2. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері промисловості

Найважливішою сферою економіки з використанням мате­ріального виробництва є промисловість, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств і господарських організацій. Розвиток промисловості в значній мірі визначає вектор економічного розвитку держави й відповідно розвитку соціально-культурної сфери і рівня життя громадян. Рівень розвитку промисловості держави — одна з найважливіших ознак її технічного прогресу та цивілізованості. Потреба у високорозвинених промислових галузях особливо актуалізується при інтеграції у європейську та світову економіку. Промисловість є базисом для ефективного входження України у світове спів­товариство і заняття в ньому місця, що відповідає рівню роз­винутої держави.

Промисловість прийнято розділяти за галузевою належністю на важку (виробництво засобів виробництва); легку (вироб­ництво предметів споживання); видобувну; харчову; текстильну та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. У свою чергу, підгалузі промисловості поділяють на ще дрібніші — так звані субгалузі промисловості, тому управління промисловістю будується за галузевим прин­ципом з урахуванням міжгалузевих та територіальних зв'язків між підприємствами і організаціями та має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства й держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на ринку; захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами тощо.

Система органів управління промисловістю складається з "промислових" міністерств, державних комітетів, які регулю­ють діяльність промислових об'єктів, управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самовря­дування й місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою), адміністрацій промислових об'єднань та промислових підприємств.

Визначення та закріплення концептуальних засад управлін­ня промисловістю в Україні належить до компетенції Верхов­ної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій галузі.

Метою державної промислової політики є реалізація стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, створення сучас­ного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до само­розвитку промислового комплексу. Основними принципами державної промислової політики є: забезпечення національних інтересів; соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості; реалізація інноваційного типу розвитку про­мисловості; поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції; програмно-цільовий підхід до ви­рішення завдань промислової політики; євроінтеграція.

Поряд із промисловими підприємствами державної форми власності в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм влас­ності: приватні, акціонерні, спільні, підприємства з іноземними інвестиціями тощо, державне управління якими має свої суттєві відмінності й зводиться переважно до впливу на них еконо­мічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою тощо) та контролю за їх діяльністю.

Загальне управління промисловістю в Україні, здійснення визначеної Верховною Радою України державної політики в цьому напрямі покладені на Кабінет Міністрів України, який керує об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу окремих міністерств та інших органів виконавчої влади.

Міністерство промислової політики є центральним органом виконавчої влади у сфері промисловості, створене 24.12.2012 року.

До місцевих органів державного управління промисловістю належать територіальні органи міністерств і державних комі­тетів, відповідні управління місцевих (обласних та районних, міських міст Києва та Севастополя) державних адміністрацій, а також адміністрації державних промислових підприємств та їх об'єднань. Отже, регулювання промисловістю організову­ється за трьохланковою системою: міністерство-обласне управління-підприємство або об'єднання. У деяких випадках (при управлінні великими промисловими утвореннями — об'єднан­нями або асоціаціями підприємств, які мають особливо важливе для господарства чи галузі значення) використовують дволанкову систему: міністерство — промислове підприємство або об'єд­нання. При управлінні невеликими підприємствами кількість управлінських ланок може зростати і може мати такі схеми: міністерство — обласне управління — управління райдержадміністрації — підприємство або міністерство — промислове об'єднання — обласне управління — управління райдержадміністрації — промислове підприємство. Обласне управління та регулювання відповідних держадміністрацій тут виконують опосередковані (координуючі та контролюючі) управлінські функції.

Промисловість України включає десятки галузей, при цьому однією з основних є машинобудування, яке відрізняється склад­ним змістом завдяки поєднанню багатьох підгалузей, а також тісним зв'язком з енергетикою і транспортом. Найбільш пер­спективною підгалуззю машинобудування є автомобілебудування в Україні, бо саме воно на сучасному етапі істотно впливає на подолання економічних, соціальних, науково-технічних проблем, забезпечує розвиток суміжних промислових галузей, таких як металургійна, верстатобудівна, хімічна, нафтохімічна, текстиль­на, електронна та багато інших, що і створює додаткові робочі місця в країні, сприяє загальному економічному зростанню.

Основні напрями державної політики в сфері автомобіле­будування в Україні, законодавчі основи її реалізації визначає Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України в сфері автомобілебудування забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, спрямовує і координує роботу міністерств, а саме: Міністерство інфраструктури України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Мінфіну та інших органів виконавчої влади, розробляє на строк своїх повноважень програму діяльності, яка спрямована на відродження відповідної галузі.

