаслідок чинних правил визначення податкової бази.
Зменшенню рівня оподаткування прибутку підприємств певною мірою сприяло збільшення вирахувань з валового доходу в процесі розрахунку скоригованого валового доходу порівняно з тими вирахуваннями, які здійснювалися спочатку з валового, потім з балансового прибутку в процесі коригування їх для цілей оподаткування. Зокрема, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. до складу валового доходу, окрім сум акцизного збору, ПДВ, коштів взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, номінальної вартості взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, суми коштів або вартості майна, що надходять платнику у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані платником, які не були обєктом оподаткування і згідно із Законом 1994 р., не включалися також: суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна у випадках, передбачених законодавством; суми доходів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування від надання державних послуг у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів; кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод; кошти, що надаються з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів, та деякі інші надходження [75, с. 230-232].
Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні супроводжувався також зміною ставки податку та об'єктивною тенденцією до переходу від диференціації ставок до застосування єдиної ставки податку для підприємств, що займаються різними видами діяльності.
Якщо у 1993 р. Ставка податку на валовий дохід була встановлена на рівні 18 %, то з 1 лютого 1994 р. Її було підвищено до 22 %. Податок на прибуток підприємств в усі періоди його запровадження стягувався за ставкою 30 %, лише з 1 січня 2004 р. Цю ставку було знижено до 25 % [6, с. 429].
Окрім базової, Законом «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» було передбачено пільгові ставки для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора понад 30 %; дослідних заводів з часткою відповідної продукції не менше 80 %; доходів іноземних учасників, що утворюються в результаті розподілу доходу спільних підприємств, при їх переказуванні за кордон; доходів, одержаних підприємствами від належних їм акцій, облігацій та інших цінних паперів. На високому рівні (65, 70, 75 %) було встановлено ставки на доходи від посередницької діяльності, грального бізнесу, масових концертно-видовищних заходів тощо.
У нетривалі періоди переходу до оподаткування прибутку зазначений податок стягувався також за диференційованими ставками. Ступінь диференціації їх і рівень податкових ставок на окремі види діяльності (зокрема, на доходи від грального бізнесу) було зменшено лише з 1995 р., після набрання чинності Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».
Наступний крок у відмові від диференціації ставок податку на прибуток було зроблено у 1997 р., коли скасовано підвищені ставки податку і залишилися тільки кілька пільгових ставок на окремі види діяльності (страхову, інноваційну діяльність інноваційних центрів, внесених до державного реєстру).
Застосування великої кількості податкових ставок пояснювалося спробами державного регулювання розвитку певних видів діяльності. Однак на початковому етапі становлення оподаткування підприємств воно навряд чи доцільне і можливе, оскільки, по-перше, ускладнює роботу як фінансових служб підприємств, які змушені вести облік доходів і видатків за кожним видом діяльності окремо, так і податківців. По-друге, стимулює до ухилень від оподаткування тих, хто має сплачувати податки за надмірною ставкою, а також збільшує можливості для приховування доходів шляхом різного роду маніпуляцій. Тому відмову від широкої диференціації податкових ставок можна розглядати як закономірний напрямок розвитку прибуткового оподаткування підприємств в умовах становлення такого оподаткування.
3акономірною для етапу становлення податкової системи можна вважати і тенденцію до обмеження податкових пільг. У перші роки запровадження оподаткування підприємств в Україні широко використовувалися податкові пільги. Зокрема, значні пільги передбачались як Законом «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», так і Декретом «Про податок на прибуток підприємств і організацій», у тому числі: звільнення від оподаткування окремих типів підприємств і видів доходів; зменшення доходу, що оподатковується, на суму доходів, отриманих від певних видів діяльності, або на суму витрат, що є особливо важливим з позицій розвитку підприємства; надання податкового кредиту; оподаткування за нижчою ставкою певних типів підприємств і видів доходів. Великі повноваження щодо уточнення складу податкових пільг надавалися Кабінету Міністрів України (ст. 8 Декрету «Про податок на прибуток підприємств і організацій»). Лише Законом від 01 лютого 1994 р. До Закону «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» було внесено зміну, якою передбачено, що склад пільг і розміри ставок податку можуть уточнюватися Верховною Радою України при затвердженні бюджету на наступний рік за поданням Кабінету Міністрів України [75, с. 244-246].
