Зведена карта рівнів вихованості учнів закладу, результати моніторингових досліджень з питань виховної роботи.

4. Класний керівник – педагог, який займається організацією, координацією, проведенням позаурочної виховної роботи.

У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначено, що повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, призначений адміністрацією школи з числа вчителів, що викладають у цьому класі. На нього покладається розв’язання таких основних завдань:

1. Організація виховної та розвиваючої діяльності – тільки там, де є діяльність, може бути виховання; тому необхідно організувати будь-яку діяльність, залучаючи учнів до різних її видів: навчальної, ігрової, трудової, спортивної;

2. Організація й розвиток колективу – вивчення завдань, які постали перед колективом, налагоджування стосунків між членами колективу;

3. Допомога в становленні особистості учня – створення умов для реалізації нахилів та здібностей дитини;

4. Організація роботи з батьками – вивчення сімей, надання психолого-педагогічної допомоги у вихованні дітей;

5. Самовдосконалення - пошук ефективних форм , засобів виховання, підвищення педагогічної майстерності.

Найважливіші напрями діяльності класного керівника визначаються його функціями:

1. діагностуюча – вивчення учнів класу (особливості дітей, їх інтереси, нахили, потреби, рівень вихованості, мотиви поведінки, умови життя вдома, склад сім’ї і т.д.); дає змогу скласти дієвий і цілеспрямований план виховної роботи;

2. комунікативна – налагодження стосунків між дітьми, батьками, організація спілкування;

3. виховна – вирішення завдань національного виховання, педагогічний вплив на учнів;

4. проектна – передбачення перспектив розвитку виховної системи класу, розвитку кожної особистості;

5. організаційно-діяльнісна – залучення дітей до різних видів виховної діяльності, організація дозвілля учнів;

6. розвиваюча – розвиток колективу, особистості, її якостей;

7. методична – надання методичної допомоги батькам у вихованні дітей;

8. стимулююча – своєчасне виявлення зрушень на краще в розвитку кожного учня і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків;

9. оціночна – оцінка умов виховання, подій, вчинків;

10. захисна – відстоювання прав дитини, її свобод, гідності;

11. коригуюча – координація багатофакторних впливів, корекція дій, планів щодо розвитку вихованців.

Документація класного керівника:

класний журнал, план виховної роботи, особові справи учнів, табелі успішності учнів, протоколи батьківських зборів, щоденники учнів, наробки виховних заходів, підсумки соціально-педагогічних досліджень, картки розвитку особистості вихованців.

Змістовий модуль 2. Методики прийняття рішень і критерії оцінки якості та ефективності виховного процесу в закладі.

Лекція №5. Діагностика виховного процесу

План

1. Особливості вивчення результатів та ефективності виховання.

2. Кількісна та якісна оцінка ефективності виховного процесу.

3. Діагностика дитячого колективу, відношень між учасниками педагогічного процесу.

4. Вивчення вихованості школярів.

5. Вимоги до вивчення результатів та ефективності виховного процесу.

6. Використання барвограм в оцінюванні результатів та ефективності виховної роботи.

Література: [2, 3, 5, 7, 12, 14].

1. Особливості вивчення результатів та ефективності виховання.

Вивчення результатів та ефективності виховного процесу – одне з найскладніших питань педагогічної теорії та практики. Складність обумовлена наступним:

• на стан, результати, ефективність виховного процесу впливають не тільки умови самого навчального закладу, але й зовнішнє середовище. В “чистому вигляді” визначити результат впливу виховної роботи на досягнення поставлених педагогічних завдань неможливо;

• відсутність розроблених загальних критеріїв вихованості особистості з урахуванням вимог гуманістичного виховання.

Але, не дивлячись на ці перешкоди та складності, вивчати ефективність виховного процесу необхідно, тому що в разі відсутності такого вивчення ми прирікаємо дітей до стихійного існування та розвитку.

Під результатом виховного процесу розуміють, по-перше, ті зміни, які відбулися з учасниками педагогічного процесу та у відносинах між ними, по-друге, результатом процесу виховання є як рівень вихованості дитини, так і рівень вихованості колективу.

Ефективність виховного процесу – ступінь досягнення запланованого результату у відповідності до витрачених педагогічних зусиль й засобів.

Діагностика – це оціночна процедура, яка направлена на з’ясування ситуації, виявлення дійсного рівня вихованості. Дані діагностичного дослідження співвідносяться з вихідними характеристиками, різниця між початковим та кінцевим результатом визначає ефективність виховного процесу. Через діагностику педагог визначає, як реалізовано педагогічні завдання, які з них вимагають подальшого вирішення.

Досвід показав, що діагностика має прямий зв’язок з етапами управління розвитком особистості, відповідно до цього виявлено три типи діагностики:

• початкова;

• коригувальна (поточна);

• узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням класним колективом. Перед визначенням виховних завдань, які будуть реалізовані в даному навчальному році (семестрі і т.д.), педагог вивчає рівень вихованості учнів. Визначено три основних варіанти початкової діагностики:

1. колектив сформовано вперше і педагог не знайомий з учнями;

2. колектив не новий, а педагог уперше починає роботу з класом;

3. колектив і педагог уже працювали разом.

У першому варіанті початкову діагностику використовують для всебічного вивчення учнів. У другому – педагог вивчає не тільки учнів, а й сам колектив як складну динамічну систему. Третій варіант надає можливість педагогові провести вибіркову діагностику колективу й особистості, що є доповненням до інформації, отриманої раніше.

Поточну (коригувальну) діагностику проводять у самому процесі організації діяльності, орієнтуючи педагога на зміни, що відбуваються в учнях, одночасно оцінюють правильність раніше прийнятих рішень. Інформація, отримана в результаті поточної діагностики, допомагає педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу й удосконалювати стиль взаємин із дітьми, методику виховної роботи. Через коригувальну діагностику педагог може швидко реагувати на зміни в рівні вихованості школярів, тим самим забезпечити можливість більш активної, самостійної і творчої їх участі і в діяльності колективу.

Узагальнюючу діагностику проводять наприкінці кожного навчального року. Дані діагностичного вивчення зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між початковим і остаточним результатами визначає ефективність процесу виховання. Отримані дані педагог використовує для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

2. Кількісна та якісна оцінка ефективності виховного процесу.

Те, що існує, існує в певній кількості і, таким чином, може бути вимірено.

Е. Торндайк

До кількісних показників ефективності виховного процесу О.Рябченко, В.Добишева, А.Биков пропонують включити наступні:

• кількість дітей, які беруть участь у роботі різноманітних гуртків, студій, секцій, клубів як у навчальному закладі, так і поза навчальному;

• соціальна активність, що виявляється в кількості учасників та числі акцій суспільно корисних справ, екологічного руху, милосердя тощо;

• ступінь участі батьків учнів у загально шкільних виховних та суспільно корисних акціях і справах;

• кількість правопорушень, скоєних учнями;

• кількість дітей, поставлених адміністрацією навчального закладу на облік за факти асоціальної поведінки;

• кількість проведених виховних заходів;

• кількість відкритих гуртків, секцій тощо;

• наявність в установі відповідних посад працівників, органів самоврядування, які сприяють організації виховної діяльності;

• відповідність матеріально-технічного забезпечення заходів, гуртків цілям і завданням їх діяльності.

Але при характеристиці навчального закладу, в тому числі виховного процесу, що відбувається в цьому закладі, необхідно враховувати якісні показники:

• рівень вихованості дітей;

• рівень розвитку колективів (дитячих, педагогічного);

• рівень взаємодії з батьками та громадськістю;

• психологічний клімат у колективах;

• укомплектованість закладу кваліфікованими спеціалістами;

• програмно-методичне забезпечення виховного процесу;

• професійно-педагогічна позиція педагогів (їхні ціннісні орієнтації, гуманістична спрямованість тощо).

3. Діагностика дитячого колективу, відношень між учасниками педагогічного процесу.

Колектив – соціальна спільність людей, які об’єднані на основі суспільно значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Основною категорією педагогіки є виховний колектив, який складається із двох взаємопов’язаних частин – педагогічного колективу (вихователі, вчителі) й дитячого колективу (вихованці). Дитячий колектив має свою специфіку: для дитини він – середовище, в якому вона живе, намагається самоствердитися, отримати можливості для самореалізації; для педагога – об’єкт впливу за допомогою інструментів виховання. Колективом можна назвати лише групу високого ступеню розвитку, тому його можна схарактеризувати як мету виховних зусиль педагога. Дитячий колектив насамперед має формальну структуру, що, як правило, задається дорослими, і неформальну, яка виникає на підставі міжособистісних відношень. Найважливішою умовою формування колективу є організація спільної діяльності. Особливий внесок належить А.С. Макаренку, який розробив основи методики згуртування й виховання дитячого колективу, до яких він відніс: постановку суспільно значущої й захоплюючої для дітей перспективи, включення дітей у суспільну діяльність, розвиток самоврядування й традицій, що закріплюють колективні досягнення. У своєму розвитку колектив проходить відповідні етапи, наведемо класифікацію О.М.Лутошкіна:

1 етап – піщаний розсип. Учні в колективі – “самі по собі”, начебто і разом, і в той же час – кожний окремо. Немає того, що об’єднувало б дітей, вони погано знають один одного та не бажають йти назустріч один одному. Відсутні загальні інтереси, немає авторитетного штабу. Група дітей існує формально, не приносячи радощів та задоволення всім, хто до неї входить.

2 етап – м’яка глина. В діях учнів, які перебувають на цій стадії, помітні перші зусилля по згуртуванню колективу. З’єднуючим ланцюгом у цій групі є формальна дисципліна та вимоги старших. Відносини в групі: від доброзичливих - до конфліктних. Існують невеликі приятельські групи. В цій групі немає сильного організатора, або є, та нездатний себе виявити, його ніхто не підтримує. В учнів та організатора ще немає достатнього досвіду сумісної роботи. В мікрогрупах діти мало спілкуються між собою, більше сваряться.

3 етап – мерехтливий маяк. Колектив, який формується, турбується про те, щоб кожний ішов правильним шляхом. Переважає бажання працювати спільно, разом проводити вільний час, допомагати один одному. У групі є на кого спертися. Діє актив, відчувається вплив організаторів, група має свою індивідуальність. Цій групі не вистачає наполегливості в подоланні проблем, деякі члени групи ще не здатні підкорятися колективним вимогам, ініціатива недостатня. Активність виявляється епізодично.

4 етап – червоний парус. дружна участь та зацікавленість спільними справами поєднуються із взаємною вимогливістю. Керують колективом грамотні організатори, авторитетні педагоги. До них звертаються за порадами та безкорисливо отримують їх. У більшості членів колективу виявляється почуття гордості за кожного члена колективу. Зміцнюються зв’язки з іншими колективами. Колектив, в цілому, ще не готовий критично визнавати свої помилки.

5 етап – палаючий факел. В колективі безкорисливо приходять на допомогу один одному, приносячи користь загальній справі. Усіх об’єднує єдина воля, взаєморозуміння, ділове співробітництво, відповідальність кожного не тільки за себе. Бачення колективу через образи-символи, вміння співвіднести реальне життя учнівського колективу з еталонним “малюнком” – важлива частина діагностики колективу.

Неможливо та недоцільно встановлювати єдині для всіх навчальних закладів, колективів критерії та показники ефективності виховного процесу, тому що вони можуть бути розроблені самими учасниками з урахуванням цілей і завдань роботи, основних ідей концепції, етапу розвитку виховної системи. Ці критерії повинні бути конкретними, зрозумілими, доступними. Наведемо приклади схем вивчення рівня розвитку дитячого колективу.

Орієнтовний план вивчення учнівського колективу (1 варіант)

1. Склад класу за віком і статтю.

2. Наявність органу самоврядування. Актив класу. Наявність у нього авторитету серед учнів. Характеристика активістів (ініціативність, самостійність, наполегливість, вимогливість, організаторські здібності). Наявність у класі неофіційного активу, його характеристика, стосунки з офіційним активом.

3. Стан згуртованості та організованості класу. Вміння розподілити роботу і обов’язки, вміння підкорятися розпорядженням уповноважених осіб, критика й самокритика у колективі. Стан дисципліни в класі. Взаємини між учнями, на чому вони ґрунтуються: на спільній роботі, інтересах, визнанні авторитету, взаємодопомозі тощо. Наявність малих груп, основа їх виникнення, ступінь зацікавленості загальними справами колективу. Характер і спрямованість товаришування й дружби. Взаємини між хлопчиками й дівчатками.

4. Моральні переконання та ідеали учнів класу. Інтерес до суспільно-політичних подій. Рівень розвитку почуття національної самосвідомості.

5. Успішність класу. Загальний показник успішності класу з навчальних дисциплін. Ставлення учнів до окремих навчальних предметів і вчителів. Взаємодопомога в навчанні. Дисципліна на уроках. Невстигаючі учні, причини їхнього невстигання. Кількість учнів із високим, достатнім, середнім рівнем знань.

6. Громадська робота класу. Інтерес до загально шкільних подій, види суспільно-корисної праці та характер її виконання. Громадські обов’язки.

7. Кругозір учнів. Їх загальний розвиток, інтерес до мистецтва, літератури, спорту. Форми його вияву – екскурсії, дискусії, колекціонування тощо.

8. Культура поведінки учнів у школі та поза нею.

9. Висновки та рекомендації щодо розвитку учнівського колективу.

Орієнтовний план вивчення учнівського колективу (2 варіант)

(Гуткина Л.Д. Планирование и организация воспитательной работы в школе. – М.: «Педагогический поиск», 2002. – С.128.)

1. Склад класу:

• віковий склад;

• пізнавальний рівень розвитку учнів;

• працездатність і успішність;

• суспільне обличчя класу, інтерес до суспільних справ, виконання суспільних доручень.

2. Згуртованість класу:

• чи є групи за діловими інтересами або негативного характеру, як учні відносяться один до одного, як вони відносяться до справ класу;

• чи люблять разом проводити час у школі та поза нею, разом розважатися або навчатися;

• чи товаришують хлопчики й дівчатка;

• є чи ні в класі “кругова порука”;

• чи переживають учні удачі та невдачі свого класу, чи вболівають за свій колектив.

3. Організованість класу:

• чи вміють учні самі організуватися для виконання колективних справ, розподіляти між собою роботу і найбільш раціонально виконувати її;

• чи вміють терпляче та уважно вислуховувати один одного;

• чи підпорядковуються розпорядженням уповноважених осіб.

4. Суспільна думка в класі:

• які вчинки своїх однокласників учні схвалюють, які – засуджують;

• як та в якій формі вони висловлюють своє схвалення або незадоволення;

• чи є розбіжності між тим, що говорять, і тим, що роблять.

5. Характер зв’язків у колективі:

• що пов’язує школярів: спільне місце проживання, місце за партою, інтереси та інше;

• чи спілкуються учні поза школою;

• чи уважні учні один до одного, чи намагаються допомогти, у чому виражається ця допомога;

• чи висувають вимоги до своїх друзів, чи здатні побачити їхні недоліки;

• як клас відноситься до дезорганізаторів, відмінників, невстигаючих, активу.

6. Актив класу:

• склад активу;

• чи має актив авторитет;

• чи виконуються його розпорядження;

• чи є учні, які постійно знаходяться в активі.

7. Зв’язок класного колективу із загально шкільним колективом:

• чи знають у класі про те, що відбувається в школі в цілому та в інших класах;

• чи виконуються загально шкільні доручення;

• як бере участь клас у загально шкільних заходах.

8. Заходи щодо подальшого згуртування класного колективу:

• які педагогічні заходи треба провести в класі з метою згуртування та організації класного колективу;

• як використовувати класний колектив для виховного впливу на окремих учнів.

Аналіз роботи класу протягом 200.../200... Навчального року

(шкала полярних думок)

Методика обробки результатів

Кожному твердженню треба присвоїти певну кількість балів: якщо ви схиляєтеся у своїх оцінках до вислову у лівому стовпці, то оцінка наближається до 5 балів, у правому – навпаки, до 1 бала.

Підрахуйте загальну отриману кількість балів та з’ясуйте рівень розвитку класного колективу за наступною шкалою:

80 – 68 балів – високий рівень;

67 – 60 балів – середній рівень;

59 – 49 балів – критичний рівень;

48 – 1 бал – дуже низький.

4. Вивчення вихованості школярів.

Вихованість – ступінь відповідності розвитку учня вимогам суспільства (Рожков М.І., Байбородова Л.В.). Для вивчення вихованості використовують еталонні показники, із якими порівнюють досягнуті результати, - критерії (від лат. “критеріум”, що означає “порівняння”). Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості. Оформляють їх звичайно у вигляді шкали найменувань. Якщо ступеням вияву якостей привласнюють умовні кількісні оцінки, то можна здійснювати порівняння і робити підрахунок, виражаючи рівні вихованості числами подібно до того, як це роблять під час тестування успіхів, досягнутих у навчанні. Визначення рівнів вихованості – таке ж саме тестування, із тією різницею, що тестом служить не теоретичне завдання, а практична поведінка вихованця у певній ситуації, що свідчить про наявність чи відсутність певних якостей.

І.П. Підласий критерії вихованості умовно розподіляє на “жорсткі” і “м’які”. “Жорсткі” критерії у педагогіці використовують порівняно мало; до них належать важливі статистичні показники, які в комплексі характеризують загальний рівень вихованості молоді: кількість вчинених правопорушень і тенденції щодо їхньої зміни; кількість молодих людей, що відбувають покарання за вчинені злочини; темпи поширення пияцтва, паління, наркоманії та багато інших показників.

Для характеристики шкільного виховання використовують м’які критерії, що допомагають вихователям одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу, але не дають можливості проникати вглиб, надійно діагностувати приховані якості. До недоліків застосовуваних критеріїв потрібно віднести і те, що їх розробляють звичайно не для комплексного визначення якостей особистості (колективу), а лише для окремих – моральних, трудових, естетичних тощо якостей. Особистість – цілісне утворення, і вивчати її потрібно в комплексі всіх її якостей і рис. Важливою проблемою залишається розроблення критеріїв, які б охоплювали усе розмаїття якостей особистості або колективу в цілому.

До критеріїв та показників вихованості школяра можна віднести наступні (докт.психол.наук Фрідман Л.):

1. поведінка в сім’ї: чи виявляє інтерес до сімейних справ, проблем сім’ї, чи переживає разом з іншими членами родини її негаразди й радощі, чи старанно вчиться повному самообслуговуванню; чи виконує завдання старших, проявляє турботу про молодших і старших членів родини, чи правильно реагує на зауваження, чи ввічливий у спілкуванні з усіма членами родини;

2. поведінка в школі: уважність на уроках, старанність у виконанні завдань учителів, працелюбність і акуратність у навчальній роботі, розумне ставлення до успіхів і невдач у навчанні, вияв почуття відповідальності за доручені громадські справи, бережливе ставлення до шкільного майна, дисциплінована поведінка на перервах;

3. ставлення до старших: увічливість у спілкуванні, слухняність у виконанні завдань, надання посильної допомоги тим, хто її потребує, ввічливе ставлення до старших при зустрічах і прощанні;

4. ставлення до ровесників, активна участь у спільній діяльності та іграх, прагнення поділитися своїми успіхами та невдачами з товаришами, бажання безкорисливо допомагати друзям, прагнення не підводити своїх товаришів, клас;

5. поведінка на вулиці, у громадських місцях: дотримання правил вуличного руху, збереження природи, дотримання чистоти, порядку в громадських місцях, у транспорті і на вулиці;

6. ставлення до самого себе: акуратність і бережливість в одязі, взутті, дотримання правил особистої гігієни, виконання режиму дня і ранкової зарядки; самокритичність в оцінці своєї поведінки та окремих учинків; правдивість, чесність, принциповість.

На основі принципу врахування вікових особливостей дітей розроблені анкети для вивчення рівнів вихованості школярів 1-2, 3-5, 6-9, 10-11 класів (додатки 15-17, 20-25).

5. Вимоги до вивчення результатів та ефективності виховного процесу.

При вивченні школярів треба дотримуватися наступних принципів:

1. Принцип цілісного вивчення учня, який означає намагання зрозуміти своєрідність кожного вихованця в цілому, спостерігати за ним у максимально широкому діапазоні занять, як колективних, так і індивідуальних – навчання, суспільна діяльність, діяльність у гуртках, самообслуговування, вільне спілкування тощо;

2. Порівняння успіхів та недоліків учня з його особистим досвідом, а не з досвідом інших учнів (різні типи темпераменту, фізичне здоров’я, здібності, темпи індивідуального розвитку – усе це не може привести до об’єктивної оцінки дитини, якщо її порівнювати з іншою дитиною);

3. Принцип урахування вікових особливостей школяра, його “живої природи”.

Також при діагностуванні слід дотримуватися педагогічних умов:

• зберігати потай педагогічну мету, щоб учні-респонденти не знали, що і для чого насправді вивчається;

• повністю виключити педагогічний тиск, нейтралізувати колективний вплив, тиск у формі повчань, зауважень тощо;

• забезпечити умови щодо зменшення взаємного впливу дітей один на одного, створити умови щодо ізоляції кожного вихованця;

• зберігати анонімність отриманих результатів, таємницю індивідуальних відповідей для школярів, вчителів, батьків; оголошуються у разі необхідності загальні результати й у якості прикладів – анонімно – індивідуальні;

• робити єдину математичну обробку матеріалів і результатів, які отримані, для кожного класу, кожної вікової категорії дітей, щоб зіставляти щороку;

• використовувати різні методики, цікаві для дітей;

• формувати пакет методик на весь навчальний рік.

6. Використання барвограм в оцінюванні результатів та ефективності виховної роботи.

Барвограми використовуються для оцінки виховної роботи за окремий період, на початку та наприкінці виховного заходу тощо. Барвограми можуть бути виконані у вигляді метелика – кожне крильце ототожнює собою певну чверть; їжака – на нього учні покладуть яблучка певного кольору у залежності від того, чи сподобався їм виховний захід; дерево настрою; кошику – “Моє відношення до однокласників” (кожна дитина має свій кошик, у який інші діти покладуть квіти певного кольору):

• червоний колір – “Ти надійна людина”,

• жовтий – “Ти мій друг”,

• помаранчевий – “Ти дуже збуджена людина”,

• синій – “Мені з тобою важко спілкуватися”,

• зелений – “Хотів би спілкуватися з тобою частіше”,

• фіолетовий – “Ти не завжди говориш правду”,

• рожевий – “Ти грубіян” і так далі.

Можна за допомогою кольору визначити ступінь активності учнів щодо участі у виховних заходах: червоний – “Я був активним учасником”, жовтий – “Я був ініціатором багатьох справ”, зелений – “Іноді брав участь у заходах та КТС”,

синій – “Не брав участі у КТС” і т.д..

Барвограма “Людина”: після проведеного заходу його учасники приклеюють надписи з тим, що їм принесло користь – на рівні голови – для розвитку пізнавального світогляду, на рівні серця – для розвитку емоційної сфери, а якщо щось було зайвим, то цей надпис – під ногами людини.

Для підрахунку результатів якоїсь гри використовується така система (замість традиційної бальної системи): яблуко – “У яблучко!”, кубок – “Так тримати!”, човен – “Пливемо за течією”, будильник – “Прокинься та співай”.

Можна розробити кольорову систему задля вивчення рівня вихованості учнів та інших ланок, напрямів виховної роботи.

Лекція №6. Аналіз виховної діяльності

План

1. Види і рівні аналізу виховної роботи.

2. План контрольно-аналітичної діяльності заступника директора з виховної роботи.

3. Методика аналізу виховної діяльності в закладі освіти за навчальний рік.

4. Методика аналізу форми виховної роботи (системний та цілісний аналіз).

5. Аналіз роботи класного керівника (куратора).

6. Аналіз роботи методичного об’єднання класних керівників.

Література: [2, 3, 5, 7].

1. Види і рівні аналізу виховної роботи.

Роль педагогічного аналізу надзвичайно велика у виховній роботі: аналіз тісно пов’язаний з цілепокладанням, прогнозуванням, плануванням виховної роботи. В результаті аналізу виховного процесу педагоги з’ясовують:

• результати педагогічного процесу;

• доцільність роботи, що проводиться;

• фактори, які зумовили досягнення наявних результатів;

• ефективність засобів, що використовуються, ступінь їхнього впливу на результати виховного процесу;

• досягнення і недоліки в організації виховної роботи, їх причини;

• невикористані можливості та резерви;

• шляхи розвитку виховного процесу і подолання недоліків.

Для здійснення аналізу виховної роботи в школі або первинному колективі необхідно мати наступну інформацію:

• чітко сформульовані виховні та організаційно-педагогічні завдання;

• матеріали, що відображають результати виховного процесу;

• перелік педагогічних засобів, які використовувалися для вирішення поставленої мети;

• відомості про ефективність впливу педагогічних засобів, які були застосовані.

Метою аналізу є оцінка результатів виховного процесу за поточний період, знаходження найкращих варіантів його подальшого розвитку, розробка та обґрунтування цілей і задач на новий період.

