4. Розвиток системи сучасного цивільного права: реалії сучасності та подальші перспективи.

Після введення в дію Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і Господарського кодексу України (далі – ГК) у розвитку цивільного і господарського законодавства стала простежуватися нова загрозлива тенденція – на законодавчому рівні не тільки всіляко обмежується значення та сфера застосування ГК, але й грубо порушуються основні засади ЦК. Нині можна нарахувати понад два десятки прийнятих після введення в дію ЦК законів, які регулюють інакше цивільні відносини ніж ЦК, без внесення змін до нього, як того вимагає ч. 2 ст. 4 цього ж кодексу.

У правове регулювання цивільних і господарських відносин вноситься плутанина, що призводить і може призвести до ще більш негативних наслідків у недалекому майбутньому. Особливо небезпечно ця тенденція стає в умовах економічно-фінансової кризи. Методичність таких кроків викликає підозру, що це робиться певними силами цілком свідомо з метою уповільнення економічного розвитку держави.

Показовим у цьому зв’язку є „розвиток” законодавства про таку важливу для економіки організаційно-правову форму здійснення господарської діяльності як господарські товариства.

Подальші перспективи:

- важливим завданням науки цивільного права на сучасному етапі розвитку суспільства є дослідження теоретично-правових основ подальшого розвитку цивільного права України на підґрунті європейських уявлень про приватне право, що базуються на рецепції римського права, які є першоджерелом більшості європейських кодифікацій, з коригуванням відповідно до вітчизняних уявлень про окремі правові інститути;

- однією з проблем, що виникають як у науковій, так і в практичній сфері, є співвідношення норм чинного Цивільного та Господарського кодексів між собою. З моменту набрання чинності цими кодексами точиться гостра дискусія між вченими щодо доцільності існування в правовій системі нашої держави двох кодексів, предмети правового регулювання яких значною мірою збігаються. Також важливим предметом дослідження є виявлення суперечності норм Цивільного та Господарського кодексів в частині дефініції ряду правових явищ;

- серед галузевих проблем актуальною є проблема більш детального регулювання особистих немайнових прав, які є предметом цивільно-правової охорони. Зокрема, це стосується права на життя (в т.ч. проблема еутаназії), права на здоров’я (право на інформацію щодо свого здоров’я, заборона незаконного проведення дослідів над людиною), права на інформацію тощо.

- у сфері права інтелектуальної власності, на думку учасників конференції, активному науковому дослідженню підлягають наступні аспекти: проблеми законодавчого встановлення правового режиму комерційних таємниць та «ноу-хау», перспективи законодавчого регулювання та охорони якісно нових результатів творчої діяльності (Веб-сторінок, творів мультимедіа, звукових торговельних марок тощо); розв’язання термінологічних суперечностей між Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

5. Загальна характеристика приватного права в основних правових системах сучасності.

Європейські системи приватного права на основі подібності визначальних ознак можуть бути згруповані у певні сукупності, котрі іменуються родинами приватного права.

Романська родина приватного права

Для неї характерний чіткий розподіл права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних, юридично рівних осіб, а публічне право слугує, насамперед, інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, в свою чергу, розглядається як таке, що складається з 2 частин: цивільного права (регулює відносини між фізичними особами) і торговельного права (регулює відносини між підприємцями).

Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифікованих актів, найбільш відомими з яких є ЦК Франції (Кодекс Наполеона) 1804 р. і Торговельний кодекс Франції 1809 р.

Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з римського права і тому з урахуванням структури підручників права в Стародавньому Римі називається "інституційною", включаючи в себе основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).

Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана) і ряду інших країн.

Центральноєвропейська родина приватного права

Як і для романської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових і приватноправових інтересів, дуалізм приватного права, а також існування кодифікованих актів, найважливішими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р.

Разом з тим між ними існують досить істотні відмінності.

Насамперед, до них відносяться: значний обсяг публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (зокрема, цивільних кодексів) центральноєвропейське цивільне право має основою так звану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів римського права). Відповідно, наприклад, Німецький цивільний кодекс складається з 5 частин (книг): Загальна частина, Зобов'язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право.

Англосаксонська родина приватного права

В основі цієї системи права лежить загальне право (результат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і статутне право (охоплює акти, що видаються парламентом).

Характерною є відсутність кодифікованих актів цивільного законодавства. Вони замінені законами з спеціальних питань і судовою практикою, що становить прецедентне право.

Прецедентне право становить систематизовані збірки рішень судів вищих інстанцій, застосування яких обов'язкове в аналогічних справах. Тому прецеденти є джерелами права.

Концепція англосаксонської системи цивільного права визначається провідним значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінена узагальненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на основі конкретних казусів.

Хоч в цивілістичній літературі існує точка зору, згідно з якою англосаксонська система уникла рецепції римського приватного права, однак це не так. Римське право вплинуло на цю систему цивільного права, але в особливій формі: вона запозичила методологію правотворчості римських юристів, зокрема, преторів, що становлять норми на основі практики і відповідно до її потреб.

Англосаксонська система приватного права поширена в Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська система), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких інших країнах.

Східноєвропейська родина приватного права

Для цієї системи характерною є відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому, означене стосується не тільки періоду існування у більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, але і практично всієї історії розвитку права в країнах цієї групи.

Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак останні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють їх.

Для юриспруденції характерні слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до переваження в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих "організаційно-правових" засобів.

Система побудови цивільних кодексів близька до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за сферу цивільно-правового регулювання виводяться сімейні відносини, відносини у галузі господарювання, але вводяться права інтелектуальної власності тощо).

Помітний вплив на структуру і зміст цієї системи права спричинило візантійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи. Східноєвропейська система приватного права існувала (і сьогодні зберігається) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусії, Росії тощо.