Отже, в Україні після здобуття незалежності та проведення податкової реформи, взаємовідносини підприємств з бюджетом супроводжувалися становленням системи оподаткування доходів підприємств, яка багатьма своїми параметрами не відповідала стану і рівню трансформації економічної системи України, не вписувалася повною мірою в реалії економічного і соціально-політичного життя, не враховувала рівня розвитку і можливостей фіскальних органів, її подальший розвиток відбувся в двох напрямках. З одного боку, в напрямку адаптації до особливостей української економіки шляхом певного спрощення механізму справляння податку на прибуток внаслідок відмови від диференціації його ставок, звуження ситеми податкових пільг. З іншого боку, в напрямку подальшого наближення до зрілих форм оподаткування, властивих розвинутим податковим системам, в результаті змін у механізмі обрахування і справляння податку [6, с. 429].
Взагалі вже давно відомо, що податок на прибуток підприємств - є одним із основних джерел наповнення доходної частини державного бюджету. До речі, в останні роки надходження податку на прибуток мають тенденцію до зростання. І це при тому, що в нашій країні багато підприємств працюють в тіні і ухиляються від оподаткування. Можна тільки уявити, наскільки б зросли надходження цього податку до бюджету, якби субєкти підприємницької діяльності чесно платили податки.
16.Оподаткування податком на прибуток нерезидентів в Україні
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ НЕРЕЗИДЕНТІВ
Порядок оподаткування доходів, виплачених нерезиденту або його постійному представництву, визначено ст. 160 Податкового кодексу, якою врегульовано відносини між нерезидентами та платниками податку на прибуток — резидентами України під час виплати доходів таким нерезидентам, отриманих ними на території України.
Згідно з визначенням, наведеним у Податковому кодексі, нерезиденти — це: іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України (пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).
Постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.
З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає:
будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язаних з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців;
надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, пов'язаного з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді;
резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, на складах, з яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).
Постійним представництвом не є:
використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації;
зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента;
направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).
Порядок визначення доходів та ставки податку
Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміють:
проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;
дивіденди, які сплачуються резидентом;
роялті;
фрахт;
доходи від інжинірингу;
лізингову/орендну плату, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;
доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;
прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм розділу ІІІ Податкового кодексу;
доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України;
доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;
винагороду за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;
брокерську, комісійну або агентську винагороду, отриману від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;
внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;
доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);
доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;
інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України.
Пунктом 160.2 ст. 160 Податкового кодексу встановлено, що із суми зазначених вище доходів та за їх рахунок резидент України повинен утримати податок за ставкою 15%, крім фрахту, який оподатковується за ставкою 6% згідно з п. 160.5 цієї статті Кодексу.
Винятком з цього правила є доходи, отримані у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Органи ДПС щороку повинні надавати нерезидентам довідки (українською мовою) на підтвердження сплати податку.
Відповідальність за повноту утримання і своєчасність перерахування податку до бюджету несе платник, який здійснює виплату нерезиденту (п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу).
Податок сплачується до бюджету під час таких виплат, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, що набрали чинності з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати.
Таким чином, норма п. 160.2 ст. 160 Кодексу встановлює зобов'язання щодо утримання податку з доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України за основною ставкою 15% та одночасно робить виняток для доходів нерезидента, перелічених у пунктах 160.3 — 160.6 ст. 160 Податкового кодексу.
Водночас цим Кодексом передбачено і пільгові умови для оподаткування таких доходів, зокрема, якщо положеннями чинних міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, передбачено інші ставки оподаткування, діють саме вони.
♦ Приклад
Підприємство «А», зареєстроване у м. Києві, на 100% є дочірнім підприємством британської фірми «В». Дивіденди, що виплачуються цій фірмі у I кварталі 2012 р., є доходами з джерелом походження з України, тому підлягають оподаткуванню згідно з нормами п. 153.3 ст. 153 і ст. 160 Податкового кодексу.
