Тема 3. Сутнісна характеристика процесу виховання (теорія виховання).

1. Структура та особливості процесу виховання.

2. Самовиховання та перевиховання.

3. Критерії та рівні вихованості школярів.

1. Структура та особливості процесу виховання.

Загальні особливості виховного процесу:

1. Багатофакторність, тобто сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників. Суб’єктивні чинники – внутрішні потреби особистості. Об’єктивні – умови, в яких особистість живе та формування особистості підтверджено одночасно і позитивному, і негативному впливу.

2. Тривалість – протягом всього людського життя. Шкільне виховання є більш глибоким, оскільки нервова система в молодому віці відрізняється високою пластичністю та сприйнятливістю. Однак для прцесу виховання характерна віддаленість результатів від безпосереднього виховного впливу.

3. Безпреревність – системний вплив вихователів на вихованців, необхідна система роботи, в якій є мета. Система передбачає вироблення стійких звичок.

4. Комплексність – єдність мети, завдань, змісту, форм і методів виховного процесу, якому підкорені ідеї цілісного формування особистості. Формування якостей особистості відбувається одночасно, в комплексі і, відповідно, педагогічний вплив повинен мати комплексний характер.

5. Варіативність – неоднозначність, невизначеність результатів. В одних і тих же умовах результати виховання можуть суттєво відрізнятися. Це обумовлено індивідуальним особливостями, соціальним досвідом, відношенням до виховання.

6. Двостронній характер – протікання виховного процесу йде по двум напрямам: від вихователя до вихованця (прямий зв'язок) та від вихованця до вихователя (зворотній зв'язок).

Структурні елементи процесу виховання

Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка процесу виховання полягає в його двосторонньому характері, багатогранності завдань і змісту, залежності від різноманітності об'єктивних і суб'єктивних факторів, складності вивчення дитини, багатстві форм, методів і засобів виховання, у неперервності виховання, тривалості в часі, поступовому виявленні результатів виховних впливів.

Структурними елементами теорії виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, зміст, форми, методи і прийоми виховання.

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток дитини. Це ідеал цивілізованого суспільства, який діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання. Мета виховання переплітається із завданнями соціалізації та індивідуалізації .особистості, які на сьогодні полягають у тому, щоб розвивати в учня позитивні загальнолюдські якості, привчати його до співжиття й адаптації в суспільному житті, а також поширенні індивідуального впливу.

Цілі виховання в історії розвитку суспільства та держави

Первісно-суспільний лад – виховання було призване забезпечити існування людей. Мета – навчити людину досвіду виживання, знанням, умінням та навичкам (ЗУН) необхідним для повсякденного життя.

Рабовласницький лад – Виховання стало особливою функцією держави. Наявність класів призвела до дуалістичної мети. Мета виховання дітей рабовласників – залучення до наук, мистецтва, ведення війн, захисту держави, поневолення інших народів. Мета виховання дітей рабів – смиренність, покірність.

Феодалізм – Цілі виховання залишаються диференційованими. Характер виробничих відносин не потребує від нижчих класів ні загальної, ні спеціальної підготовки. Розрізненість цілей виховання виражає не тільки класову направленість, а й залежність від способу виробництва.

Капіталістичний лад – Для дітей буржуазії створюється мережа приватних привелигірованих навчальних закладів. Характер розвитку виробництва змушує правлячий клас створити систему навчальних закладів і для пролетаріата.

Основними напрямами змісту сучасного виховання є розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне-виховання.

Компонентами процесу виховання є свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накреєленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття — психічні стани і .процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до довкілля.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика — проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) вироблення досвіду поведінки відповідно до ідеалу; ґ) спонукання вихованця до самостійної роботи над удосконаленням своєї особистості. Основною рушійною силою процесу виховання особистості учня є суперечності, що виникають між набутим досвідом поведінки і новими цілями і можливостями.

