Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
zmist_mod_1_ustno.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
301 Кб
Скачать
☆

Класифікація коферментів за хімічною природою:

  1. невітамінні;

  2. вітамінні;

  3. вітаміноподібні.

До невітамінних коферментів належать: гем, глутатіон, нуклеотиди.

Гем. Структурною основою гему є протопорфірин IX, який складається з 4 пірольних кілець, які з’єднанні метиновими містками. До складу гему входить іон металу зі змінною валентністю (залізо або мідь), тому він може брати участь в окисно-відновних реакціях – віддавати та приймати електрони:

Гем, наприклад, входить до складу цитохромів мітохондрій, які транспортують електрони із субстратів на кисень і створюють умови для синтезу АТФ. Крім того, гемвмісними ферментами є каталаза та пероксидаза:.

Глутатіон – це трипептид, який містить SH-групу (однин з амінокислотних залишків – цистеїн). Ця група може брати участь у транспорті атомів водню і приєднанні молекул субстратів. Саме тому глутатіон входить до складу ферментів антиоксидантної системи клітин (глутатіонредуктаза та глутатіонпероксидаза) та бере участь у реакціях кон’югації при знешкодженні чужорідних сполук (глутатіон-S-трансфераза).

Нуклеотиди (АТФ, ГТФ, УТФ, ЦТФ, ТТФ) беруть участь у транспорті фосфатних груп при утворенні активних форм деяких сполук (глюкозо-6-фосфату, УДФ-глюкуронової кислоти, УДФ-холіну та ін.), які необхідні для синтезу більш складних молекул (глікогену, кон’югатів,фосфоліпідів та ін.).

До вітаміноподібних коферментів належать: ліпоєва кислота, коензим Q, хінонові коферменти, карнітин та ін.

Ліпоєва кислота бере участь у реакціях окисного декар-боксилювання і входить до складу таких мультиферментних комплексів, як піруватдегідрогеназа і α-кетоглутаратдегідро-геназа.

Коензим Q – жиророзчинний кофермент, який може транспортувати електрони та протони і тому бере участь у окисно-відновних реакціях при роботі дихального ланцюга мітохондрій (робота цього ланцюга необхідна для синтезу енергії у клітині).

Хінонові коферменти (топахінон, триптофан-триптофілохінон та ін.) утворюються при конденсації глутамату та тирозину; беруть участь у транспорті атомів водню. Ці коферменти є складовою моноамінооксидази (МАО), гістаміназ тощо.

Карнітин необхідний для транспорту жирних кислот у мітохондрії для подальшого їх окиснення та продукції АТФ.

До вітамінних коферментів належать похідні водороз-чинних вітамінів. У наступній таблиці (табл. 4) наведені приклади деяких вітамінів, їх коферментних форм та функція:

Класифікація коферментів за механізмом дії:

  1. переносники атомів водню,протонів, електронів;

  2. переносники окремих хімічних груп.

  1. Механізм дії ферментів: гіпотези ферментативного каталізу Е.Фішера та Д. Кошленда. Гіпотеза Е. Фішера – «ключ і замок», в основі специфічності за цією гіпотезою лежить жорстка просторова відповідність, субстрату, і активного центру ферменту. Гіпотеза Д. Кошленда – індукована адаптація ферменту до субстрату, згідно з нею конфігурація ферменту і його активного центру є гнучкою і еластичною, що змінюється під впливом субстрату, тобто субстрат індукує у ферменті конфігурацію молекул відповідно до власної структури.

  2. Механізм дії ферментів: молекулярні механізми ферментативного каталізу. Хімотрипсин належить до серинових протеаз, тобто в активному центрі ферменту амінокислотний залишок серину відіграє важливу роль у каталітичному перетворенні молекули субстрату. Цей фермент каталізує гідролітичне розщеплення пептидних зв’язків, які утворені амінокислотами Тир, Фен, Трп.

Механізм дії хімотрипсину ілюструє поєднання таких молекулярних механізмів дії, як кислотно-лужний та ковалентний каталіз та включає декілька стадій, які описані нижче.