У цьому випадку слід сплатити:
авансовий внесок зподатку наприбуток при виплаті дивідендів урозмірі 21% без зменшення суми дивідендів насуму такого податку;
податок здоходів нерезидентів (дивідендів) урозмірі 15% зарахунок таких доходів.
Проте за наявності міжнародної угоди між Україною та Великою Британією про уникнення подвійного оподаткування такі дивіденди оподатковуються згідно з міжнародною угодою за умови підтвердження того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також іншими документами, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Винятки із правил оподаткування доходів нерезидентів
До винятків із загальних правил оподаткування доходів нерезидентів згідно з п. 160.3 ст. 160 Податкового кодексу належить оподаткування прибутків нерезидентів, отриманих у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій або казначейських зобов'язань. Такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу, тобто у 2012 р. — за ставкою 21% у такому порядку:
базою оподаткування єприбуток, який розраховується якрізниця між номінальною вартістю безпроцентних (дисконтних) цінних паперів, сплаченою або нарахованою їхемітентом, таціною їхпридбання напервинному чивторинному фондовому ринку;
придбання або продаж зазначених цінних паперів може здійснюватися від імені таза рахунок нерезидента виключно його постійним представництвом або резидентом, який працює від імені, зарахунок таза дорученням такого нерезидента;
зазначені резидент або постійне представництво нерезидента несуть відповідальність заповне ісвоєчасне нарахування тавнесення добюджету податків, утриманих під час виплати нерезиденту доходів від володіння процентними або безпроцентними (дисконтними) цінними паперами.
При цьому центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, встановлює порядок надання резидентами або постійними представництвами нерезидента розрахунку податкових зобов'язань нерезидентів і звітів про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, установлених п. 160.3 ст. 160 Кодексу.
Доходи нерезидента, що не підлягають оподаткуванню
Пунктом 160.4 ст. 160 Податкового кодексу визначено, що не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді:
процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери або облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов'язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, продані чи розміщені нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів — нерезидентів;
процентів, сплачених нерезидентам за отримані державою або до бюджету АР Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Нацбанку України, або за кредити (позики), які отримані суб'єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними чи місцевими гарантіями.
Особливості оподаткування доходів за міжнародними договорами
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено ст. 103 Податкового кодексу.
Так, відповідно до п. 103.1 цієї статті застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити згідно з міжнародним договором України.
Виходячи з норм п. 103.2 зазначеної статті резидент України (податковий агент відповідного нерезидента) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, за умови, що такий нерезидент є фактичним власником (бенефіціарним отримувачем) доходу і резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Бенефіціарним отримувачем (фактичним власником) доходу вважається особа, що має право на отримання таких доходів (абзац перший п. 103.3 ст. 103 Податкового кодексу).
Водночас згідно з абзацом другим цього пункту бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, проте є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або тільки посередником щодо такого доходу.
Тобто для цілей оподаткування відповідно до міжнародного договору нерезидент не може бути посередником, який діє на субліцензійних умовах. Він повинен бути безпосереднім власником такого доходу.
При цьому відповідно до абзацу другого п. 103.2 ст. 103 Податкового кодексу пільгове оподаткування податком дозволяється тільки за умови надання нерезидентом резиденту України (податковому агенту такого нерезидента) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.
Підставою для такого оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом резиденту України (податковому агенту такого нерезидента) довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу).
Пунктом 103.5 цієї статті встановлено, що така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України.
Довідка, що підтверджує резидентський статус нерезидента для застосування переваг міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування, має бути належним чином перекладена відповідно до законодавства України.
Правильність перекладу довідки з однієї мови на іншу засвідчує нотаріус, якщо він знає відповідні мови. В іншому випадку переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Резидент України, який виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року (п. 103.8 ст. 103 Податкового кодексу).
Згідно з п. 103.10 цієї статті у разі неподання нерезидентом довідки доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до податкового законодавства України.
