2.4. Прокурорський нагляд за додержанням вимог закону при затриманні підозрюваного та застосуванні запобіжних заходів під час досудового розслідування

Запобіжні заходи – це різновид заходів забезпечення кримінального провадження попереджувального характеру, які застосовуються слідчим суддею або судом за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, стосовно підозрюваного, обвинуваченого з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам його можливої неправомірної поведінки.

Згідно з КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України); 2) особиста порука (ст. 180 КПК України); 3) застава (ст. 182 КПК України); 4) домашній арешт (ст. 181 КПК України); 5) тримання під вартою (ст. 183 КПК України); 6) затримання як тимчасовий запобіжний захід (ст. 176 КПК України). Крім того, до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого можуть бути застосовані такі запобіжні заходи: передання під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників та передання під нагляд адміністрації дитячої установи (ст. 493 КПК України). До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом запобіжні заходи у вигляді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК України). При здійсненні видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиції), застосовуються тимчасовий арешт (ст. 583 КПК України) та екстрадиційний арешт (ст. 584 КПК України), які за своєю правовою природою є триманням під вартою, що застосовується в особливому порядку і спрямоване на забезпечення можливості видачі особи.

Запобіжні заходи характеризуються такими ознаками: вони завжди пов’язані з обмеженням конституційних прав людини; застосовуються слідчим суддею, судом виключно за наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України; застосовуються до обмеженого кола осіб – підозрюваного, обвинуваченого; мають особистий (персональний) характер, оскільки обмежують особисті права цих суб’єктів кримінального провадження; мають специфічну мету – забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам його можливої неправомірної поведінки; їх перелік, встановлений законом, є вичерпним (ст.ст. 176, 493, 508, 583, 584 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених вказаним Кодексом.

При цьому, як зазначено в п. 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Визначення конкретного запобіжного заходу, крім наявності підстав для цього, вирішується з урахуванням сукупності обставин, що беруться до уваги при обранні запобіжного заходу, якими обов’язково є: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Обов’язок доведення перед слідчим суддею, судом наявності підстав для застосування запобіжних заходів покладено на прокурора, який повинен обґрунтувати їх існування та доцільність обрання конкретного їх виду.

Умовами законності застосування запобіжних заходів є такі положення: 1) прийняття рішення про їх застосування виключно після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР; 2) застосування запобіжних заходів на підставі ухвали слідчого судді, суду; 3)наявність підстав для обрання запобіжного заходу, які знайшли своє відображення в описово-мотивувальній частині ухвали слідчого судді, суду про його застосування; 4) виконання вимог закону щодо порядку постановлення рішення (ініціювання розгляду даного питання клопотанням слідчого, погодженим із прокурором, чи прокурора; забезпечення справедливої судової процедури, зокрема щодо особистої участі підозрюваного, обвинуваченого в судовому розгляді, реалізації його права на захист тощо); 5) дотримання передбаченого законом строку запобіжного заходу і порядку його продовження; 6) відсутність службового імунітету підозрюваного, обвинуваченого. За наявності такого імунітету необхідно дотримуватися вимог закону, передбачених стосовно окремих категорій осіб. Так, особливий порядок затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою застосовується стосовно судді та народного депутата України (ст. 482 КПК України). Окремо слід виокремити недоторканність дипломатичних представників та консульських посадових осіб, передбачену Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року (статті 27, 29) та Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 року, відповідно до якого глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані (ст. 12); консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не можуть бути затримані або заарештовані інакше як у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили (ст. 25).

У статтях 184–206 КПК України регламентовано порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів під час досудового розслідування.

Правовою підставою застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування є ухвала слідчого судді.

За наявності підстав для застосування запобіжного заходу слідчий, за погодженням з прокурором, прокурор складають клопотання про застосування запобіжних заходів до конкретного підозрюваного (обвинуваченого).

Порядок застосування запобіжного заходу під час досудового розслідування включає такі етапи:

І. Складання клопотання про застосування запобіжного заходу: при необхідності застосувати до підозрюваного запобіжний захід слідчий, прокурор складають відповідне клопотання до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, що повинно містити (ч. 1 ст. 184 КПК України): 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

До клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; 3) підтвердження того, що підозрюваному надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу; 4) витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Правовими наслідками недотримання слідчим, прокурором вимог ст. 184 КПК України є рішення слідчого судді про відмову в його задоволенні.

Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання навіть у тих випадках, коли злочин вчинено у співучасті.

