Види засобів масової інформації (змі)

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, в регіоні, на виробництві). Відмітні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний кількісний склад аудиторії, змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомленням або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (СМЯ). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які відзначаються регулярністю у зверненні до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов’язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світу, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує відповідно функції журналістики на основі певних специфічних особливостей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) дістала особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (натомість для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т. ін.). Друковані видання легко мати «при собі» і звертатися до «вилучення» інформації у зручний час, не заважаючи оточуючим, і за обставин, що не дозволяють або заважають слухати радіо чи дивитися телепередачі (в поїзді, метро, автобусі, літаку і т. ін.).

14) Поняття нації.

Соціальні спільноти — це відносно стійка сукупність людей, що має більш-менш однакові ознаками умов і способів життя, масової свідомості, спільність соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Види спільнот: сім’я, рід, плем’я, класи, соціальна група, народності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.

Етнос — стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, яка має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

		Етнос
↓		↓		↓
Плем’я		Народність		Нація

Нація — певна форма існування етносу, характерна для певного етапу історичного розвитку.

Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, території, певні ознаки психології, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.

					Ознаки нації
↓		↓		↓		↓		↓		↓
Єдина раса		Мова		Релігія		Звички		Цінності		Солідарність

►► Національна самосвідомість

Національна самосвідомість — сукупність соціальних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і прагнень народів тієї чи іншої держави створити необхідні для себе життєві умови, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз’єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступового об’єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Форми міжнаціональної диференціації
↓		↓		↓
Самоізоляція в цілому		Протекціонізм в економіці		Релігійний фанатизм
↓		↓		↓
Націоналізм у різних формах у політиці та культурі

Форми міжнаціональної інтеграції
↓		↓		↓
Економічні та політичні союзи		Транснаціональні корпорації		Міжнародні культурні та народні центри
↓		↓		↓
Взаємопроникнення релігій і культур, цінностей

Причини міжнаціональної інтеграції

1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов’язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

2. Економічний та політичний взаємозв’язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об’єднані в Європейський Союз (ЄЄ).

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

15) Поняття полікультурності як добросусідства культур.

«Плавильний котел» (melting pot) — концепція, згідно з якою США представляє собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. assimilatio — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. п., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація (лат. accumulare — накопичувати + cultura — обробіток) — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу.

З іншого боку, активізується прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії на/ держав.

Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі в цілому культурних відмінностей; обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставляється концепції «плавильне го казана» (англ. melting pot), де передбачається злиття всіх кулі тур в одну.

Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Види націоналізму: етнічний, державно-державний, no6утовий.

Шовінізм — крайня, агресивна форма націоналізму, названа так за ім’ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона.

Дискримінація (від лат. discriminatio — розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших держав.

Сегрегація (від пізньолат. segregatio — відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (мовою африканс apartheid — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і лат. caedo — вбиваю) — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Такі злочини в масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, спрямовані проти слов’янського та єврейського населення.

У гітлерівській Німеччині було знищено в таборах смерті (Треблінка, Освенцім) близько 6 млн. євреїв. Цю трагедію назвали голокостом (від грец. «всезнищення через спалення»).

Голокост (холокауст) (англ. holocaust від грец. holokaustos — спалений цілком) — загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 pp.

Сепаратизм (франц. séparatisme від лат. separatus — окремий) — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхн, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Ірредентизм (від італ. irredento — незвільнені) — 1) ідея возз’єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері), 2) політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції — в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

16) Україна в структурі загальноцивілізаційного процесу.

►► Проблеми та перспективи входження України до ЄС

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як незалежна держава. «Повернення до Європи» було проголошено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів — побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсовитратну економіку, вкрай занедбане довкілля та індустріально-суспільну свідомість, упродовж часу, що минув, не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку в СРСР.

На сьогодні позитивним є те, що Україна здобула статус країни з ринковою економікою. Після вступу до СОТ шанси України на вступ до ЄС помітно зросли. Адже принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у СОТ означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і надає можливість реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. За словами Пітте Мендельсона, комісара ЄС з питань торгівлі: «Вступ до СОТ започатковує новий етап в економічних відносинах України та Євросоюзу. Розпочатий процес стосується не лише торгових та інвестиційних потоків, він знаменує собою неухильну політичну та економічну інтеграцію до світової економіки та поглиблення партнерства між Україною та Євросоюзом».

Таким чином, власне вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово-промислових груп і населення дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10-15 років. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше використовуватиметься трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми. Водночас не варто замовчувати або применшувати складність європейської інтеграції. Зрозуміло, що цей процес буде тривалим і непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм країн — членів ЄС. Для окремих секторів виробництва, навіть регіонів, це може мати досить несприятливі наслідки, проте потенційні втрати та здобутки від зближення з Європою перевищують можливі витрати та ризики.

Для України основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров’я, якості інформації, екології, вільного руху праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція — це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських культурних традицій. Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку, оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, окрім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику. Російська музика, що абсолютно неконкурентоспроможна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах. Вихід на захищений від неліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців.

17) Я - член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля.

