3. Принцип доступності й індивідуалізації

Дітям притаманні вікові і статеві відмінності. Більш того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати у процесі навчання і виховання.

Природа індивідуальних особливостей обумовлена:

а) біологічними причинами (вік, стать, генетично обумовлені особливості, працездатність тощо);

б) соціальними причинами (сім’я, школа, оточення);

в) психічними процесами (сприйняття, пам’ять, мислення, воля, характер, схильності);

г) фізичним розвитком.

Індивідуальний темп навчання – природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв’язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідно різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

Індивідуальний темп навчання – відносно стабільний і повинен тривати протягом всього періоду навчання в школі.

Отже, однією з центральних проблем фізичного виховання і потужних резервів підвищення його ефективності є проблема індивідуалізації, яка обумовлена об’єктивним, органічно властивим класно-урочній системі, протиріччям між колективною формою навчання і особистісним способом засвоєння навчального матеріалу.

Внаслідок різної підготовленості і зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей учнів, темп засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їх проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів.

У цьому зв’язку П. Блонський стверджував, що хороший вчитель відрізняється від поганого тим, що для першого всі діти різні, а для другого – всі однакові. На думку Д.Локка, за одною методикою не можна навчити навіть двох дітей.

Шлях реалізації індивідуальних можливостей – диференційоване навчання (пристосування навчального матеріалу до індивідуальних можливостей учнів шляхом диференціації методів, засобів інтенсивності навчальної діяльності стосовно груп, сформованих приблизно однакових за рівнем підготовленості учнів).

Навчання і виховання варто будувати так, щоб вони завжди були розвиваючими. Для цього враховують існуючий рівень рухового досвіду, фізичного і психічного розвитку дитини, прагнучи забезпечити доступність фізичного виховання шляхом постановки завдань, що повністю відповідають можливостям учнів. При цьому спираються не на існуючий рівень розвитку, а на найближчі потенційні можливості учнів …(с.125 !).

Конкретне визначення міри доступного – одна із найскладніших проблем фізичного виховання. Оптимальна міра доступного в навантаженнях, яка визначає його верхню (адаптаційну) межу, визначає повну відповідність між можливостями учня і трудністю поставлених перед ними рухових завдань.

Учитель не має права працювати на уроці з окремими учнями – найбільш підготовленими, або відстаючими. Він повинен встановити з усіма стосунки довір’я та повного взаєморозуміння.

Для цього слід враховувати багато особливостей учнів та відповідно до них діяти, а саме:

1. Враховувати відмінності у ставленні дітей до навчання і його результатів.

2. Кількість і обсяг необхідних вправ для засвоєння і закріплення навчального матеріалу в кожного учня різні і отже, темп навчання різних учнів неоднаковий.

3. При оволодінні технікою рухових дій слід підбирати підвідні вправи відповідного характеру і обсягу залежно від навчальних успіхів учнів.

4. Істотно відрізняються можливості учнів витримувати фізичні і психічні навантаження (допомогу … забезпечують …таблиці розрахунків кількості повторювання завдань, переведені в проценти від максимального результату учнів. Наприклад, три серії згинань рук … 70% від максимального результату в кожній серії…).

5. Позитивним слід вважати досвід учителів, які оцінюють учнів не за їх абсолютними показниками, а за приростом до початкового результату.

6. Неоднаково учні сприймають інформацію залежно від методу її передачі…. Це служить однією з причин необхідності вивчення особливостей сприйняття учнів і комплексного використання методів навчання.

7. Диференційний підхід вимагає відповідної матеріальної бази. Йдеться не тільки про різну вагу і висоту приладів, але і про створення організаційних передумов індивідуалізації (наприклад, при навчанню стрибкам у висоту, використовують 5-6 секторів з різною висотою).

8. Реалізуючи принцип індивідуалізації, слід враховувати такий важливий соціально-психологічний феномен, яким є ефект суперництва. Психологами встановлено, що знаходження особи в контакті з іншими стимулює її діяльність.

Індивідуальна робота з учнями не виключає колективних дій…. Нарешті колективні та індивідуальні дії – це не тільки способи організації діяльності, а й широкі можливості для виховання особи.

шляхи реалізації принципу доступності й індивідуалізації	Враховувати вікові і статеві відмінності учнів
	Забезпечити індивідуальний темп навчання для кожного учня
	Диференційоване навчання
	Навчання і виховання повинні бути розвиваючим
	Визначати індивідуальну міру доступності
	Враховувати ставлення дітей до навчання
	Враховувати соціально-психологічний феномен, яким є ефект суперництва