64. . А. Чехов. «Чайка» як перша п’єса нової російської драматургії.

Прем’єра п’єси «Чайка» відбулася 1896 року в Олександринському театрі в Петербурзі й завершилася провалом. актори не були готові до нових театральних ідей чехова, не впоралися із сим волами та підтекстами. автор тяжко переживав невдачу. але п’єсу не зняли з репертуару й продовжували грати в різних театрах. на приклад, у Київському театрі м. Соловцова (тепер ім. І. Франка) вона мала успіх. Справжній тріумф чекав на Чехова тільки через два роки, коли «чайку» поставили в московському художньому театрі під керівництвом К. С. Станіславського і В. І. немировича- Данченка. Триває цей успіх і донині. До речі, на сьогодні за кількістю постановок чехов-драматург посідає друге (після В. Шекспіра) місце у світі.

65. Поняття про «ібсенізм» та «нову драму».

Генрік Ібсен - драматург 19 сторіччя. Наскільки апм"ятаю, він автор "Лялькового будинку", у цьому творі вперше розкрилися поняття проблем особистості, а не глобальні поняття віри, світу, глобальні теми оточуючого світу.Основною ідеєю ворчості Ібсена є призначення людини і шляхи виконання цього призначення з огляду на мораль та інших людей.Ібсенізм - течія своєрідного погляду (ібсенівського)на оточуючий світ виражена у творах.

66. Образ Нори в галереї жіночих образів світової літератури.

Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна. Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір'ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п'єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.

67. Поняття «драми-дискусії», «відкритого фіналу».

Драма-дискусія» – це драма, в якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії і впродовж п’єси не розв’язується, а навпаки, загострюється, а фінал залишається відкритим. "відкритий фінал", коли відсутня розв"язка, глядач не знає, чим закінчується історія. 

68. Трансформація древньогрецького міфу в комедії «Пігмаліон».

Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу: в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент - за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами Елізу Дулітл правильній вимові і зробить так, щоб "її з успіхом могли прийняти за герцогиню". Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності. "Перетворення" Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні бар'єри нездоланні: насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості. Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами "прозрілого" Хіггінса, "знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі".    Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою. Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого. Тут виникає характерна для драматурга тема бідності як сили, яка гальмує інтелектуальний розвиток людини. Із цією ідеєю пов'язаний справжній демократичний пафос п'єси Шоу. Народ в уявленні письменника - неопрацьований, але цінний матеріал, коштовний мармур, в якому закладені можливості перетворення на величний "твір мистецтва"