7.4. Кон'юнктурна теорія цінності грошей м. І. Тугана-Барановського

Наприкінці XIX — на початку XX ст. з новою силою розгорі­лися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювало­ся низкою об'єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополіс­тичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держав в економічне життя країн. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефектив­ніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інституції стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність і принципи функціонування грошового механізму.

Одним із перших, хто усвідомив цю невідповідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, що склалися на той час (товарну та кількісну), був М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних про­блем він виклав у праці «Паперові гроші та метал», що була опу­блікована в 1916 р.

Крім товарної теорії вартості грошей М. І. Туган-Барановсь­кий багато уваги приділив також кількісній теорії. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рів­няння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу та дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній фор­мі».

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

• її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і цінності грошей) у залежність тільки від одного чинника — кількості грошей, а решту чинників, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, — хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

• ігнорування «некількісних» чинників впливу на ціни зумов­люють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтвер­джується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означа­ла відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Тугана-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток, започаткувавши його неокласичний етап.

ПО-ПЕРШЕ, ВІН ДОВІВ, ВСУПЕРЕЧ І. ФІШЕРУ, ЩО НА РІВЕНЬ ЦІН ВПЛИВАЄ НЕ ОДИН, А ВСІ ЧИННИКИ, ЗАЗНАЧЕНІ В «РІВНЯННІ ОБМІНУ»: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значу­щість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, ін­струменти впливу на рівень цін тощо.

ПО-ДРУГЕ, ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ ДОВІВ, ЩО ВПЛИВ КІЛЬКОСТІ ГРО­ШЕЙ НА ЦІНИ НЕ Є ТАКИМ ОДНОЗНАЧНИМ, ПРЯМОЛІНІЙНИМ, ЯК ЦЕ ВИ­ЗНАЮТЬ ПРИБІЧНИКИ КЛАСИЧНОЇ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ. ЦЕЙ ВПЛИВ МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИСЯ НЕ ЗА ОДНИМ, А ЗА ТРЬОМА РІЗНИМИ ЗА ХАРАКТЕРОМ НАПРЯМАМИ: