• штраф;

• 5. Співвідношення злочину і складу злочину.

• Поняття злочину і складу злочину є категоріями теорії кримі­нального права, що тісно пов'язані між собою, на підставі чого і виникає питання про їх співвідношення.

• Хоча проблеми складу злочину досліджувалися багатьма нау­ковцями як в радянській, так і в сучасній теорії кримінального пра­ва, але, на жаль, криміналісти в своїх працях приділяли і приділя­ють вивченню проблеми співвідношення злочину і складу злочину небагато уваги. Здебільшого робилась лише спроба виявити деякі відмінності поняття складу злочину від поняття злочину.

• Слід зазначити, що на необхідність вивчення проблеми скла­ду злочину саме на основі співвідношення злочину і його складу вказувалось як в радянській, так і в сучасній науці кримінально­го права. Як слушно зазначав Я. М. Брайнін, зміст і значення складу злочину можна зрозуміти лише на основі загального ви­значення злочину, що його дає теорія кримінального права. На це вказували не лише вітчизняні, а й іноземні вчені, зокрема, чехословацький криміналіст Ф. Полячек стверджував: «Щоб прийти до правильного розуміння співвідношення загального поняття злочину, передбаченого в загальній частині криміналь­ного кодексу, і складу злочину, передбаченого в особливій части­ні кримінального кодексу, необхідно з'ясувати суть загального поняття «злочину».

• Я. М. Брайнін, який здійснював дослідження переважно проб­лем складу злочину, вважав, що поняття злочину і складу злочи­ну тісно пов'язані між собою, але їх не можна ототожнювати, так само як і не можна їх протиставляти одне одному.

• У радянській теорії кримінального права пануючою була дум­ка, що загальні поняття злочину і складу злочину не є ідентични­ми. Різниця між ними пояснювалася окремими теоретиками по-різному. А. А. Піонтковським, наприклад, різницю між зазна­ченими поняттями бачив у тому, що матеріальне поняття злочи­ну як суспільно небезпечного діяння розкриває соціально-політичний зміст будь-якого злочину, в той час як склад злочину - це юридичне поняття про окреме суспільно небезпечне діяння.

• А. А. Герцензон бачив різницю в тому, що «перше з'ясовує істотні ознаки, які характеризують будь-який злочин (суспільна небезпечність, протиправність, караність), і тим самим визначає підставу кримінальної відповідальності. Друге з'ясовує необхід­ні умови кримінальної відповідальності, конкретизує суспільну небезпечність діяння». Я. М. Брайнін вважав, що поняття злочину і складу злочину слід аналізувати в порівняльному плані не тільки як видові поняття, тобто як поняття конкретного злочину і поняття кон­кретного складу злочину, а й як загальні поняття. Такий аналіз дасть можливість з'ясувати різну службову роль загальних по­нять злочину і складу злочину. їх порівняльний аналіз допомагає побачити різні конструктивні особливості цих понять як відобра­ження загальних рис конкретних явищ. Різниця між загальним поняттям злочину, що його подавало радянське кримінальне законодавство, і загальним поняттям складу злочину за теорією кримінального права визначається різною службовою роллю, яку здійснюють ці поняття в діяльності прокурорсько-слідчих і судо­вих органів. Загальне поняття злочину розкривало матеріальний зміст злочину в умовах тогочасного суспільства. Службова роль його полягала в тому, щоб правильно орієнтувати практичних працівників у загальній оцінці злочину як суспільно небезпечно­го явища. Загальне поняття злочину є абстрагованим поняттям про конкретний злочин, тому в цьому понятті містяться ті озна­ки, які властиві конкретному злочину. І навпаки, в кожному ок­ремому злочині є всі ті ознаки, які зазначені в загальному понят­ті злочину (суспільна небезпечність, протиправність і т. д.), але в окремому злочині вони виступають у конкретному вираженні.

• Загальне поняття складу злочину вказує на ті загальні умови, яким має відповідати кожний склад злочину. Тим самим загаль­не поняття складу злочину розкриває його службову роль в об­ґрунтуванні кримінальної відповідальності. Зазначені відмінності між загальними поняттями злочину і складу злочину є в поняттях конкретного злочину і конкретного складу злочину.

• Істотні відмінності між загальним поняттям злочину і за­гальним поняттям складу злочину є також в їх конструкції, яка зумовлена різною службовою роллю цих понять.

