Азовське море

Географічне положення та берегова лінія. На південному сході Україна виходить на відстані майже 400 км до берегів Азовського моря. Його площа як для моря мала – 39 тис. км2. На карті воно виглядає великою затокою Чорного моря, з’єднаною з ним вузькою та короткою Керченською протокою. Обидва моря є внутрішніми морями басейну Атлантичного океану. Акваторія Азовського моря належить Україні та Росії, морський кордон між ними ще не встановлений.

Азовське море має слабко порізані береги. Найбільша затока – Таганрозька, вона лише частково омиває Україну. Великими затоками біля українських берегів є Обитічна та Бердянська, які відділені від моря невеликими півостровами і косами. Сильно врізається в суходіл Утлюцький лиман, відділений косою Бирючий Острів. Затоку Сиваш відгороджує від Азовського моря довга (112 км) піщана коса Арабатська Стрілка, а водообмін з ним здійснюється через вузьку Генічеську протоку. На вузькому Перекопському перешийку, що з’єднує Кримський півострів з материком, людині достатньо 1,5 год, щоб перейти від Сиваша до узбережжя Чорного моря.

Середня глибина Азовського моря становить лише 8 м, а найбільша – 14 м. Унаслідок річкових наносів та руйнування берегів у морі щорічно нагромаджується близько 12 млн т твердих речовин. В результаті цих осадів відбувається поступове обміління.

Азовське море у різні часи і в різних народів мало різні назви. Меоти й інди, які жили на узбережжі ще до нашої ери, називали його Тамарунда – Годувальниця Чорного моря; стародавні греки – Меотида (від назви племені); римляни – Меотійське болото, слов’яни – Сурозьке або Синє, араби – Бар-ель-Азов – Темно-синє море; татари – Азов – кінець, гирло (за розташуванням моря у гирлі Дону).

Азовське море – наймілкіший морський басейн в світі. За площею це дуже мале, але не найменше море: воно більш як утричі більше від Мармурового.

Вузька (до 4 км) Керченська протока відділяє Керченський півострів, що географічно знаходиться в Європі, від Таманського півострова, який лежить вже в Азії. Посеред протоки є острів Коса Тузла, що належить Україні. На початку ХХ ст. острів дійсно був косою, з’єднаною з таманським берегом. Проте в 1925 р. під час шторму перемичка була розмита промоїною. Отож в Україні є невеликий клаптик азіатської території довжиною 6,5 км і шириною 500 м.

Гниле море - затока Сиваш має найбільш порізані береги серед водойм України завдяки великій кількості півостровів і островів У затоці багато мілководь, які затоплюються лише періодично під час східних вітрів, що наганяють воду з моря. Велика солоність води і переважно стоячий її стан спричиняють неприємний запах, через що затока й дістала назву Гниле море.

Клімат і водні маси. Клімат узбережжя Азовського моря подібний до клімату Причорноморської низовини. Температури повітря влітку становлять в середньому +22°С, взимку – від –5 до 0°С. Взимку бувають бурі. У Керченській протоці цілорічно стелються густі тумани. На узбережжях влітку дмуть бризи.

Азовське море значно відрізняється від Чорного властивостями води. Влітку азовські води внаслідок незначних глибин прогріваються до +32°С. Взимку поблизу берегів море замерзає майже на 3 місяці. В Азовському морі нерідко буває дрейф криги (переміщення пануючим вітром). При сильному вітрі утворюються тороси – нагромадження брил льоду.

Середня солоність води в Азовському морі дуже низька – не більш як 13‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10 – 15 разів вища від середньої в морі. Вода у затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль. Влітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна, чумацькі валки розвозили по всій Україні і навіть за її межі. Тепер сіль використовують і як хімічну сировину.

Прозорість води Азовського моря невисока через те, що в ній є велика кількість планктону і твердих завислих частинок. Колір води у відкритому морі синьо-зелений, а біля берегів – жовто-зелений.

