Діагностика
Для точної діагностики інсультів використовуються такі методи: спинномозкова пункція, КТ (комп’ютерна томографія), МРТ (магнітно-резонансна томографія).
Спинномозкова пункція використовується все рідше оскільки є інвазивним методом (порушує цілісність організму). Використовується при підозрі на геморагічний інсульт. Тоді ліквор набуває рожевого або червоного кольору за рахунок потрапляння в нього крові.
КТ використовує рентгенпромені, МРТ - магнітне поле. Вони роблять зрізи (скани), які дозволяють «бачити» що відбувається в тканинах головного мозку.
Принципи лікування інсультів
Мета лікування ішемічних інсультів полягає у: 1) відновленні кровопостачання ураженої частини мозку. Для цього призначають препарати, які розширюють кровоносні судини, розріджують кров, щоб вона легше протікала через звужені судини; якщо є тромб дають препарати, які його розчиняють (тромболізис). 2) дають препарати, які покращують виживання і відновлення нервових клітин в умовах гіпоксії (кисневе голодування) 3) симптоматична терапія; 4) обов’язково проводиться лікування хвороби, яка стала причиною виникнення інсульту. Якщо цього не зробити, то є великий ризик виникнення повторного інсульту.
Мета лікування геморагічних інсультів полягає у: 1) зупинці внутрішньомозкової кровотечі і попередження її повторення; пункти 2), 3), 4) такі ж самі. Особливе значення надається протинабряковій терапії. При геморагічних інсультах використовують нейрохірургічні методи: ліквідація аневризм судин головного мозку, відсмоктування гематом у головному мозкові, які його здавлюють і значно змешують шанси на виживання.
ДОГЛЯД
Хворі з інсультом потребують дуже обережного транспортування, слід уникати поштовхів, зберігати рівновагу при підніманні і спусканні сходами. В окремих випадках доцільно організувати лікування хворого в домашніх умовах до стабілізації його стану. Хворого з ішемічним інсультом зазвичай кладуть в ліжко горизонтально щоб збільшити притік крові до голови, а з геморагічним – з підвищеним головним кінцем, щоб зменшити кровонаповнення головного мозку. Інколи з цією ж метою до голови прикладають пухир з льодом, а до ніг — теплі грілки.
Запобігання порушенням дихання. Показане систематичне відсмоктування слизу з порожнини рота і глотки електровідсмоктувачем. Якщо западає язик, то для полегшеня дихання у порожнину рота вводять повітровід. При ознаках дихальної недостатності призначають інгаляції кисню через маску. На другу-третю добу часто розвивається застійна пневмонія, або набряк легень, зазвичай на паралізованому боці. Щоб цього не сталося призначають дихальну гімнастику, «бульбулятор», часто змінюють положення тіла, щоб роздихувались різні відділи легень. Дають відхаркуючі препарати, антибіотики. Якщо ці заходи не усувають закупорки дихальних шляхів, роблять трахеотомію для довготривалого відсмоктуванням секрету і слизу з трахеї та бронхів.
У хворих з геморагічним інсультом часто виникає гіпертермія внаслідок порушення терморегуляції. Крім жарознижуючих препаратів вдаються і до фізичного охолодження. Тепловіддачу можна збільшити шляхом розтирання тіла спиртом, накладаням мішечків з льодом на ділянку великих судин (сонних артерій), на пахвові і пахвинні ділянки, загальне обтирання хворих прохолодною водою з додавання невеликої кількості столового оцету.
Запобігання пролежням. У першу ж добу після інсульту хворих кожні 2 год повертають у ліжку, ставлять банки або гірчичники на грудну клітку. Для профілактики пролежнів треба стежити за чистотою постільної білизни, протирати шкіру камфорним спиртом, під крижі хворого підкласти надувний гумовий круг, під п'ятки — ватні кільця. Останнім часом все ширше застосовують протипролежневі надувні матраси з компресором. Згідно заданої програми компресор з встановленою періодичністю надуває і здуває різні сектори такого матрацу.
При затримці сечі кладуть грілку на ділянку сечового міхура. Якщо цього не досить — катетеризують сечовий міхур два рази на добу. При схильності до запорів кожні два-три дні призначають клізму.
Харчування. Якщо у хворих збережені свідомість і ковтання, їм дають легкозасвоювану їжу. При порушенні свідомості й ковтання у перші два-три дні хворих годують тільки парентерально, потім поживні суміші вводять через назогастральний (носошлунковий) зонд. При порушеннях ковтання для запобігання аспірації в дихальні шляхи їжі з виникненням аспіраційної пневмонії, яка дуже погано лікується, ставлять назогастральний зонд для харчування.