Загальна характеристика
International economic cooperation, especially between states necessitates cooperation in the organization and implementation of customs. This area of cooperation aimed at the solution of economic, organizational, legal and other issues that provide favorable conditions for the development and protection of the economic interests of the states, rights of businesses and individuals. Each state has its customs policy as a system of principles and directions of its activity in the field of their economic interests and security through customs and tariff and non-tariff regulation measures, especially foreign trade ones. Customs in its basis acts as a separate direction of the state. The customs in accordance with Art. 3 of the Customs Code of Ukraine (adopted by Verkhovna Rada of Ukraine in July 11, 2002) is known as the order of movement across the customs border of Ukraine and vehicles, customs regulations associated with the installation and collection of taxes and duties, procedures and customs clearance, anti-smuggling and customs violations. Ukraine follows the customs recognized in international relations systems of classification and coding, a single form of declaration, export and import of goods, customs information, other international standards. As noted in the same article, the principles of customs, including the size of taxes and customs duties and taxation conditions, special customs zones and customs regimes in Ukraine, the list of goods, export, import and transit of which shall be prohibited through the territory of Ukraine, are determined only by the Law Ukraine and the customs Code of Ukraine .
It should be noted that customs is defined in Ukraine in the same way as in other countries around the world.
The constant movement of people, goods, values across the customs border states requires not only the application of national law, but also international law, including international economic law that governs relations between relevant countries. Today a system of norms and principles of international law governing relations between States in their cooperation in customs matters has developed. International organizations, such as customs unions, the World Customs Organization (formerly known as the Customs Cooperation Council) and others are active in participating in the relations between States. These rules and principles enshrined in the relevant international treaties, as well as special agreements on customs and other sources make up the content of international customs law.
Considering the place of international customs law in the system of international law, it should be noted that there are different points of view. Yes, some scientists, including K. K. Sandrovsky , V. Mytsyk, considered internationa.l customs law as an independent branch of international law. In particular, K.K Sandrovskyy considered international customs law as an independent branch of international, which consists of principles and rules governing the relations between subjects of international law in the process of cooperation in customs and related matters international economic, trade, transport, communications and tourism. V. A. Vasilenko indicates that international customs law is connected with other sectors and subsectors of international law, that it is complex, although not denying that it should be referred to international economic law. B. I. Kucher examines international customs law as a subsector of international economic law. There are other considerations expressed in contemporary international legal literature.
Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у зв’язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин. А те, що окремі його норми і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на системний взаємозв’язок різних галузей і підгалузей міжнародного права. Зазначене явище спостерігається не лише у міжнародному праві, а й у національних правових системах, за умов, коли важко відшукати в чистому «рафінованому» вигляді певні правові галузі. Навіть окремі міжнародні економічні договори складно відмежувати від їх галузевої належності, наприклад, договір про торгівлю і мореплавство. До речі, у цих договорах нерідко вирішуються і митні питання. Виникає питання: норми і принципи цього договору належать до міжнародного торговельного права, міжнародного транспортного права чи міжнародного митного права? Безперечно, що їх слід віднести до міжнародного торговельного права, враховуючи, що вони становлять основу подібного роду договору, а інші норми тут мають «допоміжний» характер і створюють умови для успішної реалізації відповідних норм і принципів міжнародного торговельного права.
Таким чином, під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.
Джерела міжнародного митного права
Норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах (міжнародних договорах, актах міжнародних організацій, судових і арбітражних прецедентах, міжнародних звичаях тощо). Для всіх галузей міжнародного права, як і для міжнародного права в цілому, одним із найважливіших джерел є міжнародний договір. Не є винятком у цьому і міжнародне митне право.
Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний, так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980 р., Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему описання і кодування товарів від 1 червня 1983 р. (Брюссель), Конвенцію про тимчасове вивезення від 26 червня 1990 р. (Стамбул) та ін.
Зазначені Конвенції є різними за змістом, обсягом і регулюють різні питання. Так, наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур складається із преамбули, п’яти глав, у яких закріплено 19 статей. У преамбулі відзначається, що відмінності між національними митними процедурами можуть ускладнити міжнародну торгівлю й інші міжнародні обміни, а тому інтересам усіх держав відповідає спрощення, гармонізація митних процедур, що сприятиме ефективному розвитку торгівлі й іншим міжнародним обмінам.
