2.2. Аналіз дендрофлори об’єкта.

Систематичний аналіз дендрофлори досліджуваного району приведено в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Систематичний аналіз ДП «Брошнівське ЛГ»

№ п/п	Родини	Кількість родів		Кількість видів
		Штук	%	Штук	%
1	Соснові - Pinaceae	5	18,5	23	40,4
2	Букові - Fagaceae	3	11,1	5	5,6
3	Кленові – Aceraceae	1	3,7	2	6,7
4	Березові - Betulaceae	2	7,4	3	10,1
5	Горіхові - Juglandaceae	1	3,7	1	1,1
6	Магнолієві - Magnoliaceae	1	7,5	1	2,3
7	Розові - Rosaceae	3	14,8	8	13,5
Всього	7	16	100	43	100

Отже, як бачимо, найчисельнішою за родовим та видовим складом є родина Соснові (23 видів, 40,4% флори), Розові ( 8 видів, 13,5% флори ) та Березові ( 3 видів, 10,1% флори ). Чисельними є також родини ), , Букові ( 5 видів, 5,6% флори) та. Родини Горіхові, Магнолієві, Кленові представлені 1-2 видами, що в сумі складають 4 видів або 18,2% флори.

2.3. Коротка ботаніко-екологічна характеристика найбільш поширених видів декоративних рослин.

В лісових насадженнях ДП «Брошнівське ЛГ» росте багато цінних деревних, лікарських, плодово-ягідних, медоносних та інших корисних рослин. Приводимо ботанічний опис деяких з них.

Ялиця біла (Abies alba Mill.). Родина соснові (Pinaceae). Вічнозелене, однодомне, струнке дерево висотою 30-45 м, діаметром до 2 м. Кора тонка, сіра; пагони сірі або червонувато-коричневі, опушені, вкриті густими волосками. Бруньки яйцевидно-конічні, ясно-коричневі, не смолисті або слабо смолисті біля основи. Хвоя чотиригранна, розташована на пагонах правильно гребінчасто, 2-3 см довжини, знизу з двома білими смужками. Шишечки: жіночі – дрібні, зелені; чоловічі – циліндричні жовтуваті колоски. Цвіте в травні, запилюється вітром. Шишки циліндричні, прямостоячі, 10-16 см довжини і 2-4 см в діаметрі. Покривні луски довші від насінних, з довгим вітрячком, виступають назовні. Достигають восени і тут же розпадаються. Насіння велике, трикутне, смолисте, з крилаткою. Доживає до 400-500 років, в молодому віці росте повільно. Тіневитривала, вибаглива до ґрунту, добре росте на свіжих та вологих ґрунтах. Посухи не переносить. Має добре розвинену кореневу систему, вітро - та морозостійка. Ялиця біла – цінна, високопродуктивна лісова порода, що широко використовується в лісовому господарстві та озелененні.

Ялиця одноколірна (Abies concolor Lindl.). Родина соснові (Pinaceae). Вид ялиці рідний до гір західної Північної Америки, що росте на висоті 900-3400 м. Це велике вічнозелене хвойне дерево, що доростає до 25-60 м заввишки і діаметра стовбура до 2 м.

Листя голкоподібне, рівне, 2,5-6 см завдовжки і 2 мм завширшки 0,5-1 мм завтовшки, зелені або вкриті зеленовато-синім нальотом, з двома вкритими зеленовато-синім нальотом групами устячок і слабко загостреним або тупим наконечником. Листки розташовані на пагоні спірально, але з кожний листок скручений в основі, так що вони лежать у двох більш-менше плоских рядах з обох боків пагона або спереду від пагона, але не позаду. Шишки мають 6-12 см завдовжки і 4-4,5 см завширшки, зелені або фіолетові до дозрівання, блідо-коричневі після, з близько 100—150 лусок; приквітки лусок короткі та приховані в закритої шишці. Окрилене насіння випускається, коли шишки розпадаються в зрілості приблизно через 6 місяців після запилення.

Ялиця сибірська (Abies sibirica Ledeb.). Родина соснові (Pinaceae). Досягає до 30 м висоти та 0,5 м в діаметрі. Крона вузькопірмідальна. Кора гладка, темно-сіра. Хвоя тупа, м’яка, знизу матово-зелена, довжиною 1,5-3 см, шириною 2 мм, розташована горизонтально на пагонах, ароматна, зберігається до 8 років. Довжина шишок становить 6-10 см, їх діаметр – 3-4 см. Покривні лусочки не виходять на її поверхню. Насінини дрібні, з крилом до 2 см. Дозрівають в серпні-вересні. Маса 1000 шт. насінин – 10-15 г. Регіон поширення – Урал, Західний і, частково, Східний Сибір, північна частина Монголії і Китаю. Доживає до 200 років. Морозостійка, тіневитривала, вимоглива до родючості ґрунту. Розмножується насінням і вегетативно. Запас деревини на 1 га порівняно з іншими видами незначний. Ялицеву олію використовують для виробництва синтетичної медичної камфори.

Ялиця Віча (Abies veitchii Lindl.). Родина соснові (Pinaceae). Росте в горах Центральної Японії (о-в Хонсю), до 39 ° с. ш., в поясі 1300-2300 м утворює чисті лісу або в суміші з видами їли і тсуги, іншими видами ялиці.