Податок на прибуток нерезидента, який здійснює діяльність на території України через постійне представництво
Пунктом 64.5 ст. 64 Податкового кодексу визначено порядок взяття на облік постійного представництва в органах ДПС. Факт провадження господарської діяльності нерезидентом через постійне представництво оформляється актом, форму якого затверджено наказом № 998.
Згідно з п. 160.8 ст. 160 цього Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює діяльність незалежно від такого нерезидента.
У разі якщо нерезидент провадить діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, то сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності.
Такий відокремлений баланс має бути погоджено з органом ДПС за місцезнаходженням постійного представництва.
Розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток нерезидента, який здійснює діяльність на території України через постійне представництво, складається за формою, затвердженою наказом № 115 (далі — Розрахунок 1).
У разі якщо прибуток нерезидента з джерелом його походження з України неможливо визначити шляхом прямого підрахунку, оподатковуваний прибуток визначається органом ДПС як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.
Постійне представництво, податкові зобов'язання якого визначаються із застосуванням коефіцієнта 0,7, складає також окремий розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток постійного представництва нерезидента за формою, затвердженою наказом № 115 (далі — Розрахунок 2).
Резиденти України, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (у тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок з доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що здійснюють діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку (п. 160.9 ст. 160 Податкового кодексу).
Крім розрахунків 1 та 2 наказом № 115 також затверджено додатки до такої звітності. Зокрема, це додаток ПН «Звіт про виплачені доходи нерезидентам та утриманий з них податок», додаток ВП «Розрахунок податкових зобов'язань за період, у якому виявлено помилку(и)» та «Відомості».
Додаток ПН призначено для відображення доходів, зазначених у п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу, що виплачувалися у звітному періоді нерезиденту, та утриманого з них податку.
Додаток ВП заповнюється лише в разі самостійного виправлення помилки попереднього періоду у складі звітного/звітного нового Розрахунку. У разі якщо виправлення помилки здійснюється через уточнюючий розрахунок, додаток ВП не подається.
Додаток «Відомості» призначено для розшифрування звільненої від оподаткування діяльності.
Вищезазначені додатки заповнюються до Розрахунку 1 та Розрахунку 2.
Звітність подається до органу ДПС протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу. Розрахунки подаються наростаючим підсумком у гривнях без копійок.
Загальний порядок розрахунку оподатковуваного прибутку постійного представництва
Прибуток, отриманий нерезидентом із джерелом походження з України, визначається за формулою
П = Д — Св — В,
де Д — суми доходів звітного (податкового) періоду (визначаються згідно зі статтями 135 — 137 Податкового кодексу);
Св — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;
В — сума інших витрат звітного (податкового) періоду (визначається згідно зі статтями 138 — 143 зазначеного Кодексу з урахуванням правил, установлених ст. 152 цього Кодексу).
Крім того, об'єктом оподаткування є дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України, оподатковуваний за нормами ст. 160 Податкового кодексу.
Базою оподаткування податком на прибуток постійного представництва є грошовий вираз прибутку як об'єкта оподаткування, що визначається за нормою ст. 134 з урахуванням статей 135 — 143 Податкового кодексу. А сам податок на прибуток нараховується платником податку самостійно за ставкою, визначеною ст. 151 з урахуванням розділу ХХ Податкового кодексу (на 2012 р. — 21%).
Нерезидент, який провадить діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності через постійне представництво в Україні, має визначати суму прибутку в Україні на підставі складання відокремленого балансу фінансовогосподарської діяльності.
Відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності — це баланс доходів, які постійне представництво отримало б від здійснення діяльності незалежно від нерезидента, відокремлених від загальної суми доходів нерезидента на підставі відповідного розрахунку, та витрат, понесених безпосередньо постійним представництвом.
Оподатковуваний прибуток — це різниця між відокремленими доходами постійного представництва та понесеними ним витратами.
