2.2. Основні галузеві положення Саксонського зерцала

Земельна власність за Саксонським зерцалом. Ленна система в Німеччині повністю склалась і стала домінуючою системою земельних відносин уже в ХІІ ст. Право володіти землею та леном було привілеєм панівної верстви, вищих станів. Суб’єктом ленного права вважали лише того, хто володів лицарським титулом і військовим щитом. Лени різнилися за рангами та призначенням. У Саксонському зерцалі йдеться про імперські лени, церковні лени, прапорні лени, судові й міські лени. Зміст ленного права визначали правоздатністю, яка належала панові та леннику (сеньйорові й васалу) [20, с. 406].

Ленне право посідає окреме місце в системі норм Саксонського зерцала.

Поряд із земським ленне право становить другу велику частину даного правового збірника звичаєвого права. Правові норми, які містяться в ньому, стосуються взаємовідносин феодалів та їхніх васалів (ленників). Такі взаємовідносини виникали внаслідок надання феодалами у користування своїм васалам ленних володінь в обмін на їхню військову службу. Це право носило ще також назву рицарського права. Загалом, всі ленні володіння брали свій початок від короля, котрий спеціальним своїм розпорядженням віддав їх у володіння феодалам.

А тому на самому початку частини Саксонського зерцала, яка присвячена ленному праву, існує нагадування про ієрархію військових щитів, на чолі якої перебуває саме король. При отриманні в користування лену (феоду) васал присягав та клявся у вірності своєму феодалу. На найбільш шанованому місці серед усіх обов’язків, які випливали з ленних взаємовідносин, стояла служба на благо імперії. Цей обов’язок стосувався кожного, хто отримав від короля, або, точніше кажучи, від імперії, ленне володіння. Цікавим фактом було те, що імперські васали на схід від Сааля (Reichslehnsmannen) замість служби на благо імперії зобов’язані були нести військову службу на території Польщі та Богемії (Чехії) [20, с. 406].

У Саксонському зерцалі присутні положення про повернення феодалу ленного володіння, незважаючи на те, що насправді було загальноприйнятим явищем спадковість ленних володінь. Окремі положення стосуються особистісних критеріїв, необхідних для отримання у володіння лену або феоду. Під такі критерії одразу не потрапляли жінки, священнослужителі нижчого рангу, селяни, купці, безправні та позашлюбні новонароджені, а також ті, хто не мав васального походження. Ленне право мало таким чином виключну сферу своєї дії, котра поширювалася лише на вільних чоловіків рицарського походження [9, с. 36].

Суперечки довкола ленних володінь вирішувалися у спеціальних ленних судах, у котрих ленники виступали в ролі рицарів та шеффенів. Процедура функціонування ленних судів була доволі детально регламентована.

У порядку винятку право на володіння леном могли отримати також жінки та дівчата. Вони, щоправда, не повинні були виконувати імперську службу, а лише сплачувати відповідну суму грошей. Характерною особливістю була наявність великої кількості різних видів ленів (стяговий лен), княжий лен, замковий лен, церковний лен, судовий лен, лен бауермайстра [9, с. 36].

Феодал міг також надати одне феодальне володіння двом особам. Один міг отримати лен у володіння у звичному порядку, у той час як інший отримував право на очікування лена. Це право на очікування згодом перетворювалося, у разі смерті першого васала, на повноцінне право на володіння певним леном. Можна лише здогадуватися про значну кількість перепон при здійсненні права на очікування в тодішньому неписьменному суспільстві.

Ейке фон Репков не мав ґрунтовної юридичної освіти, не знав добре римського права, правда, це сприяло збереженню автентичності німецького права, яке в Саксонському зерцалі виступає, так би мовити, у чистому вигляді, без вкраплень і впливів чужих правових систем, що особливо цінне для дослідження цього права.

