§ 2. Предмет та структура сучасної економічної теорії

Будь-яке людське суспільство потребує виробництва засобів для підтримки свого існування, оскільки природа не дає більшості потрібних людям благ у готовому вигляді. Тому у повсякденному житті люди мусять виробляти необхідні їм товари і послуги, купувати і продавати їх, отримувати грошові доходи, розподіляти їх, формувати особисті, сімейні та державні бюджети, відкладати та використовувати заощадження. Нікого не залишають байдужими зміни цін і інфляційні процеси. Рівень життя людей багато в чому залежить від стану справ на біржах, валютних курсів та процентних ставок. Всі ці різноманітні явища і утворюють економічне життя суспільства.

Але люди не тільки приймають участь в економічних відносинах безпосередньо, але й направляють свої зусилля на то, щоб зрозуміти природу цих відносин і закони їх розвитку. Тому і виникла особлива наука – економічна теорія. Вона відноситься до суспільних наук, оскільки економічні явища здійснюються за посередництва суспільних відносин між людьми.

У всіх суспільних науках визначення їх предмету є складною проблемою. Не виключенням є і економічна теорія, оскільки економічна діяльність людини є дуже складною, багатогранною та динамічною. А тому і предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства і задовольняло всіх дослідників. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження постійно змінюється і уточнюється. Тому у науковій і науково-методичній літературі немає єдиного визначення предмета економічної теорії. Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету цієї науки. У найбільш поширених його визначеннях вказується, що економічна теорія це суспільна наука про:

- національне багатство та способи його збільшення;

- механізми, що регулюють стосунки між покупцями і продавцями;

- діяльність у сфері виробництва в обміну між людьми;

- види діяльності, пов’язані з обміном та грошовими угодами між людьми;

- гроші, норми відсотка, капітал і багатство;

- економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства;

- виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і політичною перебудовою;

- поведінку людини з погляду відносин між її цілями та обмеженими ресурсами, які можуть мати альтернативне застосування;

- про дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;

- ефективне використання обмежених виробничих ресурсів з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Такий, далеко не повний перелік визначень предмета економічної теорії, які можна зустріти в сучасній літературі. Безумовно, економічна теорія включає всі елементи, які вказані у цих визначеннях. Але кидається в очі наступна закономірність. Як, правило, представники традиційних шкіл, формування предмета економічної теорії пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні економісти з проблемами рідкості ресурсів, обмеженості ресурсів та ефективності їх використання, альтернативного вибору, потребами тощо. У всіх цих визначеннях ключовими є поняття – потреби і ресурси. І це не випадково, адже саме вони становлять основу економічної діяльності суспільства.

Сучасна економічна теорія виходить з того, що людям для існування потрібні товари і послуги. Оскільки більшість товарів і послуг природа не дає у готовому вигляді, то їх треба виробляти. Отже, потреби є внутрішнім стимулом господарської діяльності людей. Потреби постійно зростають і є безмежними.

Для створення різноманітних благ і послуг потрібні виробничі ресурси – земля, праця, капітал. Які б не були різноманітні ресурси, вони мають спільну рису – всі ресурси існують в обмеженій кількості. Отже, виникає певна суперечність в економічній діяльності: безмежність потреб наштовхується на обмежені ресурси та відповідно, обмежене виробництво товарі та послуг.

Звідси випливає мета господарської діяльності – забезпечити найефективніше використання виробничих ресурсів для максимально можливого задоволення різноманітних потреб суспільства. Такий підхід до визначення предмета економічної теорії обгрунтований і суттєвий, оскільки націлює не лише на теоретичні дослідження, але й на розв’язання проблем життєдіяльності суспільства. Він особливо актуальний в умовах погіршення ресурсного забезпечення економіки. Сьогодні одні ресурси зменшуються, вичерпуються, інші – погіршуються і руйнуються під антропогенним впливом. За цих умов раціональна господарська поведінка людей – досягнення максимуму результату при мінімумі затрат, тобто проблема ефективного використання обмежених ресурсів – стає центральною в дослідження сучасного ринкового господарства. Узагальнюючи ці міркування, можна сказати, що сучасна економічна теорія – це наука, яка вивчає відносини між людьми з приводу ефективного використання обмежених виробничих ресурсів з метою максимального задоволення зростаючих потреб людини і суспільства.

Давши узагальнене визначення предмету економічної теорії, доцільно, коротко проаналізувати дві найважливіші, на нашу думку, парадигми сучасної економічної теорії – економічну і гуманістичну.