ІІ. Погодження клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу з прокурором: виходячи зі змісту ч. 5 ст. 40 КПК України, яка має значення загальної норми для застосування запобіжних заходів, слідчий уповноважений звертатися до слідчого судді з клопотанням, погодженим із прокурором. Згода прокурора надає клопотанню слідчого юридичної сили, що зумовлена функцією прокурора, яку він здійснює на досудовому провадженні. Тому при відсутності такої згоди, а також у випадках, коли з клопотання не зрозуміло, який саме прокурор (його посада й прізвище) дав згоду, клопотання не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону, а тому й не може бути належною правовою підставою для початку судового провадження. За таких умов слідчий суддя має повернути клопотання прокурору, про що постановити ухвалу.

У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого останній має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питання, порушеного у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє в його погодженні (ч. 3 ст. 40 КПК України).

ІІІ. Надання особі, щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу, копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується застосування запобіжного заходу, не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Цей обов’язок слідчого, прокурора передбачений ч. 2 ст. 184 КПК України і має метою забезпечення права підозрюваного на захист.

IV. Подання клопотання до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. У разі здійснення досудового розслідування слідчою групою клопотання про застосування запобіжного заходу також розглядається слідчим суддею суду першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування.

Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при розгляді клопотань щодо застосування запобіжних заходів є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

Слід звернути увагу на те, що слідчий, прокурор зобов’язаний доповнити або змінити клопотання, якщо йому стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу.

Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу прокурору стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, він зобов’язаний відкликати клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 1 ст. 185 КПК України).

V. Здійснення слідчим суддею підготовчих до судового розгляду клопотання дій. Після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, який перебуває на свободі, слідчий суддя призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик. У разі неприбуття підозрюваного за викликом без поважної причини слідчий суддя має право постановити ухвалу про привід або затримання з метою приводу.

Судовий виклик здійснюється слідчим суддею, судом за правилами, передбаченими статтями 134–139 КПК України. У випадку неприбуття за судовим викликом без поважної причини може бути накладено грошове стягнення від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати або застосовано привід.

Ухвала про здійснення приводу та ухвала про надання дозволу на затримання з метою приводу є процесуальними інструментами забезпечення виконання обов’язку щодо явки особи, які відрізняються за характером правообмежень і підставами застосування. Привід полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця його виклику в зазначений в ухвалі час. При цьому примус є допустимим виключно у межах, необхідних для забезпечення можливості досягнення мети приводу, і за умови невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали. Затримання ж на підставі дозволу слідчого судді, суду є більш суворим примусовим заходом, адже завжди пов’язане з обмеженням конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність.

Привід підозрюваного, обвинуваченого застосовується за ухвалою слідчого судді, суду в разі неприбуття без поважної причини за судовим викликом для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту, тримання під вартою. При вирішенні питання про застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов’язання та особистої поруки у разі неявки особи можливість приводу КПК України не передбачена. При цьому застосування приводу зумовлено фактом неявки викликаної у встановленому порядку особи при відсутності у неї поважних причин.

Ухвалу про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу слідчий суддя має право постановити, по-перше, якщо не було виконано ухвалу про привід (зокрема у разі відсутності особи за місцем проживання за умови неможливості встановлення місця її перебування); по-друге, якщо прокурор, слідчий за погодженням з прокурором подав разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу. За результатами розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам, встановленим у ст. 190 КПК України. Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України. Повторне звернення до суду з клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи у тому самому кримінальному провадженні після внесення слідчим суддею, судом ухвали про відмову в задоволенні такого клопотання можливе лише при виникненні нових обставин, які підтверджують необхідність тримання особи під вартою та обґрунтовані у клопотанні (п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»).

Ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає, що пояснюється характером цього процесуального рішення як такого, що забезпечує можливість судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Затримана на підставі ухвали слідчого судді особа не пізніше 36 годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.

VI. Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу. Відповідно до ст. 186 КПК України клопотання має бути розглянуто невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання особи або з моменту надходження його до суду, якщо підозрюваний перебуває на свободі.

Судовий розгляд клопотання відбувається у змагальному порядку за участю прокурора, підозрюваного, його захисника.

Участь прокурора під час розгляду слідчим суддею клопотання є обов’язковою. Метою його участі є обґрунтування необхідності та правомірності обрання конкретного запобіжного заходу шляхом наведення відповідних доказів того, що інші (більш м’які) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків і його належної поведінки.

Участь захисника у даному судовому розгляді не є обов’язковою, крім випадків його обов’язкової участі у кримінальному провадженні. Водночас слід звернути увагу на те, що забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист є не лише однією із засад судочинства в Україні (п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України), а й необхідною умовою забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 КЗПЛ). Саме тому за змістом ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому право мати захисника і вжити необхідних заходів для забезпечення захисником, якщо особа заявила клопотання про його залучення, якщо участь захисника є обов’язковою або якщо слідчий суддя, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають його участі. Гарантією забезпечення захисником особи, яка позбавлена свободи, є обов’язок слідчого судді відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає його залучити, або за власною ініціативою слідчого судді (п. 9 ст. 206 КПК України).