Глава 1 цієї Конвенції називається «Визначення». У її ст. 1 дається визначення терміна «Рада» (мається на увазі Рада Митного Співробітництва).
Глава 2 «Сфера застосування Конвенції і структура додатків (ст. 2—5)». Зазначається, що Конвенція застосовується сторонами договору. Разом з тим зазначається, що Положення даної Конвенції не перешкоджають застосуванню заборон і обмежень, які встановлені відповідно до національного законодавства. У цьому ж розділі визначається зміст додатків, які повинні включати вступ, визначення основних митних термінів, що використовуються в них, зміст стандартів та рекомендованої практики і зауважень до них.
Глава 3 «Роль Ради і Постійного технічного комітету» (ст. 6—7) визначає правовий статус Ради митного співробітництва та Постійного технічного комітету. Так, Рада згідно з Положеннями Конвенції стежить за здійсненням і розвитком Конвенції, зокрема приймає рішення щодо включення до неї нових Додатків. Раді підпорядкований Постійний технічний комітет, на який теж покладені відповідні функції.
Глава 4 «Різні Положення» (ст. 8—9) зазначає, що будь-який Додаток обов’язковий для держав-учасниць і є складовою Конвенції. Тут же говориться про те, що якщо сторони створюють Митний або Економічний союз, то вони повинні повідомити Генерального секретаря Ради, що їх територія буде розглядатися як єдина територія.
Глава 5 «Заключні Положення» (ст. 10—19) присвячується питанням розгляду спорів між Сторонами Договору, порядку участі будь-якої держави у цій Конвенції, порядку набуття нею чинності та ін.
Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.
Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін. Подібного роду угоди укладено нашою державою з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федерацією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.
Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Ці рекомендації підготовлені Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими (ст. 3 п. 4—5 Конвенції про створення Ради митного співробітництва).
Ще раніше Радою митного співробітництва (8 червня 1971 р.) були прийняті рекомендації «Про спрощення митного контролю авіапасажирів на основі двоканальної системи». Мова йде про зелений і червоний канали, які сьогодні називають зеленим і червоним митними коридорами. Відповідно до цих рекомендацій по зеленому каналу (коридору) проходять без митного огляду пасажири, які не мають при собі товарів або мають лише товари, що можуть завозитися без сплати імпортного мита і податків, і на завезення яких не поширюються заборони й обмеження. А по червоному каналу (коридору) проходять усі інші пасажири, які повинні виконати необхідні митні формальності.
Нинішня практика митного контролю передбачає і так званий третій канал. Так, у країнах — членах Європейського Союзу на підставі відповідних угод для їхніх громадян в аеропортах введено окремий третій канал, де вони проходять митне оформлення.
До міжнародних організацій, які поряд з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства, СНД, Євразійське економічне співтовариство) та ін., які також приймають відповідні акти, що можуть розглядатися джерелами міжнародного митного права. Так, важливу роль у розробленні митних кодексів держав — учасниць СНД відіграли Основи митних законодавств держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, які були затверджені рішенням Ради глав держав СНД від 10 лютого 1995 р. У цьому документі визначені принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи у державах — членах Співдружності. До речі, зазначені Основи використовувалися і під час підготовки Митного кодексу України та Митних кодексів держав — членів СНД.
13 березня 1992 р. у рамках СНД була підписана Угода про принципи митної політики (Україна і Азербайджанська Республіка Угоди не підписали).
Крім цього, статутні документи відповідних міжнародних організацій містять окремі норми та принципи, що входять до системи міжнародного митного права. Наприклад, у Договорі про заснування Європейського співтовариства, підписаного у Римі 25 березня 1957 р., є розділ IX «Спільна торговельна політика» (ст. 131—134) та розділ X «Митне співробітництво» (ст. 135), в яких зазначається, що, утворивши Митний союз між собою, держави-члени, виходячи зі спільних інтересів, прагнуть сприяти гармонійному розвитку світової торгівлі, поступовому скасуванню обмежень у міжнародній торгівлі та зниженню міжнародних бар’єрів (ст. 131), здійсненню митного співробітництва між державами-членами (ст. 135) тощо.