• Загальне поняття злочину підкреслює найбільш істотну особ­ливість злочину як суспільного явища - його суспільну небезпеч­ність. Тому законодавче визначення загального поняття злочину містить лише конкретну характеристику цієї особливості злочину, яка визначає, що суспільна небезпечність злочину полягає в пося­ганні на суспільний або державний лад, власність, особу, політич­ні, трудові, майнові та інші права громадян, правопорядок як об'єк­ти злочину. Загальне поняття злочину не має іншої мети, крім цієї, і тому його конструкція не містить яких-небудь інших характерис­тик (ознак), наприклад, винності, протиправності тощо. Теорія кримінального права в разі конструювання загального поняття злочину не обмежується тим, що зазначає суспільну небезпечність як найважливішу ознаку злочину, але вносить у поняття злочину такі ознаки, як винність, протиправність і караність.

• Зовсім іншу мету має загальне поняття складу злочину. Тому і конструкція цього поняття зовсім інша. Склад злочину, як за­значав А. А. Піонтковський, є правовим поняттям про злочин. Як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину склад злочину є підставою кримінальної відповідальності за конкрет­ний злочин.

• Треба зазначити, що радянська наука кримінального права надавала виняткового значення загальному вченню про склад злочину, враховуючи його важливу роль в обґрунтуванні кримі­нальної відповідальності.

• Я. М. Брайнін розглядав поняття злочину виключно у зв'язку з поняттям складу злочину і з єдиною метою більш глибокого розкриття таким шляхом змісту загального поняття складу зло­чину. Вчений не погоджувався з А. Н. Трайніним, який заявив, що в науці спостерігаються спроби поглинання проблем вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. А. Н. Трайнін писав, що з праці у працю переходить явна «окупація» території вчення про злочин вченням про склад злочину, яке дедалі біль­ше поширюється. Але, як вважає Я. М. Брайнін, не може йтися про будь-яку «окупацію» загального вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. Кожне з цих вчень має свій власний об'єкт.

• Вчення про злочин визначає в основному природу злочину, досліджує причини злочинності і методи боротьби з нею, аналіз законодавче поняття злочину і розкриває його правовий зміст. Загальне вчення про склад злочину вивчає це поняття з точки зору тієї ролі, яку воно відіграє як сукупність об'єктивних і су­б'єктивних умов кримінальної відповідальності в її обґрунтуван­ні. Загальне вчення про злочин цікавиться соціальним обличчям суб'єкта злочину, оцінкою ступеня його суспільної небезпечнос­ті, пов'язуючи таке вивчення, головним чином, з дослідженням причин і умов, що сприяють вивченню злочину. Загальне вчен­ня про склад злочину, яке є частиною загального вчення про зло­чин, вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: осудність, вік та ін. У такому вивченні немає жодного ототож­нення чи протиставлення вчення про склад злочину і вчення про злочин. Необхідність суворої систематизації і розмежування проблем, що належать до вивчення загального поняття злочину і загального поняття складу злочину, визнається всіма вченими-криміналістами.

• Вихідним моментом з'ясування співвідношення понять скла­ду злочину і злочину є законодавче визначення злочину. Щодо злочину склад злочину є похідним поняттям. Тому зміст поняття складу злочину і його елементів може бути правильно з'ясований лише на основі загального визначення поняття злочину, що існує в кримінальному законодавстві й у національній кримінально-правовій теорії.

• Злочин і склад злочину - це соціально-правові явища і понят­тя. На думку Н. Ф. Кузнецової, вони охоплюють, з одного боку, об'єктивно, незалежно від законодавчої оцінки існуюче суспільно небезпечне діяння, а, з іншого,- його оцінку в законі. Відсутність як матеріальної (соціальної), так і правової сторони рівною мі­рою виключає наявність і злочину, і його складу.

• Значення складу злочину полягає в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом поняття злочину. Поняття злочину та поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не то­тожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів. У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно не­безпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність. Воно охоплює лише найбільш характерні й суттєві ознаки, прита­манні кожному злочину, вказує на найважливіші соціальні іі пра­вові властивості злочину, за якими останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кри­мінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступа­ють як своєрідна міра, масштаб злочину. Поняття злочину відпо­відає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого.

• Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебува­ють між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому по­няття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

• На думку М. Й. Коржанського, поняття складу злочину має дещо спільне з поняттям злочину, хоча це різні поняття. Поняття складу злочину є науковою абстракцією, яка містить у собі загальні ознаки, притаманні кожному злочину. Воно не дає уявлення про окремий злочин (наприклад, крадіжку), але аб­страктно закріплює ознаки, загальні для всіх злочинів (краді­жок, вбивств, зґвалтувань тощо). Поняття складу злочину і по­няття злочину, що наведено у ст. 11 КК, закріплюють у різних формах істотні сторони одного і того самого явища - перше з точки зору його побудови, структури, а друге - з точки зору його суспільно-політичної характеристики.

