- •Роль та значення мови в житті суспільства. Функції мови
- •Мовна норма
- •Морфологічні норми – уживання значущих частин слова (морфем).
- •Основи культури мовлення
- •Часто слова означають наявність якихось ознак (якісний , кваліфікований). У деяких професійних колективах вони вживаються на позначення високого (найвищого) рівня тієї самої ознаки.
- •Бартер обмін
- •Ексклюзивний виключний
- •Прерогатива перевага, виключне право
- •Синонімічний вибір слова
- •Антонімічно-синонімічні пари
- •Водичка вода
- •В нашу пользу – на нашу користь в честь праздника – на честь свята
- •В последнее время – останнім часом
- •При опасності – у разі небезпеки Сполучник
- •Правопис сполучників
- •У с к л а д е н и х сполучниках кожна частина завжди пишеться о к р е м о : тому що, через те що.
- •Характеристика на студента - характеристика (кого?) студента;
- •Види усного спілкування. Телефонна розмова
- •Види і жанри публічних виступів
- •Види нарад
- •Документ, функції документа
- •Критерії класифікації документів
- •Службовий лист
- •Зразки документів
- •Службові листи
- •Розписка
- •Члени комісії: (підпис) о.Г. Прокоф’єва
- •Орфографія Позначення м'якості приголосних
- •Уживання апострофа
- •Літери г, ґ
- •Подвоєння приголосних
- •Використання термінів
- •Контрольні роботи
- •Дата Підпис
- •“Українська мова (за професійним спрямуванням)”
Морфологічні норми – уживання значущих частин слова (морфем).
Синтаксичні норми – поєднання і розміщення слів, речень, керування, узгодження.
Стилістичні норми – відбір мовних засобів відповідно до мовленнєвої ситуації.
Пунктуаційні норми – уживання розділових знаків.
Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.
Основи культури мовлення
Усі здобутки науки і культури у нарізно-манітніших галузях знаходять своє відображення у мові народу. Мова найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення і передачі інформації, навчання і виховання, один із найважливіших компонентів духовної культури людини.
Мовлення – це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій або письмовій формі.
Культура мови – це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення.
Рівень мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а вмінням володіти всіма багатствами літературної мови.
Щоб бути зразковим, мовлення повинно мати такі ознаки:
змістовність;
послідовність;
багатство;
точність;
виразність;
правильність;
доцільність, доречність;
образність.
В діловому мовленні слід якомога ширше вико-ристовувати лексичні можливості української мови, тобто надавати перевагу власне українській лексиці (словам, які відбивають специфіку мову), а не запозиченим словам.
Функціональні стилі сучасної української літературної мови
Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах.
Кожен стиль має:
Сферу поширення і вживання;
Функціональне призначення;
Характерні ознаки;
Системи мовних засобів і стилістичних норм.
Високо розвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, конфесійний та офіційно-діловий.
Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Належить до виразно-об’єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:
нейтральний тон викладу змісту лише в прямому значенні;
точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
документальність, наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових документів.
Терміни та їх місце в діловому мовленні
Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Терміни поділяються на загальновживані та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки. У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.
До номенклатурних входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под.
Професійна лексика
Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва, народного господарства дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню певних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, суспільно політичною лексикою і термінологією, появі нових занять.
Що ж таке професіоналізми? П р о ф е с і о н а л і з м и виникають коли та чи інша спеціальність чи фах, або вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо).
Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.
Знати мову професії – означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони небажані.
До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Наприклад, літературна норма не допускає вживання абстрактних іменників у множині, а в мові професійній такі випадки трапляються.