Розділ 2 Контрабанда у міжнародному митному праві
Контрабанда (італ. contrabando, від contra «проти» і bando «урядовий указ») — незаконне перевезення (та ін. переміщення) товарів або/та інших предметів через митний кордон (державний кордон); переміщувані товари і/або цінності також отримали назву котрабанди.
Контрабанда — найбільш небезпечне та доволі поширений злочин. На сьогодні контрабанда передбачена лише ст. 201 КК України. На вимогу Президента України дублювання цього злочину у МК України було усунуто. Характерним є те, що раніше контрабанда входила до злочинів проти держави, а тепер до злочинів у сфері господарської діяльності. Іншими словами, докорінно змінився характер суспільної небезпечності цього злочину. Питання протидії контрабанді стало настільки гострим, що відповідно до Указу Президента України від 22 листопада 2007 р. №1137/2007 «Про Міжвідомчу робочу групу з питань протидії конрабанді на порушенням митних правил» така група створена і затвепджено положення про неї. Її основними завданнями визначено: - збирання та узагальнення інформації про факти констрабьанди та порушень митних правил при переміщенні товарів через митний кордон України а також про прояви корупції у діяльності органів, що здійснюють митний та інший контроль при переміщенні товарів через митний кордон України; - підготовка пропозицій щодо удосконалення взаємодії Служби безпеки України, ДМСУ, Адміністрації Державної прикордонної служби, Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, органів прокуратури, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у боротьбі з контрабандою та іншими порушеннями митних правил; - напрацювання комплексу заходів щодо запобігання незаконному переміщенню товарів через митний кордон України, посилення митного та прикордонного контролю; - підготовка пропозицій щодо удосконалення законодавства з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Робоча група з питань протидії контрабанді на порушенням митних правил вправі: - залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до підготовки питань до розгляду Міжвідомчою комісією; - одержувати у встановленому порядку від органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань; - заслуховувати інформацію представників органів виконавчої влади з питань, зо належать до їх відання; - утворювати підкомісії, тимчасові робочі та експертні групи для опрацювання окремих питань. Згідно зі ст. 201 КК України контрабандою є переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), органів та інших анатомічних матеріалів людини, а також контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. Контрабанда карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди. Контрабанда, вчинена за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна. При тому контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Здебільше контрабанда кваліфікується за ознакою великих розмірів. Практично у всіх країнах під контрабандою (contro — проти, bando — урядової постанови) розуміється переміщення через митний кордон (кордон держави) товарів та інших предметів таємно чи тих, які заборонені, і визнається злочином. При цьому контрабанда стара, як і митне право, власне, коли появилось контрольоване і із стягненням мита переміщення товарів через митний кордон, тоді й появилась контрабанда. В ряді країн (Російська Федерація, Республіка Білорусь) визнається кваліфікована контрабанда: скоєна неодноразово, посадовою особою з використанням свого посадового положення, скоєна із застосуванням насилля до особи, яка здійснює митний контроль. Такий крок є виправданим з огляду на спеціалізацію кримінальних елементів на контрабанді, та шкоді для національної економіки, а при контрабанді наркотиків – для здоров’я людей. Загальним об’єктом контрабанди визнається державний порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, який включає у себе у тому числі й загальний і спеціальний порядок переміщення товарів через митний кордон. Безпосереднім об’єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення матеріальних цінностей і окремих предметів і речовин, що вилучені з вільного обігу, через митний кордон України. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів. Додатковим факультативним об’єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, громадська безпека, здоров’я населення. Предметом контрабанди є товари, валюта, історичні й культурні, національні цінності та інші предмети, у тому числі й ті, які вилучені з вільного обігу: отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та набої. Виключення становить мисливська гладкоствольна зброя . Контрабандою завдається шкода або створюється загроза для: — життя та здоров’я населення при контрабанді отруйних, сильнодіючих речовин та особливо наркотиків; - економічної безпеки, особливо при незаконному вивозі стратегічної сировини та товарів; — суспільної безпеки при незаконному переміщені наркотиків, психотропних речовин, зброї; — національної безпеки України чи безпеки інших країн в разі незаконного вивезення (ввезення) зброї