• Поняття злочину розкриває зміст суспільно небезпечного діяння, а склад злочину є мірою, масштабом цього діяння, який застосовується для того, щоб знайти в ньому підстави кримі­нальної відповідальності чи відхилити її.

• Отже, поняття злочину і складу злочину, на думку М. Й. Кор­жанського, перебувають між собою у співвідношенні форми і змісту: поняття злочину є змістом, а поняття складу злочину - його формою, яка визначена законом як склад злочину. У цьому схожість, єдність та різність цих понять.

• За визначенням М. 1. Бажанова, В. В. Сташиса і В. Я. Тація, склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, ос­кільки вони не збігаються, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин - це конкретне су­спільно небезпечне діяння, вчинене у певних обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів цього виду (наприклад, вчинене вперше, шляхом обма­ну було усунуто охорону, запори знищено за допомогою злому тощо).

• Склад же злочину є юридичним поняттям про злочини певно­го виду (склад крадіжки, убивства, зґвалтування, грабежу тощо), в якому об'єднані найбільш істотні, типові й універсальні їх оз­наки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, зав­жди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок є тотожні, однакові.

• На підставі цього М. І. Бажанов, В. В. Сташис і В. Я. Тацій роблять висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину є різним. З одного боку, обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак складу, оскільки останній містить у собі лигає найбільш загаль­ні, типізовані, тобто властиві усім злочинам певного виду, озна­ки. З іншого,- склад злочину ширший за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретно­го злочину, а ознаки всіх злочинів певного виду.

• Таким чином, підсумовуючи всі вищевикладені погляди, можна дійти таких важливих висновків:

• - проблема співвідношення злочину і складу злочину і досі є однією з нерозроблених і недосліджених питань теорії кримі­нального права;

• - аспекти співвідношення злочину і його складу полягають у тому, що ці поняття тісно пов'язані між собою, але при цьому во­ни не підлягають ототожненню і протиставленню одне одному;

• - одним з аспектів співвідношення цих двох понять є теза про те, що зміст і значення складу злочину необхідно розуміти саме на основі поняття злочину;

• - поняття злочину і складу злочину виконують різні службо­ві ролі для правозастосовних органів (органів слідства, прокура­тури, суду);

• - загальні поняття злочину і складу злочину мають різні конструктивні особливості: поняття злочину складається з та­ких ознак, як суспільна небезпечність, винність, протиправність, караність; склад злочину, в свою чергу,- це сукупність об'єктив­них і суб'єктивних ознак злочину, які є підставою кримінальної відповідальності за конкретний злочин;

• - загальне вчення про склад злочину є частиною загального вчення про злочин - у цьому полягає певна співвіднесеність цих понять;

• - вчення про злочин і вчення про склад злочину мають різні об'єкти дослідження:

• - вчення про злочин визначає природу зло­чину, досліджує соціальне обличчя суб'єкта злочину, оцінює ступінь його суспільної небезпечності;

• - вчення ж про склад зло­чину вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: вік, осудність, вину, ознаки спеціального суб'єкта злочину тощо;

• - склад злочину стосовно злочину є похідним поняттям;

• - поняття злочину і складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми (поняття злочину) та змісту (поняття складу злочину);

• - обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак його складу.

• Отже, можна впевнено сказати, що поняття злочину та його складу за своїм змістом і сутністю не є тотожніми та повністю співпадаючими категоріями, але існує ряд зазначених вище аспектів співвідношення цих понять.

§ 2. Елементи і ознаки складу злочину 1. У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину. Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Об'єктивна сторона -зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності. У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років. Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності". При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України. Стаття 24 КК передбачає умисел і його види - прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати. 2. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).