Участь підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Вимога особистої присутності підозрюваного, обвинуваченого при вирішенні слідчим суддею, судом цього питання має на меті забезпечення йому можливості постати перед судом і надати особисті пояснення щодо предмета судового розгляду та у такий спосіб здійснити захист своїх прав і законних інтересів. Із правила про обов’язкову участь підозрюваного, обвинуваченого в судовому розгляді клопотання законом передбачено єдиний виняток – відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності особи лише у разі оголошення її в міжнародний розшук. Обов’язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу, та підтверджується відповідними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо). При цьому після затримання особи, яка перебувала у міжнародному розшуку, слідчий суддя, суд не пізніш як через 48 годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на місце вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м’який запобіжний захід за обов’язкової присутності такого підозрюваного, обвинуваченого.

Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд за клопотанням сторін або за власною ініціативою має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Участь потерпілого при розгляді цього клопотання не передбачена КПК України.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; 2) існування хоча б одного з ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слід звернути увагу на те, що предметом судового розгляду клопотання є виключно обставини, які стосуються вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Під час цього судового засідання слідчий суддя не має права розглядати ті питання, які він повинен вирішувати у майбутньому судовому розгляді кримінального провадження. Тому обговорення ним питання про винуватість особи, щодо якої надійшло клопотання, є неприпустимим. Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані для доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, або у будь-якому іншому правопорушенні (ч. 5 ст. 193 КПК України).

VII. Постановлення ухвали: за результатами розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу щодо застосування запобіжного заходу залежно від обставин, які під час розгляду довів прокурор:

а) якщо прокурор не доведе наявність усіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу;

б) якщо прокурор доведе лише наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, слідчий суддя приймає рішення про відмову в застосуванні запобіжного заходу і має право зобов’язати особу прибувати за кожною вимогою до суду або іншого органу державної влади. Необхідно звернути увагу, що відповідно до ч. 7 ст. 42 КПК України одним із обов’язків, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, є зобов’язання прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. При цьому йому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки;

в) якщо прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та існування хоча б одного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні. При цьому слідчий суддя має право покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України (якщо прокурор обґрунтує таку необхідність);

г) якщо прокурор під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, доведе наявність усіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, слідчий суддя застосовує запобіжний захід, вказаний у клопотанні, та зобов’язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади. При цьому слідчий суддя має право зобов’язати підозрюваного виконувати додаткові обов’язки (якщо прокурор обґрунтує таку необхідність).

Необхідно мати на увазі, що до підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою у випадках та в порядку, передбачених главою 18 КПК України (ч. 7 ст. 194 КПК України).

Слідчий суддя приймає рішення у формі ухвали, ґрунтуючись на поданих йому фактичних даних, що підтверджують обґрунтованість підозри, наявність ризиків негативної поведінки особи, а також наявність підстав для обрання саме цього запобіжного заходу. Ухвала слідчого судді має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному негайно після її оголошення, що забезпечує йому можливість ознайомитися із судовим рішенням та його обґрунтуванням, за необхідності належним чином аргументувати апеляційну скаргу на нього. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: 1) відмову в наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні (ч. 1 ст. 309 КПК України). Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’яти днів з дня її оголошення.

У ході кримінального провадження підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховувалися при його обранні, можуть змінитися. У цих випадках він може бути скасований або змінений на інший запобіжний захід (більш або менш суворий). Зміна запобіжного заходу здійснюється ухвалою слідчого судді, суду за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора про зміну запобіжного заходу (ст. 200 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 200 КПК України у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які: 1) виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; 2) існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.

До клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; 3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання (ч. 4 ст. 200 КПК України).

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність зміни запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Клопотання про зміну запобіжного заходу має право подати й підозрюваний, його захисник до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування (ст. 201 КПК України). Важливим є дотримання строків його подання – не раніше 30 днів після постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею. В іншому випадку слідчий суддя має право залишити таке клопотання без розгляду.

Види запобіжних заходів.

Особисте зобов’язання – це запобіжний захід, сутність якого полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені ст. 194 КПК України. До таких належать обов’язки: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю. Перелік зазначених обов’язків є вичерпним.

За характером правообмежень особисте зобов’язання є найбільш м’яким запобіжним заходом. Утім, навіть у тих випадках, коли особа не заперечує проти виконання покладеного на неї обов’язку, примусовий характер цього запобіжного заходу знаходить свій прояв у самій можливості його зміни на інший, більш жорсткий і покладенні грошового стягнення, що передбачено ч. 2 ст. 179 КПК України.

