2. Поняття законності та її гарантії.

Робота з підручником

Проводиться з використанням технології розвитку критичного мислен­ня — метод «Читання в парах — узагальнення в парах».

Порядок роботи

1. Учні об’єднуються в пари і отримують завдання опрацювати текст.

2. Опрацювання тексту здійснюється абзац за абзацом. Один учень читає абзац і узагальнює його, інший учень в парі ставить запитання до цього абзацу. Після цього вони разом обговорюють прочитаний абзац, викорис­товуючи свої напрацювання (узагальнення та запитання).

3. Опрацьовуючи наступний абзац, учні міняються ролями: після читання тексту другий узагальнює, а перший — ставить запитання, обговорюють другий абзац.

У такий спосіб учні опрацьовують весь текст підручника відносно поданого питання.

3. Поняття правосвідомості.

Розповідь учителя

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка виражає став­лення до права. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні.

Зауважимо, що кожна людина, яка живе в суспільстві, отримує інформа­цію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього в неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умо­вах, пов’язаних із певним правовим явищем. Таким чином, у кожної людини формується правосвідомість.

Із наведеного опису механізму формування правосвідомості можна зро­бити висновок, що це явище складається з трьох елементів: правових знань (їх особа отримує, ознайомившись із правовою нормою), правових оцінок (зі­ставлення норми права зі своїми власними цінностями), правових установок (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного. (У ході розповіді учитель може продемонструвати схему.)

Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє зна­чення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може сформуватися на основі логічних висновків чи бути емоційним, тобто виникнути на рівні почуттів та настроїв.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які ви­ражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього та бажаного права, а також діяльності, пов’язаної з правом.

Поняття правосвідомості тісно пов’язане з поняттям правової культури.

Правова культура окремої особистості містить позитивну правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, упевненість у соціальній цін­ності права та правового регулювання, знання своїх прав і обов’язків та їх виконання.

Правопорушення — це суспільно шкідливе діяння (у формі дії або безді­яльності) дієздатного суб’єкта, що суперечить вимогам правових норм. Сут­ністю правопорушення є свавілля суб’єкта або зазіхання на свободу інших суб’єктів. (У ході розповіді учитель може продемонструвати таблицю.)

Ознаки правопорушення
Акт поведінки, діяння	Виявляється в неправомірній дії або бездіяльності (утри­мання від дій тоді, коли закон вимагає протилежного), виявлений зовні. Не можуть бути правопорушеннями думки, почуття, уявлення, не виражені в конкретних діях
Свідомо- вольовий ха­рактер	Дії повинні залежати від волі та свідомості особи, вони мають бути добровільними
Ознаки правопорушення
Поведінка лише дієздатних деліктоз- датних осіб		Не є правопорушенням поведінка особи, яка не контролює свідомо свої вчинки (душевно або психічно хворий), або поведінка в ситуації, коли в людини немає вибору, крім протиправних дій (необхідна оборона)
Усвідомлення вини з боку правопорушника		Наявність внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів окремих осіб та суспільства в цілому
Протйправ- ність діяння		Порушення вимог правових норм. Це або невиконання обов’язків (протиправна бездіяльність), або порушення заборон (протиправні дії)
Соціальна шкідливість		Правопорушення наносить майнову, соціальну, моральну, політичну шкоду. Шкода — це сукупність негативних наслідків правопорушення
Суспільна небезпека		Реальна загроза інтересам держави, суспільства, особистості

Юридичний склад правопорушення — це сукупність ознак правопорушення в єдності його об’єктивних характеристик, які є необхідними для визначення цього діяння як правопорушення.

Такими характеристиками є:

об’єкт — суспільні відносини, які охороняються правом. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні та інші права й інтереси суб’єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров’я людини;

об’єктивна сторона — зовнішня сторона правопорушення, саме протиправне діяння, шкідливий результат, що настав унаслідок цього, та причинний зв’язок між діянням та його результатом;

суб’єкт — фізичні особи, які мають деліктоздатність, тобто можуть нести юридичну відповідальність;

суб’єктивна сторона — внутрішня сторона правопорушення, яка характеризується наявністю вини, тобто психічним ставленням особи до свого вчинку та його наслідків.

Розрізняють дві основні форми вини: умисел і необережність.

Умисел може бути прямим і непрямим. Прямий умисел виявляється в усві домленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і бажанні їхнього настання. Непрямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно небез-. печного характеру своєї дії чи бездіяльності, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і свідомому допущенні їх.

Необережність також буває двох видів: самовпевненість і недбалість. Самовпевненість виявляється в передбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажному розрахунку їх запобігання. Недбалість виявляється в непередбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків правопорушення, хоча він міг і повинен був їх передбачати.

2. ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ.

Розповідь учителя

Правопорушення поділяють на окремі види за різними ознаками. Найчастіше їх розрізняють залежно від виду правовідносин, у сфері яких вони скоєні. За цією ознакою можна виділити цивільні, дисциплінарні, адміністративні, кримінальні, екологічні, фінансові та інші правопорушення.

Правопорушення розрізняють також за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству, державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

Суспільна небезпечність — злочин заподіює шкоду або створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, які охороняються кримінальним законом.

Кримінальна протиправність — тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Винність — злочинним діянням вважається таке, що здійснене умисно або необережно. Там, де немає вини, немає і злочину.

Караність як одна зі складових злочину за будь-який злочин у законі встановлено певний вид і термін покарання.

Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об’єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особисті, політичні, трудові, майнові та інші права громадян.

У зв’язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає

Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства та особи, що посягають на суспільний лад, права й свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека,

протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.

Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характе ризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне, цивільно-правове та інші види покарань. Розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні про ступки.

Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються специфічним об'єктом зазіхання. Це особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Ці правопорушення виявляються в невиконанні або не належному виконанні договірних зобов’язань, у заподіянні майнової шкоди тощо.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) називаються пе редбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуаль ного та інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

Наведіть приклади до кожного виду правопорушень.