§ 3. Постійні і змінні ознаки

1. Другий розподіл ознак, важливе для кваліфікації, можна провести за ступенем їх незмінності, стійкості. Цей поділ ознак на постійні та змінні. Під постійними розуміються такі ознаки, зміст яких залишається незмінним-протягом всього часу дії даного кримінального закону і не залежить істотно від конкретних обставин скоєного злочину. Відповідно змінними слід називати ознаки, зміст яких може змінитися без зміни тексту диспозиції статті Особливої ??частини КК. До постійних можна, наприклад, віднести всі ознаки, указанние.в диспозиції п. «ж» ст. 102 КК («умисне вбивство ... жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності»). Поки ця норма, а також її положення в системі Особливої ??частини кримінального законодавства не змінилися, всі ознаки даної норми (поняття «вбивство», поняття «стан вагітності» і т. д.) залишаються стабільними і значення їх стосовно до кожного конкретного випадку вчинення злочину одне і те ж. Постійні ознаки складу зазвичай передбачені самою кримінально-правовою нормою без посилань на будь-які норми інших галузей права. Постійними є не тільки ознаки, прямо зазначені в диспозиції статті Особливої ??частини. Як зазначалося вище, деякі ознаки складу відображені і в статтях Загальної частини КК. Вони в більшості випадків також бувають постійними для даного виду злочину або навіть для всіх злочинів (наприклад, вік). 3 січня. Хант, Дж. Марін, Ф. Стоун, Моделювання про-процесу 'формування понять на обчислювальній машині, М., 1970, стор 68. 127 Постійний ознака складу стабільний як у часі (не змінюється, поки не зміниться закон), так і в просторі (означає одне і те ж на всій території дії даної норми, незалежно від місцевих умов). Стосовно до таких ознаками завдання органів слідства і суду в процесі кваліфікації зазвичай обмежується тим, щоб правильно усвідомити їх зміст і точно встановити, чи є вони в діях обвинуваченого. Якщо цей факт достовірно встановлено, то тим самим і визначена правильна кваліфікації скоєного. Ігнорування передбачених законом постійних ознак складу або довільне їх тлумачення при застосуванні норми є грубою помилкою. Постійні ознаки характеризують такі властивості злочину, які істотно не залежать від змін конкретної обстановки. Наприклад, «зловживання довірою або обман» як ознака шахрайського посягання на особисте майно громадян представляє суспільну небезпеку незалежно від того, чи вчинено цей злочин в місті чи в селі, вдень або вночі, щодо малолітнього або старого,, в 1961 або в 1971 році . Звичайно, ступінь суспільної небезпеки конкретних діянь може бути різною, але це враховується вже допомогою інших ознак складу - змінних. Постійні ознаки складу в більшості випадків відносяться до об'єкта злочину, суб'єкту, суб'єктивній стороні. Ці елементи злочину зазвичай відчувають найменший вплив мінливих конкретної обстановки. Як зазначав Я-М. Брайнін, ознаки складу описуються: а) загальновживаними термінами (наприклад, приватне майно), б) науково-технічними виразами (наприклад, епізоотія), в) спеціальними юридичними термінами (наприклад, викрадення) 1. Це повною мірою відноситься до постійних ознаками складу. Постійні ознаки стабільні лише в межах дії конкретного кримінального закону. Варто змінитися закону, і відповідний ознака буде заме- 1 Я. М-Бра ft Я і н, Кримінальний закон і його застосування, стор 59-63. ' 128 нен іншим або набуває інший зміст. Так сталося, наприклад, з ознаками крадіжки, коли замість «таємного або відкритого» викрадення, передбаченого Указом 4 червня 1947, цей склад злочину став охоплювати тільки «таємне» викрадення чужого майна. Можливі й такі випадки, коли текст статті КК сам по собі не змінився, а проте зміст норми стало іншим у зв'язку із зміною суміжних кримінально-правових норм і понять. Так, поняття тяжкого і легкого тілесних ушкоджень після набрання чинності КК РРФСР 1960 року придбали інше, зміст, ніж у КК 1926 року, тому що з'явилося проміжне поняття менш тяжкого тілесного ушкодження (ст. 109 КК). Проте протягом того періоду часу, коли закон діє без змін, постійні ознаки складу також не змінюють свого змісту. Однакове розуміння цих ознак усіма органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та судами має важливе значення з точки зору дотримання соціалістичної законності та організації успішної боротьби зі злочинністю. Таке однакове розуміння забезпечується тлумаченням закону, що належать до компетенції верховних органів влади, а також виданням керівних роз'яснень пленумів Верховного Суду СРСР і союзних республік. Характерним прикладом такого роз'яснення з питань змісту ознак складу може служити постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 31 липня 1962 «Про судову практику у справах про хабарництво». У п. 7 цієї постанови Пленум розкрив поняття посередника у хабарництві, вказавши, що ним є «той, хто, діючи на прохання або за дорученням хабародавця або одержувача, сприяє досягненню або здійсненню угоди про дачу-отримання хабара» 1. У п. 9 постанови роз'яснюється, що під добровільним заявою про дачу хабара слід розуміти 1 «Збірник постанов Пленуму Верховного Суду СРСР, 1924-19710», стор 470. 