По-перше, сучасна економіка здійснює істотний негативний вплив на оточуюче природне середовище, який виходить за рамки його відтворювальних можливостей. При цьому виникає об’єктивне протиріччя між двома рівнозначними суспільними потребами: по-перше, потребою в подальшому розвитку виробництва і, по-друге, у збереженні нормальних природних умов життя людей. Це протиріччя є наслідком тривалого розвитку виробництва на традиційних ресурсно-витратних принципах. Воно проявляється у формуванні та посиленні в останні десятиліття екологічних обмежень подальшого розвитку національної економіки.

Це економічне обмеження склалось і посилюється у двох основних напрямах: по-перше, в розширенні кола природних компонентів виробництва, які стають дефіцитними. Що призводить до подорожчання виробництва (енергоносії, питна та технічна вода) і, по-друге, в істотному погіршенні природних умов людського існування, що призводить до росту захворювань населення і відповідно, до збільшення суспільних витрат на їх ліквідацію і профілактику (Чорнобиль, Закарпаття, “незрозумілі” хвороби дітей в Чернівцях, Червонограді, південно-східних областях України), що в кінцевому рахунку також є чинником подорожчання виробництва.

Ці обмеження свідчать, що в сучасній господарській діяльності продовжують переважати технологічно застарілі ресурсовитратні методи виробництва, які зумовлюють дестабілізацію оточуючого середовища порушенням природної рівноваги та екологічно небезпечними відходами і забезпечують приріст виробництва за рахунок руйнування природних умов існування людей. Зрозуміло, що на цих традиційних методах виробництва нова економічна система України створена бути не може.

Розв’язання цього нового об’єктивного протиріччя між суспільними потребами в подальшому розвитку виробництва і збереженні оточуючого середовища, подолання виникаючих екологічних обмежень виробництва можливе тільки шляхом його екологізації. Це означає ресурсозберігаючу природоохоронну орієнтацію подальшого розвитку продуктивних сил на якісно нових принципах безвідходності, регенерації, рециркуляції, утилізації, які забезпечуватимуть одночасно високу ефективність використання ресурсів і збереженість природного середовища відповідно із змінами в процесах матеріального виробництва.

Така якісна перебудова продуктивних сил під тиском екологічних обмежень означає, що виникла нова об’єктивна закономірність: необхідність відповідності темпів і рівня економічного зростання національної економіки загальним умовам збереження природного середовища.

Під впливом цієї закономірності практично у всіх розвинутих державах світу проходять якісні зміни в матеріально-технічній та технологічній базах виробництва – виникають нові мало ресурсномісткі та регенераційні види виробництва, природоохоронні технології і цілі утилізаційні галузі. Причому розвиток таких виробництв почався не зараз, а ще в 70-ті роки ХХ століття. Зростаюча суспільна необхідність в такій перебудові національної економіки, на жаль, не знайшла широкого відображення ні в одному з документів по реформуванні економічної системи України.

На основі вищесказаного обґрунтовано виникає питання про зміни в об’єкті економічної теорії як науки. Предметом економічної теорії були і залишаються економічні відносини. Але об’єкт цих відносин, які раніше обмежувалися відносинами між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, тобто сферою відтворення матеріальних благ, які забезпечували людське існування, в сучасних умовах розширюється, включаючи в себе також і відносини між людьми з приводу збереження та відтворення природного середовища. Тому предметом економічної теорії як науки, виходячи з реалій сьогодення, необхідно вважати систему відносин з приводу ефективного використання обмежених виробничих (і в першу чергу природних) ресурсів та управління ними з метою максимального задоволення потреб людини і суспільства та збереженні і відтворенні природного середовища.

Другий аспект – гуманістичний. Хоча економічна наука вивчає проблеми виробництва і розподілу життєвих благ, вона є наукою не лише про ці блага і ресурси. На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала у центрі економічних процесів і явищ. Вона виступала як виробник, як споживач, як суб’єкт економічних відносин, як носій кінцевої мети суспільного виробництва. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а господарську поведінку людини, поведінку у сфері економічної діяльності. В нинішній економіці людина – визначальний ресурс і чинник господарської діяльності. Вирішуючи практичні господарські проблеми, вона орієнтується не тільки на виробничі фактори. Дуже важливими є морально-етичні засади, господарська культура, історичні та національні традиції – все те, що називають менталітетом народу. Всі ці неекономічні чинники сьогодні суттєво впливають на формування економіки і розвиток суспільства в цілому. Так звані економічні “дива” – японське, німецьке, південнокорейське, китайське – зумовлені не лише технічними та технологічними факторами, а насамперед, менталітетом народів. Тому економічна теорія у процесі дослідження господарської діяльності має враховувати й морально-етичні та інші мотиви поведінки людей. В умовах сучасного постіндустріального суспільства змінюється зміст і класичного поняття “багатство”. Відбувається зміщення пріоритетів з багатства економічного до багатства соціального, гуманістичного. Його основним елементом є людський капітал, людина як особистість. Тому економічна теорія дедалі частіше матиме справу з проблемою людини, людської життєдіяльності, яка створює саму людину, людину як елемент багатства.