Одна з найбільш декоративних ялиць. Дерево до 25 м висоти і 70-80 см в діаметрі, з вузько конічною кроною, низько опущеної до землі, з порівняно короткими горизонтально розташованими гілками. Кора гладка до старості, світло-сіра або білувата. Молоді пагони сірі, червонуваті або зелені, густо опушені. Нирки кулясті або округлі, сильно склоподібне-засмолені. Хвоїнки 12-25 (-30) мм завдовжки, на верхівці тупі або з невеликою виїмкою, зверху темно-зелені, блискучі, знизу з двома інтенсивно білими смужками, м'які, розташовані радіально з нахилом вперед. Шишки циліндричні, 4,5-8 см довжиною. і 2-3 см товщиною., незрілі фіолетово-пурпурні або рідко зелені, при дозріванні коричневі. Насіннєві луски близько 4 мм завдовжки, 15 мм шириною, вузько бруньковидні, по верхньому краю закруглені, ніжка клиноподібна з ледь помітними вушками. Покривні луски довгасті, обернено яйцевидні, завжди трохи довші за насінні, раптово розширені в овальну, 3 мм довжиною і 6 — 7 мм шириною, виїмчасті платівку з невеликим (0,5 мм довжиною) трикутним вістрям.

Рослина мусонного клімату, вимагає високої вологості повітря, не любить пересушування. Вирощувати на глибоких пухких, вологих, суглинних або супіщаних ґрунтах. Чутлива до задимлення повітря. У молодому віці росте дуже повільно. Представляє цінність для озеленення завдяки правильному мутовчатому розгалуженню і впадає в очі сріблясто-білого кольору нижньої сторони хвої. У зрілому віці декоративність знижується. Зимостійка і перспективна для широкої культури в під зоні південної тайги, в західній половині європейської частини Росії і на південь, проте в більш південних районах може страждати від посухи і потребує регулярного поливу. Вид, близький A. koreana, відрізняється більш довгою хвоєю, косо вгору спрямованої і видали кидається в очі білими як крейда смужками на своїй нижній стороні. Характерні опушені пагони і сильно смолисті нирки. Інтродуковане до Європи в 1861 р. У Ботанічному саду БІН з 1887 р. Вирощується також у колекції Лісотехнічної академії.

Модрина європейська (Larix decidua Mill.). Родина соснові (Pinaceae). Модрина європейська (Larix decidua Mill.). Родина Соснові (Pinaceae). Велике дерево висотою до 50 м. Стовбур добре сформований, живе до 500 років. Деревина високої якості, високо ціниться. Від інших видів модрин відрізняється неправильно-конусовидною формою крони і пониклим гіллям, яке на кінцях загнуте догори. Хвоя до 3 см довжиною, світло-зеленого кольору. Цвіте одночасно з розпусканням хвої. Шишечки мають пурпурний і рідше зелений колір, зустрічаються проміжні і перехідні форми – червона, рожева, зеленкувато-біла, жовта. Восени шишки набувають подовжено-яйцевидну форму коричневого кольору. Вони досягають довжини 3-4 см і дозрівають в жовтні, але насіння з них починає вилітати лише весною наступного року, а шишки на деревах можуть залишатися ще багато років. Схожість насіння не перевищує 40%.

Віку змужнілості на просторі досягає в 10-20 років, а в насадженнях – в 20-30 років. Рясне плодоношення спостерігається через 3-5 років. Шишки містять багато смоли. В природі модрина європейська росте в Альпах і Карпатах (та їх передгір’ях), де вона піднімається до висоти 2400 м н.р.м. Суцільного ареалу не має і не утворює чистих насаджень, а як правило, представлена невеличкими острівками чи краплинами і навіть окремими деревами у лісових фітоценозах. В Українських Карпатах острівки цієї породи зустрічаються в урочищі “ Кедрин ” (1086-1243 м н.р.м.) Усть-Чернянського лісокомбінату (Закарпаття); в урочищі “ Беркут ” (490 м н.р.м.) Рухівського лісокомбінату (Закарпаття). Тут середня висота дерев у віці 130 років дорівнювала 56 м, середній діаметр – 56 см. Унікальне насадження у віці 100 років збереглося в урочищі “ Манява-скит ” (540-600 м н.р.м.) Солотвинського держлісгоспу (Івано-Франківщина). Вона росте тут на стрімкому щебенистому північно-західному схилі. Висота кращих дерев перевищує 30м, а товщина – 50см. Окремі групи дерев модрини європейської зустрічаються у Бистрицькому лісництві Надвірнянського держлісгоспу, Мшанському лісництві Осмолодського держлісгоспу і ін.

Модрина європейська в умовах Прикарпаття відноситься до найбільш швидкорослих порід, порівняно стійких до несприятливих факторів, невибагливий до лісорослинних умов. Але найвищою продуктивністю і швидкістю росту характеризується лише на помірно зволожених і родючих ґрунтах. Дуже вибаглива до світла. В умовах Карпат модрину європейську найкраще вирощувати у перехідній смузі між буковою та ялиновою зонами на добре керованих помірної вологості сугрудах та грудах. Модрині європейській властива широка мінливість, про що свідчить наявність її численних морфологічних форм. Серед них розрізняють форми за географічним поширенням, фенологією, характером росту і формою крони, забарвленням хвої і деревини, величиною шишок. В декоративному відношенні особливо ціняться плакучі і колоновидні форми.

Модрина польська (Larix polonica Mill.). Родина Соснові (Pinaceae). Подібна до модрини європейської і тому багато її дослідників рахують за кліматичну форму модрини європейської. Ця порода окремо була виділена польським вченим М. Рациборським у 1890 р. Її основні ознаки: стовбур біля основи потовщений, має чітко виражену шаблевидну форму, шишки дрібніші (2-3см), ніж у модрини європейської, завдовжки 2-3 см, кулясті. Щодо біоекологічних властивостей, то вони не відрізняються від попередньої породи і росте в одному ареалі з нею. Окремі дослідники рахують її більш продуктивнішою.

Модрина сибірська ( Larix sibirica Ledeb.). Родина Соснові (Pinaceae). Це дерево висотою 40-45 м, діаметром до 1,5-1,8 м. доживає до 400 років. Кора з повздовжніми тріщинами. Крона розлога, з горизонтальними довгими гілками, з піднятими кінцями пагонів. Однорічні пагони світло-жовті. Вегетативні бруньки дрібні, лускаті, червоно-бурі. Верхівкова ростова брунька ауксибластів яйцеподібно-конічна, крупніша від бокових. Чоловічі генеративні бруньки кулясті, 3-5 мм діаметром, жіночі – конусоподібні. Запилення відбувається з кінця квітня по кінець травня.

Від модрини європейської відрізняється будовою шишок і фенологією. Шишки яйцеподібні, світло-бурі, 2-4 см довжиною, з 25-50-ма насіннєвими лусками, розташованими в 5-7 спіральних рядах. Насіннєві лусочки жорсткі, яйцеподібні, або округлі, із заокругленим краєм, злегка загнутим в середину, покривні луски видно тільки біля основи шишок. Під кожною насіннєвою лускою міститься по дві насінини косооберненояйцеподібні, 3-7 мм довжиною з ланцетоподібним крилом 8-17 мм довжини і 6-9 мм ширини. Насінини дозрівають у вересні-жовтні. Маса 1000 шт. насіння сягає 5-6 г. Розсіюють від жовтня до квітня. У межах ареалу модрини сибірської виділяють ряд екотипів. Зростає на Уралі, у Західному Сибіру. Це найцінніша і найпоширеніша деревна порода Росії, площа насаджень якої становить близько 30% лісових земель. Це також одна з найпоширеніших деревних порід у світі

Модрина японська (Larix kaempferi Fish.). Родина Соснові (Pinaceae). Це дерево висотою до 35 м. кора бура, з поздовжніми тріщинами. Пагони блискучі, коричневі чи червоно-фіолетові. Бруньки блискучі, голі, темно-коричневі. Хвоя сизо-зелена, завдовжки 2-4 см, розміщена на вкорочених пагонах пучками по 20-50 шт. шишки до 3 см довжиною, кулясті. Насіннєві луски відігнуті назовні, нагадують квітку троянди. Покривні луски вдвічі коротші насіннєвих. Насінини з крилом. Походить з Японії. Швидкоросла, зимостійка, менш світлолюбна, мало вибаглива до родючості ґрунту.

Сосна звичайна (Pinus silvestris L.). Родина Соснові (Pinaceae). Дерево висотою 30-40 м, має добре сформований, прямий стовбур. Кора знизу стовбурна груба, червоно-бура, глибоко тріщинувата, у верхній частині стовбура і на гілках жовтувата. Крона молодих дерев конусовидна, гостро вершинна, у старих – копуляста або зонтична. Сосна звичайна природно росте майже по всій Європі. Деревина ядрова, цінна в народному господарстві. Хвоя у пучках по дві штуки, 4-7 см завдовжки, 2 мм ширини, тверда, гостра, темно (сіро)-зелена. Розміщена на пагонах і гілках спірально. Шишечки. Чоловічі – видовжені жовті колоски; жіночі – червонуваті, дрібненькі шишечки. Цвіте в кінці квітня – на початку травня. Шишки. Поодинокі або по дві три штуки, яйце-конусоподібні, згорнуті донизу на зігнутих коротких ніжках; сіро-коричневі, матові, 3-7 см довжини, діаметром 2-3,5 см. Насіннєві луски на верхівці потовщені, утворюють ромбічний щиток. Посередині щитка міститься слабо випуклий пупок (апофіз). Насіння дозріває на другий-третій рік. Насіння дрібне, яйцеподібне, чорнувато-сіре з крилаткою, крилатка обіймає насіння вилкою, вага 1000 штук – 4-9 г. Проросток. З чотирма – сіма, часто з шістьма сім’ядольними, тригранними хвоїнками.

Сосна звичайна – цінна лісова порода. У молодому віці росте швидко, доживає до 300-400 років. Світлолюбна, невибаглива до ґрунту, росте в різних кліматичних зонах і на різних ґрунтах; витримує суворий клімат степів з суховійними вітрами. Утворює багато кліматичних форм. Погано витримує забруднення повітря димом і промисловими газами. Розмножується насінням. Насіння має високу схожість (до 95 %). Сосна звичайна виділяє багато фітонцидів, її можна застосовувати для декоративних посадок у зелених зонах, у ландшафтних біогрупах у суміші з буком, березою, дубом, білою тополею, липою, смерекою та іншими породами.

Сосна гірська (Pinus mugo Turra.). Родина Соснові (Pinaceae). Це деревце до 10-12 м висотою або розгалужений від основи стелюх, що зростає в субальпійському і альпійському поясі гір до 2500 м над р.м. Характерний особливий тип радіального росту — камбій функціонує з вершини рослини, до основи його діяльність сповільнюється. Тому часто на вершині пагонів більше річних кілець, ніж біля основи. Здатна давати коріння по всьому стовбурі при дотику із землею. Входить у число довгожителів. Хвоя коротка, від 2 до 5 см завдовжки, товста, жорстка, дуже скручена, темно-зелена, тупа, краї дрібнозазубрені, виростає з темних піхв. Живе хвоя від 4 до 6, навіть до 10 років.

Сосна жовта (Pinus ponderosa Dougl.). Родина Соснові (Pinaceae). Сягає до 50-70 м висоти та до 1,5-3,5 м у діаметрі. Крона широка, пірамідальна. Крона темно-бура, тріщинувата, до 10 см товщиною,відшаровується пластинками. Має пагони жорсткі, темні, неопушені; бруньки крупні, смолисті, продовгуваті, загострені. Хвоя зібрана в пучках по 3 шт., завдовжки 20-30 см, колюча, жорстка, гостра, темно-зелена. Піхви хвої ц даного виду довжиною до 2 см, не опадають.

Шишки овальні, червоно-коричневі, розміром 7-20×56см. Апофіз випуклий з поперечним кілем, пупок при піднятий, гострий, часто відігнутий назад, з колючкою. Насінини овально-загострені, розміром 7-10×6 мм, бурі, з крилом до 30 мм, розширені посередині. Маса 1000 шт. — 35-65 г. батьківщина — північно-східна частина Північної Америки. У США формує високопродуктивні насадження із запасом деревини до 1500 з 1 га. Культивують її в Криму, на Кавказі. Оптимальні умови зростання — свіжі і вологі грунти. Деревина ядрова, смолиста. Світлолюбна, посухо - і морозостійка, вибаглива до родючості ґрунту. Хвоїнки у пучку формуються по три штуки. Піхви хвої не опадають. Річний приріст складається з кількох міжвузлів. Насінини з довгим крилом. Крило відокремлюється.

Сосна чорна (Pinus nigra Arn.). Родина Соснові (Pinaceae). Дерево висотою до 20-30 м. крона конічна, з віком парасолько подібна. Крона темно-сіра чи чорна, пластинчаста, глибоко борозенчаста. Молоді пагони зеленувато-сірі-коричневі, блискучі, згодом сіро-бурі. Бруньки крупні, до 20-25 мм довжиною, циліндричні, загострені, буро-коричневі, засмолені. Хвоя 7-15 см довжиною, товста, колюча, матова, темно-зелена, густа. На відміну від сосни кримської хвоя попарно вміщена в піхви без ниткоподібних придатків. Хвоя на пагонах зберігається 4-5 років. Шишки видовжено-яйцеподібні, майже сидячі, жовтувато-коричневі, блискучі, 5-8 см довжини, 2-4 см ширини. Насінні луски зсередини чорно-бурі. Апофіз округлий, опуклий, матовий, пупок випуклий. Насінини видовжено-яйцеподібні, матові, сірі, 4-6 мм довжини, зі світло-коричневим крилом. Деревина ядрова, червоно-коричнева, смолиста. Природно зростає в горах Середньої і Південної Європи. В Західну Україну завезена з Австрії. Культивують її в Криму, на Кавказі, в західній частині Білорусії. Світло- і теплолюбна, посухостійка, середньо вибаглива до родючості ґрунту, не морозостійка. Росте повільніше сосни звичайної, але світлолюб ніша від неї.

Сосна́ ве́ймутова (Pinus stróbus L.). Родина Соснові (Pinaceae). Дерево досягає висоти 40-50м та діаметра 1,5 м. Крона пірамідальна, з віком яйцеподібна. Кора в молодому віці гладка, світло-сіра, згодом тріщинувата. Деревина смолиста, м’яка, ядрова, з білою заболонню. Пагони буро-зелені, злегка опушені. Кінці пагонів спрямовані донизу. Бруньки яйцеподібні, до 1 см завдовжки, бурі, слабо смолисті. Хвоя зібрана по 5 шт. у пучках, 6-14 см довжини, сизо-зелена, м’яка, тонка, тригранна, дрібнозазубрена. Опадає через 2-3 роки. Стиглі шишки вузькоциліндрично конічні, повислі, розміром 12-25×4 см, буро-коричневі, слабозігнуті, з плоским апофізом, черешок до 15 мм завдовжки. Дозрівають на початку осені, зразу розкриваються. Насінини яйцеподібні, 5-7 мм довжиною, коричневі, з довгим крилом. Маса 1000 шт. сягає 1520 г. Природно зростає в східній частині Північної Америки. Росте швидше і більш тіневитривала, ніж сосна звичайна Морозо-, вітростійка, вибаглива до родючості ґрунту. Декоративна, широко використовують її в озелененні.

Сосна́ кедрова європейська (Pinus cembra L.). Родина Соснові (Pinaceae). Дерево 10-25 м заввишки з діаметром стовбура до 1,5 м. Потужний стовбур в старості часто стає викривленим. Крона широка, яйцевидна, часто — багато вершинна. Однорічні пагони вкриті густим червонувато-бурим опушенням. Нижні гілки часто торкаються землі.

Вид близький до сосни сибірської (Pinus sibirica), від якої відрізняється менш товстими (4—5 мм), іржаво-червоними або коричневими молодими пагонами, набагато меншою (9—18 зубців на 1 см краю хвоїнки) зубчастих країв хвоїнок та іншою формою і розмірами дозрілих шишок.

Кора молодих дерев сіро-зелена, гладка, місцями із смолистими бульбашками, з віком все більш шорстка, розтріскано-луската, в зрілому віці коричнева з червонуватими тріщинами між пластинками.

Хвоя темно-зелена з блакитним відливом, пряма, щільна, довга (12-15 см) і тонка, по 5 хвоїнок в пучках. Тримається на гілках 3-5 років. Шишки. Чоловічі — жовті або червонуваті колоски, 10 мм завдовжки, 5 мм завтовшки. Жіночі шишки — яйцевидно-довгасті, 1 см завдовжки, спочатку фіолетово-бурі, потім — коричнево-пурпурні. На коротких сильних черешках розташовуються під верхівкою пагона. Квітнуть в травні-червні. При дозріванні стають темно-коричневими. Дозрівають на другий рік і не розкритими опадають. Насіння — завдовжки до 12 мм, завтовшки — 6-7, червоно-коричневе, відоме під назвою «кедрові горішки», їстівне. Маса 1000 насінин — 140-370 грам. Дозрівають горішки на початку вересня (на другий рік після запилення), опадають разом з шишкою, не розкриваючись. Після удару об землю легко лущаться.

Розмноження. Як й інші соснові, розмножується насінням. Росте повільніше, ніж інші кедрові сосни. Річний приріст паростка у молодому віці — 2,5 см, після 30 років — близько 10 см. У 30 років висота дерева 3-4 м; у 35 років — 7,5 м, ширина — 3,5 м; у 70 років висота — 14-17 м, діаметр стовбура — 20-30 см. Насіння дає в штучних насадженнях — з 60 років, в природі — з 25, в кінці травня. Для повноцінного плодоношення необхідна наявність як мінімум 2 дерев.

Ареал виду складається з двох фрагментів. Один — від південних районів Франції до східних районів Альп, на півночі доходить до Женевського озера. Другий і менший ареал розташований у Високих Татрах та Карпатах. Росте на висоті 1200-2600 м над рівнем моря, в континентальному кліматі, де дуже низькі температури і сніг лежить більше 9 місяців на рік. Утворює змішані з ялицею, ялиною і модриною насадження або росте невеликими чистими деревостоями. Релікт і рідкісний вид занесений до Червоної книги. Для охорони цієї сосни організовано ряд заповідників.

Росте повільно. Тіньовитривала, морозостійка (до -40 °C), вимоглива до вологості повітря і ґрунту, вітростійка. Віддає перевагу помірно вологим, переважно глинистим ґрунтам. Вважається довговічнішою, ніж сосна сибірська. Живе до 1000 років. У культурі поширена на всій середній смузі Європи. Широко культивується в Австрії, Німеччині, Швейцарії, Франції, Польщі, Румунії, в країнах Північної Європи — Норвегії, Швеції, Ісландії. Із колишніх республік СРСР — в західних районах України і в Прибалтиці.

Бук лісовий (Fagus sylvatica L.). Родина Букові (Fagaceae). Дерево заввишки 20-40 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові. Квітки одностатеві. Тичинкові квітки зібрані в головчасті суцвіття (по 20 шт.). Оцвітина їх трубчасто-дзвоникувата. Зав’язь нижня, тригніздна. Плід – блискучий коричневий тригранний горішок, оточений повністю або частково коро бочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті. Харчова, деревинна, кормова, лікарська, танідоносна, смолоносна, декоративна й фітомеліоративна рослина. Плоди бука вживаються в їжу підсмаженими, але найважливіше значення мають в олійному виробництві для одержання харчової й технічної жирної букової олії. Деревина бука тверда, добре полірується, водостійка, широко використовують для виробництва меблів, фанери, паркету, а також у машинобудуванні, авіабудуванні. З букової деревини виготовляють високоякісну тару, придатну для перевезення продуктів харчування. Шляхом сухої перегонки з деревини добувають буковий дьоготь і креозот. До складу креозоту входять феноли, що зумовлюють його антисептичні й антипаразитарні властивості. У медицині креозот застосовують при лікуванні початкових стадій туберкульозу, при гнійних процесах у бронхах і легенях. Зовнішньо ним лікують виразки шкіри і слизових оболонок. Як декоративна рослина бук дуже ціниться у парковому будівництві, особливо форми з червоними і строкатими листками. Бук використовують для поодиноких і невеликих групових насаджень, живоплотів. Він добре піддається стрижці.

Бук східний (Fagus orientalis Lipsky). Родина Букові (Fagaceae). Дерево висотою до 50 м. Відрізняється від бука лісового тим, що верхні листочки, які оточують мисочку, шилоподібні, нижні — вузьколінійні, довші від верхніх, від чого всі листочки розміщені майже на одному рівні. Зростає переважно на північних схилах Кримських гір, де утворює чисті лісостани на висоті 450—1400 м над рівнем моря. Вимогливий до родючості ґрунту і вологи, тіньовитривалий.

Дуб зубчатий (Quercus dentata L.). Родина Букові (Fagaceae). Листопадне дерево, що досягає у висоту 20-25 метрів з товстою корою, що розтріскується, і шатро видною кроною; ствол в діаметрі досягає одного метра. Нирки до 1 см завдовжки, яйцевидні, густо опушені. Втечі волохаті від дуже густого рудуватого зірчастого опушування, що сповна сходить лише до другого року; річні і трирічні гілочки сірі. Черешки короткі, 0,5 см завдовжки. Листя щільне, обернено яйцевидне, в підстави звужені і злегка виїмчасті, з невеликими, часто неясно вираженими вушками, з широкою, короткою кінцевою лопаттю, з боків з кожного боку з 8—13 короткими і широкими лопатями, розділеними неглибокими виїмками, зверху темно-зелені, майже голі, знизу з густим рудуватим опушуванням із зірчастих волосків, восени яскраво-оранжево-червоні, пізно опадаючі, дуже великі (цей вигляд володіє самим великою листовою пластинкою серед всіх останніх дубів), 10—20 см завдовжки при ширині 7-12 см; на порослі 30—50 см завдовжки і 20—30 см шириною. Своєю формою вони нагадують листя черешкового дуба. Часто вже мертва аркуша залишається взимку на дереві. Квітне в травні. Жолуді сидячі, по 2—3, майже напівкулеподібні, до 2 см в діаметрі. Плюська оточує жолудь до половини, велика, напівкулеподібна, з багато чисельними, вузько ланцетними, до 1,5 см завдовжки, назад відвернутими лусками, на зовнішній стороні густо опушеними, на внутрішній — голими, інколи луски плюски прямі, що стирчать. Дозрівають у вересні — жовтні.

Дуб північний (Quercus borealis Michx.). Родина Букові (Fagaceae). Дерево висотою 30-35 метри і діаметром 1,3-1,4 м. Живе до 400 років. Крона може бути вузькою і широкою (в залежності від густоти насадження). Гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом. Стовбур прямий, повнодеревний, високо очищений від сучків. Кора тонка, ясно-сіра або темно-бура, довгий час гладка, а на старих деревах у нижній частині має товщину 5-7 см., неглибоко-тріщинувата, темно-бура. Пагони блискучі, ніби лаковані, червоно-бурі. Листки прості, чергові перистолопатеві, із 7-11 загостреними лопастями. Жолуді яйцевидні або майже кулевидні, довжиною до 3-х см., з гострою вершиною, ясно-коричневі, блискучі. Як і в інших видах дуба, вини теж сидять у плюсках. Дуб північний середньо вибагливий до світла, але потребує відкритої верхівки. Він є швидкоростучою породою.

