Поняття античної науки

Серед вчених-наукознавців спостерігаються дві крайні точки зору в самому понятті науки, що знаходяться в радикальному протиріччі одне з одним.

Перша точка зору говорить про те, що наука у власному розумінні слова народилася в Європі лише в XVI-XVII ст., в період звичайно іменований великої наукової революцією. Її виникнення пов'язане з діяльністю таких учених, як Галілей, Кеплер, Декарт, Ньютон. Саме до цього часу слід віднести народження власне наукового методу, для якого характерно специфічне співвідношення між теорією та експериментом. Тоді ж була усвідомлена роль математизації природничих наук - процесу, що триває до нашого часу і тепер вже захопив ряд областей знання, які ставляться до людини і людського суспільства. Античні мислителі, строго кажучи, ще не знали експерименту і, отже, не мали справ з науковим методом: їхні висновки були значною мірою продуктом безпідставних спекуляцій, які не могли бути піддані цій перевірці. Виняток може бути зроблено, мабуть, лише для однієї математики, яка в силу своєї специфіки має чисто умоглядний характер і тому не потребує експериментів. Що ж стосується наукового природознавства, то його в давнину фактично ще не було, існували лише слабкі зачатки пізніших наукових дисциплін, що були незрілі узагальнення випадкових спостережень і даних практики. Глобальні ж концепції древніх про походження і будову світу ніяк не можуть бути визнані наукою: у кращому випадку їх слід віднести до того, що пізніше отримало найменування натурфілософії (термін, що має явно одіозний відтінок в очах представників точного природознавства).

Інша точка зору, прямо протилежна щойно викладеній, не накладає на поняття науки скільки-небудь жорстких обмежень. На думку її адептів, наукою в широкому сенсі слова можна вважати будь-яку сукупність знань, що відноситься до реального навколишнього світу людини. З цієї точки зору зародження математичної науки слід віднести до того часу, коли людина почала виробляти перші, нехай навіть самі елементарні, операції з числами; астрономія з'явилася одночасно з першими спостереженнями за рухом небесних світил; наявність певної кількості відомостей про тваринний і рослинний світ, характерному для даного географічного ареалу, вже може служити свідченням перших кроків зоології та ботаніки. Якщо це так, то ні грецька і ні будь-яка інша з відомих нам історичних цивілізацій не може претендувати на те, щоб вважатися батьківщиною науки, бо виникнення останньої відсувається кудись дуже далеко, в туманну глиб століть.

Звертаючись до початкового періоду розвитку науки, ми побачимо, що там мали місце різні ситуації. Так, вавилонську астрономію слід було б віднести до розряду прикладних дисциплін, оскільки вона ставила перед собою суто практичні цілі. Проводячи свої спостереження, вавилонські астрономи найменше цікавилися устроєм всесвіту, дійсним (а не тільки видимим) рухом планет, причинами таких явищ, як сонячні і місячні затемнення. Ці питання, мабуть, взагалі не вставали перед ними. Їх завдання полягало в тому, щоб перед обчислювати настання таких явищ, які, згідно з поглядами того часу, надавали сприятливе чи, навпаки, згубний вплив на долі людей і навіть цілих царств. Тому не дивлячись на наявність величезної кількості спостережень і на досить складні математичні методи, за допомогою яких ці матеріали оброблялися, вавилонську астрономію не можна вважати наукою у власному розумінні слова.

Прямо протилежну картину ми виявляємо в Греції. Грецькі вчені, сильно відставали від вавилонян щодо знання того, що відбувається на небі, з самого початку поставили питання про устрій світу в цілому. Це питання цікавило греків не заради будь-яких практичних цілей, а власне як питання, його постановка визначалася чистої допитливістю, яка в настільки високою мірою була властива жителям тодішньої Еллади. Спроби вирішення цього питання зводилися до створення моделей космосу, на перших порах мали спекулятивний характер. Як би не були фантастичні ці моделі з нашої теперішньої точки зору, їх значення полягало в тому, що вони передбачили найважливішу рису всього пізнішого природознавства - моделювання механізму природних явищ. Щось аналогічне мало місце і в математиці. Ні вавілоняни, ні єгиптяни не проводили відмінності між точними і наближеними рішеннями математичних задач. Будь-яке рішення, що давало практично прийнятні результати, вважалося добрим. Навпаки, для греків, що підходили до математики чисто теоретично, мало значення перш за все суто рішення, отримане шляхом логічних міркувань. Це призвело до розробки математичної дедукції, що визначила характер всієї наступної математики. Східна математика навіть у своїх вищих досягненнях, які довгий час залишалися для греків недоступними, так і не підійшла до методу дедукції. Отже, відмінною рисою грецької науки з моменту її зародження була її теоретичність, прагнення до знання заради самого знання, а не заради тих практичних застосувань, що могли з нього виникнути. На перших етапах існування науки ця риса зіграла, безперечно, прогресивну роль і зробила великий стимулюючий вплив на розвиток наукового мислення.