3. Світовий ринок позичкових капіталів

Світовий ринок позичкового капіталу (СРПК) – це сукупність попиту та про­позиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн.

Головна мета СРПК — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Виходячи з особливостей, які характеризують розвиток СРПК, у ньому виділяють 4 структури:

І. функціональну;

ІІ. інституціональну;

ІІІ. географічну;

ІV. валютну.

І. Зміст функціональної структури СРПК розкривається у такій схемі (рис. 1):

Рис. 1 Функціональна структура світового ринку позичкового капіталу.

Світовий грошовий ринок – це попит та пропозиція капіталу (у вигляді грошей), який функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових операцій (у межах від декількох годин і приблизно до року) переважно між банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами.

Світовий грошовий ринок включає міжбанківський ринок.

Міжбанківський ринок – це сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позик на суму не менше 1 млн дол. США.

Міжбанківський ринок виконує такі функції:

1. ефективно перерозподіляє банківський капітал;

2. забезпечує раціональне використання сумарних ресурсів банків;

3. дає змогу знизити витрати та управляти валютним ризиком.

Світовий ринок капіталів – це попит та пропозиція капіталу для фінансування капіталовкладень. Світовий ринок капіталів – джерело довгострокових інвестиційних ресурсів.

Світовий ринок капіталів ділиться на:

1. світовий кредитний ринок;

2. світовий ринок цінних паперів.

Світовий кредитний ринок – це сукупність кредитних відносин, які функ­ціонують у масштабах світового господарства, або попит та пропозиція кре­дитів у міжнародній сфері.

Світовий ринок цінних паперів – це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури світового ринку позичкових капіталів:

1. розвивається процес сек'юритизації, тобто поступове переключення позичальника із кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів (у першу чергу облігацій);

2. активізація ринку цінних паперів. Це означає, що за сучасних умов ринок цінних паперів користується підвищеним попитом.

Названі вище тенденції характеризуються такими даними: у 80-ті роки XX ст. у загальному обсязі світового ринку позичкового капіталу кредити становили 41 %, облігації – 59 %, а в 90-ті роки – відповідно 29 і 71 %.

II. Інституціональна структура світового ринку позичкового капіталу відображає відносини між професійними посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн.

До професійних посередників належать:

• транснаціональні банки;

• фінансові компанії;

• фондові біржі;

• інші кредитно-фінансові установи.

До позичальників і кредиторів належать:

• офіційні інститути (центральні банки, державні установи, міністерства, міжнародні організації тощо);

• приватні фірми, банки, особи;

• страхові компанії;

• пенсійні фонди.

Головними позичальниками в сучасних умовах на світовому ринку капіталів є:

• ТНК;

• державні органи (національні банки);

• регіональні організації (ЄС, НАФТА).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури світового ринку позичкового капіталу:

1) зменшення ролі банків;

2) підвищення ролі держави в експорті капіталів, яке виявляється в:

а) сприянні експортові капіталу;

б) регулюванні експорту капіталу;

в) безпосередній участі в експорті капіталу.

3) підвищення ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).

III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Передумови формування міжнародних фінансових центрів:

• високий рівень розвитку країни;

• активна участь в міжнародних економічних відносинах;

• високорозвинений національний ринок капіталів;

• ліберальне (пільгове) валютне та податкове законодавство;

• вигідне географічне розташування;

• політична стабільність.

Основні міжнародні фінансові центри.

1. Головним фінансовим центром світового співтовариства є Нью-Йорк. Тут діє найбільша у світі фондова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.

2. Основним європейським фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі за обсягом валютних та кредитних операцій.

3. Важливими фінансовими центрами є Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург. Вони спеціалізуються на короткострокових та середньострокових кредитних операціях.

4. Суттєву роль у світі відіграють такі фінансові центри, як Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн. їхня спеціалізація – кредитні операції.

5. Латиноамериканський фінансовий центр (Панама, Багамські, Кайма­ нові, Нідерландські та Антильські острови). Одержав назву "офшор", тобто його фінансові операції не підпадають під національне регулювання.

Офшорна зона дослівно перекладається "за берегом".

Офшорна компанія – компанія, створена у державі або окремому регіоні, який має особливе податкове законодавство стосовно компаній, що вилуча­ють прибуток на їхній території.

Тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкового капіталу:

1. перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;

2. посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими країнами;

3. зниження на ринках капіталу частки країн, що розвиваються.

В цілому географічна структура світового ринку позичкового капіталу характеризується такими даними: у 80-ті роки XX ст. на економічний розвиток країни припадало 81 % загального обсягу світового ринку позичково­го капіталу, на країни, що розвиваються – 6 %, на східноєвропейські краї­ни – 3 % і на міжнародні організації – 10 %, на сучасному етапі:

• розвинуті країни – 90 %;

• країни, що розвиваються – 5 %;

• східноєвропейські країни – 1 %;

• міжнародні організації – 4 %.

IV. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу складається з таких елементів:

1. національні ринки;

2. міжнародні ринки;

3. європейські ринки.

Національний ринок валюти характеризується використанням національної валюти окремої країни.

Міжнародний ринок валюти – це сукупність національних ринків валюти. На ньому використовуються національні валюти (ВКВ), міжнародні колективні валюти (СДР, євро).

Євроринок валюти являє собою грошові засоби у валютах, які функціону­ють як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Це виявляєть­ся, наприклад, у використанні доларів США за межами США (зокрема у Європі – євродолар, євромарки).

Основні тенденції розвитку валютної структури світового ринку позичкового капіталу:

1. підвищення ролі євровалют. Розмір нових емісій облігаційних позик на Євроринку в сучасних умовах у 3,7 рази більший за нові емісії іноземних облігацій на національних ринках капіталу;

2. зниження ролі долара США. У 80-ті роки XX ст. на нього припадало 3/4 усіх зарубіжних банківських активів, а в сучасних умовах – всього 59 %.