Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Модуль 2 Культурологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
547 Кб
Скачать
☆
  1. Скульптура кіммерійців і скіфів.

Скульптура кіммерійців. У І тис. до н.е. мистецтво скульптури розвивається у нас на своєрідному підґрунті. Тоді на українських землях паралельно співіснували немовби дві цивілізаційні системи: скотарсько-хлгборобсько-степова та антично-полісно-міська.

Різноманітна степова складалася з осілої хліборобської та кочівної, друга — хліборобська — стабільна. Це міста і протоміста — городища і кочівничі племінні об'єднання військово-племінних союзів-держав кіммерійців, скіфів, сарматів та ін. Строкатості суспільних систем і державних укладів відповідає різнохарактерність мистецтва пластики.

Традиційні форми кіммерійської монументальної скульптури занесені на наші землі цим широковідомим в античному світі войовничим народом із просторів євразійських степів, що простяглися від Угорської Долини до кордонів Китаю.

Кіммерійські стели-обеліски своєрідні за вирішенням, хоча їх форма суто геометрична. Вони безголові, сприймаються як абстраговані символи людської постаті. Деякі зображувальні елементи поєднують їх із антропоморфними стелами. Наприклад, пояси, що оперізують стели-обеліски, зображення предметів, озброєння та ін. Пояс вважався одним із основних оберегів воїна.

У кіммерійському похованні на Самарському водоймищі (поховання № 5) зберігся фрагмент дерев'яної орнаментальної різьби саркофага із чітких геометричних ромбів, яка покривала поверхню споруд. Це знову є прикладом побутування дерев'яної пластики у кіммерійців (фрагмент не вберігся через нетривкість матеріалу).

Полісемантичний мотив ромба широко відомий. Він мав численні модифікації у дерев'яній високопрофесійній і народній різьбі України майже на всіх етапах розвитку, поступово відозмінюючись та набуваючи щораз нового духовного наповнення. Кам'яної скульптури кіммерійців збереглось мало.

Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н . е. . Ареал їх поширення досить значний - від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно.

На стелоподібні корпусах скіфських статуй за звичаєм зображені три - чотири предмети : ріг , горить , кинджал або меч. Ріг поміщений в праву руку на рівні грудей , горить - на лівій стороні , кинджал або меч - у лівій руці на рівні пояса. Подібні атрибути зустрічаються і у тюркських кам'яних статуй, знайдених в Сибіру. Вони тримають в правій руці чашу , а в лівій кинджал . Відсутність бороди і, навпаки, зображення вусів також підкреслює схожість скіфських статуй з тюркськими .

Сидячі і стоячі статуї зображують як жінок, так і чоловіків-воїнів. Обов'язковим атрибутом кожної статуї є чаша зі священним напоєм в руках , притиснута до живота. На статуях ретельно зображені з усіма деталями зачіска, одяг , прикраси і зброя . Священний характер половецьких баб не підлягає сумніву. Вони стояли групами по дві -три і більше на курганах і височинах , які служили капищами .

3. Культура грецьких міст-колоній Північного Причорномор'я.

На перше місце з організації грецьких колоній у басейні Чорного моря вийшло малоазіатське місто Мілет. З його ініціативи виникло 75 таких поселень. Найвідоміші з них на півдні України Березаль у Дніпро-Бузькому лимані, Ольвія, Пантікапей (Керч), Tip над Дністром, Тірібака, Німфей, Кіммерик на Керченському півострові, Херсонес (Севастополь), Феодосія.

Найвищого розквіту ці міста досягли у VI—IV ст. до н.е., перетворившись на великі політичні, виробничі, культурні та торгові центри. Протягом століть домінували Ольвія, Херсонес Таврійський і Боспора Кіммерійська. Навколо них жили місцеві племена, які займалися сільським госпо-дарством. Між місцевими поселенцями і грецькими містами зростав обмін товарами. В Ольвію та інші поліси завозили хліб, худобу, шкіри, хутро, солену рибу, сіль. З міст-колоній та материкової Греції надходили металеві вироби, зброя, тканини, мармур та мармурові вироби, теракоти, предмети розкоші, витвори мистецтва. Найпопулярнішими товарами були оливкова олія та вина.

Особлива стаття експорту грецьких міст — ювелірні виро-би. Золоті та срібні вироби закуплялися багатими станами, мідні, скляні, глиняні — менш заможними. Вироби з Ольвії археологи знаходять на берегах Волги і Дністра. У цьому місті проживало понад 10 тис. мешканців. Більшість з них були ремісники. Оскільки Ольвія була незалежною держа-вою, то випускала власні мідні та срібні гроші. Монети чеканили також Боспора, Німфея, Пантікапей, Херсонес та ін.

Перше місце в економіці Боспорського царства займало землеробство. Ним займалися тисячі невеликих власників. Крім них сільськогосподарську 46 продукцію постачали великі латифундії земельної аристократії, яка застосовува-ла працю рабів. Ці господарства вирощували переважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецію. Із зернових культур вивозили пшеницю, просо, ячмінь. Поле орали важкими дерев'яним плугом, запряженим кількома парами волів. При обробітку землі використовували залізні мотики і серпи. Зерно перевозили і зберігали у великих глиняних діжках, мололи на зернотерках (жорнах). Боспорці займалися також городництвом, садівництвом, виноградарством. Розводили коней, корів, овець, кіз, свиней, свійську птицю. Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству.

Населення Боспорського царства досягло успіхів і в ремес-лі. При розкопках міст і селищ археологи виявили рештки гончарних печей, уламки амфор, черепиці, ужиткового і художнього посуду. У великих кількостях ремісники виго-товляли металеві вироби з міді, бронзи і заліза. Знайдено чимало ювелірних прикрас. Як ніде у грецькому світі славилися каменярі, муляри, теслярі, столяри, малярі, штукатури. Основний торговий партнер Боспорського царства — Афіни. Туди щорічно вивозили половину збіж-жя, призначеного для експорту.

В урожайні роки експорт досягав 5 млн. пудів. В Афіни направляли також великі партії солоної риби, худоби, шкур, хутра, рабів. З Афін у Північне Причорномор'я привозили традиційні товари — вина, оливкову олію, художню кераміку, дорогі тканини, мармур, вироби з коштовних каменів і дорогоцінних металів, розписні вази, мистецькі вироби з теракоти. У царстві чеканили власні монети, у тому числі золоті статери.

4. Софія Київська - зразок візантійського хрестово-купольного храму

Не менш відомим був вплив Візантії на мистецтво Київської Русі:

- тринадцятикупольна Софія Київська була створена візантійськими зодчими;

- мозаїка і фрески Софії Київської відобразили й участь у їх створенні візантійських митців, і продовження візантійської традиції давньоруськими майстрами;

- у Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівних з художниками, запрошеними з Константинополя.

Після падіння Константинополя (1453 р.) Московська держава сприймалася у світі як пряма спадкоємниця Візантійської імперії. Це відобразилося у відомій державно-політичній формулі: “Москва – третій Рим”, що означала: “Два Рима впало, третій (Москва) – стоїть, а четвертому – не бувати!” Московська держава запозичила й герб Візантії – орел з двома головами, а її князі перейняли титул царів (цесарів).

Російський іконопис розвивався за візантійськими канонами і в створенні школи російського іконопису визначну роль відіграв виходець з Візантії Феофан Грек, у якого навчався і з яким полемізував славнозвісний Андрій Рубльов.

Візантійські традиції відчуваються і в архітектурі (хрестово-купольний храм), і в книжковому видавництві, і в літературі, і в політичних концепціях аж до ХVІІ ст.

На українських братських школах ХVІ – ХVІІ ст., на діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій, на самій системі навчання позначився вплив візантійської культури та богослов’я.

Мотиви візантійської філософії відчуваються у творчості видатного українського мислителя Григорія Сковороди.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]