Глава II. Давньоруські князі
§ 1. Походження і соціальні функції князівської влади
Походження державних установ на Русі органічно пов'язане з виникненням і посиленням князівської влади.
Історія князів йде в глиб століть, до часів родоплемінного ладу. І.М. Данилевський вважає, що слово «князь» запозичене праславянами з прагерманского або готської мови і родинно словами «конунг», «konig», «king» (король). [42] На думку І.Я. Фроянова, слово «князь» спочатку означало старійшину роду. [43]
Логічно ясно, що князівська влада виходить з влади племінних вождів. А зі зростанням населення плем'я, подразделявшееся на кілька родів («поляни ж жили в ті часи [до покликання варягів] пологами на своїх місцях і керувалися кожні своїм родом»), [44] розпадається на ряд родинних племен, що утворюють племінний союз. На чолі цих спілок у V ст. стояли вожді, здійматися над вождями окремих племен, що входили в союз. [45] Подібні союзи в історіографії фігурують під терміном «племінні князювання».
Крім племінних князівств східним слов'янам була відома ще одна організація спілок - коли союз організують племена, які вже самі входять в племінний союз. Це вторинний союз племен, [46] а по термінології Б.А. Рибакова, союз союзів, [47] створення якого підняло розвиток інституту князів на новий щабель розвитку.
Логічно, що, будучи значним міжплемінних об'єднань з суперечливими прагненнями і відцентровими тенденціями, він без елементів публічної влади, здатної піднятися над узкоплеменнимі інтересами, навряд чи зміг би існувати. Тому політична організація спілки спілок містила в собі паростки державності, уособлюваної князем, наділеним владою, яка не співпадає частково з народом. Таким чином, можна говорити про народність складу вождів (князів) в IX ст. у східних слов'ян: вождь племені, вождь союзу споріднених племен, вождь спілки спілок.
Для різних рангів характерні різні функції. На думку І.Я. Фроянова, вождь племені обирався лише на час війни. Влада його була невелика: він повинен вести в бій своїх соратників. [48]
Статус вождя племінного союзу постійний. Він займався внутрішнім будівництвом союзу, збирав, організовував і очолював військо, відав зовнішньою політикою союзу, відправляв релігійні обряди (ініціатор і організатор жертвопринесень), в той час як його судові функції тільки зароджуються, а тому умовні.
Діяльність голови спілки спілок в значній мірі відрізнялася самостійністю і незалежністю з витікаючими звідси примусу. Для цього інституту характерні функції двох вищеназваних. [49]
Протягом другої половини IX-X ст. позначені властивості князівської влади отримали подальший розвиток. Важливу роль в цьому зіграли декілька факторів. Перший - покликання варягів у 862 р. «І сказали самі в собі:« Пошукаємо собе князя, іже би володел' нами і суділ' по праву ». І ідоша за морек' варягам', до русі ... Реша русь, чудь, словени і кривичі і вси; «Земля наша велика і багата, а вбрання в ній нет'. Так поідете княжіт' і володети нами ». І із'брашася три брати с роди своїми, пояша по собі всю русь, і придоша; старший, Рюрік', седе Новегороде, а другий, Сінеус', на Белі-озері, а третій Ізборьсте, Трувор'. І від тих варяг 'прозвася Руська земля ». [50] Воно сприяло відриву князівської влади від народу. Другим фактором є об'єднання північної та південної Русі Олегом у 882 році. «Поиде Олег, поїмо воя многи, варяги, чудь, словени, мерю, весь, кривичі, і приде Кь Смоленська с'кривичі, прия град, і посади мужь свої. І прідоста Кь горах х'київським і захопивши Олег, яко Оскольд і Дір княжити, і поховай ВОІ в лодьях, а інша назад прости, а сам приде, носячи Ігоря детьска. І вони припливли під Угорьское, поховавши ВОІ своя, і присла до Аскольда й Дірова, глаголя яко «Гість є, і йдемо в'Греки від Олга і від Ігоря княжича. Та прийде до нас до родом своїм ». Асколд ж і Дір прідоста, і вискакаша вси прочії з лодья, і рече Олег Асколду і Дірова: «Ви нестабільність князя, ні роду княжа, але аз єсмь роду княжа», і винесоша Ігоря: «А се є син Рюриків». І убиша Асколда і Діра, і несоша на гору, і Поховали і на горі, єжеся нині зоветь Угорьское, кде нині Ол'мін двір; на тій могилі поставив Ол'ма церква святого Ніколу: а Дірова могила за святою Ориною. І седе Олег княжа в'Києві, і рече Олег: «Се буди мати градом руським». І беша у нього варязи і словени і прочитайте, прозвашася руссю ». [51] Створення єдиної держави зажадало від князівської влади (вождя союзу союзів Давньоруської держави) більшої активності та самостійності.
