Структура кожного типу уроку:

Урок засвоєння нових знань: актуалізація і корекція опорних знань; пові­домлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та системати­зація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок: перевірка домаш­нього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); само­стійне застосування учнями знань у стандартних ситуаці­ях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домаш­нього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; само­стійне виконання учнями завдань під контролем і з допо­могою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрун­тування отриманих результатів; підсумки уроку і повідом­лення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання шко­лярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та системати­зація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього зав­дання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: по­відомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація нав­чання школярів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислен­ня учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок. Його структура залежить від мети що комбінується, наприклад: перевірка виконання учнями до­машнього завдання практичного характеру; перевірка ра­ніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й ус­відомлення учнями нового матеріалу; осмислення, уза­гальнення і систематизація знань; підсумки уроку й пові­домлення домашнього завдання.

5.

Нестандартний урок — це імп­ровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структу­ру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, ме­тодику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні Уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами ро­боти, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уро­ки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж бу­янні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку де­мократизації школи.

6.

Позаурочні форми організації навчання молодших школярів (факультативи, екскурсії, лекції, семінари, дискусії, змагання, брейн-ринги, брифінги, «круглі столи», конференції, позакласне читання, лабораторні заняття, консультації, практикуми, репетиторство, домашні заняття, екзамени, заліки, колоквіуми) – опрацювати самостійно (Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2001. - ст. 171-186).

7.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та ін­дивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методи­ку її організації.

Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запи­тання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'я­зання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвда­ліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує ко­лективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну ак­тивність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її сис­тематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попе­редньої підготовленості.

Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів роз­в'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємооцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на семестр або навчальний рік). Гру­пи формують з однаковим або із змішаним складом учнів за успішністю. Перші можуть виконувати диференційова­ні завдання, другі — однакові. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову навчальну роботу орга­нізовують при виконанні лабораторних і практичних ро­біт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повторення, за­стосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.

Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зва­жаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. В. Дяченко розрізняє пари постійного (статич­ні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, дру­гий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюють­ся роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився поми­лок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з ін­шими текстами і партнерами¹.

Індивідуальна робота. Важливим моментом у проце­сі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують та­кі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи час­тіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьо­рює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійс­нює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче да­ється навчання.