2.5. Цілісність як характеристика суспільства

У поясненні сутності й устрою суспільства як цілісної системи, механізмів його функціонування і розвитку особлива роль належить засновникам і видатним представникам соціологічної науки. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну всеосяжну духовну реальність, засновану на системі колективних уявлень і цінностей. На думку М. Вебера, суспільство — це система взаємодій людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на людей, дій. Т. Парсонс визначав суспільство як систему соціальних дій і відносин між людьми, що пов´язують індивідів на основі єдиних норм і цінностей. З погляду К. Маркса, суспільство — це сукупність відносин між людьми, що історично розвивається та складається в процесі їхньої спільної діяльності.

Практично у всіх приведених вище визначеннях достатньо чітко простежується системний підхід до аналізу суспільства, яке розглядається як цілісна соціальна система, що складається з визначених елементів, пов´язаних між собою тісним взаємозв´язком. Системний підхід забезпечує єдність трьох аспектів вивчення суспільства, а саме: генетичного (чи конкретно-історичного), функціонального і структурного, що дозволяє об´єднати різні знання в єдину систему чи єдину теорію суспільства. В основі цього підходу лежить поняття «система» — певним чином упорядкована і взаємозалежна сукупність елементів, що утворюють певну цілісну єдність. Внутрішню природу, змістовну сторону всякої цілісної системи, матеріальну основу її організації визначає склад або набір її системоутворюючих елементів.

Узагалі система, на думку багатьох дослідників, — це предмет, явище чи процес, що складається з якісно визначеної сукупності елементів, які знаходяться у взаємних зв´язках і відносинах, утворюють єдине ціле і здатні у взаємодії із зовнішніми умовами свого існування змінювати свою структуру. Істотними рисами будь-якої системи є цілісність та інтеграція. Перше поняття фіксує об´єктивну форму існування явища, тобто його існування як цілого, а друге — процес і механізм об´єднання його частин. Ціле завжди більше суми частин, що до нього входять. Це означає, що кожне ціле має нові якості (які механічно не можуть зводитись до суми його елементів), виявляє деякий «інтегральний ефект». Ці нові якості, що властиві явищу як цілому, зазвичай позначаються як системні чи інтегральні якості.

У цьому зв´язку під соціальною системою розуміється цілісне соціальне утворення (суспільство, соціальна спільність, соціальна група тощо), де основними системоутворюючими елементами є люди, їх зв´язки і відносини. При цьому соціальні зв´язки і відносини людей виявляються в їхній діяльності, яку вони здійснюють не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об´єднаними в різні соціальні спільності і групи в умовах визначеного соціального середовища. Ці зв´язки і відносини носять порівняно стійкий характер і постійно відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Умови існування цілісного суспільства:

1. Виробництво товарів та послуг;

2. Розподіл товарі та послуг;

3. Захист населення від хвороб стихійного лиха та ворогів;

4. Народження і соціалізація людей;

5. Комунікація між членами суспільства;

6. Соціальний контроль.

Соціальні зв’язки — це зв’язки індивідів один з одним, а також їхні зв´язки з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їх практичної діяльності. Сутність соціальних зв´язків виявляється в змісті і характері соціальних дій особистостей, чи, інакше кажучи, у соціальних фактах. Соціальні зв´язки носять об´єктивний характер, тобто їхнє встановлення не залежить від волі і примх індивідів, а диктується, передусім, тими соціальними умовами, у яких живуть і діють люди, що складають ту чи іншу соціальну спільність.

За допомогою механізму соціальної взаємодії людей здійснюється відтворення і становлення соціальних відносин, що являють собою відносно стійкі і самостійні зв´язки між індивідами і соціальними групами з різним положенням у суспільстві, а відтак і неоднаковою участю у його економічному, політичному і духовному житті, а також різним способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Отже, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає в жодного з включених у нього елементів окремо. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система здобуває визначену самостійність стосовно складових її елементів, відносно самостійний спосіб свого розвитку.