Зобов’язальне право у збірнику. Поділ зобов’язань на ленні й чиншові в германському феодальному праві обумовлений структурою феодального суспільства і феодальною земельною власністю. Ленні зобов’язання – це зобов’язання васала щодо свого ленного пана: зобов’язання вірності; зобов’язання служби та зобов’язання брати участь у феодальній курії сеньйора. Основою ленних зобов’язань був васалітет. Чиншові зобов’язання мали яскраво виражений характер феодальної експлуатації. Найбільше значення Саксонське зерцало надає зобов’язанням, котрі виникають внаслідок спричинення шкоди, зокрема в галузі сільського господарства. Земському праву були також відомі договори купівлі-продажу, зберігання, позики, оренди, поручительства й особистого найму. Окремі норми цих договірних зобов’язань співзвучні з нормами «Руської правди». Особливо детально в Саксонському зерцалі регламентований порядок виконання ленних та чиншових зобов’язань, сплата десятини, судових штрафів, пені, терміни виконання судових рішень [25].

Характерні риси сімейних і спадкових відносин у Саксонському зерцалі. Сімейні та спадкові відносини, що склалися в Німеччині ХІІІ ст., відображені в Саксонському зерцалі. Вони визначалися формами феодального землеволодіння, а сімейно-майнові права – становою приналежністю, яка в свою чергу відповідала відносинам земельної власності. За нерівного шлюбу дружина переходила в стан чоловіка, а діти – в стан одного з батьків, котрий перебував на нижчому щаблі соціальної драбини, й були обмежені в правах спадкування. Становий характер сім’ї виявлявся в різному порядку спадкування за земським та ленним правом, у відмінності прав спадкування для окремих станів, особливо – спадкування земельних володінь. Ленне право встановлювало принцип єдиноспадкування: лен батька переходив до одного сина, але це правило не було актуальним для земського права, де всі сини спадкували в рівних частках. Принцип єдиноспадкування в ленному праві пояснюється необхідністю зберегти в спадкоємця-чоловіка, здатного носити зброю, феодальну земельну власність, могутність і силу феодала та його родини [8, с. 56].

Кримінальне право та судочинство в збірнику. Ієрархічна структура феодальної власності відповідала ієрархії суду. Сферу діяльності суду визначали не адміністративно-територіальним принципом, а рангом лену, воєнним щитом власника судового лену, з яким пов’язувалась його суддівська влада. Саксонське зерцало розмежовує церковні суди (суди єпископа, архієпископа та декана) і світські – суди графа, заступника графа (шультгейса), фогта й суди сільського старости. Окрім цього, до судової системи входили спеціальні ленні та міські суди і королівський суд (як вищий суд).

Саксонському зерцалу не відомий поділ на цивільний та кримінальний процеси. До санкцій за правопорушення збірник відносить: пряме відшкодування майнової шкоди; вергельд (грошова компенсація за вбивство вільної людини); смертну кару; калічницьку кару; тілесні покарання; позбавлення свободи; штраф і пеню. Система доказів залежала від станової приналежності, обмеження в процесуальних правах, національності, статі, фізичних недоліків сторін та свідків; за панівною верствою закріплювалось переважальне становище у процесі.

Отже, в Саксонському зерцалі яскраво виражений традиціоналізм феодальної культури. Вагомою ознакою права вважалася його давність та незмінність. Однак укладач прагнув також до реалізації низки нових значущих і цінних передових гуманістичних ідей, – удосконалення діючого права. Ейке проводить у правовому збірнику ідею безумовної непорушності права, думку про загальну підпорядкованість праву, наголошує на принциповому відторгненні несвободи. У збірнику вміщені положення, спрямовані на обмеження феодального свавілля, охорону особистості від насилля, грабежу й інших форм несправедливості, в тому числі соціальної. Значне місце посідають норми, спрямовані на раціональне врегулювання та надання стабільності господарським відносинам, багато уваги приділено земельним відносинам, відносинам водного господарства та водного права. Приписи Саксонського зерцала належать до перших у Центральній Європі ранніх спроб закріпити в діючому праві численні інститути (безумовно, ще в нерозвинутому вигляді), яким у майбутньому належало отримати велике значення, очевидне для нас у сучасних умовах.