Види аналізу виховної роботи за різними ознаками:

1. за об’єктом (що аналізується):

• аналіз виховної роботи школи в цілому,

• аналіз роботи окремих структурних підрозділів (ШМО, психологічна служба, паралель класів тощо),

• аналіз роботи класу, гуртка,

• аналіз роботи класного керівника,

2. за суб’єктом (хто аналізує):

• аналіз, що проводиться директором, заступниками директора,

• аналіз, що проводиться класним керівником,

• аналіз, який роблять учні,

• аналіз за участю всіх членів навчально-виховного процесу;

3. за метою (для чого аналізується):

• об’єктивна оцінка педагогічної діяльності,

• підбиття підсумків роботи і визначення завдань на майбутнє,

• ліквідація недоліків,

• виявлення педагогічних резервів,

• регулювання ходу виховного процесу на основі оперативної інформації,

• узагальнення передового педагогічного досвіду;

4. за змістом:

• комплексний аналіз – охоплює всі напрями роботи,

• тематичний чи локальний (окремий напрямок роботи, напр., патріотичне виховання, аналіз роботи школи під час весняних канікул),

• системний аналіз,

• цілісний аналіз;

5. за повторюваністю(як часто здійснюється аналіз):

• періодичний;

• постійний (оперативний);

• підсумковий.

Аналіз виховного процесу на практиці здійснюється на декількох рівнях:

• стихійно-емпіричному;

• емпіричному;

• теоретичному.

На стихійно-емпіричному рівні ціль аналітичної діяльності не усвідомлюється педагогами. Це призводить до не пов’язаних один з одним і до кінця не усвідомлених дій з вивчення явищ, що, в свою чергу, є свідоцтвом несистематичної роботи щодо аналізу виховного процесу.

На емпіричному рівні аналізу його метою є встановлення зовнішніх зв’язків між окремими фактами, які характеризують виховний процес з різних боків. Предметом аналітичної діяльності на цьому рівні виступають педагогічні явища і факти. Педагог обмежується вивченням зовнішніх зв’язків явищ, не розкриваючи їх сутності, він формулює мету аналізу, але не може її декомпозувати на завдання.

Для наукового рівня характерна єдина цільова організація. З одного боку, педагог формулює цілі аналізу, досягнення яких позитивно вплине на стабілізацію всієї керованої системи, а з іншого – констатує ті з них, які впливають на стабілізацію самої функції педагогічного аналізу. На вищому рівні – науковому – аналіз дозволяє співвіднести між собою висхідні цілі та отримані результати, тим самим розкриваючи причини і сутність педагогічного явища. Науковий рівень означає перехід в аналітичній діяльності від опису до пояснення і прогнозування. Такий рівень аналізу виховної роботи передбачає участь в цій діяльності всього педагогічного колективу, а також учнів і батьків. Рівень педагогічної діяльності є показником професіоналізму педагога.

Загальну логіку аналізу, його стадії можна умовно представити за допомогою двох взаємопов’язаних розумових операцій – аналізу та синтезу:

СИНТЕЗ 1 – АНАЛІЗ – СИНТЕЗ 2

Синтез 1: висновки про те, як в цілому вирішена поставлена мета, факти, цифри, які підтверджують цей висновок.

Аналіз: що робилось для вирішення поставленої мети, яка виховна робота проводилася, що і як вплинуло на її вирішення (характеристика ступеню впливу різних педагогічних засобів на вирішення мети).

Синтез 2: висновки про найбільш ефективні педагогічні засоби, невикористані можливості та резерви, причини зниження результативності виховної роботи.

2.План контрольно-аналітичної діяльності заступника директора з виховної роботи.

Спираючись на професіограму ЗДВР, можна виокремити основні види діяльності, які підлягають аналізу протягом року з боку заступника директора з виховної роботи, та скласти план контролю на певний термін.

Умовні позначки:

Форми контролю:

• оглядовий: одержання оперативної інформації про об’єкти виховного процесу з метою виявлення слабких сторін у діяльності окремих класних керівників та визначення тих аспектів, які можуть бути предметом спеціального вивчення і втілення в практику;

• персональний: вивчення системи роботи класного керівника, педагога-організатора з метою популяризації його досвіду чи з метою усунення недоліків у роботі;

• тематичний: вивчення стану окремих ділянок виховної роботи (громадянське виховання, трудове, правове і т.д.);

• класно-узагальнюючий: перевірка єдності вимог педагогічного колективу до організації НВП в окремих класах, ставлення учнів до навчально-пізнавальної, громадської діяльності тощо;

• фронтальний: підсумковий аналіз досягнення цілей виховної роботи за рік.

Можна запропонувати інші варіанти оформлення плану КАД.

2 варіант:

3 варіант:

3.Методика аналізу виховної діяльності в закладі освіти за навчальний рік.