Особливість особистого зобов’язання полягає в тому, що цей захід може застосовуватися як самостійний запобіжний захід чи як додаткові обов’язки при застосуванні інших запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою, які можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого ухвалою слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу, якщо така необхідність доведена прокурором при обґрунтуванні клопотання.

Необхідно зауважити, що у випадках покладення цих обов’язків на підозрюваного, обвинуваченого як запобіжного заходу строк його дії законом чітко не встановлено. Разом з тим ч. 6 ст. 194 КПК України передбачено, що обов’язки, закріплені у ч. 5 цієї ж статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, на строк не більше двох місяців, а в подальшому його може бути продовжено слідчим суддею, судом за обґрунтованим клопотанням прокурора. Після закінчення строку ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію й обов’язки скасовуються.

Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Підставою застосування особистого зобов’язання є ухвала слідчого судді, яка постановляється під час досудового розслідування за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором, а в судовому розгляді – ухвала суду, яка постановляється за клопотанням сторони.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути подане під час підготовчого провадження в суді.

Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.

Особиста порука – сутність цього запобіжного заходу полягає в тому, що особи, які заслуговують на довіру, надають письмове зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 КПК України і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ч. 1 ст. 180 КПК України).

Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

Умова обрання такого запобіжного заходу включає в себе декілька складових. По-перше, поручителі повинні заслуговувати на довіру (або особливу довіру) слідчого судді, суду. По-друге, слідчий суддя, суд має впевнитися в тому, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого та забезпечити його доставления до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. По-третє, поручителі повинні погодитися брати участь у кримінальному провадженні в такий спосіб.

У такому разі поручителі мають надати письмове зобов’язання про те, що вони поручаються за належну поведінку особи. Вони повідомляються про суть кримінального провадження, в якому обирається запобіжний захід, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання у вигляді грошового стягнення у розмірі, який залежить від виду кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 180 КПК України).

Добровільність прийняття на себе обов’язків поручителя зумовлює право відмови від поручительства до виникнення підстав, які тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. У такому разі поручитель забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про зміну йому запобіжного заходу на інший. Відмова від поручительства має бути оформлена у письмовій формі та приєднана до матеріалів кримінального провадження.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути подане під час підготовчого провадження в суді.

Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.

Застава – запобіжний захід, що полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків (ч. 1 ст. 182 КПК України).

Застава може бути внесена як підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені, так і заставодавцем – іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені. Разом з тим КПК України передбачає обмеження щодо кола суб’єктів, які можуть бути заставодавцями. Так, слідчий суддя, суд не може приймати заставу від юридичної особи державної або комунальної власності або такої, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

В ухвалі слідчого судді, суду мають чітко фіксуватися дані про особу, яка вносить заставу, прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання та перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, – її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її представника і документ, яким підтверджуються його повноваження.

Розмір застави визначається в ухвалі слідчого судді, суду з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Водночас її сума має бути такою, що дійсно забезпечує стримуючий ефект цього запобіжного заходу.

Розмір застави залежить від виду кримінального правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується особа, і визначається законом у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, – від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, – від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 5 ст. 182 КПК). При цьому необхідно враховувати, що слідчий суддя, суд має право вийти за межі передбаченого законом розміру застави у виняткових випадках, коли особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і буде встановлено, що застава у зазначених межах не забезпечить виконання особою покладених на неї обов’язків.

Застава застосовується у кримінальному провадженні як самостійний запобіжний захід і як альтернатива триманню під вартою. Залежно від цього різним є порядок його застосування.

Як самостійний запобіжний захід застава застосовується у такому порядку: 1) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді застави; 2) підозрюваний, обвинувачений не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов’язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 15 «Про затвердження порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу» застава вноситься у національній грошовій одиниці на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах Казначейства в установленому законодавством порядку (депозитний рахунок суду). Внесення коштів на цей рахунок здійснюється на підставі платіжного доручення особи чи заставодавця не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, підтвердженням чого є платіжний документ із відміткою банку про виконання, який надається слідчому, прокурору або суду, що здійснює кримінальне провадження. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу; 3) з моменту обрання цього запобіжного заходу щодо особи, яка не тримається під вартою, у тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК України (крім випадків, указаних у ч. 4 ст. 183 КПК України). Застосування застави як альтернативи триманню під вартою відбувається у такому порядку: 1) підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому факт внесення застави є підставою дня звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти. З цього моменту підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави; 2) роз’яснення обов’язків та наслідків їх невиконання здійснюється уповноваженою службовою особою місця ув’язнення.

