5.2. Причини інфляції

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивес­ти з формули відомого «рівняння І. Фішера» M · V = Q · P. Серед­ній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:

,

тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), прискоренням обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об’єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. З цим висновком у принципі погоджуються як монетаристи, так і кейнсіанці. Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання пропозиції грошей.

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною й інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку.

Якщо ж монетарна політика націлюється на забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей і маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних ринках, тоб­то інфляцію. Монетарна політика може стати інфляційною також у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

Монетаристський механізм впливу грошово-кредитної політики, що провокує зростання пропозиції грошей, на розвиток інфляції показано на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Зростання цін за ліберальної монетарної політики

Якщо при зрівноваженості попиту (По) і пропозиції (Пр) на товарних ринках у точці 1, якій відповідає рівень цін Р₁, органи монетарного управління вирішать проводити більш ліберальну грошово-кредитну політику, щоб за рахунок збільшення пропозиції грошей забезпечити високу зайнятість чи монетизувати бюджетний дефіцит, то крива попиту на товари неминуче переміститься з позиції По₁ у позицію По₂. Це може викликати корот­кочасне зростання обсягів виробництва і зайнятості (до Qn), й установиться нова точка рівноваги між попитом і пропозицією — 2, якій відповідатиме вищий рівень цін — Р₂. Зростання зайнятості і заробітної плати призведе до подорожчання робочої сили, що спричинить скорочення виробництва і пропозиції. Крива пропозиції Пр₁ поступово зміститься вліво, в положення Пр₂, установиться нова точка рівноваги — 3 і новий, ще більш високий, рівень цін — Р₃ (при попередньому фізичному обсязі виробництва). Цей процес буде продовжуватися доти, доки органи монетарного управління робитимуть нові спроби за рахунок емісії забезпечити високу зайнятість і економічне зростання. У країні розпочнеться інфляція, зупинити яку можна лише відмовою від інфляційної монетарної політики.

Кейнсіанці сьогодні принципово погоджуються з тезою монетаристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростанні пропозиції грошей. Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами — чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропо­зиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до її першопричин.