Економічна теорія використовує два рівні аналізу – макроекономічний і мікроекономічний. Звідси відповідно маємо дві частини економічної теорії – макроекономіку та мікроекономіку. Вперше чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз та мікроаналіз норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, на рівні національної економічної системи. Вона оперує такими поняттями, як валовий внутрішній продукт, національний дохід, загальний рівень зайнятості, інфляція, грошовий обіг, державний бюджет, сукупний попит та сукупна пропозиція, тощо.

Мікроекономіка вивчає поведінку окремих господарських суб’єктів – домогосподарств, підприємств, фірм. Вона аналізує ринки та ціни окремих ресурсів та товарів, витрати на їх виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію та окремий товар та інше. Відмінність між макро- і мікроекономікою можна образно визначити так: макроекономіка вивчає ліс, а мікроекономіка – окремі дерева. Водночас було б помилково вважати, що між предметами макро- і мікроекономіки є різна межа. Багато проблем є об’єктами досліджень обох частин економічної науки.

Економічна теорія у широкому розумінні, крім названих, включає такі розділи: основи економічної теорії (економікс, політична економія), мезоекономіка, мегаекономіка (світова економіка).

Основи економічної теорії (економікс, політична економія) – це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій та законів, закономірностей функціонування та розвитку економічних систем, власності, факторів виробництва, ресурсів та потреб, результатів виробництва, їх виміру та розподілу. Важливим питанням цього розділу є ринок і механізм його функціонування.

В останні десятиріччя швидко розвивається ще один напрям економічної науки – мезоекономіка (“мезо”- означає проміжний, серединний). Мезоекономіка займає проміжний рівень між мікро- та макроекономікою і вивчає закономірності функціонування споріднених міжгалузевих об’єднань: військово-промислового, паливно-енергетичного, аграрно-промислового комплексів, вільних економічних зон, галузей інфраструктури та ін. Її розвиток викликаний тим, що у сучасній економіці дедалі більшу роль відіграють господарські суб’єкти “середнього рівня”. Відбувається господарська автономізація регіонів, посилюється роль галузей і підгалузей національної економіки. Це нове і специфічне середовище, в якому діють господарські мікро одиниці і є об’єктом вивчення мезоекономіки. Німецький економіст Г.Петерс так визначає предмет цього напряму економічної науки: “Мезоекономіка є тією частиною економіки, яка займається дослідженням, з’ясуванням і визначенням економічно-структурних етапів речей і явищ у площині галузей господарства, людських груп і регіонів, тобто середніх економічних агрегатів, а також проблемами економічної політики секторів і регіонів з урахуванням впливу різних груп”.

Мегаекономіка (світова економіка) - вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто найважливіші форми міжнародних економічних відносин, принципи їх функціонування і регулювання, Це проблеми світової торгівлі і міжнародної валютно-кредитної системи, міграції капіталів і робочої сили, міжнародної економічної інтеграції і економічних аспектів вирішення глобальних проблем нашої цивілізації. Найважливішими категоріями цього розділу є інтернаціоналізація виробництва, глобалізація, експорт, імпорт, валютний курс, торговий і платіжний баланси, різні інструменти та інституційно-організаційні форми регулювання міжнародних економічних відносин.

В залежності від функціональної мети економічну теорію поділяють на позитивну і нормативну.

Позитивна економічна теорія має справу з фактами, тобто вона ставить собі за мету всебічно пізнати економічні процеси і явища, розкрити їхні взаємозв’язки і взаємозалежності, які зумовлені реальною дійсністю.

Нормативна економічна теорія передбачає оціночні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми.

Отже, позитивна економічна теорія вивчає те, що є, а нормативна – узагальнює суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економічна наука досліджує фактичний стан економіки, а нормативна визначає, які конкретні рішення треба прийняти, тобто є рекомендаційною. Наприклад, твердження : “Рівень безробіття становить 7,8% за рік” є позитивним. А : “Рівень безробіття треба знизити” є нормативним. Продукт позитивної економічної теорії – знання, узагальнення, економічний аналіз, продукт нормативної – практичні рекомендації.