9. Замовлення 3846. 129 звернення з такою заявою (усною або письмовою) в міліцію, прокуратуру, суд, а також до інші радянські органи або громадські організації, зроблене хабародавцем незалежно від мотивів, але не у зв'язку з тим, що про скоєний ним злочин вже стало відомо органам влади. Ці поняття, роз'яснені Пленумом, відносяться до постійних ознаками, вони стабільні і однакові на весь період дії ст. ст. 173, 174 КК РРФСР. Коли закон діє вже порівняно тривалий час, виникає питання про те, стосовно до якого періоду часу слід давати його тлумачення: часу видання або часу застосування закону? 1. Якщо мати на увазі постійні ознаки, то це питання значною мірою втрачає актуальність: так як ознака постійний, він зберігає те своє значення, яке в нього було вкладено при виданні закону. Яка б то не було «модернізація» постійної ознаки неприпустима. Виходячи з цих міркувань, ми вважаємо, що М. Д. Шаргородський був не правий, коли писав: «Суд повинен прагнути встановити не волю закону, що пропагує нормативна теорія права, не волю законодавця часу видання закону, що ніколи не може привести до правильного рішення конкретного питання, а те, що фактично завжди мало і має місце: закон тлумачиться і тлумачиться у відповідності з волею законодавця часу застосування закону »2. Це твердження невірно, якщо мова йде про постійні ознаках складу; воно може вважатися обгрунтованим лише для змінних ознак. 5. Друга група - це змінні ознаки. Як зазначено вище, їх зміст може змінитися протягом дії даного кримінального закону. Це означає, що зміст зазначених ознак визначається не тільки текстом статті, але і якимись іншими моментами. Змінні ознаки мають два основні різновиди: бланкетні та оціночні. 1 Див А. С. Шляпочніков, Тлумачення кримінального закону, М., 1970, стор 106 і слід. 2 М. Д. Шаргородський, Закон і суд, «Вчені записки ЛДУ», вип. 8, 1956, стор 18. 130 Більшість змінних ознак складу сформульовані в законі як бланкетні. Це означає, що конкретний їх зміст залежить від іншої, в більшості випадків підзаконної норми, що відноситься до іншої галузі права. Наприклад, спосіб злочинної дії (бездіяльності), передбаченого ст. 85 КК, є змінним ознакою, тому що кримінальний закон передбачає відповідальність за «порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту», ??не розкриваючи, в чому конкретно полягає це порушення. Правила ж безпеки руху та експлуатації транспорту встановлені адміністративними актами і періодично змінюються. Змінний ознака складу зовні як би стабільний: текст відповідної статті Особливої ??частини протягом ряду років залишається колишнім. Проте насправді зміст цієї ознаки складу може істотно змінитися через зміни підзаконної норми. Характерним прикладом можуть служити правила руху автотранспорту, які періодично переглядаються. При цьому те, що за старими правилами було протиправним, може допускатися новими правилами і навпаки, хоча б сама кримінально-правова диспозиція не змінювалася. В умовах швидкого розвитку техніки кількість бланкетних диспозицій неухильно зростає. У ряді галузей народного господарства тільки деталізовані правові акти, на зразок правил з техніки безпеки, можуть передбачити різноманітні види суспільно небезпечних дій1. Слід враховувати, що умови роботи різних механізмів істотно змінюються, а це веде і до зміни правил поведінки людей, їх обслуговують. Ніякої кримінальний закон не в змозі передбачити ці зміни. Він може в кращому випадку дати лише загальну формулу, що охоплює всі можливі порушення в сукупності. Тому суще- 1 Так, А. Б. Сахаров зазначав, що перелік тільки найважливіших матеріалів з техніки безпеки і промислової санітарії для залізничного транспорту включає понад 115 нормативних актів (А. Б. Сахаров, Кримінально- правова охорона безпеки умов праці в СРСР, М., 1958, стор 62). 