Питання про долю застави вирішується залежно від дотримання підозрюваним, обвинуваченим, заставодавцем покладених на них обов’язків. У разі їх невиконання питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду з одночасним застосуванням до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Проте коли заставу було внесено самим підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, зокрема на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому. Якщо ж заставодавцем є інша особа, то таке судове рішення можливе лише за згодою на це самого заставодавця, оскільки в іншому випадку буде порушено його право власності, що є неприпустимим (ч. 11 ст. 182 КПК України).

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді застави оскарженню не підлягає (лише у випадку відмови в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і застосування застави ухвала слідчого судді може бути оскаржена (ст. 309 КПК України)). Клопотання про зміну цього запобіжного заходу може бути подане під час підготовчого провадження в суді першої інстанції.

Домашній арешт – запобіжний захід, сутність якого полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ч. 1 ст. 181 КПК України). Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом (ч. 2 ст. 233 КПК України). Слідчому судді, суду при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слід звертати увагу, що вжите законодавцем у ч. 5 ст. 181 КПК України словосполучення «житло цієї особи» охоплює випадки, коли підозрюваний, обвинувачений: 1) є власником (співвласником) такого житла; 2) зареєстрований у такому житлі; 3) постійно або тимчасово проживає у такому житлі без реєстрації тощо. При цьому слід з’ясовувати думку власника житла (якщо він відомий) та оцінити всі обставини в сукупності, у тому числі: міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання; наявність у нього родини й утриманців (місце їх фактичного проживання); достатність застосування такого запобіжного заходу для запобігання ризикам, визначеним у ст. 177 КПК України, зокрема спробам підозрюваного, обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду тощо.

Домашній арешт може бути застосовано виключно до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Строк застосування домашнього арешту законом обмежено. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців, проте у разі необхідності він може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. Після закінчення цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, здійснюється працівниками органу внутрішніх справ, які зобов’язані негайно поставити його на облік і повідомити про це слідчого або суд. При здійсненні контролю працівники органу внутрішніх справ мають право, по-перше, з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань; по-друге, використовувати електронні засоби контролю (ЕЗК), що полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого електронного пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження (ст. 195 КПК України).

Метою застосування ЕЗК є здійснення ефективного контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, виконанням ним обов’язків, покладених відповідно до ухвали слідчого судді, суду у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу. Згідно з п. 1.6 Положення про порядок застосування електронних засобів контролю, затвердженого наказом МВС України від 9 серпня 2012 року № 696, електронний браслет закріплюється на тілі підозрюваного або обвинуваченого з метою його дистанційної ідентифікації та відстеження місцезнаходження, він призначений для носіння на тілі і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити такі дії. Персональний трекер виконаний у формі браслета та призначений для носіння на тілі підозрюваного або обвинуваченого, щодо якого обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з метою його дистанційної ідентифікації і відстеження його місцезнаходження за сигналами глобальної навігаційної супутникової системи GPS/ ГЛОНАСС і захищений від пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити такі дії.

Не допускається застосування ЕЗК, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності в їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.

Електронні засоби контролю можуть застосовуватися слідчим (співробітником оперативного підрозділу за його дорученням) або працівником органу внутрішніх справ. Слідчий діє на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на підозрюваного, обвинуваченого покладено обов’язок носити ЕЗК. Застосування ЕЗК слідчим можливе не лише за умови обрання домашнього арешту, а й будь-якого запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, якщо в ухвалі слідчого судді покладено обов’язок носити ЕЗК (ч. 5 ст. 194 КПК України). Працівник органу внутрішніх справ при застосуванні ЕЗК діє на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Слідчий або працівник органу внутрішніх справ зобов’язані:

• ознайомити підозрюваного, обвинуваченого з відповідною ухвалою слідчого судді, суду та вручити йому копію цієї ухвали;

• роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому сутність запобіжного заходу, обмеження, які визначені в ухвалі слідчого судді, суду, вимоги, які пов’язані із застосуванням ЕЗК, а також правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю;

• скласти протокол оголошення підозрюваному, обвинуваченому ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу та вручення її копії.