Для обчислення відокремлених доходів постійного представництва шляхом прямого підрахування платник податку подає до органу ДПС дані про:
загальні обсяги отриманих доходів тапонесених витрат від провадження господарської діяльності нерезидента загалом;
загальну кількість працівників (загальна кількість працівників для постійного представництва нерезидента єсередньою кількістю працівників протягом звітного (податкового) періоду);
вартість основних засобів нерезидента (вона має зазначатися нена конкретну дату, наприклад накінець звітного періоду, аяксередня вартість протягом усього звітного (податкового) періоду).
Такі дані мають бути завірені податковою службою у країні резиденції, належним чином легалізовані та перекладені українською мовою. При складанні Розрахунку 1 ці показники платник податку відображає у рядку 01 таблиці 1 та у рядках 01, 04, 07 таблиці 2 цього Розрахунку.
Крім того, якщо в країні резиденції через існуючі правила нерезидент подає податкову декларацію про доходи раз на рік або раз на півріччя, зазначені дані за інший податковий період можуть бути засвідчені аудитором (аудиторською фірмою). Якщо податкові періоди збігаються, тобто йдеться про дані за той самий податковий період, у якому податкова звітність подається у країні резиденції, дані мають бути засвідчені тільки податковою службою країни резиденції.
Якщо представництво не має змоги надати засвідчені дані щодо загальних обсягів отриманих доходів та понесених витрат від здійснення господарської діяльності нерезидента загалом, загальної кількості працівників та вартості основних засобів нерезидента, Розрахунок 1 не подається. У такому випадку орган ДПС самостійно визначає такому представництву оподатковуваний прибуток. Це робиться через застосування до сум доходів коефіцієнта 0,7. Постійне представництво, податкові зобов'язання якого визначаються із застосуванням коефіцієнта 0,7, складає «Розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток постійного представництва нерезидента, що здійснюється органом державної податкової служби» — Розрахунок 2.
Оподаткування офшорних витрат
Під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміють нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку з правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента (п. 161.3 ст. 161 Податкового кодексу).
Податковий кодекс визначає особливі правила для оподаткування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидентів з офшорним статусом.
Так, відповідно до абзацу першого п. 161.2 ст. 161 цього Кодексу у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки незалежно від того, чи здійснюється така оплата (у грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85% вартості цих товарів (робіт, послуг).
При цьому відповідно до абзацу другого зазначеного пункту правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України (Кабінет Міністрів України затвердив перелік офшорних зон розпорядженням № 143-р).
Щодо витрат на рекламу, то рекламні послуги у повному розмірі не включаються до витрат у податковому обліку.
Крім того, не відносяться у повному обсязі до витрат отримані (придбані) у нерезидента з офшорним статусом:
послуги з консалтингу, маркетингу, реклами згідно з абзацом другим пп. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу;
інжинірингові послуги згідно з пп. «а» пп. 139.1.15 цього пункту;
роялті, нараховані на користь нерезидента з офшорним статусом, згідно з пп. «а» пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 Кодексу.
♦ Приклад
Підприємство у I кварталі 2012 р. оплатило й отримало від нерезидента, що має офшорний статус, товари на суму 150 000 грн., послуги з доробки товарів — на 1500 грн., послуги з фасування — на 12 000 грн., рекламні послуги — на 20 000 грн.
Таким чином, до складу витрат I кварталу у податковому обліку можна включити: вартість придбання товару — у сумі 127 500 грн. (150 000 х 85%), вартість послуги за доробку товару — у сумі 1275 грн. (1500 х 85%) та послуги з фасування — у сумі 10 200 грн. (12 000 х 85%).
Порядок заповнення додатка ПН до Розрахунку оподатковуваного прибутку та податку на прибуток нерезидента
Резиденти України, що виплачують доходи нерезидентам, керуються нормами п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу і подають звітність стосовно нерезидентів, яким було виплачено дохід у звітному періоді, у складі декларації з податку на прибуток. Такі доходи відображаються у додатку ПН до Розрахунку 1. Слід зазначити, що цей додаток заповнюється окремо щодо кожного нерезидента, якому виплачуються доходи.