Етапи ферментативного каталізу хімотрипсину:

1) імідозольна група Гіс57 відтягує на себе електронну щільність від –ОН групи Сер195. Це полегшує атаку пептидного зв’язку молекули субстрату -ОН групою серину:

  1. розщеплення пептидного зв’язку, вивільнення 1 продукту реакції та утворення проміжного нестабільного ковалентно зв’язаного комплексу – ацилферменту:

3) атом азоту, що входить до імідозольної групи Гіс57, взаємодіє з молекулою Н2О, яка депротонується і утворює нуклеофільний гідроксид-іон. Саме цей іон атакує ефірний зв'язок в ацилферменті:

4) ефірний зв'язок в ацилферменті розщеплюється, тобто відбувається деацилювання, після чого вивільняється другий продукт реакції:

Після того як другий продукт реакції виходить з активного центру відбувається, регенерація ферменту, і він знову може каталізувати гідроліз наступного субстрату.

Аналогічний механізм дії характерний для ацетилхолін-естерази – ферменту, який гідролітично розщеплює ацетилхо-лін. Цей фермент в активному центрі містить Гіс, Сер, Тир, які беруть участь у формуванні ацилферменту, його розщепленні з утворенням продуктів реакції та регенерації структури активного центру після реакції. Тобто в основі дії ацетилхолінестерази лежать два основних молекулярних механізми – ковалентного та кислотно-лужного каталізу

  1. Механізм дії ферментів: стадії ферментативного каталізу, утворення фермент-субстратного комплексу. Термодинаміч-ні закономірності ферментативного каталізу. Три стадії ферментативного каталізу:

  1. Утворення зворотного фермент-субстратного комплексу (ES). На цьому етапі субстрат певним чином орієнтується в активному центрі ферменту та нековалентно зв’язується з функціональними групами в ньому. Слабкі зв’язки, які утворюються в ході такої взаємодії, можуть руйнуватися, тому субстрат може відділятися від активного центру – стадія зворотна.

  2. Утворення однієї або декількох активних форм ES з подальшим утворенням продукту реакції (Р).Відбівається розхитування зв’язків у молекулі субстрату, розрив їх та утворення нових із каталітичним центром ферменту. Ця стадія відбувається найбільш повільно, тому швидкість цієї стадії визначає швидкість усієї ферментативної реакції.

  3. Відділення готового продукту реакції від ферменту. Швидкість її перебігу залежить від дифузії продукту в середовище. Ця стадія, як і друга, є незворотною.

В утворенні ферментосубстратних комплексів беруть участь водневі зв’язки, електростатичні та гідрофобні взаємодії.

Термодинамічні закономірності

З термодинамічної точки зору ферменти прискорюють хімічні реакції в організмі завдяки тому, що знижують енергію активації (Ea). Еа введена Сванте Августом Арреніусом для характеристики швидкості реакції. Еа – це мінімальна кількість енергії, яку слід надати молекулам речовини для того, щоб вони подолали енергетичний бар’єр, тобто вступили в реакцію. Тобто за наявності ферменту в реакційному середовищі більша кількість молекул може подо-лати енергетичний бар’єр реакції і перетворитися в продукт.

  1. Кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості реакції від концентрації субстрату, ферменту, рН та температури. Кінетика алостеричних ферментів. Кінетика ферментів – це розділ ензимології, який вивчає залежність швидкості ферментативної реакції від хімічної природи та умов взаємодії субстрату з ферментом, а також від факторів навколишнього середовища.

Залежність V ферментативної реакії від рН

Для кожного ферменту існує своє оптимальне значення рН (рНопт) – це таке рН, при якому швидкість ферментативної реакції оптимальна. При відхиленні від оптимального рН активність ферменту знижується, навіть до мінімуму при значних змінах реакції середовища.

Зміна активності ферменту при різних рН пояснюється:

1) впливом рН на ступінь іонізації функціональних груп в активному центрі ферменту.

2) впливом рН на функціональні групи в молекулі субстрату і, таким чином, на просторову організацію S та спорідненість його до ферменту.

«Дзовоноподібна» залежність активностей ферментів від змін рН визначається їх білковою природою ,зсувами в дисоціації змін молекул.Більшість внутрішньоклітинніх та тканих ферментів організму людини найактивніші в нейтральному,слаболужному або слабо кислому середовищі.Ферментами з оптимумами при екстремальниз значеннях рН є пепсин(рНопт=1-2)і аргіназа(рНопт=10-11).

Залежність Vферментативної реакції від tоС

Дуже важливим є вплив температури на конформаційні зміни в молекулі білка-ферменту і, у свою чергу, на структуру активного центру ферменту.

