2.3 Теорії референтних груп

Референтна група, як відзначає Г. С. Антипина – «це реальна або уявлювана соціальна група, система цінностей і норм якої виступає для індивіда еталоном» Відкриття феномена «референтної групи» належить американському соціальному психологу Г.Хаймену.

Поняття референтної групи, як відзначає Г.С.Андреєва, може приймати наступні значення:  1) будь-яка група, що береться за еталон (або критерій) при оцінці свого власного положення;  2)група, на яку орієнтуються в дії;  3)група, право входу (або членства) у яку індивід прагне одержати, тобто група, у діяльності якої він хоче брати участь;  4) група, цінності й погляди членів якої служать у якості соціальної «рамки співвіднесення» для окремої особи, яка не є її членом безпосередньо [1, 67].  Референтні групи можна класифікувати по різних підставах:  -       по виконуваних функціях - нормативна й порівняльна референтні групи;  -       по природі свого існування – реальні референтні групи й ідеальні референтні групи;  -       відповідно до згоди або запереченням особистості норм і цінностей групи - позитивні (позитивні) і негативні (негативні) референтні групи. 

Інший американський психолог М.Шериф, з його ім'ям пов'язане остаточне затвердження поняття «референтна група» в американській соціології, розглядаючи малі групи, що впливають на поводження особистості, розділив їх на два види: групи членства (членом яких індивід є) і нечленські, або властиво референтні групи (членом яких індивід не є, але із цінностями й нормами яких співвідносить свою поведінку). У цьому випадку поняття референтної й членської групи розглядалися вже як протилежні. 

2.4 Особистість у теорії символічного інтеракціонізму: процес формування «концепції власного я» (Дж. Мід, ч. Кулі)

Багатий матеріал для розвитку соціологічної концепції особистості міститься в теоріях дзеркального «Я» – Ч. X.Кулі й Дж. Міда. Ч. X.Кулі вважав, що особистість й усвідомлення нею власного «Я» формуються в процесі тривалої, суперечливої взаємодії її з іншими людьми, тобто соціальним оточенням. При цьому кожна людина будує своє «Я», ґрунтуючись на сприйнятих реакціях, думках інших людей, з якими вона вступає в контакт. Це людське «Я» одержало популярність як дзеркальне «Я» Ч. Кулі [8, 22].  Вирішальну роль у його формуванні Ч. Кулі відводив первинним соціальним групам (родині, друзям й іншим). У міру дорослішання особистість починає більше приділяти увагу створенню свого «Я - образу», а, отже, сама більш строго відбирає групи особистостей, що грають роль соціального дзеркала й

роблять на неї вплив.  Разом з тим, Ч. Кулі відзначав, що дзеркальне «Я» ніколи повністю не відповідає дійсності внаслідок неминучих його перекручувань, як самою особистістю, так й її соціальним оточенням [8, 47]. 

Дж. Мід пішов далі у своєму аналізі процесу розвитку нашого «Я» . У людському «Я» він виділив дві сторони: «Я - сам» – реакцію особистості на вплив інших людей, суспільства в цілому, і «Я – мене» усвідомлення людиною себе з погляду інших значимих для неї людей.

Особистість у процесі соціальної взаємодії як би встає на місце інших людей і бачить себе як іншу особистість. Критерієм формування зрілого «Я» служить здатність індивіда приймати на себе роль «узагальненого іншого», під яким Дж. Мід розумів якийсь узагальнений образ колективних вимог й установок стосовно даного індивіда.