масового ураження, а також матеріалів чи технологій, які використовуються для їх виготовлення; — інтересам культури в разі контрабанди культурних цінностей. Об’єктивна сторона контрабанди полягає в незаконному переміщенні через митний кордон України (ввезення та територію України чи вивезення вказаних товарів і предметів будь-яким способом. Як правило, контрабанда здійснюється у вигляді активних дій, хоча й не виключена бездіяльність особливо при співучасті, коли дії співучасників між собою не пов’язані. Контрабанда вважається закінченою з того моменту, коли товари чи інші предмети були фактично переміщені через митний кордон і при наявності хоча б однієї з ознак у діях особи, яка вивозила чи ввозила ці товари й предмети контрабандним шляхом. Судова практика визнає контрабанду закінченою з моменту перетину митного кордону України. В той же час для контрабанди характерна стадія підготовки до скоєння злочину. Як підготовка до контрабанди, кваліфікуються дії з незаконного отримання ліцензії на вивезення стратегічної сировини, наркотичних засобів, свідоцтва на вивезення культурних цінностей, обладнання схованок, схиляння інших осіб до спільного учинення контрабанди чи створення інших умов для скоєння контрабанди. Суспільна небезпечність контрабанди проявляється у тому, що: - на ринок (чорний) потрапляють товари, що заборонені для легального обороту і шкодять здоров’ю людей, загрожують смертю; - при контрабанді зброї та боєприпасів виникає загроза безпеці громадян та національній безпеці; - створюється загроза безпеці інших країн в разі незаконного вивезення зброї масового ураження, матеріалів та технологій, які використовуються для її виготовлення; - незаконне вивезення валютних цінностей підриває валютні та золоті запаси України; - не надходять доходи від митних платежів, підривається державна монополія та отримання обов’язкових платежів, зменшується дохідна частина бюджету; - завдаються економічні збитки державі, деформуються нормальний оборот у розподільчих відносинах, механізм ціноутворення; - створюються умови для отримання нетрудових доходів; - послабляється економіка держави, зміцнюється кримінальний елемент, створюються корумповані та мафіозні структури; - при контрабанді відходів виробництва, неліквідів, завдається шкода довкіллю; - завдається шкода національній історичній та культурній спадщині, знижується культурний потенціал країни, втрачаються святині; - каталізується злочинність і вона набирає інтернаціонального характеру, утворюються корумповані структури, деформується державний механізм управління. Із суб’єктивного боку контрабанда передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, предметів і речовин через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України з порушенням встановленого порядку чи вивезти з України. Тож контрабанда скоюється з прямим умислом (наміром). Мотив та мета контрабанди, як правило, вирішального значення не мають. Мотив завжди корисливий. Це бажання збагатитися незаконним шляхом. Суб’єктами контрабанди можуть бути фізичні особи: громадянин України, іноземець, апатрид, які досягли 16-ти років. Як спеціальний суб’єкт, визнається посадова особа, яка скоїла цей злочин із використанням своєї посади. Дізнання у справах про контрабанду проводиться митними органами. З метою припинення міжнародного незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та виявлення осіб, які беруть участь у такому обігу, митні органи за участю інших правоохоронних органів України або без такої участі, за домовленістю в кожному окремому випадку з митними та іншими органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України можуть використовувати метод контрольованої поставки, тобто допускати під своїм контролем ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її територію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Рішення про здійснення контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів приймає Голова ДМСУ або його Перший заступник. Порядок проведення контрольованої поставки визначається МК України і відповідним нормативно-правовим актом ДМСУ, МВС України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони державного кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції України. З метою виявлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до контрабандних операцій, а також з метою вилучення товарів, що незаконно переміщуються через митний кордон України, таке переміщення товарів може здійснюватись під негласним контролем митних органів, погодженим з іншими правоохоронними органами України, та за їх участі або без такої участі. Рішення про переміщення товарів під негласним контролем приймає Голова ДМСУ, його Перший заступник, начальник Управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи або у виключних випадках — керівник регіональної митниці. Якщо під негласним контролем переміщуються товари, вилучені із цивільного обігу, про прийняття рішення щодо проведення переміщення товарів під негласним контролем негайно сповіщається відповідний прокурор.