Рух води. В Азовському морі напрямок течій визначається вітром. Переважає рух води у південно-західному та північно-східному напрямках. Проте такі течії є нетривалими і нестійкими.

Найбільші хвилі виникають поблизу Арабатської Стрілки. На всій акваторії моря постійно спостерігаються нагінно-згінні явища. Притік прісної води в Азовське море з річками Кальміусом, Бердою, Обитічною, Салгиром та іншими невеликий, основну масу води несуть Дон і Кубань. Значна частина прісної води потрапляє в акваторію моря з опадами: за рік в море додається 50 км3 води (20% його водного об’єму). Деяка частина води відходить у Сиваш, значна частина випаровується з поверхні моря, ще якась кількість течією через Керченську протоку виноситься у Чорне море. В посушливі роки, навпаки, коли надходження прісної води невелике і море міліє, через протоку посилюється притік більш солоної чорноморської води. Припливи у морі незначні через те, що воно не має безпосереднього сполучення з океаном.

Через невелику глибину води Азовського моря добре перемішуються, вони насичені киснем. Дно вкрите мулом і черепашником, що зумовлено багатством молюсків. Черепашник вкриває також береги моря і коси.

Природні ресурси і охорона природи. В Азовському морі ростуть червоні і зелені водорості, водні квіткові рослини. Тваринний світ небагатий. Із риб поширені судак, хамса, тюлька, осетер, севрюга, білуга, оселедці, камбала, кефаль. У море на нерест та підгодівлю заходить риба з Чорного моря. Найбільше риби – поблизу берегів Керченського півострова. Звідти її сотнями тисяч тонн відправляють в усі кінці нашої країни. За біологічною продуктивністю (кількістю тонн морепродуктів, яка припадає на одиницю площі) Азовське море ще зовсім недавно було на першому місці серед усіх морів світу. Проте в останні десятиріччя маса планктону в морі зменшилася майже на третину, що призвело до значного зниження його рибопродуктивності. Це сталося внаслідок збільшення стоків неочищених вод від промислових і комунальних підприємств, інтенсивного використання сільським господарством мінеральних добрив та отрутохімікатів в басейнах річок, забруднення від аварії кораблів.

Медуза-хижак - наприкінці ХХ ст. в Азовському морі розповсюдилася хижа чорноморська медуза. Вона пожирає планктон, а після відмирання її отруйні рештки нагромаджуються на дні. Це призвело до утворення в морі мертвих зон, в яких спочатку зникли рачки, а потім і промислові риби.

На погіршення екологічного стану моря вплинуло також зменшення прісного стоку річок, особливо Дону та Кубані, після побудови на них гідровузлів (ГЕС, водосховищ, зрошувальних каналів). У результаті цього зменшилося надходження із суходолу поживних речовин, необхідних для водоростей і планктону, а також збільшилась солоність води. Загибелі багатьох видів організмів сприяло також проникнення густішої чорноморської води у придонні шари Азовського моря, внаслідок чого вода стала погано перемішуватися, і кисень не потрапляє у глибинні шари. Велику небезпеку для організмів становлять насичені отруйними речовинами дренажні води з рисових полів, які стікають в Азовське море.

Дно Азовського моря перспективне для видобутку нафти і природного газу. Цілющу грязь Сиваша використовують для лікування, а з її ропи виробляють соду, бром, магній.

Узбережжя Азовського моря з теплим кліматом, піщаними пляжами – важливий рекреаційний район України, де розміщені бази відпочинку, санаторії. Невеликі острови, півострови та коси зберегли непорушними природно-територіальні комплекси, вони слугують місцями гніздування багатьох птахів. Для їх охорони створені Казантипський природний заповідник та Азово-Сиваський національний природний парк.

Проблеми Азовського моря пов'язані з діяльністю людини:

• підвищення солоності води через скорочення річкового стоку головних річок (будівництво водоймищ, збільшення забору води на господарські потреби);

• зниження рівня води;

• зниження біологічної продуктивності.