Розглянемо функції київського князя в силу того, що діяльність інших князів у джерелах і дослідженнях майже не простежується або є занадто специфічною (як в Новгороді). Відомо точно, що в Древній Русі були і князі неваряжского походження (наприклад, князь древлян Малий і князь полян Кий, інші східнослов'янські союзи племен також мали своїх князів). «Се Кий княжаше в роді своем. І по сих братів держати почаша рід їх княжити до полях', а в древлях' своє, а дреговичі своє, а словени своє в Новоград, а інше на Полоте, іже полочан ». [52]« Та поиде за князь нашь за Мал'; бе бо ім'я йому Мал', князю дерьвьску ». [53] Логічно припустити, що він володів тими ж функціями, що й київські, варяги за походженням. У X ст. на князів, як і раніше покладалися завдання військового керівництва і дипломатичних відносин. [54] Крім того, в коло занять київського князя X ст. входило підпорядкування східнослов'янських племен і підтримання військово-політичного панування над підкореними сусідами, збір данини як форми вираження підвладності. Більш зримо, ніж раніше, виступають релігійні функції князя. Розширилися права князя в області суду і управління, однак І.Я. Фроянов [55] та С.В. Юшков [56] вважають непереконливими припущення про законодавчої функції князя, тому що «Судові справи» грунтувалися на традиції общинного права. Важко говорити про розвиненість законодавчої функції, але, безсумнівно, вона з'явилася у X ст. На час правління Олега відносяться перші звістки про якийсь «Законі Руському». Він згадується у договорі Русі з греками 911 р.: «Аще ли вдарити мечем, чи б'є Кацем любо посудиною, за те наголос або Бьен та вдасть літр 5 сребра за законом руському» [57], що говорить про що з'явилася законодавчої функції князя. Іншим свідченням законодавчої функції князя є що міститься в «Повісті временних літ» згадка про заснування Ольгою в 6455 (947 р.) повостов, уроків, ловищ. «І переможеш Деревляна ... І в'зложіша на ня дань тяжьку; 2 частини данини йде Київ, а третя Вишегород до Ользе; бе бо Вишегород град Вользін. І іде Вольга по Дерьвьстей землі с'сином своїм і з дружиною, уставляющі статути й уроки; і суть становища її ловища ... В літо 6455. Іде Вольга Новугороду, і Статуту з Мьсте повости і данини і по Лузі оброки і данини, і ловища ея суть по всій землі, знамянья та місця і повости ... ». [58] Значно виразніше (порівняно з законодавством) в позмінних джерелах вимальовується княжий суд . Так, в X ст. князі не тільки судили, але і стягували грошові судові штрафи - віри, [59] однак І.Я. Фроянов схильний вважати княжий суд в значній мірі умовним, визначається велика самостійністю народних громад в управлінні судочинством. [60] Логічно припустити, що давньоруський князь управляв підвладній йому територією. Недарма в «Повісті временних літ» князь Володимир зображений зайнятим питаннями державного устрою та управління. [61]
Отже, до кінця X ст. функції київського князя помітно збільшилися і ускладнилися, а влада посилилася, що стало результатом розпаду родоплемінного ладу.
