5. Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.

Як зазначено в ч.2 ст.2 ЦК, учасниками цивільних відносин мо­жуть бути суб'єкти як приватного, так і публічного права.

До суб'єктів публічного права, зокрема, належать держава Укра­їна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.

Оскільки держава та інші соціально-публічні утворення є склад­ними організаціями, що виконують різні функції (у галузі як пуб­лічного, так і приватного права), а держава до того ж є носієм по­літичної влади і суверенітету, то в цивільному праві України вони традиційно не визнаються юридичними особами, а кваліфікуються як особливий вид суб'єктів цивільного права.

У правових системах деяких країн держава, територіальні громади, інші соціально-публічні утворення визнаються юридичними особами публічного права і відносяться до так званого особливого суб'єкта. Деякі відголоси такого рішення спостерігаються і в національному українському цивільному законодавстві, зокрема ст.3 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Як і всі суб'єкти цивільного права, держава та інші соціальне публічні утворення мають цивільну правосуб'єктність, що охоплює їх цивільну правоздатність та цивільну дієздатність.

Водночас правосуб'єктність суб'єктів публічного права нерідко має прояви, не властиві правоздатності фізичних і юридичних осіб Наприклад, держава може успадковувати майно на підставі заповіту. Отже, вона начебто має тестаментну здатність. Водночас держа­на не може передавати своє майно у спадок ні прямо, ні опосеред­ковано, тобто не виступає як повноцінний учасник спадкових пра­вовідносин.

Особливості цивільної правоздатності держави пов'язані з тим, що вона є також головним суб'єктом публічного права, носієм пуб­лічної влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й цивільні, від­носини, встановлюючи загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів та порядок розгляду спорів за їх участю. При цьому вона сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст і межі. Водночас, беручи участь у цивільних відносинах, держава має дот­римуватися нею ж установлених правил. Вона не має права вико­ристовувати свої владні повноваження для довільної зміни цивіль­но-правових норм у своїх інтересах або нав'язувати свою волю кон­трагентам у конкретних цивільних відносинах.

Відповідно до ст.5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосе­редньо і через органи державної влади та органи місцевого са­моврядування. Отже, Верховна Рада України, приймаючи цей нормативно-правовий акт, визначає існування ряду органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, наділяючи їх відповідною правосуб'єктністю, яка у цивільних правовідносинах визначається як правосуб'єктність юридичної особи публічного права.

Як суб'єкти цивільного права держава та інші соціально-публіч­ні утворення мають такий самий правовий статус, що й інші учас­ники цивільних правовідносин, і так само відповідають за пору­шення або невиконання своїх зобов'язань, як і інші суб'єкти ци­вільного права. Тобто вони діють у цивільних відносинах на рівних правах із іншими учасниками цих відносин (ст.ст.167-169 ЦК).

Цивільна правосуб'єктність держави та інших соціально-публічних утворень зумовлена наявністю у них відповідних властивостей, що забезпечують реалізацію цивільної правосуб'єктності.

Зокрема держава має своє відокремлене майно, що складається і частини державного майна, не закріпленої за окремими юридич­ними особами публічного права. Насамперед це майно державної скарбниці, що входить до складу державного бюджету. Майно скарбниці є матеріальною базою самостійної участі держави в ци­вільних правовідносинах.

Крім того, держава самостійно виступає в цивільному обігу че­рез свої органи. Причому ці органи або взагалі не мають прав юри­дичної особи, або, будучи такими, в цих правовідносинах не користуються правами юридичної особи. Дії цих органів вважаються ді­йми самої держави. Таким чином держава діє, наприклад, через Кабінет Міністрів України. Бюджетними коштами розпоряджають­ся фінансові органи, тому саме вони найчастіше виступають як ор­гани, уповноважені для участі у цивільних правовідносинах від імені держави, зокрема при випуску державних позик, наданні креди­тів тощо.

Держава бере участь у цивільних правовідносинах не як єдине ціле, а як сукупність суб'єктів різних рівнів. Усі вони незалежні один від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-пра­вових відносин. У цивільно-правових відносинах як держава беруть участь дві категорії суб'єктів: держава Україна; Автономна Респуб­ліка Крим.

Що стосується територіальних громад, то в цивільних відноси­нах вони виступають не від імені держави, а як об'єднання грома­дян за місцем проживання, що є соціальними утвореннями публіч­но-правового характеру.

Цивільна правоздатність держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Основні засади участі держави та українського народу у право­відносинах визначені у Конституції України — Основному Законі держави.

Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення, суб'єкта публічного права.

Держава є суб'єктом майнових відносин. Зокрема вона може бу­ти власником майна, яке знаходиться у державній власності.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст.32 Закону "Про власність"). Статтею 13 Конституції закріплене визнання існування специфічного суб'єкта відносин власності — українського народу, який має виключні-право власності на окремі види майна, що забезпечують існування держави та народу як такого, національну безпеку і територіальну недоторканність держави.

Держава також може бути суб'єктом спільної власності за учас тю інших учасників цивільних правовідносин.

Держава може бути учасником зобов'язальних відносин. Наприклад, вона може бути учасником договору поставки для державних потреб, продавцем у договорі продажу з публічних торгів конфіскованого майна, продавцем у договорі приватизації державного майна, емітентом та продавцем цінних паперів, зокрема облігації державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкоду, завдану прийняттям закону про припинення права власності на певне майно (ст.1170), шкоду, завдану державними органами (ст.ст.1173-1175), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст.1176). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в окремих випадках, перед­бачених законом (наприклад, ст.1207 ЦК).

Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності.

Держава також може бути учасником спадкових відносин (нап­риклад, бути спадкоємцем за заповітом).

Поряд із внутрішніми цивільними відносинами держава може брати участь і в зовнішньому обігу. Це має місце в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через тор­говельні представництва України за кордоном і через інші спеці­ально уповноважені органи. Прав та обов'язків у цьому разі набу­ває безпосередньо держава, яка виступає як суб'єкт цивільного пра­ва (ст.8 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До таких цивільно-правових відносин належать, наприклад, міжнародні кон­цесійні договори, інвестиційна діяльність, договори зовнішньої по­зики тощо. Однак у тих випадках, коли договори вчиняють держав­ні юридичні особи від свого імені, останні виступають як учасни­ки відповідного договору.

Держава може створювати юридичні особи публічного права. Так, відповідно до Конституції державою створені органи, призна­чені для виконання поставлених перед нею завдань та функцій (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, військові формування (Збройні Сили України, інші військові формування, призначені для виконання завдань щодо гарантування національ­ної безпеки та недоторканності державного кордону України), Конституційний Суд України). Їх правовий статус, порядок їх ство­рення, діяльності та припинення визначаються Конституцією, за­конами та іншими законодавчими актами.

Держава може створювати також юридичні особи приватного права, виступаючи як самостійний засновник або як засновник на­рівні з іншими суб'єктами цивільного права. Водночас держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичними особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).

Створюючи юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює контроль за їх діяльністю. Державним юридичним осо­бам публічного права державне майно надається у повне господар­ське відання або передається в оперативне управління. При цьому власником такого майна залишається держава. В разі створення юридичних осіб приватного права держава передає їм майно у влас­ність, зберігаючи права корпоративного управління цим майном.

Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю безпо­середньо державою, територіальною громадою не допускається, ос­кільки це суперечить цілям їх існування. У випадках, зазначених у законі, така діяльність може здійснюватися державними та комунальними органами та спеціально створеними для цієї мети юри­дичними особами.

Автономна Республіка Крим згідно з ст.134 Конституції Украї­ни та ст.1 Конституції Автономної Республіки Крим є невід'ємною складовою України і в межах повноважень, визначених Конститу­цією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами.

Матеріальною основою участі Автономної Республіки Крим у цивільному обігу є майно (бюджетні та інші матеріальні кошти). яке належить їй і не закріплене за юридичними особами публічно­го та приватного права, створеними нею.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна, може набу­вати всього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення. наділеного владними та розпорядчими функціями.

Як і держава Україна, Автономна Республіка Крим може мати певні немайнові права, здійснювати речові права, що належать їй, створювати юридичні особи публічного та приватного права, бути учасником цивільних зобов'язань, спадкувати на підставі заповіту тощо.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави України як учасника цивільно-правових відносин полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосуб'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджена законом, який прийнято Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна. набувачем скарбу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постій­ним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійни­ми адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст.1 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве са­моврядування в Україні").

Територіальна громада, як й інші соціально-публічні утворення, має цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби (ст.60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). У цьому разі бюджетні кошти чи майно закріплюються за однією із територіальних громад, яка є відповідальною за здійснення цієї діяльності. Можливе також створення юридичної особи для забезпечення досягнення спільних інтересів територіальних громад, що об'єдна­лися.

Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюд­жетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності тери­торіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єк­ти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст.142 Конституції України).

Територіальна громада може виступати суб'єктом речових пра­вовідносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності (ст.327 ЦК), може набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335 ЦК), знахідку (ч.2 ст.338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч.2 ст.341 ЦК), а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч.3 ст.1277 ЦК) тощо.

Згідно зі ст.60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ра­ди мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територі­альних громад.

Територіальна громада може виступати суб'єктом зовнішньое­кономічної діяльності (ст.3 Закону "Про зовнішньоекономічну ді­яльність").