Розділ 3 Практичні рекомендації щодо протидії контрабанді
Законодавча неврегульованість нових економічних відносин в Україні, недосконалість і суперечності в чинному законодавстві, посилення корупційних тенденцій в структурі державного управління, інші соціальні та економічні процеси, властиві перехідному періоду, створили сприятливі умови для зростання економічної злочинності. Кількість зареєстрованих злочинів у сфері економічної діяльності за останні роки збільшилося більш ніж удвічі.
До однієї з найкриміналізованіших на сьогодні відноситься сфера зовнішньоекономічної діяльності. Найбільшу суспільну небезпеку у сфері зовнішньоекономічної діяльності представляє контрабанда. Під контрабандою в законодавстві України розуміється переміщення певних предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Зазначені норми розташовані в чинному Кримінальному кодексі України у розділі VII - "Злочини у сфері господарської діяльності"(ст. 201) та у розділі XIIІ - "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення".
Суспільна небезпека контрабанди полягає в тому, що при протиправному переміщенні через митний кордон України товарів та предметів порушується порядок державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який в себе включає загальний, а по відношенню до окремої групи товарів та предметів - спеціальний порядок переміщення їх через кордон. Таким чином, контрабанда завдає прямих економічних збитків державі, пов'язаних із несплатою мита, інших податків (платежів) як під час перетинання митного кордону України, так і у зв'язку з реалізацією контрабандних товарів на території України чи за її межами. Крім того, контрабанда заподіює шкоди встановленому порядку управління, посягає на національну культурну спадщину українського народу, може зашкодити відносинам України з іншими державами. Вона сприяє незаконному обігу в Україні і світі наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може завдавати невиправної шкоди здоров'ю та життю людей, а також - співпраці у боротьбі з міжнародним наркобізнесом.
Сьогодні можна виділити причини, що породжують виникнення контрабанди:
1. Недосконалість митної політики;
2. Неефективність митних тарифів (вибірковість, неоднорідність, диференціація ставок);
3. Завантаженість ситуації на митниці;
4. Відсутність належного підбору персоналу і виховної роботи;
5. Недостатність технічних засобів здійснення огляду;
6. Велика кількість документів, необхідних для проходження вантажу через кордон.
Надійні дані щодо обсягів контрабандних потоків на територію України відсутні. Відсутній також і порівняльний аналіз за регіонами з урахуванням їх специфіки.
Особливий інтерес у цьому сенсі викликають великі транспортні вузли, де перетинаються різні види транспорту (морський, залізничний, автомобільний) і де проходить велика кількість транзитних вантажопотоків через територію.
Наявна необхідність комплексного наукового підходу до розробки програми протидії контрабанді. Для цього на території великих транспортних вузлів, де можлива й необхідна координація учених-правознавців, широко представлених у відомчих юридичних вищих учбових закладах, і практичних працівників (митниці, правоохоронних органів, податкової служби), представляється доцільним створення координаційних науково-дослідних центрів по боротьбі з контрабандою (далі - ЦБК).
Завданнями ЦБК буде розробка комплексної програми щодо запобігання контрабанді з урахуванням регіональної специфіки. Спроби, що здійснювалися раніше, навіть на урядовому рівні, мали один суттєвий недолік. Проблеми контрабанди намагалися вирішувати відокремлено від інших проблем, що виникають при будь-якому транспортуванні вантажу. Це призводило до того, що на якийсь термін (час оперативних заходів) припинявся не тільки потік контрабанди, а й взагалі будь-який вантажопотік за кордон.
Основна відмінність пропонованої комплексної програми від тих, що існували раніше, полягає в наступному:
- по-перше, проблеми контрабанди розглядатимуться не відокремлено, а в сукупності із супутніми їм транспортними проблемами;
- по-друге, - зважаючи на масштабність явища і те, що проблему необхідно вирішувати негайно, звичайні послідовні етапи проведення наукового дослідження, що значно зволікають отримання вихідних результатів, можна проводити паралельно.
ЦБК на першому етапі досліджень можуть об'єднати наступні процеси:
1. Збір і обробка матеріалів щодо різних маршрутів і структур, що займаються контрабандою, каналів контрабанди.
2. Аналіз завершених кримінальних справ.
3. Опит підприємців, які займаються експортно-імпортними операціями.
4. Огляд існуючих методів, які використовуються в боротьбі з контрабандою, включаючи спеціальне законодавство і зарубіжний досвід.
