Ненавмисне спотворення фактів:

1. неуважність, незосередженість журналіста, переважно з поетичними мисленняи;

2. технічні неточночті (багатолюдна аудиторія, передавання інформації по телефону);

3. некомпетентність, невміння розібратись у складних речах, н-д науковій термінології;

4. ненадійність джерела інформації;

5. помилки “логічного мислення” (неперевіреність розгортання події, опора на логіку);

6. надмір суб’єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря.

Кожен журналіст у процесі практичної роботи застосовує індивідуальні засоби уникнення фактологічних помилок, та все ж якісь загальні методичні принципи можна сформулювати. Насамперед це максимум уважності й акуратності як у сприйманні, так і у фіксації інформації. Також це вміння вникнути, розібратись, зрозуміти, про що йдеться. Слід звернути увагу й на перевірку, особисту чи за допомогою інших людей, перебігу подій, а не сподіватись на те, що саме так мало бути.

Мати надійне джерело, а точніше джерела інформації – значить уникати прикрих помилок. І, нарешті, вміння користуватись інформацією з різних, особливо незалежних джерел.

4. Написання, проголошення будь-якого журналістського виступу починається не за столом, не перед камерою, мікрофоном. Цьому передує більший чи менший, "дозастольний" період творчості, тобто творчий мислений процес, від якого залежить успіх майбутнього твору. Багатьом необізнаним із методикою журналістської праці здається, що журналістський виступ починається з факту. Будь-яка інформація з'являється спочатку в голові, а вже опісля знаходить своє втілення у відповідних словах чи зорових образах.

Реальні факти, явища є предметом відображення, джерелом виступів, поштовхом до написання текстів. Проте між фактами дійсності й конкретними творами журналістики є низка проміжних логічних операцій, без розуміння й аналізу яких важко зрозуміти літературно-творчий процес.

У психології прийнято вести мову про різні етапи творчого процесу. Вчені, дослідники та й самі практики поділяють творчий процес на різну кількість стадій (від трьох до семи) залежно від позиції самих авторів і видів творчої діяльності.

Якщо йдеться про науку, то виділяють зародження задуму, процес нагромадження матеріалу і його обдумування, творче осяяння, або власне відкриття, той щасливий момент, який може з'явитись після важких мук і вагань, а може й не з'явитись, а також перевірку правдивості одержаних результатів.

У мистецтві, літературі зокрема, зазвичай вирізняють три стадії: зародження задуму; вивчення, у разі потреби, різноманітних матеріалів, документів, визрівання сюжету, образів тощо; втілення задуму в матеріальну форму, тобто написання твору. Можна виділяти ще й завершальний етап – доробку і переробку, остаточне саморедагування тексту.

Така загальна класифікація дає можливість зорієнтуватись у суті самої послідовності праці. Якщо спробувати перенести цю класифікацію на творчість публіцистичну, то можна назвати такі умовні етапи цього процесу: виникнення задуму, процес збору, вивчення і систематизації матеріалу (його, відповідно, можна умовно поділити на формування теми, створення концепції, попереднє ознайомлення із життєвим явищем, зустрічі з людьми тощо), реалізація творчого задуму, втілення його у слово, а на телебаченні – у зняті кадри, картини, що неможливе без режисерського бачення, роботи оператора тощо.

Дехто з дослідників журналістики виділяє і такий крок творчого процесу, як соціальна дія твору, тобто практичні і політичні результати того чи іншого виступу.

Літературні навики набуваються повільно і поступово в результаті важкої самостійної праці. Для того, щоб добре і порівняно легко писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Щоб навчитись легко писати, слід виробити в собі “здатність мислити пером". Ця легкість означає вироблене працею вміння безпосередньо, без особливих труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон.

Початок праці над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв'язувати кілька найважливіших завдань: шукати головну думку, щоб виразити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід, підібрати відповідний тон і ритм розповіді, продумати першу фразу, від якої так багато залежить.