Територіальні громади можуть бути учасниками договорів та ін­ших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів то­що. Так, рада або за її рішенням інші органи місцевого самовряду­вання відповідно до законодавства можуть випускати місцеві пози­ки, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кре­дити в банківських установах.

Органи місцевого самоврядування можуть у межах, визначених законодавством, створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, ус­танов та організацій, що належать до комунальної власності відпо­відних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної части­ни відповідного місцевого бюджету (ч.2 ст.70 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада може нести цивільно-правову відпові­дальність за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподіяну органами та посадовими (службовими) особами при виконанні покладених на них посадових (службових) обов'язків.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи. Крім того, муніципальне законодавство України визначає взаєми­ни органів місцевого самоврядування з юридичними особами пуб­лічного та приватного права, створеними територіальною громадою, а також з юридичними особами, створеними іншими заснов­никами. Так, відносини органів місцевого самоврядування з орга­нізаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних те­риторіальних громад, будуються на засадах підпорядкованості, під­звітності та підконтрольності останніх органам місцевого самовря­дування. а відносини з іншими юридичними особами будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у ме­жах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування зако­ном (ст.ст.16, 17 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Реалізація цивільної дієздатності держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.

Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади здійснюють цивільну дієздатність через свої органи та представників.

Найчастіше зазначені соціально-публічні утворення реалізують свою цивільну дієздатність через органи, які діють у межах компе­тенції, визначеної законом.

Так, згідно зі ст.170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компе­тенції, встановленої законом.

Наприклад, управління державним майном від імені народу здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповнова­жені управляти державним майном, вирішують питання щодо ство­рення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст.33 Закону "Про власність"). Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони найчастіше виступають як органи, уповноважені для участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо.

Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, які є незалежними один від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин.

Так, Фонд державного майна України відповідно до Тимчасово положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р., є держав ним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Фонд, відповідно, наділений рядом повноважень із реалізації правосуб'єктності держави цивільних правовідносинах. Так, Фонд змінює в процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; здійснює повноваження власника щодо частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі при­ватизації, зокрема несе ризик (відповідальність) у межах зазначеної частки; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих під­приємств і об'єктів незавершеного будівництва; укладає угоди з по­середниками щодо організації підготовки до приватизації та прода­жу об'єктів приватизації; виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних під­розділів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємс­твам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів; бере участь у створенні спільних підпри­ємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загально­державною власністю; представляє інтереси України за кордоном з питань, що стосуються захисту майнових прав держави, тощо.

Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. №590 Головне управління Державного казначейства організовує та здійснює виконання державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку; здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків державного бюджету; здійснює за дору­ченням Кабінету Міністрів України і Мінфіну операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України; здій­снює разом з Національним банком і Мінфіном управління дер­жавним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить їх обслугову­вання відповідно до чинного законодавства тощо.

Порядок управління корпоративними правами, які належать державі, визначені Указом Президента України від 7 липня 1998 р. №752/98 "Про Національне агентство України з управління дер­жавними корпоративними правами" і постановою Кабінету Мініс­трів України від 15 травня 2000 р. №791 "Про управління держав­ними корпоративними правами".

Аналогічним чином здійснюється цивільна дієздатність Авто­номної Республіки Крим.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Стаття 143 Конституції України передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ни­ми органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідову­ють комунальні підприємства, організації і установи, а також здій­снюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місце­вого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Органи місцевого самоврядування (наприклад відповідні ради) вважаються юридичними особами публічного права і наділяються повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відпові­дальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах те­риторіальних громад відповідно до закону здійснюють правомоч­ності володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, можуть передавати об'єкти права кому­нальної власності у постійне або тимчасове користування юри­дичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і ку­пувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчу­ження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у ко­ристування і оренду (ч.5 ст.60 Закону "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні").

Так, відповідно до ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належать питання про прийняття рішень щодо випуску міс­цевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з від­повідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної влас­ності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, по­рядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом по­рядку приватизованого майна, про включення до об'єктів кому­нальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, до­говір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права ко­мунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комуналь­ної власності відповідної територіальної громади та інші повнова­ження.

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою терито­ріальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на під­ставі результатів місцевого референдуму.

Муніципальним законодавством також визначено повноважен­ня виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, щодо управління комунальною власністю житлово-комунального господарства, по­бутового, торговельного обслуговування, громадського харчування. транспорту і зв'язку, у галузі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у галузі зовнішньоеконо­мічної діяльності (ст.ст.27-41 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"), які визначають зокрема і участь вказаних органів у ци­вільних правовідносинах. Певні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб, наділених відповідною компетенцією у галузі ци­вільних відносин.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, пере­давати їм відповідні кошти, а також матеріальні та інші ресурси, не­обхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх ви­конанням (ч.8 ст.16 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Одним з елементів дієздатності держави, Автономної Республі­ки Крим, територіальних громад (так само, як і дієздатності фізич­них та юридичних осіб) є трансдієздатність, тобто можливість суб'єкта бути представником іншого учасника цивільних відносин, й також можливість уповноважувати інших суб'єктів цивільних від­носин на представництво власних інтересів.