Кінець X-початок XI - важливий етап розвитку князівської влади на Русі. Цей час нестримного розкладання родових відносин. Родоплемінні зв'язку витісняються територіальними. Племінні союзи замінюють спілки громад. [62]
Розглянемо докладніше функції князя в XI-XII ст. На думку В.І. Сергійович, князь став необхідним елементом соціально-політичної організації суспільства, відсутність якого порушувало нормальне життя волості. [63]
Князь як і раніше повинен був оберігати землю, де княжив. На князів покладалося керівництво оборонними і наступальними діями, що підкреслює їх наступність від вождів VX ст., Їм передбачали також і охорона торговельних шляхів. [64] З військовою функцією князів тісно перепліталася і дипломатична, тому що війна, якою б тривалою вона не була, обов'язково закінчувалася підписанням мирного договору. Військово-дипломатична робота князя мала на меті підтримку внутрішньої безпеки підвладній території. Князь, як і в попередні часи, продовжував збирати певну данину з волостей. Данина і подати встановлювалися за обопільною згодою князя з волостю і за заздалегідь складеним документами, в яких ясно визначалося, з якою території і яку саме брати данину або мито. Доказ цього ми знаходимо в статутній грамоті Ростислава Мстиславича Смоленського, виданої в 1150 р., в якій чітко розписано: з якого міста, волості або цвинтаря отримувати мита [65]. У порівнянні з попередніми періодами компетенція князя в області суду значно розширилася. [66] Судовий розгляд перетворилося майже в повсякденне заняття князя. [67] Суд і управління волостями вироблялися князем через його посадників і тіунів. Посадникам довірялася від князів захист княжих володінь, отже, при них була дружина, яка підтримувала князя і разом з тим охороняла волость. Посадникам іноді надавалася не тільки захист волості і підтримка князівської влади - їм належав і княжий суд з правом судити навіть кримінальні злочини з обмеженням, щоб вони судили за допомогою земських виборних людей. З тими ж правами і обов'язками князі садили по містах тіунів, тільки їм передавалися міста і волості менш значні. Здійснення тіуна в якій-небудь місто була першим і головним вираженням князівської влади цього періоду. [68] На XI-XII ст. доводиться інтенсивна законодавча діяльність російських князів. Створюються Правда Ярослава (близько 1015 р.), Правда Ярославичів (1070-е), Статути Володимира Мономаха (1099-1113). Очевидно, і інші князі видавали свої статути для судових справ та визначення різних прав: так, відомі церковні статути князів новгородських Святослава та Всеволода, статут Ростислава Смоленського, статут про злодіїв Ізяслава Ярославича. Разом з судовими законами князям також належали закони про різні податків і повинностей, на що вказує і Руська Правда. Але не можна припускати, що все законодавство було зосереджено в руках князя. Ще не існувало повного закону, і право виражалося у звичаях, тому князі тільки формулювали або скасовували утвердився або зниклий звичай. [69] Крім суду та законодавства, в руках князя перебували, на думку А.Є. Преснякова, «елементарні нитки давньоруської адміністрації - посадник і тисяцький». [70] За допомогою своїх чиновників він виконував деякі поліцейські функції. Після прийняття християнства в 988 р. князі відійшли від безпосереднього відправлення релігійних дійств. [71]
Князівська влада в XII ст. підтримувалася не стільки силою, скільки правом князів, освітленим релігією і любов'ю народу. Літопис подає нам безліч прикладів розташування до князів народу. Так, під 1168 в «Повісті временних літ» говориться, що коли смоленський князь Ростислав Мстиславич їхав з Києва до Новгорода через Смоленськ, то почали його зустрічати ліпші мужі Смоленська за 300 верст, потім зустріли онуки, далі син Роман, єпископ Мануїл і тисяцький. Літописець говорить, що майже все місто, радіючи своєму князеві, вийшов з дарами назустріч йому. [72]
Підводячи підсумок, можна сказати, що на різних етапах розвитку князівська влада набувала деякі функції та деякі втрачала. Проте однією з головних цілей князя завжди було підтримання внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки підвладній території. Судова, законодавча і релігійна функції були властиві князям V-початку IX ст. з причини їх умовності чи нерозвиненості релігійного культу. [73] Протягом IX-XI ст. розвивається судова функція князів і поступово формується законодавча. Таким чином, влада князя набувала характеру влади монарха.