2. Історичний розвиток уявлень про культуру

З усього розмаїття соціальних процесів, відносин і фактів виділяють певну особливу сферу – культуру. Слово “культура” (лат. cultura) – у буквальному перекладі означає обробку, догляд, поліпшення, обробіток землі (лат. agri cultura). Але поняття еволюціонувало одночасно із розвитком людства, змінювало свій зміст та сутність. У класичній давнині вперше слово “культура” було зафіксоване у праці Марка Порція Катона (234-149 рр. до н.е) “De agri cultura”, присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності та нікому не довіряти.

З часом значення слова “культура” як “землеробство” відійшло у минуле. Так, римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н.е.) розуміють “культуру” як спосіб організації сільського господарства, який підвищив би продуктивність праці, зацікавленість рабів.

У

Марк Тулій Цицерон

подальшому слово “культура” набуло багатозначності у знаменитого римського оратора, політичного діяча і публіциста Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. до н.е.), в роботі “Тускуланські бесіди” (45 р. до. н.е.). Цицерон (вперше в римській літературі) говорить про “культуру духу”, тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

Латина, зігравши роль універсальної мови у середньовічній Європі, донесла до нас слово “культура” через пітьму сторіч. Правда, вживалося воно в епоху Середньовіччя тільки у словосполученнях і означало ступінь майстерності у будь-якій галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris – вироблення правил поведінки, cultura scientiae – засвоєння науки, cultura literarum – вдосконалення письма). Так, в епоху Середньовіччя культура асоціювалась з особистими якостями досконалості.

В епоху Відродження культура – особиста відповідність гуманістичному ідеалу. До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів, слово “культура” стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість – все те, що й зараз ототожнюють з культурністю. Для просвітителів XVIII ст. культура означала “розумність”. Так, завдяки зусиллям філософів і істориків, за останні три сторіччя скромне латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень.

Сучасні дослідники шукають аналоги терміну “культура” в інших мовах. Так, у давньогрецькій вживалося слово “пайдейя” – виховання гармонійної особистості (в дитині), китайською мовою – “жень” і “вень” означали виховання благородної людини, у давньоіндійській літературі “дхармашастра” – вчення про життєві правила й обов'язки віруючого. Ця схожість виправдовує використання поняття “культура” для вивчення різноманітних історичних фактів.

Культурні процеси та явища відрізняються складністю і багатоплановістю. У сучасній науці нараховується декілька сотень визначень поняття “культура”. Деякі з них широко відомі: культура – це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об'єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду.

• Слово “культура” з’явилося в латинській мові. Перше використання в літературі зафіксовано в давньоримських трактатах та листах

• Частіше під культурою розуміють духовне життя суспільства в цілому, досягнення науки та мистецтва, засвоєні у процесі навчання та виховання спосіб поведінки, духовний світ особистості, рівень розвитку певних форм (культура праці, побуту, мовлення, освіти.), сукупність традиційних норм діяльності.

• У часи Середньовіччя поняття “культура” слугувало для якісної оцінки особистості та суспільних творчих сил

• Шлях від варварства до культури, ототожнюючись з християнським віросповіданням, розвертається у часі та надає картину еволюції суспільства від сотворіння світу, від язичництва до повної християнізації

• Самостійно поняття “культура” з’явилося в працях німецького юриста Самюеля Пуфендорфа (1632-1694) як визначення результатів діяльності суспільної людини. Культура протиставлялася природному (натуральному) стану людини, сприймаючись як форма протистояння людини та його діяльності стихіям природи, її силам

• Термін “культура” має ряд спеціальних значень. В етнографії він означає певну групову спільність людей, в археології – сукупність подібних пам’ят-ників одного часу і т. ін.

• Досьогодні поняття “культура” зберігає зміст надприродного, штучно розвиненого, того, що вимагає спеціальної підтримки. Зародження поняття “культура” не випадково за часом співпало з процесом формування та розвитком нових суспільних відносин до людини та природи

• На сучасному етапі в поняття “культура” вкладається освіченість, вихованість людини та відповідність нормам суспільного існування

Таблиця 1.1.