До базових ланок промисловості, які на сьогодні потребу­ють державного регулювання та першочергового реформування і є основою економічної безпеки України, належить електро­енергетика, від ефективності роботи якої залежить функціону­вання усіх галузей народного господарства та вирішення багатьох соціальних питань, бо саме енергетична ефективність економі­ки в сучасних умовах є одним із важливих показників рівня розвитку держави.

Концептуальні підходи до розвитку паливно-енергетичного комплексу України (ПЕК) на період до 2010 р. передбачають: проведення активної політики ресурсо - і енергозбереження, максимально економічно та екологічно виправдане використання власних енергоресурсів, здійснення структурної перебудови економіки, зменшення енергоємності виробництва та орієнтацію на використання альтернативних видів палива та енергії.

Правове регулювання за основними галузями енергетики ґрунтується на ряді законодавчих актів. В електроенергетиці для врегулювання ключових питань функціонування галузі прийнято Закон України від 16 жовтня 1997 р. "Про електро­енергетику", який визначає основні положення комплексного реформування галузі,

Загальне керівництво у ПЕК здійснює Кабінет Міністрів України, першочерговим завданням якого є формування енерге­тичної безпеки країни, стимулювання енергозбереження, запро­вадження механізмів ефективного тарифо- та ціноутворення на енергоресурси, забезпечення прозорості фінансово-економіч­ної діяльності підприємств ПЕК тощо.

Державне управління у паливно-енергетичній сфері здій­снюється центральними і місцевими органами управління. Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичного комплексу) є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, яке діє відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затв. Указом Президента Ук­раїни від 6 квітня 2011р. № 382/2011.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).

Міненерговугілля України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Міненерговугілля України є формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі.

Через Міністра Міненерговугілля України координується робота Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України.

Адміністративну відповідальність за правопорушення в промисловості передбачено гл. 8 КпАП "Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів", де містяться статті, що встановлюють відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ве­дення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях про­мисловості (ст. 94); марнотратне витрачання паливно-енерге­тичних ресурсів (ст. 98); порушення Правил охорони електричних мереж напругою (ст. 99); порушення, пов'язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до роботи резервного паливного господарства (ст. 103) тощо.

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність галузей економіки, яке включає сільськогосподарські та інші специфічні утворення і функціонує на основі широко розвинених і уре­гульованих нормами права інтеграційних та коопераційних зв'яз­ків. Він охоплює усі стадії виробництва і реалізації сільсько­господарської продукції та її переробки, виробництво засобів виробництва для сільського господарства і тісно пов'язаних з ним галузей, їх матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування.

Державно-правове регулювання АПК здійснюється від­повідними законодавчими актами: законами України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", віл 2 березня 1995 р. "Про пестициди та агрохімікати", від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 16 листопада 2006 р.), від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал", від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.), від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 19 січня 2006 р.), від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", ЗК тощо.

Президент України й Кабінет Міністрів України визначають потребу держави в сільськогосподарській продукції та сирови­ні, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку тощо.

Провідним центральним органом державного управління АПК є Міністерство аграрної політики та продовольства України як орган вико­навчої влади. Правовий статус та функції Мінагрополітики визначаються Положенням про Міністерство аграрної політи­ки та продовольства України, яке затв. Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 500/2011.

Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації:

державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави;

державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Мінагрополітики України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:

державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;

державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (далі – галузі агропромислового виробництва), сільськогосподарської дорадчої діяльності;

державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;

державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів.

Слід зазначити, що через Міністра аграрної політики і продовольства координується діяльність: Державного агентства земельних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, Державної інспекції сільського господарства України та Державного агентства рибного господарства України.

У відповідності до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» від 31.05.2011 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (МінрегіонУкраїни) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінрегіон України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства.

Мінрегіон України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Мінрегіону України є:

1) формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах:

- удосконалення територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування;

- будівництва, архітектури, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;

- житлово-комунального господарства, житлової політики, благоустрою населених пунктів, квітково-декоративного насінництва та розсадництва, поводження з побутовими відходами, поховання, технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна;

- архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства;

2) забезпечення технічного регулювання у сфері будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства.