Продовження Визвольної війни у 1649-1653 рр.

Нове вторгнення польсько-шляхетських військ в Україну

Зборівський договір

• Зібравши величезне ополчення шляхти, яке було підкріплене силами німецьких найманців, королів­ський уряд улітку 1649 р. кинув їх проти повсталого народу. Незважаючи на мужній опір повстанців, польсько-шляхетські війська знову захопили Галичину і вторглися на Поділля. Над українським народом нависла загроза нового понево­лення.

• Щоб не допустити дальшого просування шляхетських військ у глиб території, українська армія вирушила назу­стріч ворогові. Після незначних збройних сутичок польські війська поспішно відступили і в червні 1649 р. отаборилися поблизу міста Збаража, яке обложили повстанські полки і татарські загони.

• Бої, які точилися тоді під містом, принесли успіх Б. Хмельницькому. Польсько-шляхетський табір прак­тично було повністю оточено і його зв'язки з зовнішнім сві­том перервані. Оточені невдовзі почали відчувати брак про­довольства, фуражу для коней, боєприпасів. Серед шляхти розпочалися паніка та дезертирство. Проте воєнні дії не припинялися. З особливим успіхом козаки використовували так звані гуляй-городи, тобто пересувні заслони, під прикриттям яких вони наближалися до ворога і здійснювали обстріл табору. Не обійшлося і без тяжких втрат з боку повсталого народу. В цих крово­пролитних боях загинуло багато селян і козаків. Серед них і відомі полковники повстанської армії Н. Морозенко і К. Бурляй.

• Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, очолюваної самим королем. Гетьман, добре обізнаний з планами ворога, вирішив перерізати йому шлях. Умілим і разом з тим непомітним маневром він зняв частину військ з-під Збаража й напра­вив назустріч шляхетському війську.

• Повстанці непомітно зайняли ворожі позиції поблизу міста Зборова. Нічого не підозрюючи, польські загони 5 серп­ня 1649 р. розпочали переправу через р. Стрипу. Зав'язався бій, у якому шлях­та зазнала великих втрат. Лише у дру­гій половині дня їй вдалося спорудити укріплений табір. З новою силою бої розгорілися наступного дня. Козаки прорвали укріплення і ось-ось мали увірватися в розташування ворожих військ. Становище шляхти було без­вихідним. Проте у найбільш вирішаль­ний момент бою кримський хан зрадив своєму союзницькому обов'язку.

• Побоюючись об'єднання шляхетських військ та ханських загонів, Хмель­ницький змушений був розпочати пере­говори з польським королем. Наслідком їх було укладення в серпні 1649 р. Зборівського договору.

• кількість козацького війська мала ста­новити 40 тисяч чоловік,

• територія, яка перебувала під владою гетьман­ського правління, обмежувалася трьома воєводствами (Київським, Чернігівським і Брацлавським).

• повернення до своїх панів тих селян, які не потрапили до списків козаків.

• Релігійні питання. Так, на звільне­ній території адміністративні посади могли займати лише православні, а питання про існування унії виносилося на засідання чергового сейму.

На перший погляд здавалося, що Б. Хмельницький вирвав небачені поступки з рук поляків, які, по суті, визнали існування козацької України. Це було справді так. Але водночас умови договору далеко не відпо­відали успіхам, здобутим козацьким військом у ході кампанії 1648-1649 рр.

• Селяни довідалися, що вони повертаються під панську владу і не включаються до козацького реєстру. У свої маєтки посунула шляхта, над народом знову нависла примара «лядської неволі». Крім того, безчинствували татари, забираючи в ясир українську людність.

• Не могла бути задоволеною договором і польська сторона, яка вважала зроб­лені поступки надто великими і прагнула «вогнем і мечем» придушити козаків.

• Мир, укладений між козаками і поляками, виявився не­тривким. Б.Хмельницький не міг розраховувати на вели­кодушність польських панів й продовжував утримувати у бойовій готовності козацькі полки. Селяни, міщани й козаки знову взялися за зброю. Їх очо­лили сміливі й досвідчені ватажки — полковники Данило Нечай, Матвій Гладкий та ін. У полку Нечая, наприклад, налічувалося близько 40 тис. чоловік. Загострилися також суперечності на Запорожжі, де, незважаючи на заборону старшини, рядові козаки знову рвалися в бій.

Соціальні і політичні зміни в Україні

Формування дер­жави

• Перемога над добірними польсько-шляхетськими ар­міями та звільнення значної території України мали великі соціальні наслідки. Уже в перший період війни селяни від­мовилися виконувати численні феодальні повинності, в тому числі панщину. Були знищені великі латифундії магнатів. Частина землі перейшла в руки колишніх кріпаків, які могли її продавати, дарувати, передавати в спадщину. Війна від­крила селянам і жителям міст можливість переходу у ко­зацький стан, який тоді користувався значними правами і при­вілеями (звільнявся від податків, мав право на володін­ня землею, підпорядковувався особливим правовим нормам тощо).

• Разом з тим у роки війни істотно зміцнила свої позиції і козацька старшина. Вона матеріально збагачувалася, праг­нучи закріпити за собою земельні володіння й здобути промис­лові підприємства.

• Визволена територія України, де влада зосередилася в руках Війська Запорозького, була поділена на полки і сотні.

• Створено судову систему, а також відповідні господарські та фінансові органи (Скарб Війська Запорозького).

• Найвищою військовою і адміністративною установою після сотенних і полкових була Генеральна кан­целярія у складі обозного, судді, писаря, військового підскар­бія, осавулів, хорунжого, генерального бунчужного. Увінчу­вала цю піраміду посада гетьмана України.

• За традицією, старшинські посади у Війську Запорозькому залишалися виборними.

• Найвищим органом влади у козацькій державі вважалася загальновійськова рада, на якій вирішувалися всі найважливіші політичні та економічні питання.

Українська козацька держава – Військо Запорізьке

Загальна військова рада

Усе козацтво + представники міщан і духівництва

Обирає безстроково

Гетьман

Вища військова, адмін., судова влада,

що поширюється на всі стани

Очолював Збирав

Генеральний уряд

Центральний орган виконавчої влади

СКЛАД

Генеральна старшина у складі осавулів, хорунжого, генерального бунчужного, наказного гетьмана, керівника розвідки

Генеральна канцелярія у складі писаря, обозного, судді, військового підскар­бія.

Старшинська рада

Військові, адмін., господарські, правові та завнішньополітичня питання

СКЛАД

Генеальні старшини і полковники

Рада при гетьмані - дорадчий орган з довірених осіб

Полкові уряди

Полковники + полкова старшина

Сотенні уряди

Сотник + старшина

Міста

Городовий отаман (у козаків), війт

Села

Сільський отаман (у козаків), староста

Адміністративно-територіальний поділ

ПОЛКИ

Лівобережні	Правобережні
Полтавський, Ніжинський, Чернігівський, Миргородський, Прилуцький, Переяславський. Кропивненський	Київський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Чигиринський, Черкаський, Кальницький, Корсунський, Брацлавський
Кількість полків постійно змінювалась
Запорізька Січ – окрема адміністративна одиниця
Столиця - ЧИГИРИН

• Селяни, які мешкали на «державних землях» - здобули особисту свободу іправо володіти землею  вільні військові села  сплачували державі фіксований податок.

• Селяни, які мешкали на приватних замлях – зобов’язані виконувати всі повинності  вдновлення панування шляхти селяни не визнавали Зборівської угоди.

• Гетьман примушував селян коритися панам.

Проте життя вносило значні зміни у традиційні козацькі порядки. Загальна рада збиралася дедалі рідше, натомість зросла роль вузьких старшинських рад під головуванням гетьмана. Вони практично і вершили долю всією країни

• В Україні існувало своє військо. В різні періоди його чисель­ність була не однаковою. Гетьман, наприклад, називав цифру 200-300 тис. чоловік. Проте у боєздатних полках нарахову­валося по 40-60 тис. реєстровців, що у будь-яку хвилину могли виступити на захист рідної землі. Крім того, існували різні допоміжні частини, наймані полки тощо. Складовою частиною війська були артилерія, розвідувальна служба тощо.

• У роки Визвольної війни на козацьких землях остаточно утвердилася відповідна символіка. Головним у війську Б. Хмельницького був прапор малинового кольору, під яким повстанці громили ворога під Корсунем і Пилявцями, Батогом і Жванцем. Водночас полкові та сотенні знамена, як правило, мали якнайрізноманітніші барви — сині, білі, жовті, чорні, зелені. Поширеним було також жовто-блакитне поєднання кольорів. Для гербової символіки використовувалося зобра­ження лицаря-козака з рушницею. Це зображення містилося на багатьох печатках Війська Запорозького.

Міжнародні відносини Української держави

• Зовнішньо­політична діяльність Б. Хмельницького переслідувала одну мету — забезпечити найбільш сприятливі умови для ведення військових дій, а також не допустити створення коаліцій держав на чолі з Польщею.

• Як відомо, Б. Хмельницький на­самперед налагодив зв'язки з Кримським ханством, що у роки війни переживало періоди спаду і піднесення, але основ­ним було те, що вдалося привернути на бік України татар­ську орду і тим самим забезпечити тил молодої козацької держави.

• Водночас гетьман вів активні переговори з Туреч­чиною. Він обмінюється з Портою — урядом Османської імперії посольствами, заявляє про готовність прийняти про­текторат султана (1651 р.), прагне заручитися його підтримкою.

• Іншим об'єктом зовнішньої політики Української держави була Молдова. Тогочасний правитель князівства Василь Лупул поводився непослідовно і неодноразово допомагав польській шляхті придушувати повстання в Україні. Б. Хмельницький, намагаючись привернути на свою сторону молдавського гос­подаря, послав улітку 1650 р. козацькі полки. Обидві сторони уклали мир, який передбачав допомогу Молдови Українській державі. Гарантією міцності нової угоди мало стати одру­ження старшого сина гетьмана, Тимоша, на дочці Лупула красуні Розанді.

• Гетьман підтримував взаємини з правителями Трансільванії і Валахії, прагнув налагодити контакти з Ве­неціанською республікою та Бранденбургом. Відомо, що до Б. Хмельницького написав лист керівник англійської буржу­азної революції Олівер Кромвель.

• При гетьманській канцелярії існувала навіть дипломатична служба, що розробляла інструкції, готувала посольства. В резиденції гетьмана склалась ціла церемонія прийому послів, ведення з ними переговорів, підготовки аудієнцій тощо.

• Взаємини з Російською державою. Значне місце у полі­тичних планах Б, Хмельницького посідали взаємини з Моск­вою. Вони мали давні та стійкі традиції, коріння яких губи­лося у товщі попередніх століть. Уже в червні 1648 р. гетьман надіслав російському цареві листа, де пропонував у зв'язку з смертю короля зайняти польський престол. У наступні роки політичні зв'язки між обома сторонами не припинялися. Обмін посольствами і переговори дипломатів мали місце по декілька разів на рік.

• Гетьман неодноразово просив допомоги у боротьбі з ворогом, пропонував взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Але цар Олексій Михайлович вичікував. Він то пропонував посередництво у переговорах гетьмана з коро­лівськими представниками, то надсилав козакам допомогу хлібом, сіллю і боєприпасами, проте остаточного рішення не приймав.

Воєнні дії 1651 року

• 1651 р. приніс нові важкі випробування українському народові. Порушивши умови Зборівського дого­вору, королівські війська в лютому 1651 р. несподівано напали на подільське містечко Красне, де перебував один з козацьких полків армії Хмельницького. Розгорівся запеклий бій. Під натиском ворога козаки відступили, частина з них полягла в жорстокій січі. Загинув тоді й відважний полковник Данило Нечай. Незабаром наступ шляхти був спинений поблизу Вінниці загонами талановитого полковника Івана Богуна.

• В Україні піднялася нова хвиля визвольної боротьби. Селяни і козаки громили ворога на Поділлі, Волині, в Гали­чині. Неспокійно було в Білорусі.

• Події на українських землях викликали також щире спів­чуття й підтримку селян Польщі.

• У червні 1651 р. в Краківському воєводстві вибухнуло по­встання на чолі з Косткою Наперським. Повстанці розгромили місцеві гарнізони в ряді міст і сіл. Лише з допомогою регуляр­них королівських військ урядові вдалося придушити повстання. У цій ситуації Б. Хмельницький скликав загальну вій­ськову раду, на якій поставив питання: продовжувати війну або розпочати переговори з королем.

• Сучасник цих подій свідчив, що представники народу відповіли: «Пане гетьман! Бог і військо так хочуть, щоб ми ніяк з королем не мирились, бо ми на цьому порішили і для цього сюди прийшли, щоб якби орда від нас відступила, загинути всім... отже, всі загинемо або всіх ляхів винищимо».

• Тим часом головні сили польських військ (150 тис.) зосе­реджувалися на Волині поблизу Берестечка. Незабаром туди підійшла 100-тисячна українська армія і 50-тисячна татарська орда.

• Протягом 18-20 червня 1651 р. відбувалися кровопро­литні бої, у яких повстанці виявили масовий героїзм і відвагу. Кілька разів шляхетська кіннота атакувала козацький табір, але була відбита. Тоді командування королівських військ вирішило вдарити по лівому фланзі, де знаходилися татари.

