13. Класичний (критичний)реалізм: основні риси, реалістичний герой, жанрова система. Маніфести класичного реалізму.

Становлення реалізму як методу відбувалося у другій половині 20-х років, тобто в період, коли домінуючу роль у літературі відігравали романтики. Поряд з ними творчу діяльність розпочали Меріме, Стендаль, Бальзак. Протягом 1-ї половини XIX ст. майже всіх їх незмінно називали романтиками. Лише у 50-ті рр. - вже після смерті Стендаля і Бальзака - французькі письменники Шанфлері і Дюранті у спеціальних деклараціях запропонували термін "реалізм".

Риси критичного реалізму:

o зосередження на невідповідності буржуазного устрою нормам людяності;

o зображення розмаїття соціальних типів;

o розвиток жанру роману-епопеї;

o інтерес до класової боротьби, соціальних проблем;

o увага до складного внутрішнього світу людини.

Реалісти перенесли акценти із зображення незвичайного на повсякденне життя. Цей напрям передбачав відтворення дійсності у типових узагальнених обставинах, образах та ситуаціях. Проза життя стала головною темою реалістичного твору. На перший план вийшли прозові жанри, чільне місце посідав роман. Реалістичний роман в його різних різновидах – родинний, побутовий, соціальний, психологічний, історичний і др.– тяжів до синтезу жанрів. Він вміщав в себе і нову епічну традицію, створену письменниками критичного реалізму, і драматизм (як зовнішній, такий, що позначається в розвитку дії, так і внутрішній, психологічний), і ліричний початок, що виразно виявляється в зображенні переживань і відчуттів дійових осіб. Універсальність романа стає однією з характерних особливостей критичного реалізму.

Досконала людина як літературний герой була неможлива в естетиці реалізму.

       Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.                XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).         Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Літературним маніфестом реалізму стала передмова Оноре де Бальзака до «Людської комедії».

У ній Бальзак пише, що ідея його твору зародилася з порівняння людства з тваринним світом. Творець використовував один і той же зразок для створення всіх живих істот. Жива істота - це основа, що отримує розпізнавальні признаки своєї форми в тому середовищі, де йому назначено розвиватися. Ця система не вступає в протиріччя з уявленнями про Божу могутність.