Мисленнєві операції

Мислення людини завжди спричинене пізнавальними потребами. Процес пізнання передбачає багато мисленнєвих операцій, серед яких провідне місце посідають аналіз, синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення.

1. АНАЛІЗ. Суть його полягає в розчленуванні цілого на частини, складного — на його компоненти, структури свідомості — на її елементи, поняття — на його ознаки.

Аналіз (гр. — розкладання) — розчленування об'єктів у свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

2. СИНТЕЗ. За своїми сутнісними ознаками є протилежним до аналізу процесом.

Синтез (гр. — з'єднання, складання) — мисленнєва операція, в процесі якої об'єднуються в єдине ціле виділені в аналізі певні частини, аспекти, ознаки і властивості об'єктів.

3. ПОРІВНЯННЯ. Особливість його виявляється у переході знань від одиничного до одиничного, на відміну, наприклад, від умовиводу, де знання спрямовуються від одиничного до загального чи навпаки.

Порівняння — мисленнєва операція, яка дає змогу встановити схожі і відмінні ознаки об'єктів, що аналізуються. Усяке порівняння об'єктів розпочинається з їх зіставлення, тобто із синтезу.

4. АБСТРАГУВАННЯ. Специфіка цієї мисленнєвої операції полягає у відстороненні від одиничного, випадкового, несуттєвого задля пізнання суттєвого.

Абстрагування (лат .— відтягую, відриваю) — виокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об'єктів, яким вони властиві.

5. УЗАГАЛЬНЕННЯ. Завдяки узагальненням людина спромагається глибоко пізнати суть процесів і явищ, з'ясувати їх істотні ознаки.

Узагальнення — мисленнєва операція об'єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками. Узагальнення поділяють на емпіричні й теоретичні.

• Емпіричні узагальнення здійснюють шляхом порівняння чуттєво даних ознак і виявлення серед них спільних.

Теоретичні узагальнення ґрунтуються на глибокому аналізі об'єктів, виділенні істотних і спільних ознак за рахунок аналізу та абстрагування.

Результати узагальнення дають змогу поділяти об'єкти на певні види, групи, класи тощо. Така операція називається класифікацією.

Мислення і розв'язування задач

Проблемна ситуація — маловиразне, не дуже чітке і малоусвідомлюване враження, яке ніби сигналізує: «щось не так», «щось не те». Це означає, що у своїй діяльності людина наштовхується на невідоме і незрозуміле, що спричиняє в неї інтелектуальні труднощі.

У розв'язанні задач виділяють декілька етапів:

1. Усвідомлення змісту задачі. Вже при першому читанні задачу поділяють на умову і вимогу, тобто встановлюють, що відомо і задано, а що треба визначити чи встановити. Від чіткості й повноти аналізу умови залежить швидкість і правильність операції синтезу, яка дає змогу висловити здогад про шлях розв'язання задачі.

2. Формулювання гіпотези. Фактично це — вибір стра­тегії розв'язання, тобто домінуючої тенденції в інтелекту­альній поведінці суб'єкта, який розв'язує задачу. Вона визначає послідовність виконання дій і залежить від якос­ті аналізу умови і досвіду розв'язання інших задач. Чим більший досвід розв'язання схожих задач, тим легше вда­ється встановити подібність між ними і на основі узагаль­нення перенести спосіб розв'язання відомих задач на розв'язання нової. Значно полегшує таку роботу викорис­тання знакової символіки.

3. Перевірка гіпотези. Вона може проводитися різни­ми способами. Найпоширенішим із них є практичне за­стосування гіпотези до розв'язання задачі.

Якщо гіпотеза не підтверджується, суб'єкт знову повер­тається до умови задачі і шляхом додаткового аналізу намагається встановити, що було пропущено чи не врахо­вано в гіпотезі.

Іноді після тривалих і невдалих спроб впоратися із задачею розв'язок виникає раптово, спонтанно. Таких при­кладів в історії науки чимало. Це траплялося, зокрема, з російським хіміком Дмитром Менделєєвим (1834—1907), та іншими дослідниками. Для позначення цих випадків гештальтпсихологія використовує термін «інсайт» — про­зріння, осягнення.