Вакула Яків Васильович (По татовій лінії:)
На жаль про свого прадідуся я знаю дуже мало. Головнім оповідачем є мій тато, Шейко Геннадій Олексійовіч, який розповів мені про нього те, що він народився 1900 року в селі Павликівка, Харківської області. Мій прадідусь зробив великий внесок в історію моєї держави. Він був головою колгоспу - виборчий керівник колгоспу, який є одночасно головою правління артілі. Обирається загальними зборами колгоспників строком на 2 роки для повсякденного керівництва роботою артілі і бригад, а також для повсякденної перевірки виконання рішень правління. Для обрання потрібна присутність на загальних зборах не менше 2/3 загального числа членів артілі. Яків Васильович відповідально ставився до своєї роботи та посади, яку він займає. Збирати збирав збори не рідше 2 разів на місяць для обговорення поточних справ і прийняття відповідних рішень. Здійснював повсякденне керівництво роботою колгоспу, давав наряди бригадирам, приймав від них виконану роботу, розпоряджувався розрахунковим рахунком колгоспу в банку, підписував видаткові грошові документи, ніс відповідальність за всю роботу колгоспу, за суворе дотримання Статуту сільськогосподарської артілі, за виконання колгоспом зобов'язань перед державою, за збереження колгоспної суспільної власності, а також за правильне використання колгоспних земель.
Але розпочалася Велика Вітчизняна Війна в якій мій прадідусь брав участь. Проявив себе хоробрим солдатом, який відданий своїй Батьківщині. Був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», та «За відвагу».
Більше про мого прадідуся нічого не відомо.
Шейко Михайло Самійлович(по татовій лінії) та Чайка Петро Трофимович(по маминій лінії)
Як розповідала мені мама, Шейко (Чайка) Тетяна Василівна, Чайка Петро Трофимович народився 1919 року. Працював він у колгоспі конюхом. Конюх - працівник , який доглядає за кіньми . Про життя Михайла Самійловича мало відомо, але зі спогадів моєї бабусі, Шейко (Вакула) Поліни Яківни, та переказів батька відомо, що брав участь у Великій Вітчизняній Війні так як і Петро Трофимович.
Два мої два мої дідусі відбували службу в блокадному Ленінграді - військова блокада міста Ленінграда ворогами (нині Санкт-Петербург). До початку блокади в місті не було достатніх за обсягом запасів продовольства і палива. Єдиним шляхом повідомлення з Ленінградом залишалося Ладозьке озеро, що знаходилося в межах досяжності артилерії і авіації обложників, на озері також діяла об'єднана військово-морська флотилія противника. Пропускна здатність цієї транспортної артерії не відповідала потребам міста. В результаті почався в Ленінграді масовий голод, проблемами з опаленням і транспортом, призвів до сотням тисяч смертей серед жителів. Після прориву блокади облога Ленінграда ворожими військами і флотом тривала до вересня 1944 року. Щоб змусити противника зняти облогу міста, в червні - серпні 1944 року радянські війська за підтримки кораблів і авіації Балтійського флоту провели Виборгськую і Свірсько-Петрозаводську операції 20 червня звільнили Виборг, а 28 червня - Петрозаводськ. У вересні 1944 року був звільнений острів Гогланд. Тривала з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року (блокадне кільце було прорване 18 січня 1943 року) — 872 дні.
Саме після прориву блокади Михайла Самійловича було поранено и госпіталізовано. Після курсу лікування його перекинуло проходити службу в Полтавській області, де він і загинув, за яких умов не відомо, але є версія що помер він у бою.
Петро Трофимович пройшов війну повністю. Після неї повернувся працювати в колгосп. Але переживши в Ленінграді голод, бомбардування, холодні води річки Неви( Нева - річка в Росії, протікає по території Ленінградської області та Санкт-Петербурга, що з'єднує Ладозьке озеро з Невської губою Фінської затоки Балтійського моря.), дідусь захворів на рак легенів та помер.
Мої дідусі були нагороджені медаллю «За оборону Ленінграду», медаллю «За відвагу».