9 * 131 ствование норм, що містять змінні ознаки складу, неминуче. Кримінальні кодекси союзних республік включають велику кількість бланкетну норму. Наприклад, в КК РРФСР їх понад 30: порушення правил водіння і експлуатації машин, (ст. 252), порушення законодавства про працю (ст. 138), правил охорони праці (ст. 140), ветеринарних правил (ст. 160), правил безпеки гірничих робіт (ст. 214), заняття забороненим промислом (ст. 162) і т. д. Необхідно відзначити, що відома «бланкетность» є і в ряді інших диспозицій, зазвичай не званих бланкетним . Так, у деяких статтях Особливої ??частини містяться вказівки на «протиправність» і «незаконність» того чи іншої дії. Що означають ці посилання? Розглянемо, наприклад, диспозицію ч. 1 ст. 178 КК РРФСР, яка говорить: «Завідомо незаконний арешт». Вказівка ??на «незаконність» тут означає, що під цю статтю КК підпадає не всякий арешт, а лише такий, який не передбачений в якості правомірного кримінально-процесуальним законодавством. У даному випадку слово «незаконний» є негативним бланкетним ознакою, по суті мають змінне зміст, так як конкретні умови виробництва арешту можуть змінюватися в залежності від зміни кримінально-процесуального законодавства з цього питання 1. Роз'яснення змісту бланкетних ознак дано в ряді керівних постанов судових органів. Наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду РРФСР від 22 жовтня 1969 р., згадуваному вище, роз'яснюється поняття «транспортні засоби». Пленум вказав, що під ними «слід розуміти авто-мототранспортних засобів, що підлягають реєстрації в Державній автомобільній інспекції, пасажирські та вантажні трамваї і тролейбуси, всі види тракторів, а також дорожні, будівельні, збиральні, 1 Цілком можливо, що це законодавство буде змінюватися рідше, ніж кримінальне. Але на такій підставі вказаний ознака не можна назвати постійним, оскільки суть справи полягає в тому, що він може змінитися незалежно від норми КК. 132 сільськогосподарські і тому подібні спеціальні самохідні машини »1. Слова «тому подібні» дуже характерні. Справа не тільки в тому, що вичерпний перелік був би дуже великий, але і в тому, що він не може бути стабільним. Адже ця ознака бланкетний, він буде змінюватися в міру розвитку техніки, і Пленум не вправі вводити перелік в ~ жорсткі рамки, тому що законом вони не встановлені. З'ясування змісту змінних ознак на відміну від постійних не може базуватися лише на аналізі кримінально-правових норм. Воно часто вимагає відповідного тлумачення не тільки кримінального закону, але і підзаконних актів. Таке тлумачення також нерідко здійснюється в судовій практиці. У справі П. і А. було встановлено, що підсудні, знайшовши чужий акредитив, переправили текст і отримали по ньому в ощадкасі 5000 руб. (У старому масштабі цін.). Ці дії були кваліфіковані народним судом як розкрадання державного майна, а Фрунзенський обласний суд перекваліфікував їх на статтю, про майновий обмані держави, що не з'єднаному з розкраданням. Як же правильно кваліфікувати цей злочин? При невизначеному умислі це залежало від того, кому було завдано матеріальної шкоди діями підсудних: державі або особі, загублених акредитив. У свою чергу це залежало від діючого порядку відшкодування збитку, що визначається підзаконними актами: інструкцією Головного управління гос-трудсберкасс і держкредиту «Про ведення бухгалтерського обліку та звітності в управліннях гострудсберкасс і держкредиту» та інструкцією Міністерства фінансів СРСР за видачі та оплати акредитивів.   Роз'яснюючи вимоги цих інструкцій, Пленум Верховного Суду СРСР вказав у постанові у даній справі, що за їх змістом особа, що втратила акредитив, має право на отримання грошей з ощадкаси тільки в тому випадку, якщо виплата іншій особі була проведена «з вини працівників ощадних кас» . Так як   1 «Бюлетень Верховного Суду РРФСР" 1970 р. № 1, стор 5.   133    у справі були дані про те, що П. отримала гроші за підробленим акредитивом внаслідок неуважності працівників ощадкаси, Пленум визнав засудження за розкрадання правільним1.   При з'ясуванні змісту розглянутої різновиди змінних ознак роль правосвідомості юриста мало відрізняється від того, що має місце при застосуванні ознак постійних. Як там, так і тут завдання полягає в правильному розумінні сенсу закону, (або підзаконного акту). «Виконавець закону не має права, посилаючись на правосвідомість, змінювати зміст і зміст тлумачиться закону. Щоб правильно усвідомити справжній зміст закону, тлумач може піднятися до рівня законодавця, але, перебуваючи на цьому рівні по розвитку свого політичної і правової свідомості, він не перетворюється на законодавця і не перестає бути тільки виконавцем. Його діяльність під-законна, і дане їм тлумачення не обов'язково для інших »2.