3. Адсорбція.

Вугілля (особливо деревне) має велику ад­сорбційну здатність.

Адсорбцією називається властивість вугілля та інших твердих або рідких речовин утримувати на своїй поверхні пари, гази і розчинені речовини.

Речовини, на поверхні яких відбувається адсорбція, нази­ваються адсорбентами. Речовини, що адсорбуються, назива­ють адсорбатами. Якщо, наприклад, розчин чорнила збовта­ти з дрібно розтертим вугіллям, а потім суміш профільтрувати, то у фільтраті буде безбарвна рідина — вода. У цьому ви­падку вся розчинена фарба адсорбується вугіллям. Вугілля — адсорбент, фарба — адсорбат.

У техніці як адсорбенти застосовують алюмосилікати, син­тетичні смоли та інші речовини.

Адсорбційна здатність вугілля зумовлюється його пору­ватістю. Чим більше пор, тим більша поверхня вугілля і тим більша адсорбційна здатність. Звичайно пори деревного вугілля частково заповнені різними речовинами, що знижує його адсорбційну здатність. Для підсилення адсорбції вугілля спеціально обробляють — нагрівають у струмені водяної пари, щоб звільнити його пори від забруднюючих речовин. Оброб­лене таким способом вугілля називають активним.

Активне вугілля широко застосовується для очищення цук­рового сиропу від домішок, які надають йому жовтого кольо­ру, для очищення рослинних олій та жирів. У медицині таб­летки з активного вугілля ("карболен") використовують для видалення шкідливих речовин з організму. Активне вугілля за­стосовується у протигазах для поглинання отруйних речовин. Фільтруючий протигаз, створений М.Д. Зелінським, застосовувався у світову війну 1914-1918 рр., що дало змогу вряту­вати життя багатьом десяткам тисяч людей.

4. Силіцій, його властивості, поширення в природі, застосування.

Силіцій займає місце в IV підгрупі періодичної таблиці Д.І. Менделєєва безпосередньо перед Карбоном та є повним аналогом останнього. Подібно до Карбону, Силіцій може як віддавати, так і приєднувати електрони, але його здатність до приєднання електронів виражена де­кілька слабкіше, ніж у Карбону. Найбільш типові для Силіцію, ті сполуки, в яких він виявляє ступінь окиснення +4,

Силіцій — другий після Оксигену елемент за пошире­ністю в земній корі – 25,8% від маси земної кори. У вільно­му стані Силіцій у природі не зустрічається, однак більша частина земної кори складається із силікатних порід. Найбільш поширений кремнезем SіО₂, ярій зустрічається, у вигляді піску та кварцу. Крім того, природний Силіцій зустрічається у вигляді силікатів — похідних кремнієвої кислоти:

• польовий шпат (альбіт) NaAlSi₃O₈;

• польовий шпат (ортоклаз) КА1Sі₃О₈;

• глина (каолін) А1₂О₃ • 2SіO₂ • 2Н₂О;

• азбест 3МgO • 2SіО₂ • 2Н₂О;

• слюда КА1₃[Sі₃О₁₀] (ОН, F)₂;

• тальк ЗМgО • 4SіО₂ • Н₂О;

• нефелін Меt(А1SіО₄) (Меі —Na, К) та ін.

Сліди силіцію знайдені в організмах рослин та тварин.

Добування. У промисловості силіцій добувають відновленням дво­окису силіцію вугіллям в електричних печах:

SіО₂ + 2С = Sі + 2СО

Здобутий таким чином силіцій завжди містить домішки. Більш чистий силіцій добувають відновленням двоокису силіцію алюмінієм або відновленням 4-хлористого силіцію SіСl₄ цинком:

3SiO₂ + 4Al = 3Si + 2Al₂O₃

SiCl₄ + 2Zn = Si + ZnCl₂

Карбон, Алюміній та Цинк є відновниками, Силі­цій — окисником. В лабораторії як відновник використо­вують Магній.