►► Я — громадянин України

На Дельфійському храмі було викарбувано: «Пізнай самого себе». Саме із самопізнання й починається визначення мети життя. Поняття «Я» дуже складне. Кожна людина бачить себе по-різному. Тому розрізняють «реальне Я» — те, якою уявляє себе людина; «динамічне Я» — те, якою людина хоче стати; «фантастичне Я» — якою вона бачить себе у мріях; «майбутнє Я» — якою вона може стати.

Досвід людства показує, що по-справжньому пізнати себе і стати краще змогли лише ті люди, що діяли на благо інших людей. Щоб отримати ту долю, якої ви прагнете, треба уважно вивчати і свідомо формувати свій характер. Формується характер під впливом трьох умов: спадковості (того, що відрізняє людину від народження від інших людей); суспільного середовища, самовиховання. Характер проявляється у звичках, манерах людини, ставленні до навколишньої дійсності.

Кожен член суспільства є представником тієї чи іншої соціальної групи, тієї чи іншої нації. Всі ми, хто живе в нашій країні, незалежно від соціальної і національної приналежності, — громадяни своєї Вітчизни, своєї держави.

►► Що ж таке держава і що означає бути громадянином своєї країни?

У сучасному світі існує багато держав. Всі вони пройшли шлях історичного розвитку. Українська держава має свою історію. Сьогодні наше суспільство і держава переживають важкі часи. Триває становлення української незалежної держави. Давно відомо: щоб держава добре виконувала свої завдання, захищало права громадян, необхідні 3 гілки влади. У нинішній Конституції нашої країни закріплено принцип поділу влади. Законодавча влада належить Верховній Раді. Функції виконавчої влади покладено на Кабінет Міністрів України. Самостійність і право діяти незалежно від інших гілок влади визнаються і за органами судової влади. Президент України є главою держави.

Громадянство — це стійкий політичний правовий зв’язок людини з державою. Бути громадянином — значить користуватися певними правами і нести необхідні обов’язки по відношенню до своєї держави. Ці права та обов’язки визначено в Основному Законі країни — Конституції. З-поміж найважливіших прав людини — право на життя, свободу, особисту недоторканність, на вільну працю, відпочинок, на освіту, вільну участь у культурному житті суспільства, право на свободу думки, совісті і релігії.

Конституція України наділяє громадян широкими правами і свободами. Громадяни нашої країни рівні перед законом незалежно від походження, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії.

До того громадянина, що не виконує свої обов’язки, держава застосовує різні заходи впливу, які можуть бути дуже суворими або відносно м’якими. Свідоме та сумлінне виконання своїх обов’язків, засноване на розумінні їх необхідності, вміння правильно користуватися своїми правами не на шкоду оточуючим, активна й осмислена участь у політичному житті країни, готовність відстоювати демократичний правопорядок — ось ті громадянські якості, які так необхідні сьогодні кожному члену нашого суспільства.

У Загальній декларації прав людини записано: «Кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства або права змінити своє громадянство». Ці положення увійшли в нову Конституцію України.

Життя сьогодні швидко змінюється. Україна стала на демократичний шлях розвитку, на шлях створення правової держави, яка визнає за кожною людиною особисту недоторканність, свободу, незалежність, здатність самостійно вирішувати, що для неї важливо, цінне, вигідне.

Зв’язок людини з суспільством і державою чудово описує давнє словосполучення — «громадянин Батьківщини». Отже, як бачимо, держава також повинна підкорятися законам, володіти встановленими законом правами, а також нести відповідальність перед громадянином.

Люди давно зрозуміли величезні переваги порядку і страшну, руйнівну силу безладу. Важко позначаються на долях людей розбрат, сварки, нетерпимість, що переростають у нескінченні війни, революції, міжусобиці. Людям завжди був необхідний такий регулятор поведінки, який допоміг би їм спокійно домовитися щодо найгостріших проблем. Норми права внесли в життя суспільства елементи загальної угоди, громадянського миру, діалогу, домовленості.

Взаємозв’язок права і свободи чудово описав Еммануїл Кант у своєму категоричному імперативі: роби так, щоб свобода твоїх вчинків була сумісна зі свободою кожного й із загальними законами. Всі наші права точно визначені й записані в правових документах, прийнятих ООН, зокрема, Загальній Декларації прав людини, Міжнародній хартії прав людини, а також у Конституції та інших юридичних паперах, що стосуються прав людини.

Наша Конституція включає в себе певний набір цінностей, у тому числі й моральні:

• віра в добро і справедливість;

• цінності демократії: стверджувальні права і свободи людини; цінності патріотизму: вшанування пам’яті предків; цінності міжнародного співробітництва: усвідомлення себе частиною світового співтовариства;

• цінності соціального світу: ствердження громадянського миру і злагоди.

У переліку цивільних прав, проголошених у Загальній Декларації прав людини, одним із вихідних є право на свободу переконань. У людини в процесі життя формуються особисті погляди на світ, людей, самого себе. Жорсткі погляди називаються переконаннями. Переконання утворюються внаслідок роботи нашого розуму. Кожен громадянин з часом формує особисті переконання та за умови дотримання законів і моральних норм обирає згідно з цими переконаннями ту чи іншу лінію поведінки.

Хто рухається вперед у знанні, але відстає у моральності, той більше прямує назад, ніж вперед. Арістотель