Відповідно до п. 3.6 Положення про порядок застосування електронних засобів контролю цілодобовий контроль за використанням особою ЕЗК, яка зобов’язана його носити, здійснює територіальний підрозділ уповноваженого підрозділу, черговий пульта моніторингу якого: щодоби спілкується з підозрюваним, обвинуваченим та з’ясовує обставини, пов’язані із застосуванням ЕЗК; у разі отримання сигналу тривоги негайно зв’язується за допомогою телефону або іншого технічного пристрою з підозрюваним, обвинуваченим, який зобов’язаний носити електронний браслет або персональний трекер, з’ясовує його місцезнаходження та причини отриманого сигналу тривоги; фіксує в журналі обліку порушень, виявлених за допомогою ЕЗК, усі факти надходження сигналів про неправильне використання ЕЗК, їх причини, ужиті заходи реагування та їх результати, про що негайно інформує слідчого чи орган внутрішніх справ; уживає заходів щодо забезпечення технічної справності та налаштування ЕЗК.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Тримання під вартою обирається при наявності загальних підстав, передбачених ч. 2 ст. 177 КПК України, з урахуванням обставин та умов, зазначених у статтях 178, 183 КПК України, і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам можливої неправомірної поведінки особи.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, у порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК України. В ухвалі зазначаються обов’язки, які будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання та обґрунтування визначеного розміру застави. При цьому застава може бути внесена в будь-який момент, після чого підозрюваний, обвинувачений підлягає звільненню.

КПК України передбачено певні випадки, коли слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право взагалі не визначати розмір застави. Такі випадки стосуються (ч. 4 ст. 183 КПК України): 1) злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) злочину, який спричинив загибель людини; 3) особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Вирішення питання щодо можливості визначення застави у вказаних випадках лежить у площині дискреційних повноважень слідчого судді або суду, тому якщо він все ж таки визнає доцільним застосування застави, в ухвалі має бути обґрунтована така можливість.

Згідно з ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, вказана уповноважена службова особа місця ув’язнення негайно здійснює розпорядження про звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, – прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Цей строк обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо йому передувало затримання підозрюваного, – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Необхідно наголосити, що у законі визначено строк тримання під вартою у днях – 60 днів, а відповідно до ст. 115 КПК України при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. Тому в ухвалі слідчого судді має бути зазначено строк тримання під вартою виключно у днях. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Відповідно до ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням із прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому доцільно врахувати положення п. 18 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»: якщо ж таке клопотання подане пізніше, воно вважається поданим із порушенням процесуальних строків. Слідчий суддя, суд у такому випадку, приймаючи клопотання до розгляду, зобов’язаний порушити питання про дисциплінарну відповідальність слідчого, прокурора, який порушив процесуальний строк.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно містити виклад обставин, які: 1) свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або виникли нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

В ухвалі слідчого судді, суду про продовження строку тримання під вартою має бути обґрунтовано, яким чином обставини, що свідчать про наявність вказаних ризиків, виправдовують тримання особи під вартою.

У пункті 18 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначено, що при направленні обвинувального акта до суду запобіжний захід щодо обвинуваченого є незмінним у межах строку, визначеного ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування. Запобіжний захід, обраний або продовжений слідчим суддею на стадії досудового розслідування, може бути змінений лише у підготовчому судовому засіданні. У випадку, коли після направлення обвинувального акта до суду першої інстанції та до проведення підготовчого судового засідання строк застосування запобіжного заходу закінчився, запобіжний захід вважається таким, що припинив свою дію у зв’язку із закінченням строку, на який такий запобіжний захід був обраний.

Затримання особи як тимчасовий запобіжний захід. Конституція України у ст. 29 гарантує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і передбачає, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Визначення на конституційному рівні строку затримання в годинах передбачає необхідність встановлення в галузевому законодавстві початкового моменту, з якого повинні відраховуватися 72 години затримання. Таким відповідно до ст. 209 КПК України є момент, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Саме цей момент має бути чітко зафіксовано в протоколі затримання і з нього, з урахуванням правил ст. 115 КПК України, слід відраховувати 72-годинний строк затримання.

КПК передбачає такі види затримання: 1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (у порядку статей 190, 191 КПК України); 2) законне затримання (у порядку ст. 207 КПК України); 3) затримання уповноваженою службовою особою (у порядку ст. 208 КПК України); 4) затримання з метою екстрадиції (у порядку ст. 582 КПК України). Ці види затримання відрізняються за цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати таке рішення.

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (у порядку ст.ст. 190, 191 КПК України). Метою такого затримання є забезпечення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, оскільки для забезпечення об’єктивності такого розгляду необхідною умовою є особиста присутність на судовому засіданні підозрюваного, обвинуваченого. Варто зауважити, що слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу виключно, у разі якщо: 1) ухвала про привід підозрюваного, обвинуваченого (для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту, тримання під вартою) не була виконана або 2) прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це клопотання може бути подане: 1) одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою; 2) після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику; 3) після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і за відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю.

Порядок судового розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, на відміну від розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, має певну специфіку, а саме: такий розгляд відбувається у закритому судовому засіданні за участю прокурора; мета цього виду затримання обумовлює обов’язок прокурора довести наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також достатні підстави вважати, що особа переховується від органів досудового розслідування або може вчинити неправомірні дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. За результатами судового розгляду слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу або відмову в цьому.

