Розвиток і формування особистості

Проблему розвитку особистості (індивід-особистість-індивідуальність) розглядають різні науки, зокрема педагогіка вивчає її з погляду виявлення і створення найсприятливіших умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості в процесі навчання і виховання.

Вчені сходяться на думці, що на розвиток (процес руху вперед) і формування особистості в основному впливають три фактори – спадковість (генетичним шляхом передаються біологічні подібності: тип нервової системи, конституція тіла, пігментація, задатки до мови, вертикального ходіння, безумовні рефлекси, хронічні хвороби та ін.); середовище географічне (в т. ч. соціально-економічні умови) і соціальне (сім’я, школа, вулиця, колектив), у якому індивід адаптується і набуває соціального досвіду, тобто проходить процес соціалізації; виховання як цілеспрямований вплив на людину, здатний виявити закладені природні задатки людини і розвинути їх відповідно до індивідуальних можливостей кожного. Впливаючи на розвиток особистості, виховання і саме по собі залежить від нього, тобто, в процесі виховання можна підготувати всебічно розвинену особистість, однак в цілому людину змінити неможливо.

Особлива роль у розвитку особистості відводиться діяльності людини як форми вияву активного ставлення до навколишнього середовища. Основними видами діяльності вважають: ігрову, навчальну, трудову (різні види праці), художню, спортивну, громадську і тому подібне. Особливою категорією діяльності на кожному віковому етапі є спілкування.

У педагогіці вікова періодизація (класифікація) має такий загальний вигляд:

1-10 днів – новонароджений;

до 1-го року – немовля;

1-3 роки – дитина;

3-5 років – переддошкільня;

5-6 років – дошкільня;

6/7-10/12 років – молодший шкільний вік;

12-15 років - середній шкільний вік (підліток);

15-18 років – старший шкільний вік (юнацький);

18-24 роки – зріла юність.

Прискорені параметри розвитку дитини – акселерація, а значне відставання (гальмування) в розвитку особи – ретардація.

Іі. Основи управління навчально-виховними закладами

Система управління освітою в Україні

На основі положень чинної Конституції України (ст. 23, 34, 53), відповідно до закону «Про освіту»(із змінами та доповненнями) створено таку систему органів державного управління:

Міністерство освіти і науки України

Обласні управління освіти і науки при ОДА

Відділ освіти районної (міської) держадміністрації

Загальноосвітні школи (ЗОШ), дошкільні та позашкільні заклади

Структура системи освіти в Україні згідно із законом «Про освіту» (ред. 1996 р.) така:

• Дошкільна освіта (дошкільне виховання)

• Загальна середня освіта (ЗОШ І-ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, школи-інтернати)

• Позашкільна освіта

• Професійно-технічна освіта (технікуми, училища, коледжі – ВЗО І-ІІ-ІІІ р. а.)

• Вища освіта (ВНЗ=ВЗО – ІІІ – IV р. а. – інститути, академії, університети)

• Післядипломна освіта (інститути післядипломної освіти, факультети перекваліфікації)

• Аспірантура

• Докторантура

• Самоосвіта.

В Україні визначені такі освітні рівні:

• Початкова загальна освіта (4 класи)

• Базова загальна середня освіта (9 класів) – обов’язкова

• Повна загальна середня освіта (11, 12 класів)

• Професійно-технічна освіта (молодший спеціаліст)

• Базова вища освіта (бакалавр)

• Повна вища освіта (спеціаліст, магістр).

Структура управлінських органів у загальноосвітній школі:

Адміністрація школи –

• Директор (посадова особа у школі)

• Заступник директора з навчальної (навч. - метод.) роботи

• Заступник директора з виховної (орган. – вих.) роботи (у великих школах може бути декілька заступників)

• Помічник директора з господарської (комерційної) діяльності

• Шкільний психолог, педагог, лікар, бібліотекар та ін.

Органи колегіального управління (загальна конференція, рада школи, педагогічна рада, методрада, нарада при директорі чи його заступниках). Їх діяльність координується відповідно до потреб колективу і завдань школи.

Органи громадського самоврядування школи (учнівський комітет, профспілковий комітет учителів і працівників, батьківський комітет, методична рада та ін.) – демократизують управління школою, налагоджують зворотній зв’язок, координують діяльність тощо.