Отже, держава, Автономна Республіка Крим і територіальні гро­мади можуть виступати у цивільних відносинах не тільки безпосе­редньо, а й через посередництво інших осіб — представників.

Представниками держави. Автономної Республіки Крим, тери­торіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст.173 ЦК).

Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору (ч.З ст.237 ЦК, до речі, тут згадує лише закон, отже, інші акти законодавства формально під це не підпадають).

У разі якщо представництво виникає на підставі закону або ін­шого акта законодавства органу державної влади, органу Автоном­ної Республіки Крим, територіальної громади, то безпосередньо цим законодавчим актом призначається представник та визнача­ється обсяг його повноважень.

У разі договірного представництва відповідні відносини виника­ють на підставі договору (доручення, трудового договору тощо), а обсяг повноважень представника визначається домовленістю сторін.

Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади відповідають за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на за­гальних підставах з фізичними та юридичними особами усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

З формулювання ст.174 ЦК, де закріплене відповідне правило, випливає, що із загального принципу відповідальності держави за порушення зобов'язань у повному обсязі можуть бути встановлені винятки.

Зокрема, стягнення не може бути звернене на майно:

1) вилучене з цивільного обороту (ч.2 ст.178 ЦК), тобто таке, що не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних

осіб. Розпорядження, управління, користування ним ґрунтується на нормах публічного права;

2) закріплене за територіальними громадами або Автономною Республікою Крим;

3) земля та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом.

Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правови­ми зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридич­ними особами належним їй майном, за винятками, встановленими законом. Зокрема, не може бути звернено стягнення за зобов'язан­нями територіальної громади на майно, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності, тощо.

Закріплюючи принцип відповідальності держави. Автономної Республіки Крим та територіальних громад за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами, ЦК водночас встановлює і принцип "персоналізації" відповідальності зазначених суб'єктів.

Вказаний принцип "персоналізації" відповідальності залежно від того, про які саме суб'єкти йдеться, має два прояви:

1) розмежування відповідальності держави. Автономної Респуб­ліки Крим та територіальних громад з одного боку, і створених ни­ми юридичних осіб — з іншого;

2) розмежування відповідальності держави, Автономної Респуб­ліки Крим та територіальних громад між собою.

У першому випадку зазначений принцип виявляється у тому, що закон чітко розмежовує відповідальність за зобов'язаннями дер­жави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб: кожний із вказаних суб'єктів са­мостійно несе відповідальність за своїми цивільно-правовими зо­бов'язаннями.

Відповідно до ст.176 ЦК встановлює, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зо­бов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків. встановлених законом. До таких випадків, що є винятком із загаль­ного правила належать, зокрема: додаткова (субсидіарна) відпові­дальність України, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за зобов'язаннями казенних підприємств та установ; відпо­відальність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за дії органів та посадових, службових осіб, які виконують владні завдання та функції тощо. Наприклад, відповідно до ст.77 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовуються за рахунок коштів місцевого бюджету, а внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб органів міс­цевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

У свою чергу, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають »;і зобов'язаннями відповідно держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

У другому випадку має місце розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад між собою.

Забезпечуючи реалізацію цього прояву принципу "персоналіза­ції" соціально-публічних утворень, ст.176 ЦК встановлює три спе­ціальних правила:

а) держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Респуб­ліки Крим і територіальних громад;

б) Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

в) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа-ии. Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.

Висновок по п’ятому питанню:

Отже як і інші суб’єкти цивільно-правових відносин суб’єкти публічного права наділені правоздатністю та дієздатністю. Законодавство при цьому особливу увагу приділяє їх публічному правовому статусу та принципу персоналізації при розмежуванні відповідальності за свої дії.

Висновок по лекції:

Отже, даною лекцією ми завершили розгляд суб’єктів цивільно-правових відносин, з’ясувавши при цьому головні ознаки юридичних осіб та осіб публічного права, визначивши порядок здійснення їх діяльності. Ми розмежували основні характерні елементи даних понять та надали детальну окремим сутнісним положенням. Частина матеріалу щодо більш повної характеристики юридичних осіб та певної специфіки здійснення цивільної правосуб’єктності суб’єктами публічного права повинна бути розглянута Вами під час самостійного опрацювання нормативної бази та закріплення знань на практичних заняттях.