Комплексний аналіз – аналіз підсумків роботи школи за рік – найскладніший. Він уявляє собою специфічний колективний пошук. Проаналізувати весь хід виховного процесу, його результати й організацію неможливо. Слід визначити для аналізу основні блоки виховної роботи , які відображають завдання та пріоритетні напрямки виховної роботи. Кожен з блоків є самостійним, з одного боку, а з іншого – лише складова частина виховного процесу. Обираються для аналізу лише ті блоки, які мають основний вплив на досягнення мети і вирішення виховних завдань. Весь хід аналізу виховної роботи за рік можна поділити на три великих періоди: підготовчий, безпосереднього збору інформації та завершальний. Підготовчий період триває протягом всього навчального року, в його основі лежить систематичний, цілеспрямований збір інформації та її первинна обробка. Він дає змогу визначити тенденцію того чи іншого явища, надати йому попередню негативну або позитивну оцінку, скоректувати педагогічний процес. Період з березня по травень – цілеспрямована аналітична робота, до участі в якій залучаються всі учасники навчально-виховного процесу. Спеціально організована творча група педагогів під керівництвом адміністрації складає план аналітичної роботи, який включає в себе:

• вивчення результатів виховного процесу в первинних колективах і в школі в цілому;

• проведення колективного аналізу в первинних колективах;

• проведення колективного аналізу на загально шкільному рівні.

Завершальний етап – оформлення результатів, їх обробка, висновки, пропозиції.

Наведемо орієнтовну схему аналізу виховної діяльності в закладі освіти.

Схема аналізу виховної діяльності школи за рік (семестр)

1. Постановка і досягнення виховної мети, визначеної школою.

2. Виявлення і розв’язання проблем виховного характеру в навчальному році.

3. Виховна робота з учнями в класах, рівень загальної культури і дисципліни.

4. Згуртованість шкільного колективу і класних учнівських колективів.

5. Національна спрямованість виховної роботи в школі, її результативність.

6. Запровадження нових форм і методів виховання учнів школи, їх ефективність.

7. Система індивідуальної роботи з педагогічно занедбаними дітьми, які мають нахил до правопорушень.

8. Система виховної роботи з дітьми пільгового контингенту, соціальний захист учнів.

9. Ефективність роботи методичного об’єднання класних керівників.

10. Учнівське самоуправління і його вплив на роботу школи.

Учнівські організації в школі, їхня роль у вихованні учнів, організації дозвілля. Громадська активність учнів, їх участь у діяльності громадських учнівських організацій. Співпраця вчителів, класних керівників і учнівських організацій.

11. Запровадження інноваційних ідей у виховну роботу з учнями, зокрема авторських.

12. Результативність виховної роботи школи за рік (півріччя) – рівень вихованості учнів, їх загальної культури, поведінки тощо.

13. Аналіз виховної роботи школи за напрямами:

• Громадянське виховання;

• Правове виховання, профілактика правопорушень;

• Військово-патріотичне виховання;

• Художньо-естетичне виховання;

• Моральне виховання;

• Трудове виховання;

• Фізичне виховання;

• Робота щодо зміцнення та охорони здоров’я учнів; виховання навичок здорового способу життя;

• Розвиток інтелектуальних, творчих здібностей учнів у позаурочній діяльності тощо.

Аналіз роботи гуртків, клубів, секцій.

Аналіз роботи щодо профілактики дитячого травматизму:

• Проведення позаурочної виховної роботи з профілактики всіх видів дитячого травматизму;

• Створення загонів ЮІР, ДЮП, їх просвітницька робота;

• Методичне та матеріально-технічне забезпечення профілактики дитячого травматизму (дидактичні матеріали, підручники, зошити, стенди, куточки безпеки, сценарії свят з профілактики дитячого травматизму тощо).

Аналіз роботи з батьками і громадськістю:

• Підвищення педагогічної культури батьків; психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей;

• Ефективність роботи класних батьківських комітетів, шкільного батьківського комітету (регулярність засідань, актуальність тематики; результативність);

• Індивідуальна робота з батьками учнів, які потребують посиленої уваги;

• Участь батьків в організації та проведенні позакласної навчальної і виховної роботи з учнями (гуртки, секції, колективні творчі справи, обладнання кабінетів тощо).

Висновки про якість реалізації мети і завдань, які стоять перед виховною підсистемою.

Визначення мети і завдань на новий навчальний рік.