Державний устрій Франції

Голова держави

Президент обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 р. - 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур.

Президент призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього - міністрів без затвердження їх парламентом; має право розпускати Національні збори; після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори; може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які "диктуються обставинами". Очолює Вищу раду магістратури.

Законодавча влада

Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат:

• Національні збори

• Сенат

Національні збори обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Очолюються Головою Національних зборів. Палата Національних зборів складається з 577 членів: 555 членів обираються в 555-ти виборчих округах у метрополії і 22 члени - в заморських департаментах.

Сенат обирається шляхом непрямого голосування за мажоритарною системою строком на 9 років. Кожні З роки склад Сенату оновлюється на третину. Сенатори обираються не загальним голосуванням, а лише голосами виборщиків-депутатів, членів обласних і генеральних рад департаментів, а також муніципальних рад. Кількість сенаторів - З21. Сенат очолюється Головою.

Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду - вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. Очолюється Головою Конституційної ради. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно.

Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє - головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з числа членів ради і формально є восьмою особою в державній ієрархії.

Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх державних властей, адміністративних і судових органів.

Виконавча влада

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом).

Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням - міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.

У березні 1982 року ухвалено закон про децентралізацію, згідно з яким Франція поділяється на 95 департаментів, 22 області та особливу адміністративну одиницю Корсику. Закон наділяє виконавчою владою голів генеральних рад у департаментах і регіональних рад в областях. Законом про статус Корсики, ухваленим в листопаді 1990 р., передбачалося створення на острові законодавчого і виконавчого органів, яким будуть передані функції, які раніше виконувалися центральними адміністративними органами. Однак цим правом не скористалися ні Шарль де Голль, ні Валері Жискар д'Естен.

Рада Міністрів (уряд) очолюється прем’єр-міністром. В уряд входять представники Ліберальної демократії (ЛД), Об'єднання на підтримку республіки (ОПР), Союзу за французьку демократію (СФД) і безпартійні.

Великобританія - унітарна держава. Історично сформовані частини Сполученого Королівства - Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Адміністративно-територіальний поділ цих 4 країн різний. В Англии и Уэльсе - это графства (с населением свыше 1 млн. человек), которые в свою очередь делятся на округа. Самостійної адміністративно-територіальною одиницею є Великий Лондон, що включає 32 міських району та Сіті. Північна Ірландія ділиться на округи, Шотландія - на області. Самостійними адміністративними одиницями є острів Мен і Нормандські острови.

Конституції як єдиного законодавчого акту, що закріплює основи державного устрою, у Великобританії не існує. У країні діє конституція неписана, складена з норм статутного права (найбільш важливі серед них - Хабеас корпус акт 1679, Білль про права 1689 р., закон про престолонаслідування 1701, закони про парламент 1911 і 1949 рр..), Норм загального права і норм, що представляють собою конституційні звичаї.

За формою правління Великобританія - конституційна парламентська монархія. Політичний режим - демократичний. Глава держави Корольова (Король). Формально їй належать досить великі повноваження: вона призначає Прем'єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних службовців панівної церкви), скликає і розпускає Парламент, може накласти вето на законопроект, прийнятий Парламентом. Королева зазвичай відкриває сесії Парламенту, виступаючи з промовою, в якій проголошуються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Вона є головнокомандувачем збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і ратифікує договори з іноземними державами, оголошує війну та укладає мир, має право помилування. Однак на ділі практично всі належні їй повноваження здійснюються членами уряду. Вони підписують акти, які видаються Королевою, і несуть за них відповідальність.

Законодавча влада належить двопалатного Парламенту. Строк його повноважень згідно з Законом про Парламенті 1911 не може перевищувати 5 років. Палата громад (нижня) обирається шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. В її складі 650 депутатів. Палата лордів не обирається, право засідати в ній набувається або у спадщину, або за призначенням Королеви. В початку 1999 р. в палаті було більше 1200 чоловік (спадкових і довічних перів, лордів-суддів за апеляціями та "духовних лордів" - двох архієпископів та 24 єпископа англіканської церкви - вищої апеляційної судової інстанції). У жовтні 1999 р. Палата лордів проголосувала за скасування інституту спадкових перів. У результаті верхню палату повинні покинути абсолютна більшість з засідали в ній 759 графів, герцогів та баронів.

Депутати створюють різні комітети, які розглядають питання, що мають серйозне суспільне значення. Серед найбільш важливих функцій парламенту - прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються члени Парламенту, а відповідно і члени уряду, тому що міністри повинні бути депутатами однієї з палат. Урядові законопроекти мають пріоритет: депутати, які не є членами уряду, можуть вносити законопроекти лише один день на тиждень (у п'ятницю), у той час як члени уряду - в будь-який час. Законопроекти можуть бути внесені і у верхню, і до нижньої палати, але, як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, а потім - у Палаті лордів. Законопроект відбувається 3 читання. У ході першого читання оголошуються найменування та мета білля. У другому читанні законопроект розглядається в цілому, і передається в один з комітетів для постатейного обговорення. Потім розбирається доповідь комітету, пропонуються поправки та доповнення до статей білля. У ході третього читання законопроект знову обговорюється в цілому, і по ньому проводиться голосування. Законопроект, схвалений Палатою громад, прямує до Палати лордів. Фінансові законопроекти повинні бути розглянуті та схвалені не пізніше ніж через 1 місяць з моменту надходження до верхньої палати, інакше білль підписується Королевою без схвалення Палати лордів. Чи не фінансові біллі надсилаються на підпис Королеві після схвалення їх верхньою палатою.