Каштан посівний (Castánea sátiva Mill.). Родина Букові (Fagaceae). Дерево висотою 35-40 м з діаметром стовбура до 1-2 м. Крона яйцеподібна або овальна. Кора на стовбурі темно-коричнева з поздовжніми тріщинами. Листи чергові, прості від широколанцетних до довгасто-яйцеподібних, по краї виїмчасто-зубчасті, зверху темно-зеленою, гладкою, блискучі, довжиною до 25 див. Квітки зібрані в колоски. Є колоски, що несуть тільки тичинкові квітки або тільки маточкові. Зустрічаються колоски й з тим й іншим видом квіток. Плід - горіх у закритої колючої плюскле з борошнистим солодкуватим ядром. Каштан посівний, або дійсний, виростає головним чином на Чорноморському узбережжі Кавказу й Закавказзя, на Україні, у Молдові й Дагестані. У плодах каштана втримуються 50-52% води. 42.8 % вуглеводів (крохмаль - 16%, декстрин - 7. глюкоза й фруктоза-4%), 2,8% білків, 7% жирів: органічні кислоти (яблучна. молочна, лимонна), 355 мг% лецитину; вітаміни: З - 27 мг%, РР - 0,87, В1 - 0,2, В2 - 0.24, А - 80 мг%; мінеральні речовини: калій - 707 мг%, фосфор - 87, магній - 45. кальцій - 33. натрій - 1,5. залізо - 1,4 мг%. а також мікроелементи: мідь. цинк, алюміній, барій, кобальт, фтор, молібден, стронцій і титан. Багатий хімічний склад дозволяє використати плоди й листи каштана в народній медицині при лікуванні хвороб верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, бруньок, ревматизмі, малярії і як діуретичне засіб. Каштан їдять у сирому, вареному й смаженому виді. Їм фарширують птаха, його додають у плов і зацукровують. Їстівний каштан тисячоріччями використався в харчуванні. З нього робили борошно й випікали пишний, повітряний, апетитний і дуже живильний хліб. Сучасні кулінари й кондитери готовлять із плодів каштана велика кількість різних блюд і ласощів - каштани зацукрованим, глазурованим, покритим шоколадом, варені із сіллю й смажені в шкірці, а хлібобулочних виробів і різних блюд можна приготувати стільки, скільки підказує фантазія господарки. Що ж стосується каштана кінського, то він отрутний і використається тільки в медицині.

Клен гостролистий (Ácer platanoídes L.). Родина Кленові (Aceraceae ). Дерево 25-30 м заввишки, струнке дерево роду клен родини сапіндових з колоноподібним стовбуром, вкритим дрібно тріщинуватою темно-сірою корою, з густою розлогою кроною. Пагони буруваті, блискучі з світлими смужками і сочевичками. На пагонах супротивно розміщені притиснуті бруньки, прикриті чотирма-шістьма шкірястими лусками. Верхівкова брунька більша і оточена двома боковими. Листки великі 5 — 15 см завдовжки, 8-15 см завширшки, 5-7-пальчастолопатеві, при основі серцеподібні. Лопаті загострені, виїмки між ними тупі.; молоді листки по жилках волосисті, у кутках жилок з борідкою волосків. Квітки правильні одностатеві або двостатеві з подвійною оцвітиною, розміщені в багатоквіткових прямостоячих щіткоподібних голих суцвіттях на коротких квітконосах. Чашечка п’яти роздільна (5-7 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки), пелюсток п'ять, вони жовтувато-зелені, трохи вужчі і довші за чашолистки, оберненояйценодібні, тупі, звужені в нігтик. Тичинок 5-12, маточка одна, зав'язь верхня з двома стовпчиками. Плід — блідо-зелена двокрилатка 8-11 см завдовжки, крила її розходяться під тупим кутом. Клен звичайний росте в другому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала, досить морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні. Поширений майже по всій Україні. Культивують у парках і захисних насадженнях. Райони заготівель — правобережний і лівобережний Лісостеп. Прикарпаття та Карпати.

Клен татарський (Ácer tataricum L.) . Родина Кленові (Aceraceae ). Дерево висотою 8-12 м чи чагарник з кулястою кроною та темно-сірою, майже чорною корою. Молоді пагони червоно-бурі, тонкі. Бруньки дрібні. Черешок завдовжки 4-5 см. Листки яйцеподібні, розміром 6-8×3-4 см, цілісні, часто з двома крупними зубцями при основі, вершина загострена, основа серцеподібна, краї двічі пилчасті, зверху темно-зелені, голі, знизу світліші, по жилках волосисті.

Квітки дво- і одностатеві, дрібні, кремові, духмяні, зібрані в короткі прямостоячі пірамідальні волоті. Розпускаються після розгортання листків у травні-червні. Крилатки, що формуються, малиново-червоні, при дозріванні буріють. Крилатки розміщені під гострим кутом і злегка налягають одна на одну. Дозрівають у серпні вересні, опадають до середини зими. Насінини плоскі, дрібні. Їх 1000 штук важить 50-60 г. Схожість насіння 65-80 %.

Природно росте у Південній Європі, на Кавказі. Плодоносить з 4-5 років. Найзимостійкіший серед свого роду, посухостійкий, не вибагливий до родючості ґрунту, витримує забруднення повітря.

