2. Функції і принципи демократії

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан суспільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії розкривають зв'язок із суспільними відносинами та виражають внутрішні функції діяльності держави.

До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі під функцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, гро­мадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб'єктів демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

1) політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівно­правність;

2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

3) виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній дер­жаві ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:

5) прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;

6) плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Сучасна демократія вимагає: межами дозволеного законом влада застосовуватись не може, оскільки за цими межами починається свавілля. Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи діють за принципом “заборонено все, що прямо не дозволено правом” (інакше “дозволено лише те, що прямо передбачено правом”). Відповідно такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу свободи підпорядкованих владним суб’єктам суб’єктів підвладних. Останні є вільні в тому, в що влада втручатись не може (оскільки це протиправно) і діють за іншим принципом: “дозволено все, що не заборонено законом”. Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної влади. Саме таким чином і будується в умовах демократії система юридичних гарантій прав і свобод людини. Отже, взаємозв’язок принципів верховенства закону та верховенства права в умовах демократії простежується у правовій формі функціонування державних структур та визнанні прав людини пріоритетною цінністю перед усіма іншими можливими політичними цінностями, що, між іншим, означає створення максимального простору і можливостей для вільних дій і самореалізації особи.

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без виключення громадян перед законом та дотримання принципу: одна людина – один голос.

Це насамперед означає, що органи державної влади повинні формуватись і діяти у відповідності з чітко фіксованими в законі процедурами, які б дозволяли без будь-яких перешкод виражати і захищати позиції, інтереси, прагнення усіх зацікавлених осіб і груп. Демократія передбачає, що всі особи, які контролюють політичні владні структури, мають бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично, через строго встановлений термін переобиратись. Виборці повинні мати можливість організовуватись у партії для реалізації своїх цілей.

Основоположне значення для теорії демократії мало формування й утвердження сучасної ідеї народного представництва, у відповідності з якою представницькі органи влади обираються не пожиттєво, а на певний, строго визначений конституцією строк. Важливим елементом сучасної демократії є періодична підзвітність виборного представника перед виборцями. Якщо демократія дійсно означає самоуправління народу, то недостатньо, що на державні пости посадові особи тільки обирались народом, навіть загальним голосуванням, вони повинні також періодично звітуватись перед народом за свої дії. Сутність принципу представництва полягає в тому, що в політичній сфері виборці визначають мету, а обраний ними представник вибирає найбільш придатні, на його погляд, засоби для її досягнення.

Одним із принципів демократії є утвердження принципу плюралізму в усіх сферах суспільного життя. Такий плюралізм гарантує умови для боротьби між різними соціально-політичними силами, розв’язання конфліктів, які виникають між ними, досягнення рівноваги і компромісу в суспільстві. Принцип плюралізму разом із принципом стримувань і противаг утворюють головний механізм досягнення балансу сил, який забезпечує найоптимальніший режим для підтримки демократії.

Єдиним засобом проти зосередження влади в авторитарної більшості, що може порушувати права меншості, в умовах демократії виступає поділ суспільства на таке значне число окремих груп громадян, яке робить будь-яке об’єднання заради несправедливих цілей малоймовірним і навіть нездійсненним.

Виключаючи монополію на владу зі сторони певної особи, соціальної групи, партії, тощо, ліберальна демократія пропагує ідею самого широкого вибору у всіх сферах суспільного життя. Основоположне значення з даної точки зору має свобода економічного вибору та відповідно, наявність альтернативних засобів існування, як матеріальна передумова людської свободи. Ліберальна демократія в якості самоочевидних, таких, що самі собою розуміються принципів проголошує ідеї приватної власності, вільного ринку, вільного підприємництва і т.д.

Демократія покликана створити умови для безперешкодної конкуренції різних соціально-політичних сил за свою долю влади. Вона існує тільки там, де керівники політичної системи відбираються у процесі такої відкритої справедливої конкурентної боротьби, в якій можуть приймати участь у якості активних чи пасивних суб’єктів основні категорії дорослого населення.

Сучасна демократія включає принцип “права не погоджуватись” із думками і позиціями інших членів чи груп суспільства.

Там, де відсутнє право незгоди чи панує принцип однодумства, там не має і не може бути демократії. Демократія відкидає можливість вольового нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. З цієї точки зору суттєвою ознакою демократії, як форми правління більшості, є дотримання інтересів і прав меншості, адже там, де зникає меншість, там зникає і більшість, яка підмінюється просто масою.

Це, зокрема, виражається в наявності лояльної і конструктивної опозиції в якості законного партнера в демократичному процесі. Відкидаючи будь-яку монополію окремої партії, демократія характеризується власним методом прийняття взаємоприйнятних рішень, який ґрунтується на діалозі, відкритості, терпимості, критичному дослідженні та компромісі.

Політична воля більшості в умовах сучасної демократії повинна формуватись у рішеннях, прийнятих у ході спілкування.

Демократія вимагає, щоб усі учасники політичного процесу: влада, опозиція, партії, зацікавлені групи тощо дотримувались демократичних принципів співробітництва, що передбачає загальноприйняту згоду на мирний перехід влади від однієї партії (переможеної) до іншої, яка перемогла в ході виборчого процесу, в ротації державних службовців на всіх рівнях влади. Різним незалежним як від держави, так і одна від одної організаціям, асоціаціям, групам тиску повинні бути надані конституційні гарантії мирної конкуренції за доступ до влади.

Якщо в тоталітарних і авторитарних системах держава домінує над суспільством, то в умовах демократії, навпаки, суспільство домінує над державою чи принаймні суспільство користується значною автономією відносно держави.

Особливо важливе значення має те, що на відміну від тоталітарної і авторитарної моделей, де сила займає статус першого, чи головного аргументу, покликаного вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві шляхом нанесення супротивній стороні поразки, в демократичній моделі сила – це останній аргумент, який може використовуватись лише в тому випадку, коли альтернативи відсутні.