Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів.

• Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 р.р., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій в західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію - Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію - "Галицько-Руська матиця".

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

Основні підсумки революції:

1. Ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголошення конституційного правління та громадянських прав.

2. Було покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Українці вперше самовизначилися як нація зі своїми інтересами і були представлені в парламенті.

• У другій половині XIX ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:

1. Москвофіли – реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею “єдиної російської народності від Карпат до Камчатки”, виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

2. Народовці – національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство “Просвіта”, яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянин. “Просвіта” мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи вона займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кінець XIX ст. “Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою.

На рубежі 70-80-х років народовський рух включається в політичне життя.

У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган – Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу автономії українських земель у межах Австро-Угорщини.

Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті.

3. Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

• У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв'язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене "Просвітою" Наукове товариство ім. Т.Шевченка, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.

• У кінці XIX ст. починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена в 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І.Франком та М.Павликом. Партія стояла на позиціях "наукового соціалізму" і своєю метою вважала утворення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.

У 1899 р. народовці на чолі з Є.Левицьким та В.Охримовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М.Грушевський та І.Франко. Партія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.

У 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (М.Ганкевич, С.Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо чисельність робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.

Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні, пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.

Виконайте вправу № 13.

Соціально-економічна модернізація України

У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 р.р., в Росії - в 60-70-роки XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення - вони створили умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

Розглянемо особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України

Наддніпрянська Україна

• Упродовж 60-80-х років XIX ст. завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.

• Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На к. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії - вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

• Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. На кінець XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.

• Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;

• Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на к. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

• Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 році його частка в Україні досягала 80-90%;

• Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на к. XIX ст. стало вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.