Даний аналіз уможливить ідентифікацію масштабів і природи явища та виділити два потоки учасників процесу.
Перший потік - "рядові" контрабандисти, зацікавлені у прозорості проходження митниці і "нормальних" тарифах, вимушені йти на порушення, виходячи з умов, що склалися.
Другий потік - учасники вертикально інтегрованих корупційних схем організації злочинів, пов'язаних із контрабандою.
На другому етапі досліджень необхідно розробити "антиконтрабандну" схему проходження вантажу.
Один із можливих способів запобігання контрабанді - це "створення алгоритму" з нормуванням часу на кожну операцію процесу проходження вантажу через митницю. Природно, таких базових схем повинно бути досить багато з урахуванням специфіки різних вантажів і транспортних засобів.
Безумовно, "технологізація" або "алгоритмізація" проходження вантажу через митницю повинна супроводжуватися:
- протидією корупційним групам, що займаються контрабандою (перевізник - митник - державний чиновник);
- посиленням захисту рядових підприємців, які перетинають кордон зі своїм товаром;
- удосконаленням відповідного законодавства і митної політики;
- поліпшенням роботи з відбору персоналу митниці, поліпшенням умов праці, оплати працівників;
- "приведенням у порядок" тарифів з урахуванням загальної економічної ситуації (збільшення імпорту - розорення відповідного вітчизняного виробника і т. ін.);
- інтеграцією дій митних служб країн - економічних партнерів;
- науковим супроводженням розробки програми вдосконалення (або реорганізації) митної служби.
Виконання вказаних завдань також цілком органічно вписується в діяльність ЦБК, який зміг би, маючи відповідні повноваження, узяти на себе координацію діяльності відповідних груп, що включають представників правоохоронних органів, місцевих органів влади, транспортних підприємств, митних служб, податкових служб, громадських організацій.
Причому, діяльність ЦБК має включати такі напрями:
- гармонізацію процесів і процедур у межахвідповідальності і управління окремих учасників процесу проходження вантажу через кордон України;
- проведення аналітично-дослідницьких семінарів фахівців окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи митні служби;
- створення і функціонування постійно діючої робочої групи фахівців-учених і практиків;
- проведення креативно-генеруючих міжвідомчих семінарів-тренінгів під керівництвом робочої групи для розробки комплексної програми сумісних дій;
- формування наскрізних керівних команд учасників процесу перетину кордону;
- розробку (за наявності відповідної бази) технічних засобів забезпечення митного огляду.
Протидія контрабанді вимагає комплексного підходу до рішення існуючих проблем. Перш за все, держава повинна створити умови для зацікавленості суб'єктів господарської діяльності в легальному проходженні вантажів і товарів через кордон.
Зарадити криміногенній ситуації, яка склалася у зовнішньоекономічній діяльності, можливо тільки за умови створення належної правової бази, значного підвищення рівня професійної підготовки працівників митної служби, здійснення безкомпромісної боротьби з проявами корупції.
Певні успіхи отримала у своїй діяльності керівництво Державної митної служби з протидії корупції та службовим зловживанням серед особового складу. З початку 2005 року змінено з різних мотивів 42 керівники митних органів, з них 10 - переведено на рівнозначні посади до інших митних органів, 11 - на нижчі посади, 3 - звільнено. З митних органів звільнено 6 заступників начальників митниць, 3 - начальники митних постів; на нижчу посаду переведено 14 заступників начальників митниць, 8 - начальників постів.
З метою покращення роботи із забезпечення митної служби висококваліфікованими кадрами затверджено Концепцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб Державної митної служби України.
Проте заходів, що вживаються, явно недостатньо і вони не мають системного характеру.
Створення у великих транспортних вузлах (природно, за наявності відповідної наукової бази) координаційних науково-дослідних центрів по боротьбі з контрабандою дозволить за достатньо короткий термін отримати такі результати:
- зниження рівня контрабанди при експортно-імпортних операціях;
- скорочення часу очікування митного огляду і в цілому - транзитного часу перевезення вантажів;
- підвищення рівня економічної безпеки і зниження рівня шахрайства і злочинності на транспорті;
- посилення транзитної репутації Української держави;
- збільшення бюджетних надходжень від митних зборів;
- підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічних зв'язків України і транзиту вантажів інших країн через її територію.