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії або відкликання такої ухвали прокурором (ч. 3 ст. 190 КПК України). У зв’язку з цим клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою слідчий суддя залишає без розгляду.

При затриманні особи копія ухвали про надання дозволу на затримання з метою приводу вручається затриманому. У КПК України не передбачено складання протоколу в цьому разі, проте доцільно все ж таки буде його скласти, оскільки пріоритетного значення набуває фіксування часу затримання, що пов’язано з імперативною вимогою закону доставити в такому разі затриману особу до слідчого судді, суду не пізніше 36 годин з моменту затримання.

Необхідно звернути увагу на відмінність строків доставлення до слідчого судді, суду при затриманні на підставі ухвали слідчого судді (36 годин з моменту затримання) і без такої ухвали (60 годин з моменту затримання). Це зумовлюється необхідністю мати достатньо часу у другому випадку для перевірки даних про особу та складання обґрунтованого клопотання про застосування запобіжного заходу, на відміну від затримання на підставі дозволу слідчого судді, суду, коли особа вже встановлена та наявні підстави для застосування до неї запобіжного заходу, клопотання про який вже подане до суду.

Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 309 КПК України). Ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.

Законне затримання (у порядку ст. 207 КПК України). Метою такого затримання є попередження та припинення протиправної діяльності особи, яка затримується, запобігання ухиленню її від слідства та суду. Така мета досягається шляхом фізичного захоплення кожним (тобто будь-якою особою) правопорушника та доставлення його відповідним органам влади або їх повідомлення про вчинене затримання.

Згідно зі ст. 207 КПК України кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України, для яких законом передбачено додаткові гарантії), за наявності підстав, коли особу застали: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Вказаний вид затримання може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину. При цьому особа, яка здійснила затримання у порядку ст. 207 КПК України, зобов’язана негайно доставити затриманого до уповноваженої службової особи або негайно її повідомити про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Слід звернути увагу на необхідність дотримання вимоги негайного доставлення до уповноваженої службової особи (або негайного її повідомлення), що свідчить про недопустимість незаконного обмеження свободи іншої людини. Затримання особи на тривалий строк при відсутності необхідності виключає його правомірність і може бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності за незаконне позбавлення волі.

Після доставлення затриманого до уповноваженої службової особи за наявності підстав до початку досудового розслідування слідчий, прокурор зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР і перевірити наявність у діях особи складу злочину, за який може бути передбачено покарання у виді позбавлення волі. Якщо ці обставини будуть встановлені, з дотриманням вимог ч. 5 ст. 208 КПК України складається протокол затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. За відсутності таких обставин затримана особа має бути звільнена. У разі встановлення у діях особи підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності застосовується порядок, передбачений КУпАП.

Затримання уповноваженою службовою особою (у порядку ст. 208 КПК України). Мета затримання на підставі ч. 1 ст. 208 КПК України полягає у попередженні та припиненні протиправної діяльності особи, запобіганні її ухиленню від досудового розслідування та суду.

За загальним правилом цей запобіжний захід застосовується до особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі (ч. 1 ст. 208 КПК України). Підставами затримання відповідно до ч. 1 ст. 208 КПК України є такі обставини: 1) якщо особу застали при вчиненні злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Цей вид затримання без ухвали слідчого судді може бути здійснено уповноваженою службовою особою, під якою слід розуміти працівника органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів, до компетенції яких відповідним законом віднесено затримання. Частина 2 статті 208 КПК України передбачає можливість затримання особи, підозрюваної вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте в цьому випадку затримання можливе виключно у разі невиконання підозрюваним: 1) обов’язків, покладених при обранні запобіжного заходу; 2) вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує. Системне тлумачення ч. 2 ст. 208 КПК та ч. 7 ст. 194 КПК дозволяє дійти висновку про те, що метою затримання в цьому випадку є забезпечення можливості вирішення питання про зміну запобіжного заходу.

Порядок затримання уповноваженою службовою особою включає такі етапи:

1) повідомлення затриманому підстав затримання та його прав – відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування, вимагати перевірки обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені законом;

2) вручення затриманому пам’ятки про процесуальні права – за змістом ст. 5 Закону України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію» при затриманні особі надаються в друкованому вигляді роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав затриманих осіб;

3) доставлення до органу досудового розслідування – за ст. 210 КПК України уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством;

4) забезпечення права на участь захисника – його порядок визначається залежно від того, чи бажає затриманий самостійно запросити захисника чи йому необхідно забезпечити його участь.