• Не витримавши цієї атаки, кримські орди знову залишили поле бою. До того ж хан захопив у полон Б. Хмельницького, який намагався зупинити відступ кримців. Це була пряма зрада, внаслідок якої козацькі полки потрапили в оточення. Десять днів тривала героїчна оборона табору. Українські війська відбивали безперервні атаки ворога, який під Бере­стечком поніс значні втрати.

• Проте сили були далеко не рівні. Стало відомо, що польське командування перекинуло в тил україн­ському війську кінноту, яка почала перекривати всі шляхи до відступу. В цих умовах, проклавши через болото з возів та сідел гаті, основна частина повстанців на чолі з І. Богуном вийшла з оточення і з боями пробилася в Подніпров'я.

• Але в цей час в Україну вторглися війська, очолені литовським князем Радзівіллом. Після тяжких боїв вони захопили Київ. Розпочалося жахливе пограбування міста. Десять днів шлях­тичі розоряли церкви, монастирі, будинки киян. Сотні людей було знищено, інші залишили Київ і втекли у навколишні ліси. Справжнім проявом вандалізму (безглуздого знищення) стало спалення Подолу — одного з найдавніших і наймальовничіших районів Києва.

Незважаючи на тимчасові невдачі, український народ був сповнений рішучості продовжувати боротьбу. Звільнившись з полону, Хмельницький швидко зібрав нову армію. У полум'ї народної війни знову запалала вся Україна.

• Проте матеріальні і людські втрати виявилися досить відчутними. Повстанцям не вистачало озброєння, одягу і продовольства. В цих умовах гетьман погодився на переговори з королівськими представниками.

У вересні 1651 р. було під­писано Білоцерківський договір. За цим договором

• козацький реєстр скорочувався на 20 тис. чоловік,

• територія гетьман­ського правління обмежувалась лише Київським воєводством;

• шляхта одержала право знову володіти власними маєтками і відновлювала свою владу над селянами.

• Умови Білоцерківського договору викликали велике невдо­волення українського народу.

• Частина населення залишила рідні домівки і переселилася на територію Російської дер­жави, інші селяни та козаки із зброєю в руках боронили здо­буті права і вольності.

• У цей час розгорнулася справжня се­лянська війна, спрямована проти соціальної політики панівного класу.

• Гетьман використав перепочинок у війні для дальшого накопичення сил та відповідних дипломатичних акцій — він знову надсилає посольства до іноземних правителів, прагне заручитися підтримкою або в гіршому випадку нейтралізу­вати їх.

Продовження воєнних дій у 1652-1653 рр.

• Польські маг­нати і шляхта прагнули повернути втрачені в Україні зем­лі, відновити тут своє панівне становище. Соціальний гніт посилювався. Спираючись на підтримку королівських військ, пани жорстоко карали селян. У відповідь на це народ знову піднявся на боротьбу.

• Велике патріотичне піднесення охопило всю Україну. У травні 1652 р. українська армія і загони татар підійшли до урочища Батіг (у теперішній Вінницькій обл.) на Поділлі, біля якого табором стояло військо поляків. План Б.Хмель­ницького був розрахований на те, щоб оточити і ударити по табору противника одночасно з різних сторін. У ніч на 23 трав­ня відбулась генеральна битва. Незважаючи на опір польських військ і німецьких найманців, оборона ворога була прорвана полками гетьмана.

• Королівське військо за кілька годин було вщент розгром­лене. Сучасник-шляхтич так описав хід цієї битви: «На дру­гий день... коло полудня нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не змогли протриматись і одної години. Нас, оточених з усіх боків, орда рубала шаб­лями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквально стерте з лиця землі».

• Битва під Батогом показала зрослу майстерність і міць козацьких полків, великий вій­ськовий талант Б. Хмельницького. Інші сучасники порівню­вали її з відомою перемогою Ганнібала над римськими легіо­нами під Каннами (пригадаймо з історії стародавнього сві­ту, коли і як вона була здійснена).

• Внаслідок Батозької битви майже всю територію України було визволено з-під польського ярма. Білоцерківський договір втратив свою силу.

• Восени 1653 р. в результаті успішних дій української армії під містечком Жванець (тепер с. Кам'янець-Подільського району Хмельницької обл.) на Поділлі було оточене 80-тисячне польське військо. Але кримський хан і на цей раз знех­тував свої союзницькі обов'язки. Він уклав з польським королем угоду про перемир'я. Б. Хмельницький, який не визнав чинності цієї угоди, повернувся із своїми полками на Подніпров я.

• На початку грудня 1653 р. воєнні дії між українськими і польськими військами припинилися. Продовжувалися лише незначні сутички в західних районах Поділля і на Волині.