3. Політична організація суспільства.

Під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загальнонаціональному

вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної системи в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

І це дуже важливо оскільки політична система найбільш повно забезпечує участь усіх громадян, які цього хочуть і мають можливість, в управлінні державними і суспільними справами,

Отже, говорячи про державу, органи і організації, як особливі ланки політичної системи, нам лише залишається добавити, що це є найбільша розвитку сучасного суспільства, і їхнє функціонування дозволить нам просуватися далі до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості, а цього не було б, якщо б не було політичної системи суспільства з її функціями, задачами і цілями на майбутнє. Проте не існує єдиної думки про політичну систему, я вважаю, що при детальному подальшому її досліджені ця думка знайдеться, що допоможе нам краще зрозуміти це суспільне, державне і політичне явище.

4. Держава як ядро політичної системи суспільства.

Саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром.

Саме навколо державної влади як концентрованого втілення політики в загальнонаціональному вимірі формуються інтереси інших політичних інститутів, точиться боротьба політичних партій за те, щоб здобути важелі державного управління.

Особливий статус держави в політичній системі суспільства обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:

1) об'єднує все населення країни на умовах особливого членства в державі, своєрідної належності до держави, що пов'язана з фактом постійного проживання на її території, або набуття такої специфічної ознаки, як громадянство чи підданство. Це дає можливість кваліфікувати державну владу як найбільш ефективний засіб мобілізації зусиль всіх членів суспільства, дозволяє державі на відміну від політичних партій використовувати найвагоміші ресурси суспільства, насамперед — адміністративний ресурс, для вирішення тих чи інших актуальних проблем;

2) виступає як усередині країни, так і за її межами від імені і за і країни, так і за її межами від імені і за уповноваженням народу як єдиного законного представника народного (національного) суверенітету. Жодна політична партія чи політичний рух не мають таких виняткових повноважень, не можуть виступати від імені народу, оскільки представляють інтереси лише його певної частини. У міжнародних відносинах це дозволяє державі уособлювати народ, бути персональним членом міждержавного політичного спілкування, суб'єктом міжнародного права, заключати від свого імені міжнародні договори, входити до складу міжнародних організацій.

3) являє собою єдину форму політичної організації населення, яка відбиває і реалізує загальнонаціональну волю, що інтегрується на основі інтересів громадян, соціальних груп та верств населення за посередництвом інститутів громадянського суспільства, зв'язує в одне ціле як політичну систему суспільства, так і все суспільство в цілому. В цьому розумінні держава виступає ознакою, атрибутом сучасного суспільства, яке здатне усвідомлювати свою ідентичність, виокремлювати власні актуальні проблеми і вирішувати їх солідарними зусиллями всіх своїх громадян;

4) державна влада як найбільш суттєва ознака державної організації має таку політико-правову властивість, як суверенність, що дає можливість визнавати державну владу верховною над проявами інших форм публічної влади всередині країни, що тягне за собою право визнавати недійсними будь-які протизаконні рішення інших суб'єктів політичної системи, та незалежною у міждержавних стосунках;

5) видає загальнообов'язкові правила поведінки, насамперед у формі законів, а також інших нормативно-правових актів, доводить їх до реалізації. Звичайно, політичні партії також можуть приймати свої акти-статути, програми, поточні рішення, але ці документи мають лише внутрішнє значення, поширюються тільки серед їх членів, доводяться до реалізації організаційними засобами партії та виховною роботою;

6) має постійний професійний апарат для здійснення управління суспільством, у якому працюють спеціально підготовлені для такої діяльності кадри — державні службовці. Для їх професійного навчання та підготовки функціонує розгалужена система підготовки та підвищення кваліфікації працівників державного апарату. Статус державних службовців і питання проходження ними служби в державних органах регулюються спеціальним законодавством;

7) володіє монополією на легальне застосування насилля, яке здійснюється за допомогою збройних сил та інших «матеріальних придатків влади» — установ для утримання засуджених тощо. На цю обставину яскраво вказував відомий німецький соціолог XX століття М. Вебер, який зазначав, що не може існувати соціологічного визначення держави через її функції чи напрями діяльності, оскільки вона може займатися різноманітною діяльністю відповідно до обставин, що склалися в конкретно-історичній ситуації, але завжди за будь-яких обставин і в будь-які часи держава володіє монополією на насилля, застосування примусових заходів

Тому жодна політична партія не може претендувати на створення власних збройних формувань, створювати загальні нормативно-правові акти, застосовувати до своїх членів чи інших осіб заходи примусового характеру. Зокрема, присвоєння політичними партіями чи іншими об'єднаннями громадян повноважень на утворення воєнізованих формувань забороняється Конституцією України 1996 року і переслідується законом, Єдиним законодавчим органом є ВВР тощо.