Береза бородавчаста (Betula pendula Roth.). Родина Березові (Betulaceae). Дерево 10-20 м. заввишки з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Кора ажурна з пониклими гілками. Молоді пагони червоно-бурі, густо вкриті смолистими бородавками. Листки 3,5-7 см завдовжки, 2,5-5 см завширшки, чергові, ромбічно-яйцеподібні або трикутноромбічні з широко клиноподібною основою, гостро зубчасті по краю, з обох боків гладенькі. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Тичинкові сережки розміщуються на кінцях гілок, пониклі 5-6 см завдовжки, квітки майже сидячі, прикриті буруватою лускою з одно -, дволистою оцвітиною. Тичинок дві. Маточкові сережки 2-3 см завдовжки спрямовані вгору, несуть на осі приквіткові луски, у пазухах яких знаходяться три квітки без оцвітини. Маточка одна з нижньою зав’яззю і двома червонуватими нитчастими приймочками. Плід – довгастий горішок з двома перетинчастими крилами.

Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у квітні-травні. Лікарська, харчова, медоносна, деревинна, смолоносна, танідоносна, фарбувальна, кормова, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Березові бруньки й листки використовують як сечогінний і жовчогінний засіб. Бруньки рекомендують при пролежнях, подразненнях і ерозіях шкіри, а зовні – при простуді, хворобах і спазмах шлунка, при туберкульозі, гострих і хронічних екземах. Бруньки берези містять ефірні олії, сапонін, глюкозу, смолу, а листки – антоціани, кумарини, флаваноли, сапоніни, ефірну олію, смолу, каротин, вітамін С. Зовнішньо листки застосовують для ванн при радикуліті, свіжими листками обкладають болючі місця при ревматизмі, настоєм бруньок або листків заливають рани, при цинзі натирають бруньками ясна, прикладають листки до пухлин і ударених місць; настоєм листків змазують уражені місця при хворобах шкіри, мають голову при випаданні волосся. Кірку берести прикладають до фурункулів. Бересту (кору) берези використовують для накладання пов’язок при переломах кісток. Рано навесні шляхом підсочки з берези одержують солодкий сік, який містить цукор, окис кальцію, вітаміни, яблучну кислоту, дубильні речовини. З нього готують чудовий прохолодний напій, який вважається корисним при золотусі, цинзі, каменях у нирках і сечовому міхурі, подагрі, хворобах суглобів. екземах, лишаях, фурункулах. Сік є також стимулюючим, сечогінним засобом.

Усі види беріз – високопродуктивні весняні пилконоси. За хімічним складом пилок берези найбільш цінний для корму бджіл, бо містить високий процент жиру. На березі бджоли збирають у червні падь. З молодих листочків бджоли збирають клей. Березовий сік застосовують для підгодівлі бджіл навесні. Береза бородавчаста дає міцну деревину світлого кольору.

Береза біла (Betula alba L.). Родина Березові (Betulaceae). За сприятливих умов досягає 25—30 м-кодів у висоту і до 80 см в діаметрі. Кора в молодих дерев коричнево-бура, а з 8—10 років біліє. Молоді особини можна сплутати з видами вільхи. У дорослому стані добре відрізняється від інших дерев по білій корі; кора майже до самої підстави ствола біла, гладка, без чорних тріщин, на відміну від берези повислою, лише внизу неглибоко розтріскується в старості. Молоді втечі густоопушене, на відміну від берези повислою на гілках немає залоз бородавочок. Гілки не никнули. Крона у молодому віці струнка, вузька, з віком стає розкидистою. Коренева система берези сильно розвинена, але проникає в грунт неглибоко, тому дерева часто піддаються вітровалу. Листя яйцевидне або ромбічно-яйцевидне, 3,5—7 см довжини, 2,5—5 см ширина, коротко загостренні на верхівці, з округлим, рідше серцеподібним або усіченим підставою; краї двояко зубчасті. У молодому віці листя густо опушене, потім опушування зберігається лише знизу і на черешках. Дерево однодомне, але сережки різностатеві. Сережки завдовжки 2,5—3 см, на опушених ніжках, насінні луски шириною 3—5 мм, по краю війчасті. Горішок завдовжки близько 2 мм, довгасто-еліптичний. Крила рівні або ширше за горішок. Порівняно недовговічна, живе до 120 років, рідше до дорослішого віку.

Ліщи́на звича́йна (Corylus avellana L.). Родина Березові (Betulaceae). Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-4 м заввишки. Кора — темно-сіра з характерними сочевичками. Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи обернено конусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошено серцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках. Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків. Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки. Плід — горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвіноподібній обгортці, вкритій оксамитовим пушком. Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.

Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала рослина. Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Запаси сировини ліщини звичайної є значними.

Магнолія зірчаста (Magnolia stellata L.). Родина Магнолієві (Magnoliaceae). Листопадне невисоке дерево заввишки 2,5 м, з густою округлою кроною. Квітки білі, з приємним тонким ароматом. Насіння чорне, в коралово-червоній оболонці. Квітує в кінці квітня, до розпускання листя, плоди в кінці вересня. Росте поволі, відносно морозостійка. Одна з найвитонченіших магнолій. Декоративна під час раннього квітування.

Глід одноматочковий (Crataegus monogyna Jacq. ). Родина Розові (Rosaceae). кущ або невелике деревце родини розових (Rosaceae) 3-7 м заввишки з колючими червонувато-коричневими гілками. Колючки короткі (до 2 см завдовжки), гострі, міцні. Листки чергові, 3 — 7-глибокороздільні, оберненояйцеподібні, зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світліші, з восковим нальотом, лопаті їх надрізано-пилчасті. Суцвіття щитоподібні, з трьох-п'яти гілочок, які містять по 10-18 квіток. Оцвітина подвійна, роздільнопелюсткова, п'ятичленна, чашолистки трикутно- або широкоовальні, відігнуті донизу. Віночок білий (до 15 мм у діаметрі), тичинок багато, маточка одна, стовпчик один, прямий, зав'язь на пів нижня. Плід — видовжено-яйцеподібний, рідше кулястий (8 — 10 мм завдовжки), червоний, коричнево-червоний або жовтуватий, з однією кісточкою й солодкуватим м'якушем.

