3. Виконання цивільних обов'язків.

Виконання цивільного обов'язку, на відміну від здійснення суб'єктивного цивільного права, завжди є юридичним фактом.

Згідно з ч.4 ст.14 ЦК підставами звільнення від виконання ци­вільних обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів зако­нодавства. При цьому, договору надається перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бу­ти з'ясовані умови договору; якщо ж договору немає або його тлу­мачення недостатньо для з'ясування того, як мають виконуватися обов'язки учасниками правочину, то слід звернутися до актів ци­вільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Це положення, встановлене ст.14 ЦК, ґрунтується на таких засадах цивільного права, як неприпустимість сва­вільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода до­говору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства.

Оскільки в ч.2 ст.14 ЦК йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, пос­тає питання: що слід розуміти під обов'язковими діями? З аналізу ч.1 цієї ж статті випливає, що маються на увазі дії, виконання яких пок­ладається на особу договором або актом цивільного законодавства.

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохо­чення та відповідальності, встановленими договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпе­чення виконання обов'язків згадувалися насамперед міри відпові­дальності, новий ЦК виходить з провідної ролі засобів заохочення.

Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприк­лад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи).

Однак на практиці все ж таки частіше як стимул для виконан­ня обов'язків застосовуються міри відповідальності або інші засоби негативного впливу на зобов'язану особу, що одночасно мають за мету захист інтересів правомочної особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене забезпечення його виконання за до­помогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, крім ос­новного зобов'язання (правовідношення), з договору позики вини­кають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами стосовно забезпечення виконання основного зобов'язання. Якщо штраф — це передусім міра відповідальності, то застава має за мету насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім принагідне стимулює боржника до виконання зобов'язання загрозою втрати заставленого майна.

Висновок по третьому питанню:

Отже, в здійсненні цивільних прав та виконанні цивільних обов’язків є ряд чинників, які створюють правову регламентацію реалізації своїх правомочностей суб’єктами цивільних правовідносин. При цьому здійснення ними будується на загальних засадах цивільного права, зокрема, добросовісності та розумності, в межах передбачених договорами та актами цивільного законодавства. У випадку ж порушення цих меж наступають негативні наслідки, які забезпечуються певними прийомами та способами їх захисту, про що мова у нас піде далі.