У першому випадку відповідно до ст. 48 КПК України слідчий, прокурор зобов’язані надати затриманій особі допомогу у встановленні зв’язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв’язку для запрошення захисника. При цьому слідчий, прокурор, зобов’язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

У другому випадку слідчий, прокурор зобов’язані негайно повідомити центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання особи. Порядок інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб затверджено постановою КМУ від 28 грудня 2011 року «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб». За цим Порядком негайно після фактичного затримання особи службова особа органу, який її затримав, повідомляє центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відомості про затриману особу. Протягом однієї години з моменту негайної реєстрації повідомлення про затримання особи центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, про що інформує орган, який затримав особу. Призначений адвокат повинен прибути протягом однієї години з моменту отримання доручення, а у виняткових випадках – не пізніше ніж протягом шести годин з моменту отримання доручення до затриманої особи для надання безоплатної вторинної правової допомоги;

5) складання протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, – згідно з ч. 5 ст. 208 КПК України складається протокол, в якому, крім відомостей, указаних у ст. 104 КПК України, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання; підстави затримання; результати особистого обшуку (який відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК України може бути здійснено уповноваженою службовою особою, слідчим, прокурором з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України); клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. У практичному аспекті важливим є фіксування в протоколі точних відомостей стосовно місця та часу затримання, що забезпечує можливість здійснення контролю за дотриманням вимог закону стосовно 72 годин затримання. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору;

6) повідомлення інших осіб про затримання – за змістом ст. 213 КПК України уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов’язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо є підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання особа може зашкодити досудовому розслідуванню, уповноважена службова особа може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги негайності;

7) не пізніше 60 годин з моменту затримання особа має бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу. Встановлення такого строку для доставлення затриманого до суду зумовлене тим, що слідчий суддя повинен мати достатньо часу для розгляду клопотання в судовому засіданні. При доставленні затриманого не пізніше 60 годин з моменту затримання у слідчого судді залишається 12 годин у межах 72-годинного строку, передбаченого ст. 29 Конституції України, що є цілком достатнім для постановлення законної та обґрунтованої ухвали.

Розгляд клопотання про застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування до особи, яку затримано без ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, як виняток, може здійснюватися слідчим суддею місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана. Такий розгляд можливий тільки за умови, що затримана без ухвали слідчого судді, суду особа з об’єктивних причин не могла бути доставлена у строк не пізніше шістдесяти годин із моменту затримання до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 1 ст. 192 КПК України).

Право затриманого у будь-який час оскаржити в суді своє затримання гарантується ст. 29 Конституції України. Право підозрюваного вимагати перевірки обґрунтованості затримання передбачене й п. 6 ч. 3 ст. 42 КПК України.

Підсумовуючи викладене, необхідно звернути увагу на особливості реалізації повноважень прокурора щодо застосування запобіжних заходів.

Так, положення п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК України уповноважує прокурора, який у формі процесуального керівництва здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Крім того, прокурор – процесуальний керівник погоджує або відмовляє у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про застосування запобіжних заходів чи самостійно подає слідчому судді такі клопотання. Зазначене повноваження пов’язане з необхідністю проведення під час досудового розслідування процесуальних дій, що певною мірою обмежують або втручаються у конституційні права та свободи учасників кримінального провадження, або пов’язані із застосуванням до них визначених КПК України примусових заходів.

Прокурор або самостійно складаючи клопотання, або вирішуючи питання про погодження чи відмову в погодженні клопотання слідчого, має з’ясувати існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення особою, щодо якої застосовуються зазначені заходи, наявність достатніх підстав для проведення відповідних заходів, наявність потреби у здійсненні саме таких дій для виконання завдань кримінального провадження тощо. Під час розгляду клопотання слідчим суддею прокурор у змагальному процесі зі стороною захисту наводить доводи на обґрунтування своєї правової позиції.

Питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів при застосуванні запобіжних заходів регулюються наказом Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн, який має на меті забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, у тому числі у формі процесуального керівництва ним, підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань. Наказ зобов’язує керівників органів прокуратури та галузевих підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим, клопотання про його застосування подавати виключно у разі, якщо іншими запобіжними заходами неможливо забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків чи запобігти передбаченим законом ризикам.

У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов’язано з неналежним виконанням службових обов’язків, проводити відповідну перевірку, результати якої розглядати на оперативних нарадах.

Прокурори зобов’язуються вживати заходів до запобігання незаконному адміністративному затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. Забезпечувати неухильне дотримання прав підозрюваного, у тому числі припинення обмежень, яких він зазнав у зв’язку із застосуванням указаного запобіжного заходу, після закінчення дії відповідної ухвали суду або її скасування.