2.5 Інтерв'ю

етнографічний спостереження анкетування інтерв'ю

Інтерв'ю - поряд з анкетуванням один з різновидів опитування при етнографічних та етно-соціологічних дослідженнях. На відміну від спостереження та анкетування інтерв'ю передбачає особисту бесіду дослідника і респондента. Інтерв'ю буває формалізованим (за заздалегідь складеним запитальника), напівформалізованим і відкритим, коли заздалегідь намічаються лише основні бесіди. У Етносоціологія частіше використовуються напівформалізовані програми - інтерв'ю, а в етнографії - відкриті. Якість інформації, одержуваної в процесі інтерв'ю, залежить від програми опитування та від взаємодії дослідника і респондента. При етносоціологічному вивченні етнічних орієнтацій велику роль грає, наприклад, співвідношення національної приналежності дослідника і респондента.

2.6 Метод пережитків

Метод пережитків - прийом дослідження, висунутий спочатку російським істориком і етнографом К. Д. Кавеліним, а через 20 років ще раз, самостійно розроблений англійським етнологом Е. Тайлор. У відповідності з основною ідеєю методу пережитків у культурі кожного народу зберігаються залишки минулого, за якими можна зробити висновки про стан речей на більш ранньому історичному етапі. На думку Тайлора, пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмінно залишки; 2) погляди і звичаї, що змінилися в процесі пристосування до нових умов, 3) відроджені звичаї та уявлення. У XIX ст. Метод пережитків послужив основою для виникнення цілого ряду теорій, що відносяться до первісної історії людства. Так, наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкції основних етапів первісної історії шлюбу і сім'ї, зробивши на підставі неодноразово зустрічався серед весільних звичаїв символічного викрадення нареченої висновок про загальну стадії розвитку, на якій шлюб взагалі ґрунтувався на викраденні нареченої.

2.7 Структурно-функціональний метод

Структурно-функціональний метод - спосіб аналізу системи, при якому приймається, що спостережувані елементарні структури виконують певні функції всередині системи або для структур більш високого порядку. Так, відповідно до А. Радкліфф-Брауну відносини між дядьком з боку матері і племінником мають свою функцію в рамках організації. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та інші функціоналістів застосовували подібний метод не тільки до аналізу гармонійної рівноваги всередині суспільної системи, але і для розкриття механізму виникнення і подолання конфліктів всередині неї. Структурно-функціонального методу може бути протиставлений системний підхід, при якому поняття структури і функції аж ніяк не відкидаються, але визнання наявність в системі різних змінних увазі, що під їх впливом функція певної структури може змінюватися.

2.8 Порівняльно-історичний метод

Порівняльно-історичний метод (у західній літературі зазвичай: порівняльний метод, крос-культурний метод, компаративний метод) - метод дослідження, що дозволяє шляхом порівняння виявляти загальне і особливе в розвитку країн і народів світу і причини цих подібностей та відмінностей. Кожне порівняльно-історичне дослідження ставить перед собою конкретні пізнавальні цілі, що визначають коло джерел та особливості використовуваних способів порівняння. Застосовуються в основному три види історичних порівнянь: 1) історико-типологічні (вивчають схожість конвергентних явищ); 2) історико-генетичні (досліджують явища, що мають генетичний зв'язок у їх розвиток, тобто діахронії); 3) історико-дифузійні (вивчають явища, що розповсюджуються в результаті запозичень). В останні десятиліття все більшого значення, особливо в західній етнографії, набувають математико-статичні міжкультурні (крос-культурні) дослідження для вивчення варіабельності і кореляції тих чи інших рис культури народів світу, що дозволяє виявити групи ознак і проектувати їх в минуле аж до первісності. Застосування порівняльно-історичного методу для проведення культурно-генетичних досліджень в історичній етнографії ставить за мету вивчення походження та формування етнічних культур, а також тих чи інших культурних явищ в рамках як одного етносу, так і всієї історико-етнографічної області, куди він входить (а також її межами). При цьому спочатку проводиться порівняльно-типологічне дослідження окремих компонентів культури етносу, а також типологічно схожих компонентів в інших споріднених культурах з обов'язковим картографуванням і виявленням ареалів типологічно схожих форм (на синхронному та діахронному рівнях). Потім ведеться порівняльне дослідження, типологічно, можливо, і різняться, але генетично пов'язаних компонентів аж до їх найдавніших вихідних прототипів (архетипів). У коло досліджуваних джерел включаються як реально існуючі об'єкти етнічних культур, так і реконструйовані на основі спогадів осіб старшого покоління, письмових джерел та ін, а також археологічні матеріали (останнє головним чином при вивченні матеріальної культури), що дозволяє виявити історичний розвиток тих чи інших культурних явищ. В останні десятиліття в США отримав деяке поширення неоеволюціонізма. Представники цієї школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М. Фрід, М. Салінса та ін.) також використовують порівняльно-історичний метод у своїх дослідженнях, які особливо в працях Салінса пов'язані з гак званим напрямом культурної екології. У сучасній західній етнографії порівняльно-історичний метод застосовується як метод культурної типології, який заперечує єдині закономірності історичного розвитку, що виділяє головним чином не загальні, а особливі риси в культурах народів світу. У таких на правліннях в етнографії, як історична школа, диффузіонізм і функціоналізм, порівняльний метод по суті, позбавлений історизму. У сучасних західних школах історичного синтезу та компаративістики, що набули поширення в суспільствознавстві, робляться спроби на основі Сі м. прийти до "історичного синтезу" картини розвитку народів світу, але досягнення в цій області поки ще дуже невеликі.