Парламент здійснює контроль за діяльністю уряду в наступних формах. Депутати направляють запитання до членів уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публікуються у парламентських звітах. На початку кожної сесії депутати проводять дебати з приводу промови Королеви, в якій викладаються основні напрямки діяльності уряду.

Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром стає лідер партії, що отримала більшість місць в Палаті громад. За його порадою Королева призначає решти членів уряду. У Великобританії розрізняються поняття "уряд" та "кабінет". Кабінет діє всередині уряду, до його складу входять Прем'єр-міністр і основні міністри. Склад уряду набагато ширше (якщо число членів Кабінету 18-25 чоловік, то в уряді близько 100). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, що на ділі здійснює вищу виконавчу владу. Кабінет керує діяльністю державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, вирішує зовнішньополітичні питання. Кабінет бере участь у законотворчій діяльності. Він видає різні акти у відповідності з повноваженнями, делегованими йому Парламентом, створюючи в такий спосіб делеговане законодавство. Уряд відповідальний перед нижньою палатою Парламенту: у разі винесення Палатою громад вотуму недовіри він повинен подати у відставку.

У кожному графстві, окрузі, області діють виборні ради, які займаються справами місцевого значення (поліцією, соціальними службами, дорогами і т.д.). Наприкінці 1990-х рр.. у Великобританії розпочалася велика державно-правовий реформа, покликана наділити деякі історичні частини Королівства державно-політичної автономією. Наприкінці 1999 р. на основі Акту про деволюції Парламент Великобританії офіційно передав частину повноважень Законодавчої асамблеї Північної Ірландії, що повинно було покласти кінець 25 років прямого правління Лондона в Ольстері. У 1997 р. проведені референдуми про створення парламенту Шотландії та асамблеї Уельсу. На основі їх результатів відповідні органи були обрані в 1999 р. Однак ступінь отриманої політичної автономії різна: в Шотландії вона досить значна, в Уельсі рудиментарний (асамблея є лише дорадчим органом).

На острові Мен (знаходиться в Ірландському морі) також існує свій власний, найстаріший у світі парламент - Тінвальд (Тynwald), що складається з призначається Короною Лейтенант-губернатора і 2 палат. Верхня палата (Законодавча рада) включає єпископа, генерального атторнеев, місцевих суддів та 7 членів, що обираються нижньою палатою. Остання складається з 24 депутатів, що обираються на 5 років. Парламент приймає закони, що вимагають схвалення Королеви в Раді. Роль конституції острова Мен відіграє Конституційний акт 1960 На островах Джерсі та Гернсі (біля узбережжя Франції) законодавча влада представлена однопалатним асамблеями (іменуються Штатами), виконавча - комітетами, які затверджуються асамблеями.

Сполучене Королівство постало внаслідок історичного розвитку державних структур на Британських островах. При кінці 13 ст. до Королівста Англії приєднано Уельс. У 1707 р. Королівства Англії і Шотландії злучилися в одне Королівство Великої Британії. У 1801 р. Королівство Ірландії, правителем якого був король Англії, з’єднано з Королівством Великої Британії і таким чином постало Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії. У 1922 р. внаслідок Ірландської війни за незалежність постала окрема ірландська держава поза Сполученим Королівством, у складі якого лишилася тільки Північна Ірландія. У 1927 р. назву об’єднаної держави перемінено на теперішню – Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії.

Форма правління в Сполученому Королівстві – конституційна монархія. Спадковий монарх є главою держави, однак його права обмежені британською конституцією, яка складається із сукупності різних законодавчих актів та інших правил і звичаїв, у великій мірі неписаних. Згідно з конституцією найвищим законодавчим органом влади є Парламент Сполученого Королівства, який складається з Палати громад, Палати лордів і монарха. Найбільше повноважень має Палата громад, члени якої обираються всенародним голосуванням. Монарх назначує прем’єр-міністра, яким звичайно є керівник більшості в Палаті громад, а також інших міністрів за рекомендацією прем’єр-міністра. Крім цього монарх виконує інші конституційні та представницькі функції.

У Сполученому Королівстві діють три окремі правові системи: Англійське право (яке поширене також на Уельс), Шотландське право та Північно-ірландське право. За рішенням Парламенту Сполученого Королівства, повноваження приймати законодавчі акти у деяких питаннях відведені окремим законодавчим органам Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Верховенство над законодавством Сполученого Королівства має законодавство Європейського Союзу, членом якого Британія є з 1973 р. Сполучене Королівство також є членом Співдружності Націй, до якої входять у більшості колишні британські колонії.