Росте в підліску мішаних і листяних лісів, частіше на узліссях, лісових галявинах, на схилах річкових берегів і балок, у байрачних лісах. Світлолюбна, морозостійка, солевитривала рослина. цвіте у травні, плоди достигають у вересні — жовтні.

Поширений по всій Україні. Для промислової заготівлі придатні всі види глоду, що зростають в Україні. Райони заготівель доцільно зосередити в Сумській, Полтавській,Харківській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Одеській, Чернівецькій, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

Глід п'ятиматочковий (Crataegus pentagyna Willd.). Родина Розові (Rosaceae). кущ або невелике деревце родини розових (Rosaceae). Відрізняється від глоду одноматочкового чорними плодами (6-12 мм у діаметрі), м'якуш плодів червоний з трьома-п'ятьма майже гладенькими тригранними кісточками. Поширений у лісостепових та північних степових районах. Росте в листяних лісах. Тіньовитривала рослина.

Горобина звича́йна (Sorbus aucuparia L.). Родина Розові (Rosaceae). Невисоке дерево або кущ родини розових до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, не парноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щитоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широко трикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний.

Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.

Горобина круглолиста (Sorbus aria L.). Родина Розові (Rosaceae). не високе дерево, до 10м висотою. У природних умовах виростає в Прибалтиці і Скандинавії. В молодості крона конічна, потім кулевидні, правильна, зімкнута. Кора сіро – коричневого кольору, гладка. Втечі тупоребрісті, темно-коричневого, оливково-бурого до червонувато-бурого, слабо блискуче, частково або суспіль покриті сіруватою плівкою із залишками опушування, особливо біля нирок, сочевички штріховидні або округлі. Розташування нирок чергове. Подовжені втечі закінчуються однією брунькою. Верхівкова брунька яйцевидна, тупо загострена, коричневого кольору, сильно, інколи слабо опушена, чому здається буро-сірою. Бічні нирки притиснуті, зовні опуклі, коричнево волосисті. Листя еліптичне або довгастий – яйцевидні, лопатеві, зубчасті по краю. Квітне горобина проміжна в травні – червні. Квітки – білого кольору, зібрані в щитки до 10см в поперечнику. Плоди червоно – помаранчевого кольору у діаметрі до 1,2см. Дозрівають плоди у вересні. Квітнути і плодоносити горобина починає з 8 років.

Горобина проміжна (Sorbus intermedia Ehrh.). Родина Розові (Rosaceae). Дерево 5-10 м-кодів заввишки. Молоді втечі опушені, потім голі, коричневі або сірі. Листя чергове, просте, еліптичне або довгасто-яйцевидне, 6-15 см завдовжки і 4-6 см шириною, з широко клиновидним до округлого підставою, перистолопатеві, з короткими, нерівномірно пильчастими лопатями, зверху темно-зелені, блискучі, знизу сіро опушене. Квітки обох статей, близько 1 см в діаметрі, п’яти членне, з білими пелюстками, з двома стовпчиками, в щитках 8-10 см в діаметрі. Плоди - яблука близько 1 см в діаметрі, оранжево-червоні, кислувато-солодкуваті, без гіркоти, масою близько 1 р.

Горіх чорний (Juglans nigra L.). Родина Горіхові (Juglandaceae). Дуже велике дерево, яке досягає 40—50 м висоти і до 2 м в діаметрі стовбура. Крона могутньо розвинена, широко округла або округло пірамідальна, пагони коричнювато-бурі, бруньки білувато-опушені, листки чергові, видовжено-овальної форми 25—30 см завдовжки і до 20 см завширшки. Рослини однодомні, роздільностатеві, з різко вираженою дихогамією — спочатку запилюються квітки у протоандричних екземплярів, а потім у протогінічних. Дерева світлолюбні, відносно посухостійкі, зимостійкі — витримують морози до 35 °С, живуть до 400 років. Плоди округлої чи видовжено-грушоподібної форми до 6 см в діаметрі, ендокарпій темно-коричневий, товстий, ядро невелике, містить до 60% олії і 30% білка, використовують для переробки, вирощування підщеп, розмноження.

Походить з Північної Америки, поширений в США, Канаді, є в лісонасадженнях України, Молдови, Білорусі та інших країн.

Черемха пізня (Padus serotina Ehrh.). Родина Розові (Rosaceae). Дерево висотою 7-12 м, а на батьківщині у Північній Америці до 30 м. Крона яйцеподібна. Кора гладка, темно-вишнева. Листки широко ланцетні, розміром 6-12×3-6 см, блискучі, голі, вершина загострена, основа клиноподібна, зверху темно-зелені, знизу світліші, восени з червоним відтінком.

Квіти двостатеві, білі, зібрані в повислих циліндричних китицях довжиною до 15 см, без запаху. Цвіте на 2 тижні пізніше, ніж черемха звичайна. Плоди такі ж, як і в черемхи звичайної, діаметром близько 1 см, їстівні, гіркі, зібрані в довших китицях.

Теплолюбна, менш вибаглива до родючості та вологи ґрунту, посухостійка, зимостійка, витримує формування крони. Розмножується насінням і вегетативно.

Черемха віргінська (Padus virginiana L.). Родина Розові (Rosaceae). Чагарник або дерево до 8-10 м. крона куляста. Кора чорна, з неприємним запахом. Листки широко ланцетні, розміром 6-8×3-5 см, гладкі, вершина гостра, краї дрібно пильчасті, восени з червоним відтінком. Квіти двостатеві, білі, зібрані в коротких щільних китицях. Цвіте в травні-червні. Плоди темно-червоні кістянки, їстівні.

Поширена в Північній Америці. Висока посухостійкість, зимостійкість і жаростійкість. Використовується в озелененні та агролісомеліорації.