Декларація з податку на прибуток містить відомості про суму податків, які утримуються при виплаті доходів нерезиденту протягом звітного податкового періоду.
Такі відомості відображаються наростаючим підсумком з початку року у рядку 17 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам за звітний (податковий) період» декларації з податку на прибуток. Цей рядок є результатом розрахунків, проведених у додатку (ах) ПН до Розрахунку 1.
Дані рядка 17 попереднього періоду переносяться до рядка 18 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам за результатами попереднього звітного (податкового) періоду поточного року з урахуванням уточнень» декларації з податку на прибуток, а рядок 19 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (податкового) періоду» обчислюється як різниця (рядок 17 — рядок 18).
Сам додаток ПН до Розрахунку 1 складається з двох таблиць.
У таблиці 1 «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» наводиться розрахунок податкових зобов'язань нерезидента в розрізі окремих видів отриманих ним доходів із джерел їх походження в Україні.
Таблиця 2 «Розрахунок прибутку від операцій з безпроцентними (дисконтними) облігаціями чи казначейськими зобов'язаннями» призначена тільки для визначення суми прибутку за безпроцентними облігаціями та казначейськими зобов'язаннями, тобто для визначення значення у колонці 3 рядка 16 таблиці 1. Тут прибуток визначається як різниця між ціною придбання цінних паперів та їх номінальною вартістю.
♦ Приклад
Заповнення таблиці 1 додатка ПН до Розрахунку 1
Таблиця заповнюється наростаючим підсумком з початку податкового періоду. У колонці 1 зазначаються види доходів, отриманих нерезидентом у звітному періоді.
Сума доходів, яку вписують до колонки 3 цієї таблиці, визначається за правилами, наведеними у ст. 160 Податкового кодексу. Доходи, що не підлягають оподаткуванню, також включаються до загальної суми доходів, отриманих нерезидентом у звітному періоді (рядки 17, 18 таблиці 1 додатка ПН), однак податкові зобов'язання щодо них не визначаються.
Сума прибутку від операцій з безпроцентними (дисконтними) облігаціями та казначейськими зобов'язаннями до рядка 16 цієї колонки таблиці 1 переноситься з рядка 16 колонки 5 таблиці 2 додатка ПН.
У колонці 4 таблиці 1 зазначено ставку податку щодо кожного виду доходів. Вона визначається п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу ХХ цього Кодексу, проставляється у рядку 10 декларації і повторюється у відповідних колонках рядків 16 таблиць 1 і 2 додатка ПН.
Якщо міжнародним договором встановлюється інша ставка податку, то у колонці 5 таблиці 1 зазначається саме ця ставка для оподаткування. А у виносці додатка ПН додатково слід зазначити назву договору та норму, за якою застосовується передбачена договором ставка податку.
Коли податкові зобов'язання за всіма видами отриманих нерезидентом доходів розраховано, підсумок зазначається у рядку 20 таблиці 1 і переноситься до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток.
17.Податок на прибуток підприємств:суть та особливості нарахування
Сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів утворює податкову систему держави. Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а також пільги їх платникам надаються Верховною Радою України, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів. Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Податки - це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
У теорії оподаткування для класифікації податків використовують різні підстави (Додаток А).
Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників, і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.
Податок на прибуток підприємств є одним з видів прямого оподаткування - прибуткового - і оподатковує доходи юридичних осіб.
Податок на прибуток підприємств в Україні має дуже вагоме фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено, перш за все, пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: у централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження.
Податок на прибуток підприємств, крім вагомого фіскального значення, має ще й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За допомогою цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної й інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.
Таким чином, до переваг податку на прибуток підприємств можна віднести значні можливості для регулюючого впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.
До недоліків цього податку слід зарахувати досить складний порядок його визначення, що створює проблеми як для платників, так і для контролюючих органів, значні можливості стосовно ухилення від сплати [23, с. 90].
Податок на прибуток підприємств є прямим загальнодержавним податком. Порядок оподаткування прибутку підприємств встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97 - ВР (далі - Закон України).
Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, який сплачується підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.