Закономірності процесу виховання

1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя.

Ця закономірність реалізується на уроках під час вивчення основ наук, на виховних заходах, у процесі позауроч-ної та позашкільної роботи.

2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Погрібно: виховуючи — навчати, а навчаючи — виховувати.

3. Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки праці, через спілкування на уроках мови, літератури, інших предметів.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі.

5. Взаємозв'язок учня, колективу класу у виховному процесі, що реалізується через громадську думку класу.

Принципи виховання особистості. Принципи виховання — це основні вимоги до виховання особистості учня, до змісту, форм і методів виховання. В основу виховного процесу школи суверенної України покладені такі принципи:

1. Інтеграція всіх виховних сил, єдність школи та інших соціальних інститутів, їх взаємодія, втілення в життя положення "виховання дітей — справа всенародна". Культуро-відповідність у змісті виховання.

2. Гуманізація, яка виходить із визнання кожної особистості вищою соціальною цінністю і передбачає створення сприятливих умов для становлення громадянина з високими моральними, інтелектуальними і фізичними якостями, посилення уваги до вивчення індивідуальних особливостей учнів і формування їхніх нахилів і здібностей, природо-відповідність у вихованні.

3. Гуманітаризація — раннє виявлення здібностей у дітей, їх цілеспрямований розвиток, спрямування енергії в русло свідомої культурної творчості на користь конкретної особистості і всіх людей. Гуманітаризація передбачає також використання виховних можливостей кожного предмета, який вивчають учні.

4. Демократизація стосунків — це врахування справді народного характеру школи, співробітництво і співтворчість педагогів і дітей, створення в школі атмосфери діяльності, спілкування, самоврядування, самоутвердження.

5. Добра воля дітей, самодіяльність, свободо-відповідність у вихованні, без яких не можуть бути реалізовані ідеї розвитку та співпраці. Потрібно спиратися на інтереси дітей, романтику, прагнення до самореалізації своїх природних сил, сприяти автономізації особистості, її самостійності і свободі.

6. Поступове перетворення учня з об'єкта пасивного сприймання виховання на суб'єкт активного самовиховання.

7. Плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового залучення дітей до них.

З принципів випливають правила виховання як часткові вимоги. Процес виховання реалізується в різних формах — це виховні години, зустрічі з видатними людьми,, походи, екскурсії, турніри, змагання, класні збори, вечори, читацькі конференції, благодійні акції, суспільно-корисна праця та інші (можна налічити 50-60 форм організації виховної роботи). Існує декілька тисяч методів виховання, які використовують вихователі в педагогічній діяльності: повідомлення, роз'яснення, переконання, привчання, вправи, метод прикладу, змагання, довіра, громадська думка, заохочення, покарання...

Методи виховання складаються з прийомів педагогічної дії, які можуть підсилити або знизити педагогічний вплив. До засобів виховання належать книги, преса, телебачення, радіо, різні види мистецтва, але найбільше значення має слово вчителя, вчасно і мудро ним сказане.

Методи виховання – способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців з метою створення у них заданих якостей.

Класифікація методів виховання:

1. Методи формування свідомості (переконання): розповідь, пояснення, роз’яснення, лекція, етична бесіда, віщування, інструктаж, диспут, доповідь, приклад та ін.

2. Методи организації діяльності (вправи): педагогічна вимога, суспільна думка, доручення, педагогічні ситуації та ін.

3. Методи стимулювання (мотивація): заохочення, покарання, змагання та ін.

Прийом виховання – частина загального методу, конкретна дія.

Засоби виховання – сукупність методів.

Загальнц умови, які визначають вибір методів виховання:

• Мета та завдання виховання;

• Зміст виховання;

• Вікові особливості вихованців;

• Рівень сформованоств колективу;

• Індивідуальні та особистісні особливості вихованців;

• Умови виховання;

• Засоби виховання;

• Час виховання;

• Очікувані наслідки.