Кожен фермент має оптимальні значення tоС, при яких швидкість реакції максимальна, - це температурний оптимум (tоСопт). При зростанні температури вище 37-38оС (температурний оптимум для більшості людей)відбуваються структурні зміни в молекулі ферменту і в його активному центрі, які призводять до зниження активності. Більшість ферментів інактивуються при 40-50оС. Значне підвищення температури викликає навіть денатурацію молекул білка-ферменту з повною втратою каталітичної активності.

Залежність V ферментативної реакції від концентрації ферменту

В умовах надлишку субстрату в реакційному середовищі залежність швидкості реакції від концентрації ферменту має прямо пропорційний характер (рис.12). Тобто в живих клітинах чим більше молекул ферменту, тим швидше відбувається реакція. Цей принцип закладений в основу одного із шляхів регуляції ферментативних процесів, який має назву «зміна кількості ферментів у клітині». Основними механізмами цього шляху є індукція і репресія синтезу ферментів, які будуть розглянуті нижче у відповідному розділі.

Залежність V реакції від [S].

Ця залежність може бути описана рівнянням Міхаеліса-Ментен, .

Поступово з підвищенням концентрації субстрату відбувається насичення активних центрів ферменту молекулами субстрату. Наближення до максимальної швидкості реакції (Vmax) без подальшої зміни цієї швидкості означає, що усі активні центри молекул ферменту зайняті, і подальше підвищення швидкості неможливе – вона досягла максимально можливого значення (ефект насичення).

  1. Рівняння Міхаеліса – Ментен і графічне зображення його компонентів. Використання Кm для характеристики активності ферментів і передбачення можливості перебігу метаболічних процесів у клітині. Рівняння Міхаеліса-Ментена

Km – це така концентрація субстрату ([S]), при якій швидкість реакції дорівнює половині максимальної швидкості (V = 1/2Vmax) та може служити мірою спорідненості ферменту до субстрату.

Чим менше Km, тим більша спорідненість ферменту до конкретного субстрату. В цьому випадку умови для перебігу реакції є дуже вигідними, тому що рівновага зміщена у бік утворення фермент-субстратного комплексу, і саме тому для перетворення необхідна невелика концентрація субстрату. Крім того, Vmax може бути досягнута саме при незначних концентраціях субстрату.

У разі коли Km має велике значення, спорідненість ферменту до субстрату низька і ферментативну реакцію не можна вважати високоефективною, тому що вона потребує значних концентрацій субстрату.

Vmax та Km – це дві кінетичні константи, за допомогою яких можна характеризувати ефективність будь-якої реакції, у тому числі й invitro.

  1. Загальні принципи та методи визначення одиниці виміру активності та кількості ферментів. Основними одиницями вимірювання активності є:

  1. міжнародна одиниця активності (МО), або стандартна одиниця - юніт (U):

1 МО відповідає такій кількості ферменту, яка каталізує перетворення 1 мкмоля субстрату за 1 хвилину при оптимальних умовах роботи ферменту (температури, рН, відсутність інгібіторів або активаторів);

2)катал – нова одиниця; 1катал(кат) відповідає такій кількості каталізатора, який перетворює 1 моль субстрату за 1 секунду.Кількість каталів визначають за формулою

3) для визначення кількості активних молекул ферменту в білковій масі використовують питому активність, яка дорівнює кількості одиниць активності ферменту в перерахунку на 1 мг білка:

За результатами визначення питомої активності можна оцінити ступінь очищення ферменту від сторонніх білків – чим вища питома активність, тим менший вміст стороннього білка.

4) Молекулярна активність – кількість молекул субстрату, які перетворюються під дією однією молекули ферменту за 1 хвилину.

Молекулярна активність дорівнює відношенню числа одиниць ферменту у зразку до кількості ферменту у мікромолях.

Загальни принципивизначення активності ферментів:

  1. активність ферменту вимірюють за швидкістю накопичення продукту реакції або зникнення субстрату в реакційному середовищі; саме ця швидкість є мірою активності ферменту;

  2. для коректного визначення активності створюють оптимальні умови для роботи ферменту, які встановлюють для кожного ферменту:

    • оптимальну температуру;

  • оптимальну рН (використовують спеціальні буфери);

  • концентрація субстрату не повинна лімітувати швидкість реакції, і тому середовище має бути насиченим молекулами субстрату (максимально можливо) для підтримки максимальної швидкості реакції;

  • при визначенні активності складного ферменту слід враховувати необхідність кофактора, який слід додати також до насичення;

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]